Циклічний характер економічного розвитку

Існує загально прийнята думка, і це підтверджується статистичними даними, що економіка розвивається шляхом періодичних піднесень і спадів, тобто циклічно. Цю проблему досліджували багато відомих вчених-економістів – К. Маркс, М. Туган-Барановський, Й. Шумпетер, Г. Кассель, Д. Кондратьєв, К. Жюгляр, Р. Харрод, Е. Хансен, У.Мітчелл та інші. Всі вони намагались пояснити походження циклічних коливань і внесли певний вклад у розв’язання цієї проблеми, проте до кінця вона залишається не вирішеною.

Економічні явища, як і будь-які природні, знаходяться в постійному розвитку, який супроводжується зовнішніми та внутрішніми протиріччями, що спрямовують їх розвиток по шляху прогресу або регресу. В реальному світі, і в економіці в тому числі, у будь-якого явища постійно виникають нерівноважності, або відхилення від рівноважності, що являється результатом дії загальнофілософського закону розвитку – закону єдності і боротьби протилежностей. Розвязання протиріч знову приводить явище в стан рівноваги. Отже, процес переходу явища із стану рівноваги в нерівноважний стан і навпаки можна назвати закономірним. Циклічність – це періодичне відхилення від стану рівноваги, викликане певним збуренням. Компетентне судження про характер розвитку того чи іншого явища можна мати лише тоді, коли відомо час, протягом якого воно знаходилось в режимі рівноваги, або в нерівноважному стані, та відомі сили і механізми, які забезпечують певний стан того чи іншого явища та виходу із цього стану.

Поняття станів рівноваги і нерівноважності безпосередньо пов’язані з поняттями статики і динаміки. Під статикою розуміється проміжок часу, на протязі якого параметри явища залишаються не змінними. Динаміка характеризується змінами параметрів у часі. Виходячи з цього можна зробити висновок, що рівновага носить статичний, а нерівновага – динамічний характер.

Чергування рівноважних і нерівноважних процесів у розвитку явища формує цикл розвитку. Концепція циклічності є методологічною базою багатьох природничих наук. В економіці цикли розвитку отримали назву економічних, ділової активності, бізнес-циклів.

Стабільність економічного розвитку забезпечується шляхом встановлення і підтримання економічної рівноваги, тобто такого стану економіки, при якому досягається стійке врівноваження і збалансування взаємопов’язаних між собою структурних ланок економіки, головними з яких є виробництво і споживання та попит і пропозиція товарів і послуг. В умовах економічної рівноваги забезпечується використання ресурсів на межі їх виробничих можливостей. Разом з тим економіка зберігає свою здатність до саморегулювання, що здійснюється завдяки механізмам ринкової самоорганізації в основі яких лежать такі важелі впливу як попит і пропозиція, рівноважна ціна та конкуренція.

Економіка по своїй суті не є статичною. Вона знаходиться в постійному розвитку через вдосконалення її структурних елементів і зв’язків між ними, тобто вона динамічна і розвивається від одного рівня рівноваги до іншого, проходячи певні цикли. Тому рівновага є лише вихідний стан економічної динаміки, а сама ринкова рівновага завжди відносна. Розвиток економіки здійснюється не прямолінійно, по шляху підйому, а циклічно.

Разом з тим циклічності в економіці притаманна власна специфіка, яка виявляється головним чином у можливості отримання максимальних вигод і зменшення негативних наслідків при постійно повторювальних коливаннях, при здійсненні людиною її господарської діяльності.

Першочерговим завданням для сучасних і майбутніх економістів-політиків являється не тільки корегування розробленої і впровадженої в життя економічної політики з урахуванням існуючих економічних циклів з метою їх згладжування, але й розробка такої стратегії, яка би враховувала можливі коливання, створюючи при цьому резерви на стадії зростання і використовуючи їх на стадії спаду. Крім того прорахунки політиків в економічному регулюванні, які призводять до кризи чи депресії, списуються на рахунок фази спаду економічного циклу. При цьому сам цикл розглядається як дещо об’єктивне по відношенню до суб’єктивної діяльності органів державного регулювання. Тим самим політики знімають з себе тягар відповідальності за прийняття рішень і перекладають її на циклічність.

