М.В. Остроградський – видатний математик

(Біографічний нарис до 200-річчя від дня народження)

Михайло Васильович Остроградський народився 12(24) вересня 1801 року в селі Пашенному Кобеляцького повіту Полтавської губернії (зараз село Пашенівка Козельщинського району Полтавської області). Тут був маєток його батька Василя Івановича Остроградського. Мати – Ірина Андріївна походила з сім’ї Устимовичів. Спочатку Михайло був відданий до пансіону при Полтавській гімназії, до так званого Будинку виховання зубожілих дворян. Наглядачем у ньому у той час був відомий український письменник, автор «Енеїди» І. П. Котляревський, який одним з перших звернув увагу на математичні здібності хлопця. Восени 1809 року Остроградський почав навчання у Полтавській гімназії. За стародавнім звичаєм дворян майбутнього математика записали на службу до канцелярії полтавського цивільного губернатора з чином губернського реєстратора, звідти він був переведений до Роменської поштової контори, а незабаром призначений колезьким реєстратором Полтавської губернської поштової контори. У 1815 році 14-річний чиновник був звільнений з цієї посади.

М. В. Остроградський

Обдарований хлопець Михайло прохолодно ставився до навчання у гімназії, і батько вирішив віддати його до одного з гвардійських полків. Це відповідало і бажанню самого молодого Остроградського, який, розчарувавшись у гімназії, також хотів присвятити своє життя військовій службі. До того ж у нього були для цього усі дані: високий зріст, міцна статура, гучний голос. На початку 1816 року батько повіз його до Петербурга. Але брат матері Михайла, П. А. Устимович, порадив все ж таки віддати хлопця до університету, зокрема, до Харківського. Батько погодився. Так було вирішено долю майбутнього вченого.

Михайло Остроградський приїхав до Харкова навесні 1816 року. Для підготовки до вступу в Імператорський Харківський університет батько поселив його на квартирі М. К. Робуша – університетського викладача.

Михайло Остроградський почав відвідувати лекції викладачів фізико-математичного відділення Харківського університету як вільний слухач, а з 27 серпня 1817 року у неповних 16 років став своєкоштним студентом фізико-математичного відділення Харківського університету.

Найбільший вплив на формування наукового світогляду М. В. Остроградського справили передові вчені, відомі математики професори А. Ф. Павловський та Т. Ф. Осиповський. Син М. В. Остроградського В. М. Остроградський у своїх спогадах пише, що батько завжди з великою повагою згадував свого вчителя в Харківському університеті професора математики Т. Ф. Осиповського. Особливо ж зблизився студент М. В. Остроградський з молодим викладачем математики А. Ф. Павловським, у якого кілька місяців 1818 року жив на квартирі. Їхнє близьке спілкування остаточно визначило подальшу долю Остроградського, його бажання зайнятися математикою. Коли М. В. Остроградський жив у Парижі, А. Ф. Павловський слідкував за його навчанням і завжди радів з його успіхів. За свідченням документів, студент Михайло Остроградський мав дуже добрі успіхи в навчанні не лише з математичних, а й з інших наук. Втім, він не міг примусити себе відвідувати лекції професора філософії А. І. Дудровича, начинені релігійно-містичними догмами. І це завдало потім йому великих неприємностей.

М. В. Остроградський так захопився заняттями, що у 1817 році, коли йому ледь виповнилося 17 років, склав іспити за трирічний курс університету і незабаром одержав атестат. Певною мірою цьому сприяла відсутність чіткої організації навчального процесу в університеті.

Мрії про військову кар’єру все ж не полишали юнака. Після університету він планував поступити на військову службу. Однак, проживши рік на селі у батька, вирішив повернутися до Харківського університету для удосконалення з прикладної математики.

У 1820 році майбутній вчений відмінно склав іспити за університетський курс. Ім’я М. В. Остроградського серед кращих було згадано на урочистих зборах університету, і ректор Т. Ф. Осиповський запропонував присвоїти йому вчений ступінь кандидата, керуючись новим положенням (1819) про присудження наукових ступенів. Ця пропозиція не знайшла підтримки у частини професури, почалося цькування Т. Ф. Осиповського і М. В. Остроградського, яке закінчилося прямим доносом А. І. Дудровича попечителю Харківського учбового округу З. Я. Карнєєву. Потім ще були скарги, листи... Врешті-решт Т. Ф. Осиповського було знято з посади ректора і незабаром звільнено з Харківського університету. За розпорядженням Міністерства народної освіти М. В. Остроградському не надали ступеня кандидата наук і відібрали у нього атестат, що був виданий у 1818 році. Таким чином, після чотирьох років, проведених у Харківському університеті, майбутній вчений, чий талант був помічений вже тоді, залишився без документів про його закінчення, хоча склав усі потрібні для цього іспити.

