Http://tourlib.net 11 страница

Частина IV. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ МІКРОЕКОНОМІКИ
Розділ 16. Мікроекономічний рівень господарювання і форми його організації
§ 1. Поняття мікроекономічного рівня і суб'єктів господарювання
§ 2. Форми організації господарювання на мікрорівні

Розділ 16
МІКРОЕКОНОМІЧНИЙ РІВЕНЬ ГОСПОДАРЮВАННЯ І ФОРМИ ЙОГО ОРГАНІЗАЦІЇ
§ 1. Поняття мікроекономічного рівня і суб'єктів господарювання
Економічна теорія вивчає функціонування економічної систе-ми, насамперед на мікроекономічному, макроекономічному та гло-бально-економічному рівнях господарювання.
Мікроекономічний рівень господарювання охоплює, по-перше, економічно відособлені одиниці, такі як об'єднання, фірми, підпри-ємства, домогосподарства; по-друге, окремі ринки, конкретні ціни і конкретні товари та послуги.
В економіці поняття господарювання досить широке. Це не лише виробництво продуктів (товарів), а й будь-яка діяльність в еконо-мічному, соціальному, правовому, екологічному, ^територіальному тощо просторі, що обумовлена взаємовідносинами між споживача-ми та продавцем.
Виходячи з цього Мікроекономічний рівень господарювання - це система відносин діяльності мікроекономічних господарських суб'єктів щодо оптимізації співвідношення попиту та пропозиції.
Ринкова економіка має лише два суб'єкти мікроекономічного рівня господарської діяльності:
домашні господарства (сім'я);
у підприємства.
Першим суб'єктом є домашні господарства (сім'я). З точки зору економіки домашня діяльність належить до господарювання, де господар не виробляє продукцію (товари), а задовольняє потреби свої і своєї сім'ї через ринок чи поза ним. За умов домашнього господарювання задоволення своїх потреб обмежено можливостя-ми господарника (матеріальними та фізичними). Це приводить до необхідності виходу суб'єктів господарської діяльності за межі до-машнього господарювання, що здійснюється двома шляхами:
1) залученням до домашнього господарювання найманих робіт-ників (постійно, тимчасово чи періодично) за відповідну платню;
2) поєднанням функцій домашнього господарника та найманого робітника за відповідну платню.
Такі два шляхи перетворюють домашнє господарювання у діяль-ність, що економічно відповідає виробничій, тобто у діяльність недо-машнього господарювання. Домашній господарник при наявності платні за свою діяльність перетворюється у виробника продукції чи послуг, не обмежується домашнім господарюванням і виходить на ринок (робочої сили, товарів тощо). Отже, з цього випливає, що домашні господарства знаходяться на мікроекономічному рівні гос-подарювання, проте в ринковій економіці вони розмежовані з інши-ми суб'єктами господарювання (більш детально питання економі-ки, ефективної діяльності домогосподарства розглянуто у розд. 21).
Господарювання взагалі необхідне, оскільки задоволення людсь-ких потреб обмежене. Якби маса продуктів (товарів) була необме-женою, то люди лише б споживали їх, не проводячи через господа-рювання, ринок, заробітну плату, ціни.
Домашнє господарювання за таких умов опосередковується рин-ковими відносинами, входить складовою частиною до ринкової економіки на її мікрорівні. Засоби праці, які використовуються у домашньому господарстві, економічною наукою не вважаються капіталом. Праця господаря є водночас господарською метою, за-собом і фактором задоволення власних потреб. Самостійна праця господаря в межах домашнього господарювання не формує виробничих відносин. Проте праця домашнього господаря за винагороду чи самостійна праця підприємця (підприємські здібності) економіч-ною теорією вважається виробничим фактором на рівні з капіта-лом і землею.
На основі цих теоретичних понять економічної теорії домашнє господарство-це:
суб'єкт господарювання;
діяльність господаря (членів сім'ї) для задоволення власних по-треб (через ринок чи натуральну форму господарювання);
засоби виробництва, що застосовуються у домашньому господа-рюванні, - не капітал;
праця - не фактор виробництва;
виробничі відносини не виникають.
Домашні господарства є суб'єктом ринкових відносин, оскільки, по-перше, їх діяльність на мікроекономічному рівні в умовах то-варного виробництва супроводжується відносинами купівлі-прода-жу; по-друге, вони беруть безпосередню участь у процесі нагро-мадження капіталу. Відбувається це кількома шляхами:
участю домашніх господарств у капіталі підприємств шляхом купівлі акцій. За таких умов домашні господарства стають акціоне-рами (своєрідними пайовиками, співвласниками підприємства);
