Морфологія культури.

Світ культури всеосяжний, багатоелементний, складний, багатофункціональний, він становить органічне цілісне єство. Виділяють певні види, типи, форми (статичні і динамічні, предметні й особистісні, суспільні й особистісні й т. ін., спеціалізовані і побутові рівні), ділять за певними ознаками. За носієм культуру підрозділяють на: світову, загальнолюдську, національну, етнічну, міську, сільську, молодіжну, особистісну, сім’ї та ін.

Світова культура — це синтез досягнень культур усіх націй і народів.

Загальнолюдська — це кращі ідеї, форми, зразки технологій, художньо-поетичної творчості, наукової, виробничої діяльності, єдині способи світовідчуття, світорозуміння, вироблені багатьма народами, поколіннями, на основі яких будується людська цивілізація, мета якої — гуманізм і всезагальне благо.

Регіональні культури-це культурні товариства, які утворюються в певному географічному ареалі та протягом тривалого історичного періоду зберігають свою специфіку. Поняття «регіональна культура» розглядають у двох рівнях: в масштабах всієї планети та на рівні територіальних одиниць держави.

Національна культура-це домінуюча культура, сформована впродовж історичного розвитку у кожному конкретному суспільстві. Її основними ознаками є спільна мова, домінуюча релігія, традиції, звичаї, що передаються від покоління до покоління.

Етнічна культура — вікова, сучасна й архаїчна, культура певного етносу, база національної культури, поєднує в собі тисячолітній спосіб мислення, традиції, звичаї, особливості поведінки і побуту, норми, право, філософію, джерело для творчості інтелектуальної національної еліти. Етнічна своєрідність культури найчастіше виявляється в мистецтві, традиціях, звичаях, менталітеті, міфології. Матеріальна культура набуває своєрідності, спираючись на духовне джерело певного народу.

Субкультура – цілісна культура певної соціальної групи в рамках «великої національної культури», що складається зі стійких норм, ритуалів, мови, художньої творчості, що значно відрізняються від домінуючих у суспільстві. Субкультура характерна для окремих соціальних, демографічних, етнічних груп. У сучасному світі розрізняють такі субкультури:

Регіональні(зумовлені відмінностями між регіонами країни);

Професійні (зумовлені наявністю у суспільстві різних за статусом груп, що визначають їх соціальні ролі);

Етнолігвістичні(пов’язані з мовними, етнічними особливостями соціальних груп);

Релігійні(виникають тоді, коли релігійні норми стають основними елементами культури);

Вікові(пов’язані з різними системами цінностей у представників різних поколінь).

Ціннісні орієнтири у моделі поведінки, які не лише відрізняються від домінуючих, але й перебувають у конфронтації з суперкультурою та субкультурами, називаються контркультурами.

Контркультура - субкультура, яка включає соціокультурні цінності та установки, що суперечать принципам домінуючої культури(мафіозні культури, нацистські угруповання, підпільні секти тощо).

Елітарна культура характеризується продукуванням культурних цінностей, розрахованих переважно на еліту-відносно невелику соціальну групу, найбільш здатну до духовної діяльності.

Народна культура включає в себе два види - фольклорну та популярну культури.

Масова культура являє собою культуру соціального індустріального та постіндустріального суспільства, що характеризується продукуванням культурних цінностей, розрахованих на масове споживання та поширення засобами масової інформації. Масова культура орієнтується на усереднені смаки, вона пов’язана зі стандартизацією форми і змісту, розрахована на комерційний успіх.

У сучасній культурології під культурою розуміють сукупність створених людиною матеріальних і духовних цінностей, а також систему історично сформованих знань, ідей та соціальних норм, що відображають активну діяльність людей і спрямованих на врегулювання суспільних відносин.

Разом з тим, під культурою розуміють рівень освіченості, вихованості, а також рівень оволодіння тією чи іншою галуззю знань чи діяльності (культура виробництва, культура праці, правова культура, моральна, політична, естетична, культура побуту).

Матеріальна культура включає в себе фізичні об’єкти, створені руками людини - артефакти(артефакт від лат.arte – штучний, і factum- створений – це продукт людської діяльності, штучно створена річ, предмет, а також ідеї, засоби та способи діяльності).

Духовна культура – це складне утворення, що включає знання, норми, правила, моделі поведінки, цінності, звичаї, ритуали, символи, міфи, мови. Це результат діяльності людей, але витвір не рук, а розуму, поєднання всіх сфер духовності (мистецтво, філософія, наука тощо).

