ХУДОЖНЄ МИСТЕЦТВО

Якщо нове мистецтво не для кожного зрозуміле, можна сказати, що його імпульси не є загальними для всіх. Це мистецтво не для людей взагалі, а для особливого класу, який, можливо, і не кращий, але вочевидь відрізняється від інших.

Насамперед необхідно уточнити: що саме більшість людей називає естетичним смаком? Що відбувається у їхній душі, коли їм «подобається» витвір мистецтва, наприклад - театральна вистава? Відповідь не викликає [241] сумнівів. Людям подобається п'єса, якщо вони зацікавились змальованими людськими долями. Любов, ненависть, радощі й жалі персонажів зворушують їхні серця, вони беруть у дії участь так, ніби це відбувається в реальному житті. І вони називають твір «гарним», якщо йому вдалося створити ту необхідну ілюзію, що завдяки їй вигадані персонажі сприймаються, як живі. У ліриці будуть шукати любов і біль людини, яка стоїть за поетом. Малярські полотна приваблюють їх, якщо на них будуть постаті чоловіків і жінок, з якими у певному розумінні цікаво було б жити. Пейзаж видається «чарівним», якщо зображена місцевість варта того, щоб її відвідати.

Можна сказати, що для більшості людей естетичне задоволення - це стан, який, власне, не відрізняється від буденного життя. Він тільки якісно інший: можливо, більш інтенсивний, менш утилітарний, вільніший від болісних наслідків. Але очевидно, що об'єктом уваги людей у художньому творі і, як наслідок, їх розумової діяльності виступає те, що й у повсякденному житті: люди і пристрасті. І мистецтво вони сприймають як засіб, за допомогою якого контактують з тим, що є цікавого в людському житті. Тому з власне художніми формами - вигадкою, фантазією - вони миряться тільки в тому випадку, якщо ті не суперечать сприйняттю притаманних людині форм і доль. Але щойно переважають суто естетичні елементи й історія Хуана та Марії стає сумнівною, люди відчувають розгубленість, не знаючи, як розуміти сценарій, книжку, картину. Це природно: їм невідомий інший спосіб сприйняття мистецтва, крім досвіду життєвої практики, що пробуджує наші почуття, втягує емоційно. Твір, який не будить емоцій, лишає людей байдужими.

Саме у цьому питанні необхідна гранична ясність. Справа не в тому, що жалі або радощі людських доль, які змальовано в творі,- це щось далеке від справжнього естетичного задоволення, а в тому, що переважання саме такого змісту в художньому творі в принципі несумісне зі справжньою естетичною насолодою.

Тобто все залежить від бачення. Для того щоб бачити щось, ми повинні певним чином налагодити свій зоровий апарат. Якщо «налагодження» неточне, предмет або видно нечітко, або його взагалі не видно. Уявімо, що ми дивимося на сад крізь шибку. Наші очі так [242] пристосуються, що погляд пройде крізь скло, не затримуючись на ньому, і зупиниться на кущах і квітах. Доки об'єктом спостереження є сад, а погляд спрямований на нього, ми не бачимо скла. Що воно чистіше, то менше ми його помічаємо. Зробивши зусилля, ми можемо відірватися від саду і, відвівши погляд, затримати його на шибці. Відтак сад зникає з поля зору, а ми бачимо розпливчасту кольорову масу, немовби приклеєну до шибки. Таким чином, побачити сад і побачити шибку - це дві різні операції, які виключають одна одну і потребують різних підходів.

Так само й витвір мистецтва зникає з поля зору того, хто бачить у ньому лише зворушливу історію Хуана і Марії або Трістана й Ізольди. Горе Трістана - це таке горе, яким можна перейматися тільки доти, доки воно сприймається як реальне. Але предмет мистецтва є художнім тільки тоді, коли він нереальний. Щоб одержати насолоду, розглядаючи портрет Карла V верхи, виконаний Тіціаном, треба забути, що це дійсно Карл V, і побачити замість цього портрет, тобто нереальний образ, вигадку. Реальна людина і її портрет - це абсолютно різні речі: ми цікавимося або тим, або іншим. У першому випадку ми «живемо» разом з Карлом V, а в другому - «споглядаємо» об'єкт мистецтва як такий.

Проте більшість людей неспроможна налагодити свій апарат сприйняття мистецтва таким чином, щоб бачити водночас зовнішню форму твору і те, що вона прозора. Замість цього вони, не звертаючи уваги на умовність того, що відбувається, віддаються насолоді реальністю, яку показано у творі. Коли ж їм запропонують відмовитися від цієї ілюзії і звернути увагу на сам витвір мистецтва, вони скажуть, що не бачать його, і це справді так, бо в прозорій художності і абстрактному змісті вони не бачать людини.