купівлею облігацій підприємств, що фактично є формою надан-ня їм позики за певним відсотком;
відкриттям у банках депозитних вкладів домашніх господарств і за рахунок цих заощаджень наданням кредитів підприємствам.
Отже, економічний розвиток значною мірою відбувається за рахунок нагромадження грошового капіталу домашніх господарств (сімей).
За економічною теорією домашнє господарство (сім'я) в межах мікроекономічного рівня господарювання є самостійним сектором, критерієм якого виступає споживання.
Споживання домашніх господарств (сім'ї) відбувається завдяки доходам. У ринковій економіці доход домашніх господарств склада-ється з кількох надходжень:
самостійної праці у домашньому господарстві; залежної праці як найманого робітника - зароблений доход;
майнових доходів - прибутки з відсотків, найму, оренди, ренти, дивідендів, невиплачених зисків, гонорарів тощо.
Сукупний доход домашніх господарюючих суб'єктів формують ще й так звані трансферні платежі, тобто соціальні дотації і суб-сидії на допомогу потребуючим, інвалідам, дітям, старим і хворим, на соціальне забезпечення тощо.
Оскільки у домашніх господарств сукупний доход складається з різних елементів, які важко контролювати, вони зобов'язані що-річно подавати податкові декларації до відповідних фінансових органів (скажімо, до Державної податкової адміністрації в Україні) і на цій основі сплачувати податки. Звичайно для домашніх госпо-дарств це значна сума, якою вони розпоряджаються у певному періоді. Цю суму економісти називають доходом, який перебуває у ефективному розпорядженні домашніх господарств. Він має вплив на всю економіку, оскільки визначає попит на споживчі товари і, отже, на зайнятість і кон'юнктуру.
Маючи споживацький характер, домашні господарства форму-ють потреби, які можна згрупувати у відповідні види:
необхідні (їжа, одяг, помешкання тощо);
не необхідні (коштовності, модний одяг, подорожі);
індивідуальні, що визначаються домашніми господарствами;
суспільні (школи, соціальне забезпечення).
Потреби домашніх господарств відповідно до доходів виявляються на ринку через попит і пропозицію і при обмеженні кількості това-рів задовольняються шляхом купівлі-продажу (про це докладніше можна дізнатись у розд. 18).
У сучасному індустріальному суспільстві споживання домашніх господарств і продукція підприємств розмежовані, але знаходяться в єдиному мікроекономічному полі функціонування економічної системи.
Підприємство є другим суб'єктом мікроекономічного рівня гос-подарювання. Воно також є самостійним сектором мікроекономіки і критерієм його виступає товар (продукція чи послуга).
У ринковій економіці підприємство - це товаровиробник і ос-новна виробнича ланка економіки. Воно є суб'єктом господарю-вання; товаровиробником; організаційною формою господарюван-ня; суб'єктом індивідуального відтворення; суб'єктом і водночас об'єктом маркетингу і менеджменту (управління) тощо.
Суб'єкт господарської діяльності стає підприємством лише за певних умов:
1) зареєстрований і має всі атрибути юридичної особи - статут, розрахунковий рахунок, баланс, печатку, назву, товарний знак тощо;
2) виконує господарські функції, виготовляє продукцію (товари) чи надає платні послуги;
3) зберігає умови постійного повторення процесу виробни-цтва - індивідуального відтворення;
4) проходить (повторює) життєвий цикл.
Підприємство має майно, завдяки чому може виконувати госпо-дарські функції, зобов'язання перед партнерами, державами, прий-мати рішення, зберігати індивідуальне відтворення, не порушувати (повторювати) життєвий цикл.
За часів командно-адміністративної системи, при відсутності ринкової економіки, підприємства були організаційною часткою єдиного державного господарства. У такого підприємства майно належало державі; воно здійснювало лише оперативне управління майном в інтересах власника - держави; виконувало господарські функції згідно з директивними планами держави, яка жорстко кон-тролювала виконання усіх планових показників і відповідно до цього заохочувала чи "наказувала" підприємство. За виконання зо-бов'язань підприємство відповідало не майном, що йому не нале-жало, а лише грошовими сумами, призначеними для премій та на-дання інших благ найманим працівникам; життєвий цикл та індиві-дуальне відтворення забезпечувались державним майном.. Такі за води та фабрики не були суб'єктами економічних, ринкових від-носин.
РИС.10