Зараз існує більше двохсот концепцій щодо пояснення економічних криз та циклів і способів їх подолання. Ще на початку ХІХ століття астроном Уїльям Гершель, а в другій половині ХІХ століття економіст, представник математичної школи Уільям Джевонс, пояснювали циклічність економічного розвитку плямами на сонці, які, на їх думку, впливають на погоду на землі, від якої, в свою чергу, залежить врожайність сільськогосподарських культур. Американець Г.Мур у своїй роботі «Економічні цикли, закони і причини їх виникнення», яка вийшла у 1914 році, однією з причин вважав ритми руху планети Венера.

Загальна уява про циклічні коливання в економіці ( насамперед в торгівлі) склалася в середині ХІХ століття і пов’язана з іменами Рікардо, Сєя, Сісмонді і Мальтуса. Саме вони намагались знайти пояснення періодичним труднощам в реалізації продукції і скороченню по цій причині об’ємів виробництва. В основу аналізу було покладено тезу про те, що виробництво забезпечує необхідні умови для попиту на вироблену продукцію. Кризи виникають внаслідок недостатнього споживання, що створює надлишок продукції. Недостатність споживання пояснювалась бідністю переважної кількості населення. На той час не було створено загальної теорії економічних циклів, та це було і неможливо внаслідок нерозвинутості ринкових механізмів самоорганізації економіки.

В середині ХІХ століття проблема криз отримала широке висвітлення в роботах К. Жюгляра і К. Маркса. Вважають, що термін «цикл» вперше застосував К. Жюгляр. Досліджуючи динаміку періодичних коливань в торгівлі, він визначив тривалість економічних циклів в 7 – 11 років ( ці цикли носять його імя ). Саме він розділив цикл на три періоди – процвітання, криза і ліквідацію, обґрунтовуючи циклічність в економіці механізмами грошового обігу і банківськими кредитами.

Значний внесок у розвиток теорії економічних циклів вніс К. Маркс. Основна його теза спирається на те, що капіталістична економіка не здатна досягти рівноваги внаслідок того, що їй притаманні внутрішні протиріччя головним з яких є постійне поглиблення суспільного характеру виробництва і приватна форма привласнення його результатів, що неминуче веде до кризи як необхідної умови тимчасового подолання протиріччя і приведення економіки до тимчасової рівноваги.

Виходячи з основного протиріччя капіталістичної економіки К.Маркс розглядав неминучі періодичні спади в економіці у двох аспектах. Перший витікає з його теорії механізму нагромадження капіталу, заснованій на циклічних коливаннях норми прибутку. Кожний капіталіст у конкурентній боротьбі за максимізацію прибутку все більше коштів вкладає в технічне оснащення виробництва. Впровадження нової техніки пов’язано з вивільненням робочої сили з виробництва. Прибуток створює наймана праця, а вивільнення робітників тягне за собою пониження норми прибутку. Економіка гальмується і приходить до рівноваги через кризу. Капіталовкладення скорочуються і знову виникає потреба в найманих робітниках, що підвищує норму прибутку і, таким чином, економіка виходить на новий цикл розвитку.

Другий аспект виникнення криз витікає з Марксової теорії недоспоживання. Перевиробництво виникає внаслідок відставання платоспроможного попиту населення від темпів розширення виробництва. Надлишок продукції потребує зниження цін нижче витрат виробництва, що спонукає капіталістів знищувати частину виробленої продукції і, таким чином локалізувати кризові явища. При виході з кризи в результаті конкурентної боротьби за більш сприятливі умови виробництва і збуту продукції, оновлюється основний капітал, впроваджуються біль прогресивні технології і економіка входить в стадію підйому.

Проблему криз і циклів економічного розвитку досліджував М. Туган_Барановський, який обґрунтував положення, що криза визивається диспропорціями у розвитку галузей економіки. Деякі з них розвиваються більш високими темпами, на циклічній фазі підйому пропорційність виробництва порушується і нова рівновага може бути встановлена тільки в результаті знищення частини капіталу тих галузей промисловості які занадто розширились.

