Структура права Європейського Союзу.

Поєднання в рамках права Європейського Союзу елементів міжнаціональної і наднаціональної правотворчості і багатогранність самого Європейського Союзу обумовлюють своєрідність структури права ЄС. З погляду умов і порядку формування норм права ЄС, усі вони поділяються на три, хоча і не цілком рівні за обсягом і значимістю, групи. По-перше, це норми первинного (чи основного) права; по-друге, норми вторинного (чи похідного) права; по-третє, норми третинного (чи додаткового) права.

Європейський Союз створений і функціонує на основі установчих договорів. Самі ці договори були вироблені в результаті співробітництва між державами-засновниками, підписані належним чином уповноваженими представниками відповідних держав, ратифіковані кожною з держав-членів на основі процедур, передбачених національним законодавством. Головна відмінна риса установчих договорів полягає в тому, що вони безпосередньо породжують права й обов'язки не тільки для держав-учасниць, але і для приватних осіб (фізичних і юридичних) даних держав. Правові норми, закріплені в установчих договорах, утворюють конститутивну основу - фундаментальну базу Європейського Союзу. Вони у своїй сукупності одержали найменування первинного права. Норми первинного права, що містяться в установчих договорах, встановлюють мету, принципи і задачі Європейського Союзу, його юрисдикцію, порядок формування і функціонування інститутів, умови здійснення членства. Установчі договори визначають основні параметри права Європейського Союзу, його особливості, умови і порядок застосування.

Норми первинного права мають безумовне верховенство над нормами вторинного і третинного права. Для їхньої зміни і перегляду встановлена особливо складна процедура, що вимагає проведення відповідної міжурядової конференції при внесенні істотних змін і, у будь-якому випадку, одноголосної ратифікації державами-членами актів, які вносять зміни в установчі договори.

На базі правових положень первинного права формуються і вводяться в дію норми вторинного права. Вторинне право утворюють ті правові норми, що видаються інститутами Європейського Союзу і які регулюють у рамках юрисдикції Союзу відносини між суб'єктами права ЄС. Видавані інститутами Союзу, вони обов'язкові не тільки для приватних осіб, як фізичних, так і юридичних, але і для держав - членів ЄС.

Норми вторинного права ЄС, вироблені на основі первинного, створюються автономно і приймаються інститутами Європейського Союзу. Саме норми вторинного права забезпечують реальне функціонування інститутів Європейського Союзу і досягнення цілей та вирішення задач, які стоять перед ними. Інакше кажучи, вторинне право - це результат правотворчості інститутів Союзу, створених на основі установчих договорів. Межі й умови цієї правотворчості визначені установчими актами.

Вторинне право включає основний масив норм європейського права. Головні відмінні риси їхнього правового режиму - верховенство стосовно національних правових положень, пряма дія, інтегрованість у національне право і забезпеченість юрисдикційним захистом.

Третинне право включає правові норми, джерелом яких є інші акти, ніж установчі договори чи акти, що видаються інститутами ЄС. До їх числа відносять в першу чергу угоди і конвенції, що укладаються державами-членами з метою реалізації розпоряджень, що містяться в самих установчих договорах.

Іноді до категорії норм, що доповнюють право ЄС у широкому змісті слова, відносять угоди між інститутами, внутрішні акти інститутів та інші акти, наприклад, вказівки, інструкції, заяви, комюніке, декларації і т.п. Суд ЄС в певній мірі визнає за ними характер джерел права ЄС за умови, що вони породжують юридичні наслідки для третіх осіб, прийняті й застосовуються в рамках юрисдикції Союзу.

Таким чином, первинне, вторинне і третинне право відображають цілісну структуру права ЄС. Первинне займає провідне положення, визначаючи підвалини і форми інтеграції. Вторинне носить похідний характер і створюється на його основі. Його норми не повинні суперечити первинному, а у випадку колізії переважну силу мають норми первинного права. Третинне доповнює вторинне, діючи в сфері, де право ЄС не застосовується.