Отже, господарююча одиниця (суб'єкт) стає підприємством з економічної точки зору лише за умов самостійної майнової, фінан-сової, іншої господарської діяльності в межах чинного законодав-ства та правових норм.
Індивідуальне відтворення - це відтворення організаційних юридичних одиниць - підприємств - на мікроекономічному рівні, що зберігається постійним відновленням виробництва чи надан-ням платних послуг.
Формою індивідуального відтворення підприємств в ринкових умовах господарювання є кругооборот та оборот індивідуального капіталу підприємства.
Схема індивідуального відтворення підприємства дає уявлення про етапи та стадії, які проходить майно підприємства під час свого руху в процесі господарської діяльності (рис. 10).
Критерієм збереження індивідуального відтворення підприєм-ства є його можливість постійно продовжувати господарювання за рахунок власного майна та грошових коштів (докладніше про меха-нізм збереження індивідуального відтворення і його форму - круго-оборот та оборот капіталу - можна дізнатися з розд. 19 та 20).
Близьке до індивідуального відтворення, але не тотожне поняття з точки зору економічної науки - це життєвий цикл підприємства.
Життєвий цикл підприємства - це шлях, що проходить госпо-дарюючий суб'єкт з моменту його реєстрації як юридичної особи (придбання всієї атрибутики юридичної особи) до моменту його ліквідації з причин банкрутства чи з будь-яких інших.
На шляху життєвого циклу господарюючий суб'єкт (підприєм-ство) проходить певні стадії (рис. 11).
Якщо оздоровлення (санація) економіки підприємства дає пози-тивні наслідки, підприємство "виживає" і продовжує свій життє-вий цикл.
Індивідуальне відтворення та життєвий цикл підприємств фор-муються залежно від організаційної форми, виду та форми влас-ності господарюючих суб'єктів.