Розвиток диспропорціональності галузей М. Туган-Барановський повязує з умовами розміщення вільного позичкового капіалу. Попит на капітал різко зростає в період процвітання промисловості, що забезпечує інвестування позичкового капіталу у виробництво і перетворення його в основний капітал.. Під час кризи попит на позичковий капітал падає і він починає накопичуватись до наступного підйому. Таким чином основою процвітання по М. Туган-Барановському слугують інвестиції.

Особливу увагу слід приділити теорії економічних циклів Йозефа Шумпетера яка і на сьогодні залишається чи не однією з найпривабливіших і адекватно відображаючих природу циклічних коливань. Цикли у Шумпетера розглядаються як відхилення від стану рівноваги «як серйозні порушення стану кругообороту без яких не було б взагалі економічного росту».

Й. Шумпетер уважав, що єдиною причиною підйому економіки слугує масова поява підприємців, які створюють інноваційну продукцію шляхом нових комбінацій наявних у них ресурсів і продуктивних сил. Підприємства, на яких виробляється нова продукція, також зявляються масово і, в свою чергу, породжують велику купівельну силу, а тим самим і характерний для періодів підйому росту цін, закуповуючи устаткування, сировину, залучаючи робочу силу, підвищуючи заробітну плату і т. ін. Вони конкурують з старими підприємствами і на їх успіх також впливає погіршення стану старих підприємств, частина з яких пристосовується до нових конкурентних умов, а частина перестає виробляти і гине. Це означає, що паралельно з масовою появою нових підприємств відбувається процес банкрутства і загибель старих, а також частини нових підприємств, які не витримали конкурентної боротьби.

Чому економіка розвивається не рівномірно, а ривками, чому за розвитком відбувається повернення і лише після нього знову поновлюється поступальний розвиток? « Це відбувається виключно тому, - стверджує Шумпетер,- що нові комбінації виникають не через рівні проміжки часу, як це слід було б очікувати згідно з загальними принципами вирогідності. Як правило, нові комбінації зявляються у більшому числі».

Якщо в галузі, яка знаходиться на підйомі занадто багато підприємств, то внаслідок надлишку продукції норма підприємницького прибутку падає, скорочуються інвестиції, послаблюється підприємницька діяльність, припиняється розвиток і встановлюється рівновага, яка є відправною точкою для здійснення нових комбінацій і нового розвитку.

В основу концепції економічного циклу Й. Шумпетера покладено поняття «нововведення» . Нововведення виводять систему з рівноваги і приводять її до буму у сфері капіталовкладень. Фаза процвітання змінюється рецесією – боротьбою за повернення до рівноваги. Однак коли сили, які тягнуть економіку до спаду накопичуються, система прямує до депресії. Під час депресії сили поновлюються , що сприяє пожвавленню і економіка іде до рівноваги. Нові нововведення тягнуть економіку в новий цикл розвитку.

Вчений наголошував, що сенс економічного розвитку полягає не в новому стані рівноваги, а в переході до нього, оскільки будь-який новий стан буде зруйновано. Депресія не повертає економіку до попереднього стану рівноваги. В результаті кожного наступного циклу здійснюється перехід до стану рівноваги на більш високому рівні, до нової траєкторії нормального кругообороту. В цьому суть циклічного процесу економічного розвитку.

Й. Шумпетером було завершено формування моделі цикла, який складається з чотирьох фаз: процвітання, рецесії, депресії і відновлення. Ці фази циклу були, до деякої міри, конкретизовані і увійшли в наукову і навчальну літературу як фази: піднесення, кризи, депресії і пожвавлення Опис всіх фаз традиційно починають з фази кризи, так як економічний цикл розвитку виробництва визначається як рух виробництва від початку попереднього до початку чергового спаду.

