Біографія

Студентка ІІ курсу, групи Н

Лабатій Софія

Мукачево 2014

Біографія

Дитинство і юнацтво

23 листопада 1920 року в Чернівцях (Буковина) народився Пауль Лео Анчель у родині німецькомовних євреїв румунського підданства. Його батько був небагатим комерсантом.

В 1934 році чотирнадцятилітній Пауль пише листа до своєї тітки Мінни в Палестину, де є така промовиста фраза: «Що стосується антисемітизму в нашій школі, то я міг би написати тобі про це книгу обсягом 300 сторінок». Пауль обрав «Ліцей великого воєводи Михая»(нині Чернівецьку гімназію № 5 раніше ЗОШ № 23), у якому він навчався протягом 1934–1938 р. Обдарований учень мав тут усі можливості для розвитку своїх мовних і літературних здібностей. Вже тоді хлопець почав потайки писати вірші. Початкову освіту Целан отримує у народній школі (1926 — 1930), а з 1930 по 1938 роки відвідує греко-латинську гімназію. В юності поет захоплюється ідеями марксизму і анархізму. Літературні уподобання формувалися під впливом творчості Гофмансталя, Рільке.

З 1938 року Целан у Франції вивчає медицину в медичній школі міста Тур, але з початком Другої світової війни вимушений повернутися додому, де продовжує навчання у Чернівецькому університеті (займається романською філологією).

Радянське громадянство

З 28 червня 1940 року по 22 червня 1941 року перебував у радянському громадянстві. Після встановлення радянської влади у Чернівцях поет пристосовується до нових умов життя: вивчає російську мову і працює перекладачем. Наступні три роки (1941 — 1944) Целан виживав в обстановці безупинного кошмару між життям і смертю, утратив усіх рідних, залишився живий лише завдяки чистій випадковості. У 1941 році Чернівці окуповують німецько-румунські війська, сім'я Целана потрапляє до єврейського гетто. Через деякий час батьки поета були депортовані до концтабору, звідки вони вже не повернулися. Сам Пауль Целан потрапляє до румунського трудового табору на примусові дорожні роботи, де, незважаючи на страшні умови, залишається живим.

Румунське громадянство

На початку 1945 року поет перетнув радянський кордон і відновився в румунському підданстві. Працював у видавництві «Російська книга» у Бухаресті, перекладав румунською російську прозу, писав власні вірші. Саме тут, у Бухаресті, вперше на літературній арені з'явилось ім'я Целана: у 1947 році в авангардистському журналі «Агора» надруковано три вірші, підписані новим, нікому ще невідомим прізвищем — Целан: німецьке написання свого прізвища — Ant-schel — Пауль переробив у псевдонім Zelan, але пізніше писав його на французький лад Celan.

У 1947 році він доклав зусиль і перебрався до Австрії. Як нащадок громадян Австрії і жертва Голокосту, Целан автоматично отримав австрійське громадянство. У Відні у Целана вперше з'являються друзі й однодумці: молода літераторка Інгеборг Бахман, художник-сюрреаліст Едгар Жене, видавець журналу «План» Отто Базиль, які фінансово допомогли Целану видати його першу книгу віршів «Пісок з урн» (1948). Збірник складався з 48 віршів, в яких виявилось 18 помилок, що перекручували і спотворювали зміст (пізніше Целан увесь невеличкий тираж — 500 примірників — повністю знищує).

Паризький період

На частині території Австрії усе ще перебували радянські війська, і Целан від гріха подалі у 1948 році перемістився до Парижа (де жив до кінця життя). У Парижі поет живе в домі франко-німецького поета Івана Голля і вивчає германістику та мовознавство в Сорбонні.

1955 рік знаменується двома важливими подіями в житті поета: народженням сина Еріка і виходом нової збірки поезій «Від порога до порога».

У Париж, інтелектуальну і літературну столицю Європи, він переїхав винятково з творчою метою — у свідомості західних людей постійне проживання за кордоном не асоціювалося з поняттями «зрадництво» і «зрада Батьківщини». У Франції Целан жив на правах постійно проживаючого іноземця, на французьке громадянство не претендував. Швидко здобута популярність, письменницькі та перекладацькі гонорари забезпечували йому пристойний рівень матеріальної злагоди.

Потрясіння часів війни, апокаліптичний жах пережитого й повна людська самотність у світі не відпускали Целана й зрештою підкосили його. Тягар пережитого, начебто скинутий з пліч, не зникав — він повільно чавив і убивав випадкового втікача з зони смерті; це був свого роду «уповільнений геноцид», запізніла дія трупної отрути епохи небаченого людиновбивства.

Целан не страждав психічним розладом, не «списався» у вульгарному сенсі цього слова. Він просто згорів, і не зміг уже знаходити більше сил для адекватного вираження того, що переповняло його випалене серце; піднявшись із дна на вершину, він волів не починати спуск… Пізнім весняним вечором 20 квітня 1970 року Целан закінчує життя самогубством, кинувшись з паризького мосту в Сену.

(міст Мірабо)

Творчий шлях

(Пам'ятник П.Целану на Головній вулиці Чернівців)

Потяг до поезії і самостійної творчості проявився дуже рано: перші вірші з'являються у 1934–1935 роках.

