Скіфо-сарматська культура.

Дуже важливу роль у формуванні нашої культури відіграли скіфи, сармати, роксолани, племена іранського орієнтира. Скіфи — численні племена в І тисячолітті, від VІІ до II ст. н. е. Були скіфи царські, орачі та ін. У поховання вони клали зброю разом з небіжчиками. Царів ховали під величезними курганами. Скіфи згадуються в ассірійських першоджерелах (VІІ ст. до н. е.). Їх держава — не лише Україна, а й Поволжя, Урал. Скіфи жили в будинках, критих соломою, поряд був льох — яма. Вони розводили корів, овець, коней.

У прикладній культурі скіфів панує тваринний стиль — це вироби високого художнього рівня. Серед ювелірних пам’яток скіфської культури такі всесвітньовідомі, як золотий гребінь (курган Солоха біля с. Велика Знаменка на Запоріжжі), срібна амфора, бойова колісниця, скіфської пектораль (ІV ст. до н. е.), що являє собою золоту нагрудну царську прикрасу — 1150 г золота 958 проби, діаметр 30,6 см. Ця високохудожня ювелірна пам’ятка вирізняється майстерністю виконання, декоративністю. У ній втілено цілу низку сцен-спогадів. У центрі два скіфи-володарі зшивають золоте руно-сорочку з овечої шкіри. Це символ єдності, образ, який у мистецтві дуже широко використовується. Знайдено пектораль у кургані Товста Могила на Дніпропетровщині археологом Борисом Мозолевським 21 червня 1971 р., зберігається в музеї коштовностей у Києво-Печерській лаврі.

Для скіфських кам’яних статуй характерні велика голова, менший тулуб, малі руки та ноги. Згодом ці статуї будуть продовжені в половецьких кам’яних бабах. Сьогодні відомо понад 100 скіфських скульптур. Посуд у скіфів, як і в трипільців — це горщик («слов’янський»), прикрашений гребінцевим орнаментом, властивим культурі і скіфів, і трипільців, і кіммерійців, і слов’ян.

Скіфи залишили нашій культурі білу сорочку, шапку шпичасту козацьку, сагайдаки, ножі-перначі, чоботи. Скіфи зустрічали гостей з хлібом-сіллю, їм було властиве побратимство, як і козакам пізніше. Носили вони вишиті сорочки, шаровари або вузькі штани зі шкіри. У скіфській мові зустрічаємо слова «мед», «страва».

Геродот поєднує скіфів із сарматами і стверджує, що вони пішли від шлюбів скіфів з амазонками. Античний географ II ст. н. е. Клавдій Птолемей називає понад сотню сарматських племен (алани, роксолани, язиги, сіраки та ін.). Сармати робили чотириколісний віз без жодного цвяха, мали шовкові, сукняні тканини. Вони залишили значний слід в українській культурі. У III ст. до н. е. — ІІІ ст. н. е. сармати розселяються на території сучасної України. У цей період тут поширюється антична культура, поширюються впливи гунів. Під гунами чимало дослідників розуміють слов’ян, стверджуючи, що вони мали виразні риси слов’янства.

У скіфів було, за даними Геродота, багато жерців, котрі являли собою відособлену соціальну групу, окремі категорії якої займали досить високе становище.

Найбільш численну верству скіфського суспільства складали вільні общинники. Вони відбували військову службу, платили данину, виконували різні повинності. У важкому становищі були скіфи-орачі, які опинились у данницькій залежності від степових кочівників.

У Скіфському царстві з центром у Криму основну масу міського населення тановили вільні ремісники і торговці.

Нижню сходинку соціальної градації скіфського суспільства займали раби. Головне джерело рабства у скіфів — військовий полон, підкорення сусідніх народів. Але у виробництві рабство не відігравало вирішальної ролі, хоча кількість рабів у скіфів була досить значною. Як правило, вони використовувалися у домашньому господарстві, для охорони худоби та ін.

Скіфське царство може бути віднесено до держав рабовласницького типу. За формою правління це була одна з різновидів рабовласницької монархії.

Главою Скіфської держави був цар. Влада його передавалася у спадщину. Тоді вже склалось уявлення про божественне походження царської влади. У ряді випадків правитель сам виконував обов'язки жерця. Цар також здійснював судові функції.

На культуру скіфів значно вплинули традиції античного світу, безпосередньо — міста-колонії на узбережжях Чорного і Азовського морів. У VI ст. до н. е. на колоніальних територіях виникають грецькі міста-поліси: Ольвія — на березі Буго-Дністровського лиману; Тирас — у гирлі Дністра; Пантикапей — на місці сучасної Керчі; в V ст. до н. е. було засновано місто Херсонес біля сучасного Севастополя.

У скіфському суспільстві утверджується рабовласництво, розвивається державність, виникає Скіфське царство, територія якого простяглась від Дунаю до Дону (VI—IV ст. до н. е.).