Невдача перших кроків на науковій ниві не збентежила М. В. Остроградського, а, навпаки, спонукала до подальшої роботи, посилила прагнення до глибокого вивчення математики. Юнак вирішив поїхати до Парижа для удосконалення своїх знань під керівництвом видатних французьких математиків. Батько погодився з таким рішенням сина. У 1822–1827 роках М. В. Остроградський перебував у Франції, де поглиблював свої знання з математики, слухав лекції відомих учених А. Ампера, О. Коші, П. Лапласа, С. Пуассона, Ж. Б. Фур’є та ін.

У 1828 році М. В. Остроградський повернувся до Росії. Царський уряд з підозрою поставився до молодого вченого, який прибув із Франції – його було взято під нагляд поліції. Однак не влада визначала ставлення до М. В. Остроградського наукової спільноти. Російські вчені швидко оцінили його визначний талант, а слава М. В. Остроградського як талановитого математика затвердилась досить міцно. Завдяки блискучим відгукам французьких вчених і трьом “мемуарам”, що він представив після повернення до Імператорської Академії наук у Петербурзі, М. В. Остроградський у грудні 1829 року був обраний ад’юнктом з прикладної математики Імператорської Академії наук. Так почалася його плідна робота в Академії наук та педагогічна діяльність.

Восени 1828 року Остроградський почав читати лекції в Морському кадетському корпусі, а у 1829 році – публічний курс небесної механіки в Академії наук. За наукові праці у галузі математики і механіки М. В. Остроградський 11 серпня 1830 року одержав звання екстраординарного академіка, а 21 грудня 1831 року йому було присвоєно звання ординарного академіка Імператорської Академії наук. У столиці М. В. Остроградський підтримував приязні стосунки з В. А. Жуковським, О. С. Пушкіним, Т. Г. Шевченком, В. Я. Буняковським, П. Л. Чебишевим, Б. С. Якобі, І. Ф. Крузенштерном, М. І. Пироговим, С. С. Гулаком-Артемовським та багатьма іншими представниками науки і культури. Т. Г. Шевченко згадав про М. В. Остроградського у своєму “Щоденнику”.

Інтенсивна діяльність М. В. Остроградського продовжувалась в Імператорській Академії наук понад 30 років.

У Петербурзі М. В. Остроградський створив свої всесвітньо відомі праці. Коло наукових інтересів ученого було надзвичайно широким. Основні праці М. В. Остроградського, що вирізнялися нестандартністю вирішення, оригінальністю, глибиною думки, стосувалися математичної фізики, математичного аналізу, теоретичної механіки. Немало працював він над теорією чисел, алгеброю, теорією ймовірності, балістикою. Важливих результатів досяг він у галузі математичного аналізу: знайшов формулу зв’язку інтегралу по об’єму з інтегралом по поверхні, відому в науці як «формула Остроградського». Список друкованих праць вченого налічує понад 100 назв.

Відомий російський вчений у галузі механіки професор Московського університету М. Є. Жуковський через 40 років після смерті М. В. Остроградського сказав про нього: «Більша частина вчених праць Остроградського належить до його улюбленого предмета – аналітичної механіки. Він писав з різноманітних питань цього предмета: з теорії тяжіння, з теорії коливань пружнього тіла, з гідростатики та гідродинаміки, із загальної теорії удару, з моменту сил при можливих переміщеннях і т. д. В усіх його роботах головна увага концентрувалася не на вирішенні окремих задач, а на встановленні загальних теорій. Він з особливою любов’ю займався розширенням методу Лагранжа про можливі швидкості й встановленні на найзагальніших началах теорії динаміки. Його велика робота “про ізопериметри” містить у собі як окремі випадки різні пропорції Лагранжа, Пуассона, Гамільтона та Якобі про інтегрування рівнянь динаміки. З ім’ям Остроградського завжди пов’язано поширення способу можливих переміщень на системи із звільнюючими зв’язками і викладення теорем динаміки за допомогою розгляду варіацій координат, що походять із зміни довільних сталих».

А ось відгук на наукову діяльність М. В. Остроградського радянського вченого в галузі механіки та прикладної математики М. М. Моїсєєва: «Школа Остроградського була єдиною у світовій науці науковою школою в галузі механіки, яка, продовжуючи свою діяльність більше сторіччя, знайшла єдиний методологічно здоровий шлях між Сциллою “чистої теорії”, відірваною від практики, та Харибдою “прикладної механіки”, відірваної від точної теорії. У цьому полягає велика емпірична роль школи Остроградського».

Ще одне висловлювання радянського математика, академіка Академії наук УРСР Б. В. Гнєденка про М. В. Остроградського: «Михайло Васильович Остроградський – один з найкрупніших представників дореволюційної науки – залишив яскравий слід в історії розвитку математики і механіки, а також всієї нашої вітчизняної науково-технічної культури.