Саме в роки війни Целан вдруге народжується як поет, як творча людина, яка має і хоче сказати щось дуже важливе, донести до людства ту істину, яку він збагнув у тяжкі часи воєнних випробувань. У 1944 році він повертається до Чернівців і продовжує навчання в університеті (вивчає англійську мову і літературу). Целан збирає свій перший (ще машинописний) збірник поезій, куди увійшли як воєнні, так і найкращі довоєнні вірші. Восени того ж 1944 року зібрано другий (також машинописний) збірник. Обидва збірники були віддані на прочитання відомому буковинському поету Маргулу-Шперберу, який високо поцінував перші поетичні спроби молодого поета. Ранні поезії Целана були вперше надруковані у Румунії вже після смерті поета.

У 1952 році з'являється перший збірник поезій Целана, виданий у Франції «Мак і пам'ять» — елегічний цикл, присвячений пам'яті загиблих.

1955 рік знаменується виходом нової збірки поезій «Від порога до порога». Серед нагород П.Целана, зокрема, найвища німецька літературна премія імені Георга Бюхнера.

"Фуга смерті"

Криваві соціальні трагедії ХХ ст., жахливі події Другої світової війни сформували світогляд, який називають «апокаліпсичним». Одна з головних тез Целанової творчості, яка розвивається у більшості його поетичних творів,

— після Освенциму люди приречені жити у відрізку часу, коли останній акт історії вже завершився, а Страшний Суд відкладений на невизначений строк. Провідний принцип поетики Целана — асоціативна образність. Образи його поезії впливають скоріш емоційно, ніж спонукають до роздумів. Але целанівські вірші емоційні настільки, наскільки може бути емоційним шок. Лірика Целана — це протистояння і співіснування пам’яті і забуття: пам’ять примушує страждати від болю і жаху, але забути все— неможливо.

Одним із найвідоміших творів П. Целана стала «Фуга смерті». Ця поезія відзначається дивним поєднанням різних не тільки поетичних жанрів, а й видів мистецтва.

Для посилення емоційного впливу П. Целан використовує форму музичної фуги. Фуга — багатоголосний поліфонічний твір, заснований на прийомах імітації, тобто одна й та сама тема по черзі змінюється і подається у різних голосах. За будовою фуга складається з трьох основних розділів. У першому тема проводиться в усіх голосах; друга частина будується більш вільно: тема розвивається по черзі у різних голосах. У заключному розділі фуги утверджується головна тональність твору. За цими принципами будується і композиція Целанової «Фуги смерті». Особливості синтаксису поезії підкреслюють її «музичну організацію»: позбавлений розділових знаків, текст лине, витворюючи скорботну мелодію, в якій різні голоси сприяють розвиткові і посиленню основної теми.

Як і музичний твір, «Фуга смерті» викликає в першу чергу емоційні переживання, шок, і лише потім читач намагається усвідомити значення образів, асоціації, які вони викликають. Саме з цих асоціацій і накреслюються тема, мотиви твору. Вже назва поезії передбачає складний і неоднозначний асоціативний ряд. Наприклад: фуга — Бах, Гендель — Німеччина

— слава і гордість — духовне, вічне, прекрасне — орган; ці асоціації співіснують і протистоять у назві слову «смерть» у всіх його значеннях. Так підсвідомо визначається читачем основна тема твору. У тексті «Фуги смерті» асоціативні образи, підказані назвою, набувають нових абрисів і народжуютьнові асоціації. Цілком правомірно сприймати цю поезію як модерністське зображення трагедії Голокосту: образи «чорного молока світання», «могил у повітрі» породжують асоціації з крематоріями, в яких гинули мільйони безневинних людей, тільки тому, що вони євреї; а образ «одного чоловіка, що живе в хаті», «грає зі зміями», «пише коли темніє в Німеччині твоя золотиста коса Маргарито», «свистить на євреїв», «хапається заліза в кобурі» викриває сутність фашистської ідеології, яка несе смерть усій людській цивілізації. «Трагедія Освенциму» усвідомлюється не як національна трагедія євреїв, а як всесвітня. Це підкреслюють і образи Мар-гарти і Суламіф, які є наскрізними у поезії і символізують багатющу гуманістичну культуру, яку подарувала людству німецька та єврейська нації. Орган-крематорій, на якому «з Німеччини майстер» грає «фугу смерті», нищить і «золотисту косу Маргарити», і «попелясту косу Суламіф».

Зміни слова, його перетворення, метаморфози в епоху, яка не підлягає опису, — одна з головних тем творчості Целана. Для поета Освенцим — абсолютно виключний факт, який визначає будь-який людський досвід, але не здатний сам стати досвідом. Мова пройшла через той страшний час, але не дала слів для зображення того, що відбувалося. Поет із жахом і відчаєм змушений визнати — мова не здатна на «акт правосуддя». Саме тому, що немає слів для достовірного, буквального відтворення реальності, Освенцим щезає у потоці часу як страшна, але цілком природна подія. Звідси походить поетова відмова «поетизувати світ», «тенденція до мовчання», а «шок незрозумілого» стає у Целана засобом протистояння традиційним і конвенційним засобам літератури.

У поезії «Фуга смерті» П. Целан засобами різних видів мистецтва спробував передати трагедію Голокосту. Образи його не мають однозначного трактування, бо поет мусив визнати, що «вимовити», знайти відповідні цій трагедії слова поезія майже не здатна.