Конкуренція, монополія, олігополія.

Найважливішою властивістюринкової економіки, органічною складовою та механізмом її саморегулювання є конкуренція. Вона вирішує головні проблеми ринку:що, як і длякого виробляти. Оптимально вирішити це триєдине питання господарюючі суб'єкти здатні лише будучи економічно самостійними, тобто володіючи, користуючисьі розпоряджаючись виробленою продукцією. Економічна самостійність формує прагнення виділитися з поміж інших, довести свої переваги, утвердити власне панування, забезпечити собі вигідніше становище, більший прибуток тощо. Це породжує суперництво між економічно самостійними і відокремленимигосподарюючими одиницями, яке називають відносинами конкуренції.

Конкуренція (лат: сопсиrrепtіа — змагання) — відносини суперництва, боротьби між власниками економічних ресурсів (капіталу, робочої сили, землі та ін.) за ефективне їх використання, враховуючи економічні закони, з метою отримання найбільших прибутків та інших форм доходів.

Конкуренція — це жорстка, конфліктна формаборотьби за існування, метод альтернативної взаємодіїсуб'єктів ринку, де досягнення поставлених цілей підприємцем можливе лише за рахунок інтересів інших учасників через механізм відбору економічних ресурсів і регулювання економічних потоків. Суб'єкти економічнихвідносин намагаються отримати максимальну вигоду і корисність від поєднання факторів виробництва,здійснюють дії, що повинні забезпечити придбання сировини та комплектуючих майбутніх виробів якнайдешевше та реалізації кінцевого продукту чи послуги якнайдорожче.

Як наголошує П. Самуельсон, конкурентна система є складним механізмом невимушеної координації, який проявляється через систему цін і ринків, об'єднуючи знання і дії мільйонів людей. Цю систему ніхто не винаходив, вона виникла самостійно.

Найпростішою формою розв'язання суперечності, економічних інтересів у процесі обміну товарів є торг між його учасниками, під час якого вони узгоджують фактичні пропорціїмінової вартості кожного з обмінюваних товарів.

З розвитком товарних відносин, залученням до них грошей, конкуренція набуває форми суперництва між покупцями і продавцями за рівень цін.Це перша суттєва ознака вільної конкуренції, вершину розвитку якої спостерігаємо за капіталізму (в епоху утвердження загальної форми товарного виробництва), яка охоплює не лише засоби виробництва і предмети споживання, а й робочу силу.

Вільна конкуренція — це стан ринкового середовища, для якого характерні велика кількість конкурентів-виробників і конкурентів-споживачів, вільний доступ як товаровиробників до будь-якого виду діяльності, так і споживачів до будь-якого товару чи послуги.

Вільній конкуренції притаманні певнівнутрішні властивості та стійкі зв'язки, що обумовлюють необхідність та логіку її проведення, процес ціноутворення, що здійснюється внаслідок вільної (без будь-яких обмежень) взаємодії попиту, пропозиції та цінивнаслідок саморегулювання економічної системи, поведінку господарюючих суб'єктів,функціонування ринкового механізму, де товаровиробники орієнтуються передусім на задоволення потреб споживачів, що означає своєрідний диктат споживача над продавцем.

Форми конкуренції прийнято класифікувати за такими основними критеріями:станом ринку; видами та методами конкурентної боротьби.

1. За станом ринкувиокремлюютьдосконалуконкуренцію, яка характеризує стан ринку з боку виробників.

Досконала конкуренція може існувати лише за певного стану ринку, основними характеристиками якого є:

— кількість фірм, що поставляють товари на ринок;

— бар'єри входження підприємства на ринок і виходу з нього;

—диференціація товарів (надання певному виду товару одного й того самого призначення різних індивідуальних особливостей: виробничої марки, якості, параметрів тощо);

—участь суб’єктів ринку у контролі за ринковими цінами.