Видатні дослідження Остроградського у галузі механіки, математичного аналізу, багаторічна плідна педагогічна діяльність і створення найпередовішої наукової школи принесли йому заслужену славу найвидатнішого математика свого часу... Слава М. В. Остроградського в Росії була такою великою, що коли молоді люди виїжджали вчитися, то, бажаючи висловити найкращі побажання, рідні й друзі проводжали їх словами: «Ставай Остроградським».

М. В. Остроградський брав дієву участь у роботі різноманітних комісій Академії наук: з введення григоріанського календаря в Росії та з астрономічного визначення міст імперії, з дослідження можливості застосування електромагнетизму для руху суден за способом, що був запропонований Б. С. Якобі, з введення в Росії десяткової системи мір та ін.

Видатні заслуги М. В. Остроградського в галузі науки були визнані усіма вченими світу. Його було обрано академіком Імператорської Академії наук у Петербурзі і почесним доктором Віленського і Гельсінгфорського університетів, у 1834 році – членом Американської, у 1841 році – Туринської, у 1853 році – Римської та у 1856 році – членом-кореспондентом Паризької академій наук. Він був нагороджений орденами Св. Анни І ступеня і Св. Володимира ІІ ступеня. У 1859/1860 навчальному році Харківський університет також обрав його своїм почесним членом.

М. В. Остроградський був прекрасним педагогом. Вищі спеціальні навчальні заклади столиці вважали за честь мати його у себе професором. Ще у 1828 році він приступив до викладання у Морському кадетському корпусі. У 1830 році працював в Інституті корпусу інженерів шляхів сполучення, з 1832 року – у Головному педагогічному інституті. У 1840 році М. В. Остроградський був залучений до викладацької роботи у Головному інженерному і Артилерійському училищах. Багато років він був головним спостерігачем за викладанням математики у військових навчальних закладах Росії. М. В. Остроградський був автором багатьох підручників, навчальних посібників, програм, курсів лекцій, написаних на високому науковому рівні.

Один із засновників петербурзької математичної школи, М. В. Остроградський був передовим ученим, що стояв на позиціях природничо-наукового матеріалізму, критерієм цінності і важливості математичного дослідження для нього завжди була практика.

Багато учнів М. В. Остроградського уславили вітчизняну науку. Ось лише кілька імен його безпосередніх учнів, які залишили глибокий слід в інженерних науках або у розвитку передових технічних ідей, багато зробили для будівельної справи, артилерії, механіки, математики, педагогіки, балістики, фортифікації: В. І. Беренц, М. С. Будаєв, І. О. Вишнеградський, Д. І. Журавський, С. В. Кербедзь, П. Л. Лавров, О. Ф. Можайський, В. А. Панаєв, Г. Є. Паукер, М. П. Петров, Є. Ф. Сабінін, П. І. Собко, І. Д. Соколов, В. Н. Шкляревич.

Ось як писав про свого вчителя М. П. Петров – російський вчений, механік, математик, фундатор теорії гідродинаміки, інженер-генерал-лейтенант: «Основу знання я одержав від знаменитого нашого співвітчизника Михайла Васильовича Остроградського. Він був видатним вченим і разом з тим володів чудовим даром майстерного викладу у найзахоплюючій і живій формі не лише абстрактних, але, здавалося б, навіть сухих математичних понять. Ця майстерність і допомагала йому готувати багатьох відмінних викладачів математики. Зараз я часто згадую ті щасливі години, коли, завдяки його майстерному викладу, якась магічна сила незгладимими рисами вписувала в моєму розумі нові знання, завжди подаючи і красу, і силу знання в таких формах, які вселяли нам віру у могутність знання. Як усе могутнє має притягальну силу, так і наука діяла на нас притягально, спонукаючи вивчати її більш глибоко і служити їй, не чекаючи іншої нагороди, ніж усвідомлення високої честі бути її слугою. Ось такі благі для мене наслідки випливали з того, що я мав щастя бути учнем Остроградського».

Прожив М. В. Остроградський трохи більше 60 років. Влітку 1861 року вчений поїхав у своє село Генералівку (Довге) Кобеляцького повіту Полтавської губернії. Там у серпні тяжко захворів. Після операції він вирішив поїхати до Харкова на консультацію з кращими лікарями. Але дорога втомила хворого, і він зупинився в Полтаві у друзів. Тут 20 грудня 1861 року він і помер від паралічу легенів. Похований М. В. Остроградський був у селі Пашенному, у родинному склепі.

У некролозі Санкт-Петербурзької Академії наук зазначалося, що окрім праць, які розширюють науку, Остроградський зробив важливу послугу з математичної освіти в Росії, займаючись упродовж багатьох років викладанням вищих частин математики… Декілька поколінь моряків, артилеристів, інженерів і педагогів зобов’язані йому ґрунтовністю набутих математичних знань.