Криза (падіння, рецесія). Ця фаза характеризується падінням виробництва, різким скороченням ділової активності, падінням цін, затоварюванням, скороченням інвестицій і зайнятості, зниженням доходів підприємців і заробітної плати найманих робітників. В умовах кризи спостерігається гонитва за грошима. Фінансові зобов’язання порушуються, кредитні зв’язки розриваються, процентні ставки зростають. Загострюються всі суспільні суперечності, зростає соціальна напруга.

Скорочення виробництва і всі економічні негаразди у період кризи тривають до того часу, поки не буде встановлено відносну ринкову рівновагу, тобто відповідність попиту і пропозиції у ведучих сферах економічного життя. Після цього кризове падіння припиняється і економічна система входить у фазу депресії.

Депресія (стагнація, застій). Це період пристосування економічних агентів до нових умов господарювання, коли у суспільстві панує невпевненість і неузгодженість в діях. Падіння економіки зупинилось, але тенденції до зростання ще не сформувались. Виробництво ведеться в’яло, в мінімальних розмірах, проте вже починають розсмоктуватись товарні запаси. Підприємці ще не ризикують інвестувати свій капітал, хоча ціни стабілізувались, а банківський процент впав до низького рівня. Однак вихід з кризового стану починається саме у фазі депресії. Реалізуючи товари по самим низьким цінам, тим не менше можна отримати дохід, якщо собівартість товарів нижча від цін реалізації. Для зниження витрат починається оновлення, переустаткування виробництва новою технікою, впроваджуються нові технології, які здешевлюють продукцію і роблять її конкурентоспроможною. Цим створюється матеріальна основа для пожвавлення виробництва і виходу з кризи.

Пожвавлення характеризується відновленням ділової активності, ростом інвестицій і зайнятості. Пожвавлення охоплює насамперед галузі, які виробляють засоби виробництва. Виникають нові підприємства, модернізуються старі. Зростання зайнятості супроводжується зростанням заробітної плати і купівельної спроможності населення. У суспільній свідомості посилюються позитивні сподівання, формується соціальний оптимізм. Після того, як буде досягнуто до кризисний рівень розвитку починається піднесення.

Піднесення (експансія) характеризується зростанням всіх економічних показників: розширюються масштаби виробництва, зростають ціни, зайнятість, прибутковість, заробітна плата, активізуються фінансові і грошові сектори і т. ін. У виробництво впроваджуються нові технології і техніка, активізується інвестиційна діяльність, виникають нові підприємства, галузі, створюються нові товари. Зростання капіталовкладень супроводжується зростанням курсів акцій, процентних ставок, активізується біржова діяльність. Піднесення досягає максимуму, який називається процвітанням, або бумом. Після закінчення цієї фази починається фаза падіння. Цикл економічного розвитку завершився, проте економіка за цей час піднялась на новий більш високий рівень.

Ці фази для різних країн можуть бути різними в часі, з певними особливостями протікання в той чи іншій країні, проте загальні тенденції формування і розвитку економічних циклів

зберігаються.

Досліджуючи проблему економічних циклів і аналізуючи досягнення вчених в цьому питанні Й. Шумпетер запропонував, а наукова спільнота підтримала, їх трирівневу схему, яка є найбільш прийнятна для описання всіх явищ у циклічному розвитку капіталістичної економіки. Цикли названі іменами тих економістів, які відкрили і прослідили розвиток цих циклів. Це цикли Н. Кондратьєва, К. Жюгляра і Дж. Кітчина, причому кожний з циклів визначався періодом у 55 років, 10 років і 2 роки 4 місяці відповідно. Відповідно до часу протікання вони мають назву довгострокових, середньострокових і короткострокових.

Короткострокові економічні цикли являють собою коливання ринкової кон’юнктури під впливом змін попиту і пропозиції, конкуренції і ціни. Вони спостерігаються у сільському господарстві, сфері послуг і в банківському секторі. Ці сфери є найбільш чутливими щодо механізмів життєзабезпечення і економічні агенти реагують більш оперативно на будь-які відхилення у протіканні економічних процесів.