Досконала конкуренція базується на приватній власності та господарській відокремленості суб’єкта економіки. Їй притаманні такі внутрішні особливості:

— атомізаціяринку (у межах попиту і пропозиції діє багато економічно відособлених одиниць, жодна зяких не володіє достатніми розмірами і потужністю, щоб впливати на обсяги виробництва і ціну певного товару);

— однорідність пропозиції (у межах галузі всі виробники поставляютьпродукцію, яку покупці вважають однорідною або ідентичною, тому вони не бачать мотивів для надання переваг товарам одного виробника над іншими);

— вільний доступ до виробництва товарів галузі (кожен суб’єкт ринку має можливість заснувати виробництво, а підприємства, що функціонують у цій галузі, неспроможні заблокувати появу конкурентів, оскільки необхідні фактори виробництва легко може отримати будь-хто);

— повна прозорість ринку (кожен з учасників ринку володіють вичерпноюінформацією про суттєві аспекти його кон'юнктури (ціни, обсяги, якість продукції, кількість учасників угод);

— динамізм факторів виробництва (безперешкодний рух факторів виробництва від однієї галузі до іншої).

Отже, за умов досконалої конкуренції економіка функціонує на засадах “невидимої руки”, регулюючись механізмом цін. Ринкова ціна чутливо реагує на зміни попиту і пропозиції, визначаючи необхідні обсяги виробництва, що запобігає явищам надвиробництва, розв'язує економічні проблеми без втручання державного регулювання, стимулює використання науково-технічних досягнень, передових форм і методів організації праці й управління.

2. За видами конкурентної боротьбивиокремлюютьвнутрігалузеву і міжгалузевуконкуренції.

Внутрігалузева конкуренція— це боротьба товаровиробників однієї галузі за вигідніші умови виробництва і реалізації товарів з метою одержання надприбутку.

Головне призначення внутрігалузевої конкуренції єзведення індивідуальної вартості товарів до їх ринкової (суспільної) вартості, яка визначається вартістю товарів, що виробляються за середніх умов галузі й утворюють значну частину її продукту. За такого суперництва перемагають власники тих підприємств, на яких внаслідок досконаліших техніки, технології та організації виробництва індивідуальна вартість товарів менша за їх суспільну вартість, що дає змогу одержувати надприбуток як перетворену форму надлишкової додаткової вартості.

За термінологією економікс цей надприбуток є економічним прибутком, що виникає як різниця між сукупним доходом фірми від реалізації продукції та вміненими витратами, що включають нормальний середній прибуток. Наслідком внутрігалузевої конкуренції є зростання органічної будови капіталу в кожній галузі, встановлення різних норм прибутку в межах окремих галузейвиробництва. Відмінність норм прибутку в різних галузях виробництва зумовлює міжгалузеву конкуренцію.

Міжгалузева конкуренція— це боротьба товаровиробників різних галузей економіки за найприбутковіші сфери, найвигідніші умови застосування капіталу з метою одержання рівновеликого прибутку на авансований рівновеликий капітал.

За цієї форми конкуренції домінує принцип: рівновеликий прибуток на рівновеликий капітал, а основним призначенням є утворення середньої (загальної) норми прибутку на рівновеликий капітал та перетворення вартості товару на ціну виробництва. Діяміжгалузевої конкуренції виявляється у стихійномупереливі капіталу (засобів виробництва і робочої сили) від галузей знизькою до галузей з високою нормою прибутку, що породжує тенденцію до вирівнювання різних норм прибутку в різних галузях, тобто формування середньої норми прибутку в масштабах економіки та перетворення вартості товару на ціну виробництва. В епоху вільної конкуренції таким чином модифікується дія закону вартості.

3. За методами боротьбиконкуренцію поділяютьна цінову, нецінову та нечесну.

Цінова конкуренція — це боротьба між товаровиробниками за споживача шляхом зменшення витрат виробництва, зниження цін на товари і послуги без істотної зміни їх якості й асортименту.

Цінова конкуренція спрямована не тільки на отримання якнайвищих прибутків, а й на економічне придушення (розорення) суперників, використовуючи метод маніпулювання цінами (спочатку встановлюють занижені ціни, поки товар завоює ринок збуту, а потім значно підвищують їх), цінових поступок, сезонного розпродажу тощо. Одним із прийомів цієї боротьби є демпінг— продаж продукції за надзвичайно низькими цінами, коли фірма готова певний час працювати у збиток, тільки б витіснити з ринку конкурента.