РИС.11

. У сучасних умовах ринкової орієнтації економіки в Україні ді-ють державні та недержавні підприємства.
Державні - це підприємства, майно яких повністю є власністю держави. Це так звані казенні підприємства. Крім того, держава має частки'свого майна у корпоратизовоних акціонерних підпри-ємствах (товариствах).
Відповідно до ринкової трансформації економіки в Україні по-винна бути створена змішана економіка. Стратегічна ринкова орієн-тація економіки України вирішення питань власності майна під-приємств передбачає становлення двох форм: державних казен-них, а також недержавних (усіх інших) підприємств.
Механізмом перетворення майна державних підприємств у май-но недержавних, як відомо, є приватизація. Важливим при цьому є роздержавлення, відокремлення капіталу підприємств від капіталу держави.
Щодо загальнотеоретичних питань власності, то вони викладені в розд. 6, до якого можна звернутись в разі необхідності.
§ 2. Форми організації господарювання на мікрорівні
Економічна наука вивчає різноманітні аспекти поняття органі-зації:
організація як економічне поняття підприємства у загальному значенні цього слова;
організаційні відносини;
організаційна структура;
організаційні форми тощо.
У контексті цього розділу йдеться про форми організації госпо-дарювання на мікроекономічному рівні. Тут філософське співвід-ношення понять форми та змісту набуває такого вигляду:
зміст - господарська діяльність на мікроекономічному рівні;
форма - організація господарської діяльності на мікроеконо-мічному рівні.
Зміст господарської діяльності обумовлюється об'єктом господа-рювання, власністю, галуззю чи сферою, технологією, технікою, територіальним розміщенням тощо.
Форма організації господарської діяльності обумовлена її зміс-том і формує (чи начебто будує) найзручніше "помешкання" для життєвого циклу та індивідуального відтворення підприємства - поділ праці, її оплата та стимулювання, матеріальне, технічне, фі-нансове, інформаційне забезпечення, маркетинг, планування, ме-неджмент тощо, тобто зміст дає уявлення про те, що може вироб-ляти підприємство, а форма - як організовується діяльність під-приємства.
У ринковій системі існують різні форми організації господарю-вання на рівні мікроекономіки і відповідно функціонують різні ор-ганізаційні види господарюючих суб'єктів:
фізичні особи - окрема людина чи сім'я;
юридичні особи - підприємства.
Господарським суб'єктом є також держава, проте це питання виходить за межі об'єкта вивчення понять економічної науки у цьому розділі підручника (детально про це можна дізнатись у розд. 36).
Відповідно до чинного законодавства в Україні існують такі ор-ганізаційні форми підприємств, види їх:
індивідуальне підприємство, що грунтується на особистій влас-ності фізичної особи та виключно на її праці;
сімейне підприємство, засноване на власності та праці членів однієї сім'ї, котрі живуть разом;
приватне підприємство, засноване власниками майна з правом використовувати працю найманих робітників;
колективне підприємство, засноване на власності трудового ко-лективу підприємства, кооперативу, іншого статутного товариства, громадської та релігійної організації;
державне комунальне підприємство, засноване на власності ад-міністративно-територіальних одиниць;
державне підприємство, засноване на загальнодержавній, ка-зенній власності;
спільне підприємство, засноване на основі об'єднання майна різних власників (змішана форма власності). Відповідно до законо-давства України такими власниками можуть бути юридичні особи, громадяни України та інших держав.
Різноманітність організаційних форм підприємств обумовлює можливість розгалуження різних форм господарювання, тобто форм організації діяльності суб'єктів ринкової економіки.
Різноманітність форм господарювання забезпечує можливість, спираючись на загальні закономірності розвитку економіки, фор-мувати найбільш сприятливу, оптимальну систему управління під-приємством, досконалу організаційну структуру підприємства та виробництва тощо.

Частина IV. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ МІКРОЕКОНОМІКИ
Розділ 17. Співвідношення попиту та пропозиції і ціноутворення
§ 1. Економічна природа попиту та пропозиції
§ 2. Діалектична залежність попиту і пропозиції, співвідношення їх
§ 3. Фактори, що визначають попит і пропозицію
§ 4. Еластичність попиту і пропозиції, їхнє графічне вираження
§ 5. Кон'юнктура ринку, випадки якісної визначеності її
§ 6. Коливання цін, ціна рівноваги
§ 7. Фактори і методи ринкового ціноутворення

