Тіньовий сектор в економічному відтворенні. Характеристика тіньової економіки в Україні.

Тіньовий сектор в економіці України займає помітне місце. Адже податкова політика нашої держави настільки ще не розроблена в інтересах суб’єктів економічних відносин, що їм просто невигідно “випливати ззовні”. Взагалі тіньовий сектор на Україні займає приблизно 40-60% частку всієї економіки та помітно впливає як на розвиток малого, так і на розвиток великого бізнесу, банківської системи (маються на увазі комерційні банки), на розвиток всіх галузей народного господарства. Хоча офіційно не визнана наявність тіньового сектору в економіці України, він існує і продовжує укріплюватись. Тіньова економіка – це економічна категорія, яку можна визначити як сукупність специфічних економічних відносин, пов’язаних з діяльністю по вир-ву товарів і послуг, прихованого від державного контролю з метою отримання доходів особистого збагачення. До неї відносять:

-види економічної діяльності, що приховуються їх учасниками у зв’язку з небажанням афішувати їх і одержані при цьому доходи приховують від оподаткування.

-протизаконна криміногенна діяльність, спрямована на особисте збагачення.

-неформальна економіка, облік діяльності якої ускладнений.

Під тіньовою економікою розуміють усю економічну діяльність, яка з різних причин не враховується офіційною статистикою і не включається до складу ВВП. Критичний рівень – 30-35%.

71. Національне бошатство і його структура.Національне багатство безпосередньо пов'язане і з виробниц­твом національного доходу та його відтворенням. Воно збільшу­ється передусім за рахунок вказаного доходу, який відтворюється на розширеній основі.

Національнебагатство — це загальний результат постійно повторюваного процесу суспільного виробництва, тобто сукуп­ність нагромаджених матеріальних і духовних благ за всю істо­рію функціонування національної економіки. Існує два концепту­альні підходи до його розуміння і визначення.

По-перше, згідно з концепцією балансу народного господарс­тва національне багатство — це сукупність матеріальних благ, якими розпоряджається суспільство та які створені працею лю­дей за попередній період свого розвитку.

По-друге, за системою національних рахунків національне ба­гатство визначається як сума чистого власного капіталу всіх гос­подарюючих суб'єктів, тобто в нього включаються, крім матеріаль­них благ і ресурсів, також невиробничі матеріальні активи (ав­торські права, ліцензії і т. п.), фінансові активи (проте вирахову­ються фінансові зобов'язання).

Структура національного багатства складається з таких ключових елементів:

• основних виробничих і невиробничих фондів;

• оборотних виробничих фондів і матеріальних запасів та ре­зервів;

• природних ресурсів, які включені за народногосподарського обороту або розвідані й оцінені та можуть бути включені до ньо­го в найближчій перспективі.

Збільшення національного багатства є результатом розвитку суспільного виробництва і матеріальною основою підвищення добробуту населення.

72. Розподільчі відносини та їх місце у відтворювальному процесі.Теорія розподілу була започаткована Д.Рікардо. Він вважав, що визначення доходів, що регулюють розподіл продукту між класами є основним завданням політекономії. Розподільчі відносини, в основному, розглядаються через призму розподілу НД. Об’єктами розподілу можуть бути: ресурси, капітал, прибуток, зарплата, виробничий та інтелектуальний потенціал. З т з об’єктів розрізняють: розподіл факторів виробництва, розподіл продуктів, розподіл доходів. Суб’єкти розподілу: фіз особа або домогосподарство, фірма або підприємство, держава. Розподіл у відтворенні виконує трояку роль: є умовою вир-ва, виступає результатом вир-ва, визначає характер і кількісний рівень споживання. Кларк стверджу, що розподіл НД регулюється сусп. законом згідно якого кожному фактору належить та частина багатства, яку цей фактор створює. На характер розподілу факторів вир-ва впливає 3 групи чинників: закони, що регулюють розвиток продуктивних сил; 2.Економічні закони функціонування ринку. 3. Економічна роль держави. Існують така принципи розподілу доходів: зрівняльний, ринковий, за накопиченим майном і за прівелеями.

73. Диференціація доходів населення. Необхідність перерозподілу національного доходу і доходів населення. Доходи пов’язані з правом власності. Багато людей власності не мають, меншість – володіють великою кількістю. Також важлива дискримінація на ринку робочої сили – підприємці не бажають брати на робото у певну категорію людей (національність, раса, релігія) на основі оплати праці, еквівалентній рівню оплати більш “предпочтительних” груп. Нерівність доходів визначається нерівністю послуг, які люди надають одне одному. Не може бути рівності у розподілі доходів, адже люди не мають рівних можливостей в наданні виробничих послуг. Люди істотно відрізняються по рівню отриманої освіти та професійної підготовки, а отже, по своїм можливостям заробляти. Бідність не піддається точному визначенню. Бідність – це рівень життя родини, при якому її доходи не покривають витрати на задоволення основних матеріальних потреб, тобто прожитковий мінімум.

Формою перерозподілу доходів суспільства та виконання державою своїх функцій – являється державний бюджет. Держава через податки і трансферні платежі здійснює перерозподіл доходів, направлений на зменшення нерівності доходів. На принципі перерозподілу ґрунтується більшість соціальних програм. Таким чином, держава фактично признає необхідність контролю за ступенем нерівності в доходах. Необхідна оптимізація перерозподілу фінансових ресурсів, які знаходяться у населення. Якщо держава надмірно вторгається в перерозподіл долі населення в ВНП, це підриває стимули до праці, знижує темпи економічного росту. Одночасно, не вторгнення держави в цей процес або значне скорочення , також має негативні наслідки – стримує розвиток освіти, науки, приводить до бідності окремих верств населення. Перерозподільні процеси, які здійснюються за допомогою державних фінансів – це явища макрорівня.

Об’єктивні передумови перерозподілу НД: зростання витрат держави; нерівномірність доходів; необхідність суспільних витрат. Перерозподіл НД розглядається в рамках державних фінансів. Держава виконує вирішальну роль в перерозподілі доходів і тим самим виконує соціальну функцію. Ціноутворення, фінанси ( держ бюджет), соц страхування – три механізми перерозподілу. Держава здійснює перерозподіл на двох рівнях: вона можу втручатися в процес формування цін на економічні фактори; втручатися в перерозподіл, стягуючи податки з суб’єктів господарювання. Результати перерозподілу можуть проявлятися у формі вертикального перерозподілу (між багатими і бідними в залежності від податків на майно); у формі горизонтального перерозподілу ( за рахунок соціальних трансфертів). Перерозподіл доходів виражається в соціальній політиці сучасної держави – комплексі соц-ек заходів держави спрямованих на послаблення нерівності в розподілі доходів та майна, на захист населення від безробіття, підвищення цін, знецінення трудових заощаджень.