Нецінова конкуренція— це боротьба між товаровиробниками шляхом досягнення вищої якості продукції, поліпшення умов продажу (за незмінних цін), технічного рівня, технологічної довершеності виробництва та задоволення специфічних інтересів споживачів.

Нецінові методи конкуренції полягають у завоюванні переваг за рахунок ефективнішого використання досягнень НТП, що виявляється у зміні властивостей товару, створенні нових товарів для задоволення тих самих потреб, оновленні властивостей товару відповідно до зміни моди, урізноманітненні асортименту послуг, що супроводжують його реалізацію.

Нечесна конкуренція— це нецивілізована форма конкурентної боротьби, яка проявляється в порушенні суб'єктами ринкових відносин правил, норм та етики конкуренції.

Вона притаманна більшості економік тих країн, де існує не розвинуте законодавство, державний бюрократизм, низька ділова культура тощо.

Здійснюють її переважно неекономічними методами (підкуп чиновників, промисловий шпіонаж,змови, таємні угоди проти інших конкурентів, дискредитація довір'я, поширення недостовірної, неправдивої інформації, позбавлення підвезення чи збуту сировини, оманлива реклама власної продукції, використання товарного знаку без дозволу його власника, переманювання фахівців тощо).

Основними функціями конкуренції є:

- врівноваження попиту і пропозиції, встановлення рівноважної ціни;

- формування суспільно визначених умов виробництва і реалізації товарів;

- стимулювання НТПі підвищення ефективності виробництва;

- диференціація суб'єктів ринкового господарства;

- породження монополії.

Врівноваження попиту і пропозиції, встановлення рівноважної ціни.Якщо ринкова ціна встановлюється вище рівноваги, тобто пропозиція товарів значно перевищує попит на них, виникає надлишок товарів,загострюється протистояння продавців, у якому перемагає (більше реалізує товарів) той, хто продає їх дешевше, стимулюючи попит. Це призводить до зниження цін, що спричиняє купівлю товарів і зникнення їх надлишку. Відповідно попит і пропозиція збалансовуються на рівні рівноважної ціни.

Коли ціна опускається нижче рівноваги, тобто попит на товари значно перевищує пропозицію на них, виникає дефіцит товарів, що загострює боротьбу серед покупців. Вони намагаються купити речі дешевше, однак перемагає той, хто пропонує вищу ціну. Це призводить до підвищення цін, що спричиняє купівлю товарів за вищою ціною, а внаслідок подорожчання товарів зменшуються обсяги їх купівлі, вони з’являються у продажу і дефіцит зникає. Попит і пропозиція знову стають збалансованими. Врівноваження попиту і пропозиції та встановлення рівноважної ціни закон конкуренції здійснює через його взаємозв'язок із законом попиту і законом пропозиції.

Формування суспільно визначених умов виробництва і реалізації товарів.Завдяки конкуренції на ринку встановлюється загальна (рівна) ціна на однорідні продукти однакової якості. Вона відображає вимоги суспільно визначеного господарювання, які змушують товаровиробників керуватись об'єктивними економічними законами. Отже, ринкова ціна є для них нормативом раціонального господарювання.

Стимулювання НТП і підвищення ефективності виробництва.Об'єктивний процес перетворення індивідуальної вартості товару на ринкову вартість (ціну) як вияв внутрігалузевої конкуренції зумовлює те, що більший прибуток можуть отримати товаровиробники, які створюють товари з меншою індивідуальною вартістю, а реалізують їх за ринковою вартістю (ціною). Прагнення більшого прибутку змушує товаровиробників застосовуватинову техніку і технології, впроваджувати ефективніші форми організації праці і виробництва, способи економнішого використання ресурсів, прокладаючи шлях науково-технічному й економічному прогресу. Як стверджував відомий австрійський економіст Фрідріх-Август Хайєк (1899–1992), суспільства, які спираються на конкуренцію, успішніше за інших досягають своїх цілей, оскільки конкуренція показує, як ефективніше можна виробляти речі. Стимулювання НТП і підвищення ефективності виробництва закон конкуренції здійснює через його взаємозв'язок із законом вартості, законом додаткової вартості, законом зростання органічної будови капіталу тощо.