В історію скіфи ввійшли як вправні вершники, що мали досить могутню "варварську" державу і велику армію. Їхні стосунки з сусідами не завжди були дружніми. Могутність скіфської держави підірвали перси, особливо знесилив їх похід царя Дарія. Довершив розгром цієї імперії перський цар Антей та македонський цар Філіпп — батько Олександра Македонського. Остаточно скіфська держава була знищена готами. Після цього скіфи розчинилися серед інших племен і були асимільовані ними.

Скіфська культура становить собою синкретичний сплав культурних традицій скіфського суспільства, що своїм корінням сягають до мідного віку, та античної культури грецької цивілізації. Підтвердженням цього служить скіфська кераміка, прикрашена тисненим геометричним орнаментом, і декоративне мистецтво скіфів, основою якого є анімалістичний стиль, тобто зображення тварин.

Шедеврами скіфського мистецтва є малюнки на відомих вазах з Гайманової та Чортомлицької могили; гребінь із Солохи та пектораль з Товстої могили. Художній вигляд мають скіфські кам'яні статуї із зображенням воїнів. Оригінальна пам'ятка скіфської скульптури — зображення бога Папая, що знайдене на Лисій горі в Дніпропетровській області. Від скіфів, на думку О. Пріцака, українці успадкували деякі елементи одягу (білу сорочку, чоботи, гостроверху козацьку шапку), окремі деталі озброєння (сагайдак, пернач), запозичили окремі слова (собака, топір та ін.).

Скіфи мали свій пантеон богів. За даними Геродота, особливою пошаною у них користувались сім головних богів. Перше місце посідала Табіті — богиня вогню і стихії. Вона вважалася найбільш священною у всіх стародавніх індоіранських народів. На другому місці було вшанування подружньої пари Папая і Апі — богів неба і землі, що вважалися прабатьками людей і творців усього земного світу. Третє місце в пантеоні скіфських богів посідали чотири божества, що вважалися покровителями всього земного світу. Їх імена невідомі. Один з цих богів мав вигляд старовинного залізного меча, Геродот розповідає, що скіфи на честь цього бога будували із гілля величезний вівтар, на вершині якого ставили рівнокінечний хрест, і приносили цьому богові в жертву домашніх тварин і кожного сотого полоненого.

Сучасна територія України включає в себе всю територію Великої Скіфії – держави, що існувала в VII – III ст. до н. е. – і всю територію Малої Скіфії у Криму та Нижній Наддніпрянщині (III ст. до н. е.— IV ст. н. е.),а також більшу частину території розселення сарматських племен (починаючи з III ст. до н. е. і до другої половини І тис. н. е.). Загалом же індоіранські народи (предки кіммерійців, скіфів, сарматів) мешкали в Україні з часу свого відокремлення з індоєвропейської спільності, тобто з III тис. до н. е.

Поховальний обряд є одним із найбільш сталих для людських спільнот, саме по ньому археологи часто розрізняють археологічні культури. Скіфи, аналогічно кіммерійцям, ховали померлих у скорченому вигляді під курганами. Поряд із цим існувало і трупоспалення. Ці обидва обряди через епоху антів — час прискореної слов’яно-скіфо-сарматської асиміляції — передаються слов’янам і набувають великого поширення в дохристиянські часи на Київщині та Чернігівщині, тобто на теренах найбільш інтенсивного контакту між слов’янами та скіфами. Вживання червоного кольору при похованні збереглося в українців надзвичайно довго, аж до пізнього середньовіччя (проявившись, зокрема, у відомій «червоній китайці» під час поховань козаків).

У поховальному обряді слов’ян, сарматів і скіфів присутня тризна. Під впливом сарматів з другої половини І тис. до н. е. у слов’ян змінюється тип поховань і відповідний ритуал. Померлих дедалі частіше ховають у ґрунтових ямах із північним і південним орієнтуванням, особливо це помітно в місцях найбільшої концентрації виразно сарматських пам’яток.

Скіфські та сарматські уявлення надзвичайно сильно вкорінені в міфологію України. Так, за свідченням Геродота, скіфи, приносячи в жертву кожного сотого полоненого, відтинали йому праву руку, як ознаку сили. Згідно з поширеною легендою, запорозькі козаки наприкінці XVII ст. (!) після поховання Івана Сірка відтяли йому праву руку і сім років возили її із Запорозьким військом, уявляючи, що це робило його непереможним.

Контрольні запитання:

1. Які основні етапи в історії української культури можна виділити?

2. Які стародавні культури існували на теренах України?

3. Назвіть основні риси трипільскої культури.

4. Порівняйте особливості Черяхівської та Зарубинецької культури.

5. Охарактеризуйте держаний устрій Скіфії.

6. Особливості давніх поховальних обрядів.

7. В чому виявлалась реміснича мастерність скіфів?