Економічні методи управління охороною праці

Для вирішення проблем охорони праці на практиці застосовують різноманітні механізми, серед яких суттєве місце посідають економічні методи. Економічні методи спрямовано на створення умов, які мають стимулювати діяльність підприємств і організацій щодо досягнення визначених цілей охорони праці з урахуванням потреб та інтересів окремих працівників, трудових колективів, менеджерів і власників підприємств. На відміну від правових та адміністративних методів управління, які регламентують виконання тих чи інших вимог охорони праці, але для ефективного застосування потребують жорсткого контролю за їх виконанням, економічні методи ліберальніші, базуються не на страху покарання, а на економічних вигодах того, до кого їх застосовують. Тобто економічні методи управління охороною праці – це інструмент, за допомогою якого держава, як гарант прав найманих працівників, із використанням НПАОП і спеціально створених інституцій формує такі умови господарювання для роботодавців (власників), що їм стає вигідніше спрямовувати ресурси на запобігання травматизму, професійної захворюваності та поліпшення стану умов і охорони праці аніж на компенсації потерпілим і ліквідацію інших наслідків неналежного стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища.

В охороні праці можна виокремити два принципових аспекти застосування економічних методів. Перший з них полягає у використанні методів, які безпосередньо виконують роль економічних стимулів. До цих методів належать різні системи стимулювання охорони праці, що здійснюються на підприємстві, та централізовані системи стимулювання власників підприємств і трудових колективів державою, регіональними органами управління охороною праці, Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві тощо. Іншими словами, це методи, які базуються на прямій та очевидній економічній вигоді особи чи групи осіб, до яких застосовують економічні стимули за виконання вимог охорони праці (робиш так, як потребує система стимулювання – отримуєш за це одразу якусь вигоду економічного характеру і, навпаки, не дотримуєшся вимог цієї системи – зменшуєш свої вигоди).

Друга група економічних методів управління охороною праці – це методи, які базуються не на прямій та очевидній вигоді, а на глибинних особливостях економічних законів і на непрямих стимулах. Для цієї групи характерним є те, що сам економічний стимул прихований і проявляється зазвичай через певний ланцюжок причиново-наслідкових зв’язків. Наприклад, для отримання деяких ліцензій підприємство має надати дозвіл органів державного нагляду за охороною праці. На перший погляд, це суто адміністративний захід, але в основі його лежить економічний стимул: без процедури отримання дозволу – не матимеш ліцензії, не матимеш ліцензії – не зможеш виконувати ту чи іншу роботу, а отже, не матимеш бажаного економічного результату (вигоди). Тому адміністративно-правовий метод управління наприкінці ланцюжка причиново-наслідкових зв’язків стає по суті економічним. Іншим прикладом може бути законодавче віднесення витрат на заходи з охорони праці до валових витрат виробництва. Це також стимул непрямої дії, оскільки певним чином стимулює фінансування потреб охорони праці за рахунок собівартості (зменшує базу оподаткування).