Літописання в Галицько-Волинському князівстві.

Світське життя наших земляків в деякій мірі знайшло своє відображення в давньоруських літописах.

Найцікавішим в цьому плані є драматичне оповідання про осліплення теребовлянського князя Василя Ростиславича братами Святополком і Давидом. Це оповідання можна вважати одним з перших художніх творів, що виник в ХІ столітті на території Галичини.

Період феодальної роздробленості як закономірний етап в історії Київської Русі був періодом дальшого культурного розвитку Прикарпаття і Волині. В краї значного поширення набула грамота, про що свідчать написи ХІІ - ХІІІ століть на стінах храмів в Галичі і Рогатині, на побутових предметах. Розвивалась шкільна освіта. Серед місцевих князів багато уваги приділяли розвитку освіти князі Володимирко та Ярослав Осмомисл. Особливість шкільної політики останнього полягала в тому, що він "монахов же и их доходьі к научению детей определил", тобто розгортав мережу шкіл коштом неоподаткованих прибутків монастирів. Ще в період правління князя Володимирка в Галичі, ймовірно, було відкрито й бібліотеку. Адже при Ярославі Осмоммислі ця бібліотека була однією з найкращих на Русі.

Піклуючись про освіту, князь спонукав бояр і двірцеву знать посилати своїх дітей для навчання в училища.

Потяг до освіти був тоді настільки великий, що міська влада стала утискувати учнів. На вимогу галицьких міщан в 1301 році князь Лев Данилович змушений був грамотою підтвердити надані раніше привілеї школярам.

Про значне поширення писемності серед населення краю свідчать і археологічні знахідки. Важливу групу таких знахідок становлять, зокрема, писала, що виготовлялись із бронзи, заліза або кістки у вигляді гострокінцевих стрижнів з лопатками у верхній частині.

Такі написи виявлено на церкві Пантелеймона - єдиній пам’ятці культової мурованої давноруської архітектури, що збереглася до нашого часу. Очевидно, були вони й на інших церквах Галича та інших міст Прикарпаття, які не збереглися до наших днів. Писала виявлено археологіми в Галичі, Коломиї та Городниці на Городенківщині.

Оригінальною високохудожньою писемною пам’яткою ХІІІ століття є Галицько-Волинський літопис, перша частина якого була складена в Галичі. Він охоплює події з 1201 по 1292 рік і має світський характер. Автор поетично, образно розповідає про князювання Романа і Данила, про життя князів і бояр, воєнні походи, боротьбу проти монголо-татар, польських і угорських загарбників. Він звертається з закликом до єднання руських земель, проводить ідею міцної висококнязівської влади, яка могла забезпечити захист від іноземних поневолювачів.

В Галицько-Волинському літописі серед багатьох цікавих історичних подій та імен згадуються три тодішні галицькі діячі культури - "премудрий художник" Тимофій, "хитрець" Авдій і "словутний співець" Митуса. Про першого з них літописець повідомляє: "А був у Галичі Тимофій, премудрий книжник родом із Києва". В Галичі Тимофій наблизився до княжого двору. Він засуджував міжусобиці галицьких бояр, підтримував престиж великокнязівської влади і тісно співпрацював з Данилом Галицьким та його союзником в боротьбі з угорськими феодалами - новгородським князем Мстиславом Удатним, вів літературні записи тогочасних історичних подій, що лягли в основу Галицько-Волинського літопису. Однією з найбільш ймовірних, як слушно відзначив академік В.В. Грабовецький, є гіпотеза, що "премудрий книжник" Тимофій міг бути автором "Слова о полку Ігоревім".

Другим відомим діячем культури часів Данила галицького був скульптор Авдій. Літописець називає його "хитрець" - тобто "умілець" - так тоді називали восококваліфікованого майстра. Творчість Авдія можна умовно поділити на галицький і холмський періоди. В Холмі він прикрасив, зокрема, своїми мистецькими роьотами церкву Іоанна.

Третім діячем культури Галицької Русі середини ХІІІ століття був "словутний співець" Митуса, що жив спочатку в галичі,а потім в Перемишлі. Постать Митуси здавна цікавила дослідників. М. Максимович вважав, що він був знаменитим церковним співаком. Інші історики не погоджувлись з таким твердженням. Зокрема, сучасний український історик М. Котляр вважає, що Митуса, найімовірніше, був придворним поетом, який виконував власні вірші речитативом під акомпанемент арфи або лютні, так само, як відомі західноєвропейські трубадури.

3.Архітектура та містобудування.

В цей час тут існували такі міста, як Галич, долина, Городенка, Коломия, Рогатин, Рожнятів, Снятин, Тисмениця, Тлумач та інші. З розширенням міст будувалися міські укріплення, різні цивільні і культові споруди: князівські і боярські палаци, церкви тощо. Лише в Галичі археологи виявили залишки близько 30 кам’яних переважно культових будівель кінця ХІІ-ХІІІ століть.

На березі Дністра (зараз с.Шевченкове) до нашого часу збереглася церква Пантелеймона (близько 1200 р.)

Найбільшим храмом стародавнього Галича був згаданий Успенський собор, виявлений українським археологом Я. Пастернаком в 1936 - 1938 роках.

В ІХ-ХІV століттях на території Галицької землі високого розвитку досягли ковальська, ювелірна і гончарна галузі ремесла. Про це незаперечно свідчать цілий ряд виробів тогочасних майстрів, що знайдені археологами в Галичі та інших населених пунктах Прикарпаття.

