Творчість як гріх самоспалення

Галло Макс. Кохання в пору самоти: Роману/Всесвіт. 1997. № 5-6, с. 9-53;

№ 7, с. 57-119.

Макс Галло (р. н. 1932) - відомий французький письменник, історик і політик.

У романі "Кохання в пору самоти" (1993) головні герої - переважно журналісти: редактор "Жіночого журналу" Катрін Ванс, її колишній чоловік, тележурналіст Жан-Франсуа Гільшер, їхня донька, лікар-психіатр Жанна Гільшер, журналіст-міжнародник

Венсан Жановер, який пише для "Жіночого журналу" репортажі з "гарячих" точок світу.

Психологізм роману забезпечується за допомогою зміни оповідачів в окремих частинах твору, що надає йому сповідальнос-ті, дозволяє міняти авторську точку зору на події, показати їх з погляду то одного, то другого героя. Важливе місце займають у романі передісторії персонажів. Спогади найстарших з них переносять художній час у Другу світову війну.

Герої роману - люди глибоко самовіддані, закохані в свою професію. Разом з тим вони починають відчувати гріх самоспалення в творчості й розуміти, що журналістика не може бути вищою за людину. Спонукою до прозріння для родини Гільшер стає самогубство шістнадцятирічного Матьє - сина Жанни, онука Ка-трін і Жана-Франсуа. У такий спосіб юнак висловив свій протест проти самоти, відсутності інтересу до нього з боку рідні.

Відчуває духовну виснаженість і самотність, духовно травмований від передбачених людських трагедій і Жановер. Порятунок від самоти й самозречення він і Катрін здобувають у коханні, яке створює для них можливість відродитися, знову знайти в собі сили для добротворення.

За зразком "рембо"

Константинов Андрей. Журналист: Роман. - СПб.: Фолио-Пресс, 1996. - 512 с.

Як свідчить анотація, Андрій Константинов - відомий петербурзький журналіст. У романі зроблено все можливе, аби дати читачеві відчути достовірність описаних подій. На це "працює" і репортажна манера оповіді, і співпадіння художнього хронотопу з реальним часом і простором написання твору, проставленим у його кінці.

Перед нами взірець пригодницької літератури. Частина перша роману, названа "Палестинець", витримана як військово-політичний, друга частина, названа власне "Журналіст" - як авантюрно-кримінальний детективи.

Про професійну діяльність журналіста тут ще не йдеться. Але твір цікавий тим, що розкриває процес збагачення життєвим досвідом і прихід у журналістику талановитої людини без базової освіти. А такі випадки є типовими в практиці сучасних ОМІ. Такий шлях проходить Андрій Обнорський - спочатку студент-практикант, а потім і випускник східного факультету Ленінградського університету, що працює перекладачем з арабської мови в радянських загонах військових спеціалістів на Близькому Сході. Тут набуває він той досвід і проходить шлях, що приводить його в журналістику.