Хто виграє?

Самі мігранти. Очевидно, вони, як правило, у виграші, адже саме заради такого виграшу вони і здійснюють переїзд з країни до країни. їх виграш — це передусім збільшення заробітної плат­ні, можливість отримати роботу.

Роботодавці. Вони теж виграють, що можна констатувати «за фактом»: інакше, якби вони не мали зиску, то не наймали б працівників-іммігрантів. В економічних термінах можна зазначити, що завдяки іммігрантам роботодавці можуть платити нижчу заробітну плату, оскільки іммігранти, на відміну від національних безробітних та потенційних працівників, на неї погоджуються. Взагалі іммігранти кількісно збільшують «сторону пропозиції» робочої сили, і вже це зумовлює зниження вимог щодо ставок заробітної платні.

Робітники, які залишаються в країні імміграції. Вони теж, як правило, виграють, оскільки позбавляються конкурентів на ринку праці.

Хто програє?

Це, передусім, конкурентні працівники та потенційні працівники у країні в’їзду, які потерпають від нестачі робочих місць та погіршення умов заробітної платні.

Інша категорія тих, хто програє, це — наймачі в країні виїзду, які позбавляються як самих працівників, так і можливостей користуватися конкуренцією на ринку праці з метою зниження заробітної платні.

РЕЗЮМЕ

1. У широкому розумінні праця – це будь-яка інтелектуальна або фізична діяльність, спрямована на виготовлення благ та надання послуг. Простими моментами праці завжди виступають засоби праці, предмети праці та власне діяльність людей.

2. Людська трудова діяльність є динамічним явищем, а здатність людини до праці – людським ресурсом, одним з фундаментальних факторів виробництва. Юридична свобода працівника за відсутності в нього джерел існування перетворює людський ресурс у товар, в силу чого в ринкових умовах створюється особливий ринок – ринок праці, на якому формується ціна людського ресурсу – заробітна плата.

3. Заробітна плата має дві основні форми – почасову та відрядну, які беруться за основу формування багатьох систем оплати праці. В сучасних умовах найпоширенішими є такі системи оплати праці як тарифні, преміальні, колективні, включаючи різновиди участі працівників у доходах, прибутках чи ризиках підприємств.

4. Важливим компонентом, що визначає вартість людського ресурсу, є інвестиції в людський ресурс. Під ними розуміються витрати ресурсів економічних суб’єктів (індивіда, домогосподарства, фірми, держави), які спрямовуються на отримання освіти, підвищення кваліфікації та професійної підготовки працівника, розвитку його інтелектуальних здібностей тощо. Інвестиції у людський ресурс можуть бути ендогенного та екзогенного походження. Узагальнююча модель оптимальних інвестицій у людський ресурс передбачає, що загальний доход від інвестицій у людину залежить від обсягу зроблених вкладень та норм їх віддачі.

5. Найістотнішою постіндустріальною тенденцією в зміні змісту праці є зростаюче значення компонентів інтелектуальної діяльності – інтелектуалізації праці. Якщо критерієм членства у домінуючому класі індустріального суспільства виступала власність, то в умовах постіндустріального суспільства такою ознакою об’єктивно вважається рівень освіти знання, інтелект.

6. Соціально-економічні відносини між суб’єктами господарювання з приводу праці, її умов, оплати та соціального захисту визначають зміст та форми прояву трудових відносин. Трудові відносини, залучення і ефективне використання людського ресурсу пов’язані з аналізом проблем зайнятості та безробіття.

7. За формами зайнятості виділяють економіко-господарську, службову соціальну зайнятість тощо. Ефективна зайнятість має такий рівень і структуру, які в даний момент забезпечують максимальну економічну віддачу від використання кожної одиниці людського ресурсу. Відсутність умов зайнятості спричиняє безробіття.

8. Залежно від обставин, через які людина позбавлена роботи, безробіття поділяють на дві групи: добровільне та вимушене, в рамках яких проводиться класифікація видів безробіття на фрикційне, структурне та циклічне. Природний рівень безробіття – це його рівень за умов повної зайнятості, що розраховується як сума фрикційного та структурного безробіття.

9. Проблема безробіття щільно пов’язана з проблемою дискримінації праці, яку можуть зазнавати як окремі працівники так і їх окремі групи. Існує багато видів трудової дискримінації, що зменшує рівень доходів індивідів та можливості інвестицій у людський капітал. Одночасно трудова дискримінація виступає значно знижує дію глобальних тенденцій соціалізації економіки.

10. Соціалізація економіки, виступаючи органічною ланкою загального процесу соціалізації, знаходить свій прояв в усуспільненні процесів виробництва, розподілу, обміну та споживання. Одним із визначальних внутрішніх факторів формування сучасної соціальної системи є потреба у соціальній справедливості, соціальній підтримці, соціальному захисті.

11. Значення соціальних факторів економічного зростання невпинно зростає, особливо у процесі становлення постіндустріального суспільства, розширення можливостей міграції людського ресурсу – це постійне або тимчасове переміщення працездатного населення з одних країн до інших. У загальносвітовому масштабі міжнародна міграція робочої сили зумовлює оптимізацію розміщення продуктивних сил, яку можна розглядати в контексті з глобальної тенденції до певної уніфікації та зближення умов життя внаслідок міжнародного співробітництва.