Середньострокові економічні цикли визначаютьсяперіодом відтворення і оновлення основного капіталу, початку і кінця циклу ( періоду від кризи до кризи).

Довгострокові економічні цикли, або «довгі хвилі» відображають довготермінові тенденції економічного розвитку, включають фази підвищення і пониження Основним елементом довгострокової циклічності є динамічний НТП і пов'язане з ним економічне зростання і ті соціально-економічні процеси які його обумовлюють.. Корінні науково-технічні перевороти являються матеріальною основою динаміки довгих хвиль

Якщо розглядати фазу пожвавлення у циклі Кондратьєва, говорив Й. Шумпетер, то можна бачити, що вона знаходиться досить близько до загальної рівноваги, оскільки у цій фазі існує зв'язок між трьома складовими розвитку. В інших випадках періоди, які являються фазами процвітання або депресії, по Дж. Жюгляру можуть бути частиною кругового руху, який змінює природу самого циклу Жюгляра. Таким чином, кожний цикл Кондратьєва утримує в собі декілька циклів Жюгляра – декілька циклів Кітчина, а процес економічного розвитку характеризується декількома взаємопов’язаними циклічними ритмами.

Дослідження проблеми економічних циклів не припиняється, вона залишається актуальною настільки, що у 1995 і у 2004 році вченим, працюючим над проблемами економічних циклів було присуджено Нобелевські премії.

Класичне визначення економічного циклу дали американські вчені Артур Бернс та Уеслі Мітчелл: « Економічні цикли – це тип коливань у сукупній економічній активності нації, яка організує свою діяльність у формі приватного підприємництва; цикл складається з періоду піднесення, який спостерігається одночасно в багатьох видах економічної діяльності і змінюється загальним для всієї економіки періодом спаду, скорочення виробництва з наступним пожвавленням, яке перейде у фазу піднесення наступного циклу; така зміна фаз циклу повторюється, але не обов’язково періодично». Простіше можна сказати, що економічний цикл – це період від одного спаду економіки до іншого.

На цей час створена досить завершена теорія економічних циклів на макрорівні, проте ця проблема поки що не отримала відповідного висвітлення на мікрорівні, хоча будь-які досягнення і негаразди в економічній сфері залежать від економічної поведінки економічних агентів в первинній ланці економічної системи – на підприємстві. При аналізі економічної циклічності слід враховувати, що джерело нестабільності економічної системи більш високого порядку (макроекономічної системи) знаходиться в системах більш низького порядку (мікросистемах).

Досліджуючи проблему доходів населення і їх вплив на споживацький попит, а через нього на розвиток виробництва Ф.Модильяні ( Нобелевський лауреат 1986 р.) прийшов до висновку, що споживання в кожний період життя людини залежить від доходу, якого очікує вона отримувати на протязі всього життя, а не від доходу у поточному періоді. Індивіди планують свою поведінку щодо споживання і заощадження на більш-менш довгий час з наміром розподілити своє споживання найкращим можливим чином на протязі всього періоду життя, тобто на протязі всього власного життєвого циклу. Саме Ф. Модильяні ввів в економічну теорію термін «життєвий цикл».

Гіпотеза життєвого циклу передбачає врахування того факту, що доход систематично змінюється на протязі життя індивіда, а тому його стратегія заощадження в значній мірі визначається стадією життєвого циклу, який включає дитинство, молодість, зрілість і т.д. Ця ідея була застосована до динаміки розвитку підприємства. До життєвого циклу підприємства включають такі етапи, як народження, зрілість, розвиток і ліквідація. Такий підхід є, до деякої міри, досить спрощеним, так як підприємство прирівнюється до біологічного організму, якому прогнозується обов’язкова смерть ( ліквідація ). По логіці речей це не є цикл, тобто повернення до висхідного стану на більш високому рівні, скоріше це навпіл цикл. Крім того є підприємства які успішно розвивають на протязі досить довгого часу і пережили не один цикл економічного розвитку національної, і навіть, світової економіки. Тут краще назвати цикли стосовно підприємства стадіями розвитку, що буде відповідати ідеї загальної теорії циклів.