Неповний робочий час і ненормований робочий день

Неповний робочий час може встановлюватися за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним орга­ном як при прийнятті на роботу, так і через деякий час (ст. 56 КЗпП України).

Розрізняють неповний робочий день і неповний робочий тиждень. При неповному робочому дні працівник щодня пра­цює меншу кількість часу, ніж це потрібно за графіком або за правилами внутрішнього трудового розпорядку, наприклад не 8 годин, а 4. При неповному робочому тижні замість скоро­чення тривалості робочого дня може бути скорочено кількість робочих днів протягом тижня. Зокрема, може бути обумовле­но угодою роботу через день та ін.

Система праці за умов неповного робочого часу характери­зується такими ознаками:

— працівник зайнятий на роботі лише частину робочого часу й оплата його праці провадиться пропорційно відпрацьо­ваному часу або залежно від кількості виробленої продукції;

— тривалість робочого часу для осіб, яких наймають на ро­боту з режимом неповного робочого дня або неповного робочо­го тижня, встановлюється власником за згодою з працівни­ком;

— для працівників, зайнятих протягом неповного робочо­го часу, робота є постійною.

Власник або уповноважений ним орган зобов'язані встано­вити неповний робочий час за їхніми заявами:

— вагітній жінці;

— жінці, яка має дитину віком до 14 років або дитину-ін- валіда віком до 16 років, у тому числі ту, яка перебуває під и опікою;

— жінці, яка здійснює догляд за хворим членом сім'ї від­повідно до медичного висновку.

Крім цього, робота на умовах неповного робочого часу може встановлюватися для пенсіонерів, інвалідів, інших осіб, які за станом здоров'я не можуть працювати протягом повного робо­чого дня. При цьому тривалість щоденної роботи, як правило, не може бути меншою ніж 4 години, а робочого тижня — 20— 24 години відповідно, при 5- і 6-денному робочому тижні.

Згода на роботу за умов неповного робочого часу оформ­ляється наказом.

Робота за умов неповного робочого часу не призводить до обмежень трудових прав працівників, зокрема не обмежує їхніх прав на щорічну відпустку такої самої тривалості, як і при роботі з нормальною тривалістю робочого часу, не змінює узвичаєного порядку нарахування виробничого стажу, ви­плат, допомог із соціального страхування.

У деяких ситуаціях як виняток може вводитися ненормо- ваний робочий день. Відмінність ненормованого робочого дня від нормованого полягає в тому, що для працівників із ненор- мованим робочим днем мірою праці поряд із тривалістю робо­чого часу є також коло й обсяг обов'язків, що покладаються на них.

Ненормований робочий день є однією з умов праці деяких категорій працівників, робота яких у зв'язку зі специфікою та характером їхньої праці не завжди вкладається в рамки нормального робочого дня.

Ненормований робочий день може встановлюватися для осіб адміністративного, управлінського, технічного й госпо­дарського персоналу, робота яких не піддається обліку за ча­сом (агенти, консультанти, інструктори та ін.); для працівни­ків, які розподіляють час для роботи на свій розсуд; для пра­цівників, робочий час яких за характером роботи поділяється на частини невизначеної тривалості.

Юридичною підставою для віднесення працівників до ка­тегорії осіб із ненормованим робочим днем на підприємствах (в організаціях і установах) є відповідні списки посад та про­фесій, що затверджуються при укладанні колективного дого­вору і є додатком до нього.

Компенсацією за роботу понад нормальну тривалість для таких працівників може бути надання додаткової відпустки, тривалість якої встановлюється колективним договором.

Можливий варіант, коли необхідна робота може виконува­тися працівниками вдома, що значно скорочує витрати на ви­робництво. Вона має сезонний характер або є короткочасною. У такому разі допоможуть знання про регламентування умов праці надомних, сезонних і тимчасових працівників.