Диференціація суб'єктів ринкового господарства.Суб'єктами конкурентних відносин є товаровиробники, що мають неоднакові економічні можливості: кількість грошей, сучасних засобів виробництва, високий рівень кваліфікації тощо. Тому багато економічно незабезпечених виробників не витримують конкурентної боротьби ізсильними суперниками та великим капіталом. Крім того, постійно зростає мінімум грошових засобів, який дає змогу бути конкурентоспроможним. Диференціюваннясуб'єктів ринкового господарства закон конкуренції здійснює у взаємозв'язку з дією закону вартості.

Породження монополії. Цей процес зумовлений диференціацією суб'єктів ринкового господарства, формуванням підприємств із великим капіталом. Конкуренція виробників і споживачів поступово змінює внутрішню логіку розвитку ринку, дії закону конкуренції у взаємозв'язку здіями інших економічних законів ринкового господарствапризводять до породження вільною конкуренцією своєї принципової протилежності — монополії.

Загалом конкуренція породжує як позитивні, так і негативні наслідки для суспільства. Позитивні наслідки полягають в необхідностіучасників конкурентноїборотьби стимулюватирозвиток НТП, економити ресурси, знижувати ціни, поліпшувати якість продукції та обслуговування споживачів, вирівнювати норми прибутковості й рівня заробітної плати, розвивати підприємницькіздібності через підготовку й перепідготовку кадрів, залучати значні інвестиції, отримувати економію від масштабу. Негативними наслідками конкуренції є руйнація і порушення самої ринкової конкуренції, виникнення безробіття, інфляції, банкрутства, диференціації доходів і несправедливий їх розподіл, економічні кризи, монополізація економіки, штучне обмеження виробництва й підвищення цін, нераціональний розподіл ресурсів.

Нездатність постійно впроваджувати досягнення НТП у виробництво через суттєве зростання їхньої вартості загострюють суперечність між капіталістичними виробничими відносинами, основаними на індивідуальній приватній власності, і потребами розвитку продуктивних сил. Розв'язанню цієї суперечності сприяє концентрація і централізація виробництва і капіталу, як наслідок — загострення конкуренції, виникнення та розвитокна цій основі монополій.

Монополія (грец. топоs — один; роlео — продаю) — це захоплення економічними суб'єктами частини або всього ринкового простору для певного товару і встановлення на ньому свого панування у вигляді монопольної ціни.

Це означає, що підприємець виробляє і продає один або кілька товарів, що не мають схожих субститутів (лат. substituo— підставляю, заміщую) (товарів-замінників) і які не виробляє і не продає ніхто інший, а тому споживачам не залишається можливості вибору.

Монополії класифікують за такими ознаками:

1. Характером і причинами виникнення серед монополій виокремлюють природні, легальні та штучні.

Природні монополії. Ними володіють власники і господарюючі суб'єкти (часто держава), що мають у своєму розпорядженні рідкісні та вільно не відновлювані елементи виробництва (рідкісні метали, особливі земельні ділянки під виноградники, деякі галузі інфраструктури, наприклад громадський транспорт, та ін.). Товари і послуги суб'єктів природної монополії не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (виробництво електроенергії, водопостачання, газопостачання тощо).

Легальні монополії. Створюються на законних підставах зметою захисту інтелектуальної власності, наприклад патентна система, система авторських прав і товарних знаків, захист яких регулюють спеціальні закони.

Штучні монополії. Це об'єднання господарюючих суб'єктів, що створені для отримання монополістичних вигод. Штучні монополії свідомо змінюють структуру ринкового простору у своїх інтересах, створюючи бар'єри для входження на ринок інших господарюючих суб'єктів (захоплення джерел сировини та енергоносіїв, обмежуючи кредитну діяльність банків для нових підприємств тощо). Вони запроваджують надто високий порівняно із конкурентами рівень техніки і технології виробництва, залучаючи значні капітальні інвестиції, що дає змогу досягти більшого ефекту від масштабів виробництва, витісняючи конкурентів за допомогою належної реклами.

Штучні монополії як форми організаційно-економічних об'єднань (монополістичних союзів) господарюючих суб'єктів поділяють накартелі, синдикати, трести, концерни, конгломерати.