Розділ 17
СПІВВІДНОШЕННЯ ПОПИТУ ТА ПРОПОЗИЦІЇ І ЦІНОУТВОРЕННЯ
§ 1. Економічна природа попиту та пропозиції
Попит і пропозиція є невід'ємними категоріями ринкової орга-нізації господарювання, що виражають об'єктивні економічні від-носини товарного виробництва. З розвитком суспільної організації товарного виробництва і змінами в системі господарювання змі-нюються конкретні способи мікро- і макроекономічного регулю-вання попиту і пропозиції. Незмінним залишається загальноеконо-мічний зміст цих категорій ринкової економіки.
Попит визначає сукупну суспільну чи ринкову потребу в това-рах (послугах), яка зумовлена платоспроможністю і виражена в гро-шовій формі. Попит завжди конкретно визначений, має власти-вість динамічно змінюватись під впливом ряду факторів. Розгляне-мо принципові моменти, що уточнюють поняття економічного змісту попиту. По-перше, останній тісно пов'язаний з реальними суспіль-ними потребами, але не збігається з їхньою кількісною визначеністю. По-друге, попит залежить від платоспроможності покупців, тобто від забезпеченості потенційної потреби в товарах і послугах гро-шовим покриттям. Отже, універсальною формою вираження попи-ту є гроші (обсяг сумарної вартості товарів чи послуг, що можуть бути куплені). По-третє, суб'єкт попиту репрезентує сферу спожи-вання (виробничого чи особистого) і представлений на ринку по-купцем. Об'єктами попиту можуть бути будь-які об'єкти ринкових відносин, що мають вартісну оцінку і певну корисність для споживання.
Пропозиція представлена результатами господарської діяльності (виробництва], що набувають товарного вигляду і можуть бути доставлені на ринок у певному обсязі і в певний час. Як функція і результат товарного виробництва пропозиція представлена відповідними суб'єктами - продавцями. Еволюція товарного виробницт-ва і розвиток суспільного поділу праці зумовили переміщення функції реалізації товарів та послуг на ринку від безпосереднього виробника до торгівлі. Вплив цієї функції на стан пропозиції може бути вагомим, але вирішальною передумовою ринкової пропозиції залишається обсяг виробництва. Розбіжність у кількісній визначе-ності виробництва певних продуктів чи послуг та пропозиції їх може зумовлюватися відставанням у розвитку виробничої інфраструкту-ри, що відповідає за своєчасну появу результатів виробництва на ринку (транспорт, зв'язок, заготівля). Іншою причиною можуть бути технологічні та організаційно-економічні порушення, що призводять до невідповідності споживчих якостей вироблюваної продукції чи послуг існуючому попиту.
§ 2. Діалектична залежність попиту і пропозиції, співвідношення їх
Економічні засади органічної поєднаності попиту і пропозиції випливають з нерозривності процесу відтворення економічного життя (єдності фази виробництва, розподілу, обміну та споживан-ня продукту) і пов'язані з універсальною товарно-грошовою фор-мою такого відтворення. Співвідношення попиту і пропозиції від-биває конкретні пропозиції виробництва і споживання з урахуван-ням вартісно-цінової визначеності товарів (послуг). Діалектика вза-ємозалежності попиту і пропозиції з точки зору їхньої первинності-вторинності не вичерпується відомим положенням про пріоритет виробництва. Попит має значно складніше і вагоміше значення як стимул розвитку виробництва і пропозиції.
Рушійна сила попиту стала особливо помітною зі становленням сучасного постіндустріального інформаційного суспільства. Швид-кий розвиток фундаментальної науки і принципово нові техноло-гічні рішення викликають до життя нові потреби як у самому ви-робництві, так і в сфері споживання. Разом з помітним зростанням реальних доходів населення ці фактори створюють передумови для поглиблення суспільного поділу праці, підвищення її продуктивності і розщирення пропозиції нових товарів та "послуг на ринку.
Співвідношення попиту і пропозиції залежно від рівня аналізу характеризує макро- чи мікроекономічні процеси. На макроеконо-мічному рівні розглядається співвідношення сукупних попиту та пропозиції, які є характеристиками суспільного процесу відтворен-ня в цілому. Мікроекономічною характеристикою є співвідношен-ня ринкового попиту та ринкової пропозиції.
Співвідношення сукупних попиту і пропозиції показує можли-вості суспільного виробництва щодо задоволення народногоспо-
дарських і особистих потреб. Воно характеризується певними га-лузевими пропорціями виробництва валового суспільного продук-ту (сукупного чи кінцевого) порівняно з пропорціями споживання продуктів відповідних галузей (або з потребою в них). Зіставлення відповідних показників виробництва і споживання, а саме їх вар-тісно-грошових обсягів, що реально сформувалися в народному господарстві, визначає співвідношення сукупних попиту та пропо-зиції, їх відповідність чи незбалансованість.
Високим рівнем відповідності сукупної пропозиції сукупному попиту характеризується змішана економіка країн Західної Євро-пи, Японії тощо. Характерним для їхніх економік є співвідношення

Ф.8

де ПОс - сукупний попит; ПРс - сукупна пропозиція.
Сукупна пропозиція не обов'язково формується лише за раху-нок внутрішнього виробництва. Додатковим джерелом задоволен-ня сукупного попиту є імпорт продукції. У збалансованій змішаній економіці частина сукупного попиту може покриватися за рахунок імпорту товарів на кошти від експортних операцій з іншими това-рами. Отже, попередня рівність буде такою:

Ф.9

де Е - експорт; І - імпорт.
Нерівність пропозиції може бути двох видів. За умов хронічної стагнації при дефіцитності виробництва характерним є перевищення попиту над пропозицією, тобто ПОс > ПРс ± (Е/І). І навпаки, кризі перевиробництва відповідає нерівність ПОс < ПРс ± {Е/І).
Найвагомішими факторами, що визначають співвідношення, є такі загальноекономічні пропорції: між сукупним суспільним і чис-тим продуктом, між необхідним та додатковим продуктом, між про-дуктивністю праці та її оплатою в сфері матеріального виробницт-ва, між суспільним нагромадженням і споживанням тощо.
Ринкові попит і пропозиція формуються під впливом об'єктив-них і суб'єктивних факторів безпосередньо на ринку товарів, по-слуг, цінних паперів, робочої сили тощо. Вони визначають відпо-відність платоспроможної потреби в окремих видах товарів" їхній наявності в обігу на ринку.
Ринкове співвідношення попиту і пропозиції є об'єктивною точ-кою для регулюючої роботи ринку, дії закону вартості, свідомої управлінської діяльності господарюючих суб'єктів. Прояви регулю-ючого впливу ринкового співвідношення попиту та пропозиції близькі за деякими ознаками до функцій закону вартості, хоча й мають суттєві відмінності. Як індикатор задоволення суспільних потреб незадоволений попит чи надлишкова пропозиція свідчать про певне ставлення споживача продукції чи послуг до їх спожив-чої вартості, тому є факторами постійного вдосконалення вироб-ництва товарів чи послуг.
Стимулюючий вплив співвідношення ринкового попиту та про-позиції виявляється в бездефіцитній економіці і в напрямі контро-лю над розміром витрат виробництва і цінами на ринку. Виробни-ки під тиском обмежень платоспроможності споживачів і з метою підтримання конкурентоспроможності вимушені дбати про знижен-ня витрат виробництва і, зрештою, цін.
Відносна незбалансованість попиту та пропозиції на ринку веде до перерозподілу самих факторів виробництва (засобів виробни-цтва, робочої сили, природних ресурсів) між галузями виробни-цтва. Провідною тенденцією такого перерозподілу є рух потенцій-них умов виробництва у ринковій сфері, де не забезпечено плато-спроможний попит споживача. Виробник реалізує свій економіч-ний інтерес - створює вартість, що після реалізації продукції на ринку дасть змогу отримати прибуток, забезпечити розширене від-творення виробничого процесу і повніше задовольнити потреби самих виробників.
Наведені взаємозв'язки розкривають механізм дії закону попи-ту і пропозиції, причинно-наслідкову залежність вартісно-цінової визначеності товарів від співвідношення попиту і пропозиції.
§ 3. фактори, що визначають попит пропозицію
Коливання ринкового попиту і пропозиції зумовлюються багатьма факторами. Класифікація їх дає змогу не тільки проаналізувати причини змін ринкової кон'юнктури, що відбулися, а й передбачи-ти можливі зміни залежно від пануючих тенденцій. Систематиза-ція факторів створює теоретичні передумови для свідомого управ-ління динамікою попиту і пропозиції та широко використовується в сучасній практиці маркетингу на мікроеконом,ічному рівні. Ви-значальні фактори формування попиту і пропозиції на ринку наве-дено в табл. 4, де принципово виділяються дві великі групи факто-рів: об'єктивні та суб'єктивні. Відмінність між цими факторами, класифікованими за певними ознаками, полягає у сфері дії, інтен-сивності впливу, ступені керованості з боку господарюючих суб'єк-тів. Розподіл факторів попиту і пропозиції має дещо умовний ха-рактер. Це пояснюється відносною самостійністю попиту і пропо-зиції як ринкових характеристик, органічною взаємозалежністю їх. Сукупність факторів, що є провідною для ринкового попиту, визначає також кількісні та якісні характеристики ринкової про-позиції товарів та послуг, хоча механізм впливу однойменних фак-торів на попит і пропозицію може дещо відрізнятися.