У зв’язку з розвитком торгівлі з Заходом починається в ХІІІ ст. в Галичині й на Волині ріст городів. Ще за київських часів через західноукраїнські землі провадилася жвава торгівля з середньою й західною Європою. З упадком Києва посередницька роль в торгівлі між Заходом і Сходом переходить до Галичини. Сюди приїздять купці з Польщі, Німеччини, Угорщини, Греції, з Балкан й закуповують продукти місцевого господарства та привозять свій крам. Все це впливало на розвиток і збагачення міст, на розвиток міської культури, прикладних мистецтв, закріплення і урізноманітнення народних обрядів, звичаїв тощо.

У рукописних згадках того часу яскраво змальовано, як були збудовані у той час і пишно прикрашені холмські церкви. Справжнім меценатом в ділі будування й прикрашання храмів став Володимир Василькович.

З усієї будівничої діяльності Данила, Василька, Володимира та інших князів збереглися до наших часів лише руїни, але й на основі цих руїн та різних випадкових знахідок можна бачити, що мистецтво в Галицько-Волинській державі було розвинуто дуже високо. Можна бачити в ньому впливи візантійського, романського й готичного стилів в архітектурі й орнаментиці.

Галицько-Волинська держава близько втягувалася як в політичні так і духовні, культурні інтереси західної Європи. Помалу в ужиток входить латинська мова, церковні обряди дуже нагадують центральноєвропейські.

Протягом ста років після занепаду Києва Галицько-Волинське князівство слугувало опорою української державності. У цій ролі обидва князівства перейняливелику частку київської спадщини й водночас запобігали захопленню західноукраїнських земель Польщею. Тим самим у переламний момент історії вони зберегли в українців, чи русинів, як їх тепер називали, почуття культурної та політичної ідентичності. Це почуття матиме вирішальне значення для їхнього існування як окремо- го національного утвору в лихі часи, що насувалися.

Центрами соціального і культурного життя в Галицько-Волинському князівстві були міста, княжі двори і церква. У літописі розповідається, що Данило Галицький заснував понад 70 міст, у яких розвивались різні промисли, процвітали ремесла, торгівля, споруджувались храми, княжі двори тощо. Провідна роль у суспільно-політичному та культурному житті належала стольним містам, серед яких виділяються Володимир, Галич і Холм.

Чільне місце займав Володимир. Центром культурного життя тут був княжий двір. Князь Володимир Васильович був великим любителем письменства і талановитим будівничим, особливу увагу приділяв розвитку освіти й культури. На княжому дворі був написаний Володимирський "літописець", що ввійшов як складова частина до Галицько-Волинського літопису. Володимир був центром рицарської поезії. У літописі згадуються пісні, присвячені князям Романові і Данилові та іншим вельможам. Князі сприяли укріпленню і розвитку архітектури міста. Так, Мстислав Ізяславич збудував величний собор, за часів Данила були розбудовані укріплення міста, Володимир Васильович заснував монастир Святих Апостолів і дав йому в користування село Березовичі.

Другим видатним центром Галицько-Волинської держави був Галич. Тут, як засвідчує літопис, жив і творив на початку XIII століття "премудрий книжник" Тимофій, що прибув з Києва. Він відстоював ідею єдності всіх земель Стародавньої Русі і був непримиренним ворогом угорських загарбників. Зразками літературних пам'яток є Галицько-Волинський літопис і Галицьке Євангеліє. Літопис створювали освічені люди, які добре знали грецькі і західноєвропейські літературні джерела. У структуру літопису входять різні історичні повісті, написані в кінці XIII ст. Літопис закінчується розповіддю про початок литовського панування в Галицько-Волинських землях. Всебічного розвитку в Галичі набула архітектура. Було зведено в 1157 р. кам'яний князівський палац, Успенський собор, у 1200 р. була побудована церква св. Пантелеймона, яка є зразком архітектурного мистецтва галицької доби. Церква обнесена земляним внутрішнім чотирикутним валом і зовнішніми укріпленнями. Церква побудована в романському стилі невідомим (можливо й іноземним) архітектором. Данило часто запрошував іноземців для забудови і прикрашення галицьких міст. Проте цей храм має й риси давніх чернігівських та київських церковних споруд. Основу церкви становить прямокутник, який у вівтарній частині завершується трьома апсидами — середньою більшою і двома бічними меншими. Усередині церква тринефна, її перекриття тримається на чотирьох монументальних хрестоподібних стовпах, які відокремлюють центральний неф від двох бічних — правого і лівого. Портал центрального входу прикрашають колони, які вгорі закінчуються звитим листовидним ліпленням і різьбленням, що характерно для романського стилю.

Татарське панування не припинило градобудівництва, навпаки — постійні руйнацькі напади татар активізували його. Так з'явився Холм. Першою з його відомих споруд стала велика розкішна церква Іоанна Златоуста, збудована невідомим архітектором, і міцні оборонні споруди. Холм з початку його заснування був великим центром архітектури і образотворчого мистецтва.

У Перемишлі в XII ст. талановитими книжниками також був написаний місцевий літопис. Його використовував у своїй хроніці польський історик Длугош. При княжому дворі виступали з піснями скоморохи. Тут проживав і творив "словутний" співець-дружинник Митуса.

Стольні міста були великими центрами культурного, соціально-політичного та економічного життя й істотно впливали на навколишні "городки" і села.