Картелі(італ.сагtа — папір, картка) — це об'єднання підприємств, у якому учасникизберігають свою власність назасоби і результати виробництва, самостійно реалізують товари наринку, тобто лишаються самостійними у виробничій і комерційній сферах. Значення картельних угод полягає у зменшенні конкуренції, для чого їх учасники визначають ринки збуту продукції, квоти (обсяги виробництва кожної компанії в загальному обсязі продукції), рівень цін.

Синдикати(грец. syndicos — захисник) — це об'єднання підприємств, що виготовляють одноріднупродукцію, зберігаючи свою власність на матеріальні умови господарювання та реалізуючи готову продукцію як спільну власність. При цьому підприємства зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність.

Трести (англ. trust— довіра) — це об’єднання, що ґрунтуються наспільній власності, а компанії, що входять у трести, втрачають комерційну і виробничу самостійність.

Концерни(лат. соn — разом і сеrnеrе— розрізняти) — це великі об'єднання юридично самостійних підприємств (як правило, різних галузей промисловості, торгівлі, транспорту, банків) наоснові фінансової залежності, яка є наслідком викупу контрольних пакетів акцій. Вони відповідають зазбитки або за зобов'язаннями підприємств, що входять до їхнього складу, лише в межах пакету належних їм акцій. До концернів можуть входити індивідуальні підприємці, картелі, синдикати, трести, об'єднуючись навколо ядра — холдингу(англ. holding— тримати, затримувати), материнської компанії. Таким ядром традиційно бувають промисловий трест, банк, які скуповують пакети акцій промислових,торговельних, транспортних та інших організацій. Дочірні компанії як філіїголовної компанії юридично залишаються незалежними, але фактично умежах концерну існує високо централізованеуправління і господарське підпорядкування, особливо у фінансовій та інвестиційній сферах.

Конгломерати (лат. соnglomerare — нагромаджувати) — це об'єднання підприємств абсолютно різних галузей виробництва коли встановлюється фінансовий контроль над їхньою діяльністю, зберігаючи при цьому свою виробничу, комерційну та юридичну самостійність. Зв'язок між ними існує лише через фінансові відносини.

У сучасній економіці відбуваєтьсясинтез конкуренції і монополії, що формує умови існування різних структур ринку недосконалої конкуренції: диференційованої (монополістичної) конкуренції та олігополії.

Диференційована (монополістична) конкуренція як органічний синтез монополізму і конкуренції базується на диференціації продукції, відповідно до якої певні види товарів і послуг розподіляють на їх підвиди, виробництвом і реалізацією яких займаються різні компанії, використовуючи патенти, торгові та фірмові знаки, захищаючись від конкурентів. Цьому сприяє диференціація товарів — надання їм певних особливостей (за якістю, формою, кольором, упаковкою, умовами продажу). Конкуренція полягає у наявності на ринку, на якому продають велику кількість однорідних товарів, багатьох конкурентів, які для залучення покупців змушені диференціювати товари і послуги. Для диференційованої конкуренції характерна велика кількість фірм (20–70), що обмежує їх контроль над ціною. Розміри фірм, як правило, є середніми або малими (частка 4-х найбільших фірм галузі не перевищує 25 % загального товарообороту, коефіцієнт концентрації становить 1/4). Кожна з них, випускаючи однотипну продукцію (одяг, взуття, пральні порошки, зубні пасти, безалкогольні напої, послуги ресторанів, станцій технічного обслуговування автомобілів та ін.), диференціює її за певними відмінностями, переконуючи споживача засобами реклами в її унікальності. Окремий товар має багато замінників, тому рекламують його якість, особливості дизайну та ін. У такому разі йдеться вже про специфічний продукт із товарною маркою фірми. Крім того, фірми відрізняються за витратами виробництва і реалізації товарів, тому замістьєдиної ринкової ціни існує широкий їх діапазон. Використання нецінової конкуренції зумовлене незначним контролем над цінами, великою їх залежністю від споживача. За диференційованої конкуренції в галузь порівняно легко проникають нові конкуренти, що є наслідком невеликих розмірів фірм ї диференціації продукту.

Олігополія (грец. оlіgos — небагато; роlеo — продаю) — це тип ринкової структури з недосконалою конкуренцією, за якої обмежена кількість підприємств (до 10) монополізують виробництво основної маси товарів.