т.4

т.4_2

У наведеній класифікації однойменні фактори, що впливають на ринкові попит і пропозицію, подані переважно суб'єктивними (пси-холого-традиційними, естетичними) і природно-кліматичними фак-торами, які є загальними неекономічними факторами. На попит і пропозицію суттєво впливають уподобання та смаки людей, мода, місцеві традиції та релігія, а також особливості погоди, природні ресурси, рельєф тощо.
Вирішальними і для попиту, і для пропозиції є економічні та соціальні фактори. Це пояснюється сталими особливостями фор-мування виробничих і соціальних відносин у сфері виробництва й
обігу.
Якщо для ринкового попиту визначальними економічними фак-торами є базовий рівень розвитку потреб і задоволення їх, рівень доходів, принципи їх розподілу та структура цін, то пропозиція найчутливіше реагує на зниження витрат виробництва. Це перед-усім рівень автоматизації, механізації та комп'ютеризації проце-сів, здешевлення і заміна компонентів виробництва, розвине-ність інфраструктури, характер державного регулювання підприєм-ництва.
Соціальні фактори, впливу яких зазнають на собі попит і пропо-зиція, є, врешті-решт, похідними від класово-професійної структу-ри суспільства, стану культури та освіти. Їхній вплив має довго-строковий характер і відзначається інерційністю. Частка коштів на культуру, науку і освіту, яку виділяють держава і підприємства, на роки вперед може визначити процвітання чи відставання на-ціональних сфер (галузей) виробництва і споживання. Формуван-ня відповідних ринкових пропорцій у цьому випадку буде від-дзеркаленням дії цих факторів суспільне значущих за своєю при-родою.
Тісно пов'язані з соціальними демографічні фактори. Це чисель-ність і склад населення, народжуваність і відтворення працездат-ного населення, формування і розміри сім'ї. Вони є первинними для пропорцій суспільного виробництва і ринкових співвідношень.
Механізм впливу найдієвіших факторів попиту і пропозиції по-кладений в основу маркетингу. Визначення життєвого циклу ок-ремих товарів та планування їх збуту грунтується на так званій сегментації ринків. Відповідно до частки факторів формується мо-дель з системою ринків-сегментів: географічним (площа місцевості, клімат, щільність населення і компактність проживання), психоло-гічним (співвідношення суспільних груп, спосіб життя, характерні типи особистості), демографічним (статевовікова структура, розмі-ри сім'ї) тощо. Сегментація ринку сприяє ефективній організації його, зменшенню суспільних та індивідуальних витрат виробни-цтва тощо.

§ 4. Еластичність попиту і пропозиції, їхнє графічне вираження
Відносна самостійність попиту та пропозиції дає можливість побудувати окремі графіки їхнього руху. Графік попиту ілюструє відому емпіричну залежність: якщо ціна товару на ринку має тенденцію до зниження, то попит на цей то-вар зростатиме, і навпаки. Вона виконується за умови абстрагуван-ня від дії інших факторів та вільного, не обмеженого адміністра-тивними рамками, ціноформування.
Розглянемо приклад зміни відповідних значень ринкової ціни і попиту, скажімо, на продукт N (рис. 12, табл. 5).
Побудувавши графік, де на вертикальній осі відкладено значен-ня ринкової ціни, а на горизонтальній - кількісне вираження по-питу (обсяг), отримаємо криву попиту з відповідними точками А, Б, В, Г, Д. Вони показують максимальний попит на продукт N при відповідному фіксованому рівні ціни на нього. Так, в точці Б при ціні 600 г. о./т максимальна платоспроможна потреба на ринку становитиме 9 тис. т продукту N.
Крива попиту АД розташовується зліва направо як знижувальна крива, тобто має нахил з північного заходу на південний схід. Кож-на точка, що лежить на кривій попиту, фіксує кількісну визначе-ність попиту залежно від зміни ціни. Нахил кривої та конфігурація її ілюструють еластичність попиту. Наближення кривої до верти-кальної прямої означає досить мляву реакцію споживача на відхи-лення цін.
Полога крива, навпаки, вказує на досить активну зміну попиту при навіть незначному підвищенні або зниженні ціни.
Цінову еластичність Попиту можна визначити як ступінь чутли-вості споживача на зміну ринкової ціни товару чи послуги. Кількіс-ним виміром еластичності може бути співвідношення відсоткового вираження кількісної зміни попиту до відсоткового вираження змі-