Великий учений, знаменитий математик, він ще за життя здобув славу, але його шанували й після смерті. Особливо урочисто проходило святкування сторіччя від дня народження М. В. Остроградського у Полтаві 12 вересня 1901 року. Ініціатором торжества був Полтавський гурток любителів фізико-математичних наук.

На урочистостях були присутні члени правління гуртка, полтавський губернатор, представник Міністерства народної освіти, директор народних училищ Полтави, представники Харківського, Московського та Св. Володимира (Київ) університетів, Київського політехнічного інституту, Київського фізико-математичного товариства, Харківського медичного товариства, Полтавського кадетського корпусу та ін.

Харківський університет представляли професори М. О. Тихомандрицький, О. М. Ляпунов і В. А. Стєклов. В проголошених промовах вони розповіли про вихованця університету, його вплив на становлення і розвиток математичної науки в працях послідовників вченого. Так, професор М. О. Тихомандрицький відзначав: «…Остроградський не просто був студентом Харківського університету, а був, так би мовити, відкритий і виплеканий як математик першими представниками математичних наук у ньому, викладачем Павловським й професором Осиповським... Не поміть Павловський і не розкрий перед ним самим, Остроградським, його математичних здібностей, не вкажи йому істинного його призначення, не зустрінь він далі такого чудового керівника, який на той час йшов на рівні з наукою, професора Осиповського, – не було б того Остроградського... ». А професор В. А. Стєклов дав таку оцінку вченому: «... М. В. [Остроградський] посідав чинне місце серед європейських учених того часу, дослідження його стосувалися найважливіших питань математичної фізики, з ними доводилося рахуватися таким видатним вченим, як Коші, Пуассон, Ламе... і багато з одержаних ним результатів у цій галузі зберігають своє значення до цього часу».

Телеграми і привітання надійшли від наукових і навчальних закладів, окремих осіб з Парижа, Праги, Варшави, Казані, Києва, Костроми, Кракова, Миколаєва, Москви, Нижнього Новгорода, Одеси, Омська, Петербурга, Тифліса, Харкова...

16 жовтня 1901 року сторіччя від дня народження М. В. Остроградського відзначало Московське математичне товариство, а 15 грудня 1901 року – Юр’ївське науково-літературне товариство.

24 травня 1901 року Полтавська міська дума постановила перейменувати Поштамтську вулицю на вулицю Остроградського, а першому міському училищу присвоїти його ім’я. Перша Полтавська гімназія встановила стипендію імені М. В. Остроградського.

Однак пізніше, у вихорі революційних подій, ім’я видатного математика було забуте. У 1924 році надгробок на могилі М. В. Остроградського було зруйновано, у 1930 році його останки перепоховано на сільському цвинтарі. Могилу відшукали у 1951 році зусиллями вчителя Б. О. Шалкова, але лише у 1981 році встановили металевий обеліск, а за п’ять років – гранітний надгробок з бронзовим барельєфом вченого (архітектор Ф. В. Квас, скульптор В. І. Білоус).

Втім, наукова громадськість ніколи не забувала про внесок М. В. Остроградського у світову науку і зробила все, щоб відродити це славне ім’я в історії науки. У 1951 році у Полтаві у Жовтневому районі на честь вченого колишня вулиця Інститутська була названа ім’ям Остроградського. У 1961 році, у зв’язку зі сторіччям з дня смерті вченого, у Ленінграді на академічному будинку, в якому мешкав М. В. Остроградський, було відкрито меморіальну дошку. У 1983 році Постановою Ради Міністрів Української РСР ім’я академіка М. В. Остроградського було присвоєно Хоришківській середній школі Козельщинського району Полтавської області. У 1985 році у Полтаві на фасаді будинку по вул. Сковороди, 7, в якому у 1860–1861 роках жив М. В. Остроградський, було відкрито меморіальну дошку. В СРСР декілька разів – у 1940, 1946, 1958 роках – видавалися праці М. В. Остроградського. І все ж таки з видань його наукових робіт вирізняється Повне зібрання праць у 3-х томах, підготовлене і видане у 1959–1961 роках Академією наук Української РСР. Відповідальним редактором цього видання був академік Академії наук УРСР І. З. Штокало.

У серпні 2001 року Національний банк України з ініціативи Харківського університету випустив пам’ятну монету “Михайло Остроградський” з серії “Видатні діячі України”.

У 2001 році у зв’язку із 200-річчям вченого відбулися урочисті заходи в Національній академії наук України, Харківському університеті, інших наукових установах та навчальних закладах. До ювілею у Харківському університеті була видана брошура “Михайло Васильович Остроградський в оцінках сучасників та нащадків (до 200-річчя з дня народження)”.

Ім’я видатного математика заслуговує на вдячну пам’ять нащадків.