Олігополія — форма синтезу конкуренції і монополії, в якій центр боротьби переміщується із сфери обігу у сферу виробництва, з галузевого на міжгалузевий, з національного на інтернаціональний рівні.

Найпростішою олігополією є дуополія— функціонування на ринку тільки двох виробників певного товару,між якими відсутні будь-які угоди про ціни, ринки збуту і квоти.

Суб'єктами олігополістичної конкуренції є великі та надвеликі за розмірами фірми, про що свідчать рівні концентрації їхньої продукції, яка є або стандартизованою, або диференційованою. Залежно від цього олігополістичну конкуренціюрозрізняють на чисту(виробництво однорідної продукції: алюмінію, цементу та ін.) і диференційовану(виробництво неоднорідної, але одного функціонального призначення продукції: автомобілів, шин, камер, електропобутової техніки, сигарет тощо).У олігополістичній конкуренції суперники широко використовують нецінові методи боротьби (суперництво на основі технічних переваг, високої якості і надійності виробів, ефективніших реклами, методів збуту, розширення видів послуг і гарантій покупцям, умов сплати та ін.).

Особливістю олігополістичної моделі є залежність цінової поведінки кожної фірми від поведінки конкурента. Першим звернув на це увагу у 30-ті роки XX ст. французький економіст Анрі Курно (1801–1877), який вважав, що кожен підприємець прагне продавати таку кількість продукції, яка максимізує його доходи, що в будь-якій галузі існує певна стабільна рівновага між обсягом продажу та ціною товару і залежить ціна рівноваги від кількості продавців.

Загалом конкуренція відображає прагнення до свободи і економічної незалежності з одночасним намагання конкурентів уберегтися від негараздів конкурентної боротьби, що породжує тенденцію до об’єднання зусиль і ресурсів (капіталу), економічної солідарності. Тобто намагання перемогти у конкурентній боротьбі призводить до встановлення панування на ринку, захоплення влади, утворення монополій. Це свідчить, що конкуренція і монополія є двома сторонами ринкової взаємодії.

РЕЗЮМЕ

1. Економічними благами називають блага, які є корисними при споживанні і рідкісними у наявності. Наслідком обмеженості наявної кількості економічних благ є наступне: 1) економічні блага виступають об’єктом присвоєння (розподілу); 2) економічні блага є об’єктом обміну; 3) економічні блага — об’єкт виробництва.

2. За характером використання економічні блага поділяються на такі, що безпосередньо споживаються індивідами (кінцеві блага) й такі, що використовуються фірмами як ресурси в процесі виробництва кінцевих благ (композитні блага).

3. За подільність та можливість відлучити від споживання економічні блага поділяються на приватні блага, що можуть бути поділені між індивідами, при цьому існує можливість відлучити будь-яку особу від їх споживання за допомогою таких економічних інструментів, як ціна. та суспільні блага, що не можуть бути поділені між індивідами та від споживання яких практично не можливо або не бажано відлучити жодного з індивідів.

4. Товаром називають таке економічне благо, яке призначене для обміну. Йому притаманні такі властивості як цінність (споживна вартість) та вартість (мінова вартість). Споживна вартість товару залежить від функціональних властивостей предмету у забезпеченні потреб. Мінова вартість товару залежить від його можливості бути обміняним на інший товар.

5. Гроші — це особливий товар, який служить загальним еквівалентом усіх інших товарів. Вони виконують три головні функції: міра вартості (засіб для вимірювання вартості іншого товару), засіб обігу(засіб придбання необхідного товару) та засіб нагромадження (засіб збереження у грошовій одиниці тієї купівельної сили, яка характеризує її як одиницю вартості, тоді, коли гроші тимчасово випадають з обігу).

6. Ринок — це сукупність відносин з приводу обміну товарами, які здійснюються за допомогою грошей. Ринок виконує такі основні функції: відтворювальну, регулюючу, стимулюючу, контрольну та інтегруючу.

7. Попит — це та кількість товарів, які бажають придбати індивід або група індивідів за наявних цін. Пропозиція — це та кількість товарів, які бажають продати підприємці за наявних цін. Рівноважна ціна — це точка в якій величина попиту дорівнює величині пропозиції.