РИС.12
РИС.13

т.5

т.6

ни ціни. Крім випадків еластичного попиту (полога крива) і неела-стичного попиту (крива, що стрімко йде вгору), в теорії виділяється випадок одиничного еластичного попиту, що фіксує пропорційну залежність зміни обсягу попиту відповідно до зміни ціни.
Графік пропозиції відбиває пряму залежність зацікавленості виробників і продавців у розширенні поставок товарів (послуг) на ринок відповідно до зростання цін на товари чи послуги. Знижен-ня цін призводить до згортання пропозиції та переорієнтації умов виробництва на задоволення потреб підвищеного попиту. Анало-гічний результат дії нецінових факторів.
Побудуємо графік пропозиції з відповідними значеннями ціни і обсягів продукції, що доставляється на ринок (рис. 13, табл. 6).
У системі координат графіка пропозиції значення ціни відклада-ють на вертикальній осі, а відповідні значення обсягу (кількості) пропозиції - на горизонтальній. Побудова графіка дасть криву Д1А1 із значеннями Г1 , В1 , Б1 на ній.
Кожна точка на цій кривій фіксує відповідне кількісне значення пропонованої на ринку продукції при певному значенні ціни. На-приклад, у точці Г при встановленні ціни 400 г. о/т продукту N її відповідна пропозиція становитиме 7 тис. т. Кількість пропонова-ного товару є вираженням виробничих можливостей і зацікавле-ності підприємців на цьому ринку товарів за умови встановлення певної фіксованої ціни.
Крива графіка пропозиції має напрямок з південного заходу на північний схід і характеризується підвищенням. Це є графічним вираженням зазначеної закономірності: з підвищенням дшц збіль-шується кількісне вираження обсягу пропозиції. Еластичність про-позиції тим більша, чим більше крива наближається до уявної гори-зонтальної осі. В цьому випадку навіть незначним змінам ціни буде відповідати помітний "стрибок" обсягу пропозиції. Значення кри-вої, що має крутовертикальну спрямованість, характеризують низь-ку еластичність пропозиції - незначні зміни її обсягів при відповідних змінах ціни. Проте обидва випадки вірогідні, коли існує ви-значена залежність зміни попиту під впливом цін, тобто викону-ються умови постійної еластичності попиту. На практиці частіше зустрічається випадок перемінної еластичності, коли крива попиту має різний нахил на різних своїх частинах і характеризується за-лежно від абсолютного значення цін більшою чи меншою чутливіс-тю пропозиції.
Аналогічно ситуації з еластичністю попиту еластичність пропо-зиції вимірюється відношенням відсоткового вираження зміни об-сягу пропозиції до відсоткового вираження зміни ціни товару (по-слуги).
§ 5. Кон'юнктура ринку, випадки якісної визначеності її
Кон'юнктура ринку характеризується визначеними у часі та просторі певними співвідношеннями попиту і пропозиції, що фор-муються як сукупність товарно-грошових пропозицій під впливом конкретної комбінації діючих факторів. Визначальними показни-ками ринкової кон'юнктури є ціни, за якими продавці реалізують, а покупці купують товари чи послуги. Їхні конкретні величини за-знають коливань відповідно до пануючих тенденцій в русі попиту і пропозиції.
За необмеженої дії ринкових законів кон'юнктура ринку може змінюватися досить динамічно і характеризуватися різними стана-ми. Проаналізуємо основні з них, для чого використаємо поперед-ній приклад і спробуємо накласти обидва графіки один на другий (рис. 14). Отримаємо загальну картину взаємодії обох складових ринкової кон'юнктури - попиту і пропозиції.
Визначимо зміни в ринковій кон'юнктурі відповідно до пев-них співвідношень попиту і пропозиції. Детермінуючим загальним фактором зрушень є значення ціни. Рухаючись вертикально за графіком, встановимо різні випадки залежності між усіма (трьома) складовими ринкової кон'юнктури - ціною, обсягом попиту і об-сягом пропозиції. Типовими будуть три основних якісних стани ринкової кон'юнктури: дефіцит, надлишок товару і ринкова рівно-вага. -
У діапазоні значень ціни від 300 до 500 г. о./т, тобто в межах значень кривих попиту та пропозиції, визначених точками Д1- Г1 -В1В-Г-Д1 маємо дефіцит продукції на ринку. Дефіцит харак-теризує певний стан кон'юнктури ринку, коли платоспроможний попит перевищує пропозицію при фіксованому значенні ціни. У нашому випадку будь-якому вираженню ціни в зазначеному діапа-зоні відповідатиме значення обсягу попиту, більше за значення