Протягом XIX століття митці працювали «естетично змішано». Вони зводили суто естетичні елементи до мінімуму й намагалися побудувати художній твір майже повністю на відтворенні реальності. В цьому розумінні все зразкове мистецтво минулого століття було реалістичним. Бетховен і Вагнер були реалістами, так само як Шатобріан і Золя. З погляду сьогодення романтизм і натуралізм зближуються, в них оголюється спільна реалістична основа. [243]

Твори такого типу є творами мистецтва або художніми об'єктами тільки почасти. Задоволення при їх сприйнятті не залежить від тієї здатності зосереджуватися на умовностях і образах, яка й становить відчуття художнього; тут достатньо бути вразливим і з готовністю сприймати тривоги й радості ближнього. Не дивно, що мистецтво XIX століття було настільки популярним: воно створювалось для різноликої маси - в тому значенні, що це не мистецтво, а витяги з життя. Згадаймо, що за всіх епох, які мали два типи мистецтва - для більшості і меншості,- перше завжди було реалістичним (3).

Ми зараз не будемо зупинятися на тому, чи можливе чисте мистецтво - не виключено, що й ні; але причини, які спонукають нас думати так, надто довго і важко пояснювати. Найкраще цієї теми не чіпати. Крім того, зараз це несуттєво. Навіть якщо чисте мистецтво неможливе,- в мистецтві, безперечно, живе тенденція до очищення, яке приведе до поступового усунення «людських», надто людських елементів, що домінували в творах романтизму й натуралізму. І цей процес може сягнути точки, коли людський фактор настільки зменшиться, що стане майже непомітним. Тоді перед нами - мистецтво, але його зможуть зрозуміти люди, що володіють особливим даром художньої чутливості. Це буде мистецтво для митців, а не для всіх; мистецтво кастове, а не народне.

Тому сучасне мистецтво розмежовує публіку на два класи: тих, хто розуміє його, і тих, хто його не розуміє, тобто митців і не-митців. Нове мистецтво - це мистецтво митців.

Я не збираюся звеличувати цей новий стиль мистецтва, тим більше принижувати мистецтво минулого століття. Моя мета - схарактеризувати їх, як зоолог класифікує два протилежні види. Нове мистецтво - це факт світового масштабу. Близько 20 років тому молоді люди двох останніх поколінь у Берліні, Парижі, Лондоні, Нью-Йорку, Римі, Мадриді, люди, які мають естетичне чуття, зіткнулись віч-на-віч з незаперечним фактом: традиційне мистецтво їх не цікавить, більше того, викликає у них відразу. До цих молодих людей можна поставитись так: або зігнорувати їх, або спробувати зрозуміти. Я рішуче обираю останнє. Аж тут виявляється, що вони обдаровані новим чуттям мистецтва, [244] виключно виразним, чітким і раціональним, їх спосіб відчування - далеко не примха, він є неминучим і плідним результатом всієї попередньої художньої еволюції. Відкидати новий стиль і вперто зберігати старі, віджилі форми - це вередування і сваволя, що нікуди не приведуть. У мистецтві, як і в моралі, те, що потрібно зробити, не залежить від нашого особистого бажання, треба приймати усе, що диктує час. Підкорення порядкові часу - єдина можливість вибору, яку має особистість. І навіть у цьому випадку вона може нічого не досягти; але, найімовірніше, вона зазнає невдачі, якщо прагнутиме до створення ще однієї опери на кшталт вагнерівської чи ще одного натуралістичного роману.

У мистецтві повторення - ніщо. Кожен стиль, який з'являється в історії, може породити певну кількість різних форм. Але настає день, коли золоту жилу вичерпано. Це сталося, наприклад, з романтичним та натуралістичним романом і театром. Було б помилкою вважати, ніби сучасна безплідність цих напрямків - результат відсутності талантів. Справа у тому, що всі їхні можливі комбінації вичерпані. Тут, безумовно, можна вважати великою удачею те, що така ситуація збігається з появою нової художньої суттєвості, здатної досліджувати інші, незаймані розробки.

При аналізі нового стилю виявляється, що він містить певні взаємопов'язані тенденції. Він прагне: 1) де-гуманізувати мистецтво; 2) уникати життєподібних форм; 3) щоб витвір мистецтва був нічим іншим, тільки витвором мистецтва; 4) вважати мистецтво лише грою, і більше нічим; 5) бути глибоко іронічним; 6) стерегтися підробки і тим самим прагнути ретельного виконання; 7) на думку молодих митців, мистецтво - це щось несерйозне, таке, що не впливає на життя.

Змалюємо стисло кожну з цих ознак нового мистецтва.