Більшість науковців відносять до матеріальної культури весь штучно створений матеріальний світ.

Матеріальна культура (друга природа) поділяється на такі окремі категорії (види): засоби захисту і нападу (камінь, палиця, камнекидальні пристосування, лук, стріли, сучасна бойова техніка, ядерна зброя, ракети тощо); інструменти та знаряддя праці; побутове та виробниче устаткуванн; в’язок і засоби зв’язку від візуальних, орієнтирних, голосових форм, через посильних, до сучасних інформаційних); технології (починаючи від примітивних технологічних операцій - ударів, обжимів, свердління, пиляння, різання, плетіння, склеювання, добування вогню до новітніх); сорти рослин; культура ґрунтів; породи тварин; будинки і споруди; шляхи сполучення і засоби транспорту; енергетичні засоби; засоби масової комунікації; засоби освоєння космосу.

Духовна культура охоплює всю сферу духовної діяльності людини. Вона поділяється на інтелектуальну, художню, педагогічну, правову, релігійну, моральну та інші культури. Це всі форми суспільної свідомості, література, наука, освіта, філософія, право, мова, знання, норми, правила, міфи, духовні цінності, відносини між людьми, групами людей, народами, спосіб мислення, ставлення до самого себе.

Найчастіше духовну культуру визначають як багатофункціональну систему, багатошарове утворення, яке об’єднує в собі всю сферу духовної діяльності людини, духовної динаміки (процесу) і духовної статики (досвіду).

Однак не можна проводити різкої межі між матеріальною і духовною культурою. Вони доповнюють одна одну. Матеріальна завжди є основною культурою, фундаментом, базою духовної, необхідним її посередником, без якого духовна культура не може функціонувати (книга, телевізор, картина тощо). Водночас духовну також відносять до головної. Адже дух, думка є первинними щодо будь-якої діяльності.

Чимало видів культури проходять через усю систему, їх не відносять до матеріальної чи духовної. Це економічна, екологічна, естетична, політична, правова, побутова культури.

Політична культура визначає стан і функціонування політичної системи, гармонізуючи інтереси різних соціальних систем, верств суспільства, гарантуючи права і свободи громадян, організуючи господарське і духовне життя народу, захищаючи його інтереси поміж народів.

Естетична культура — це ціннісний показник об’єкта, людини, суспільства з погляду художньої цінності, привабливості, гуманістичності, налагодженості їх творення і виробництва, тиражування продуктів культури, забезпечення функціонування мистецтва, музеїв, театрів, засобів масової інформації і спілкування задля істини, добра, краси, справедливості і людського блага.

Етична культура оцінює людину з погляду її поведінки в житті, суспільстві, її моральності, честі, порядності, дружби, кохання, бажання і вміння жити в злагоді з власною совістю і світом, позбавлятись гріховності, творити добро.

Економічна культура — сфера культури, спрямована на формування, організацію людських відносин у процесі трудової діяльності, удосконалення видів і категорій матеріальної та духовної культури (винахід нових інструментів і знарядь праці, технічного устаткування, засобів нападу і захисту, пошук новітніх технологій, будівництво шляхів сполучення та засобів транспорту, збереження будинків і споруд, селекція та клонування нових порід тварин, сортів рослин, збереження і культивування ґрунтів, розвиток інформаційних та біотехнологій, пошуки нових енергетичних засобів та космічної техніки, нових інформаційних технологій, форм торгівлі й обміну досягненнями). Тобто це вдосконалення і розвиток стосунків між людьми (членами суспільства) у процесі спільної економічної (господарської) діяльності.

Екологічна культура передбачає взаємозалежність, безпечне взаємоіснування людини і природи (суспільства і природи), збереження біологічної рівноваги; урахування позитивного та негативного впливу природи на суспільство і водночас благоговійне ставлення до всього живого, зокрема, до людського життя як найвищої цінності (наприклад, учення Швейцера), коли метою людського існування стає всезагальне благо.

Професійна культура. Виділяють професійну культуру лікаря, військового, учителя, економіста, юриста.

Професійна культура — це високий рівень професійної підготовки, її якість. Це найяскравіша грань людської особистості і суспільства в цілому. Високий стан загальної культури суспільства, нації забезпечує належну освіту і професійну культуру. Для економіста головним принципом при прийнятті рішення має бути, як і для лікаря, принцип «Не зашкодь». Загальновідомо, що найбільшої шкоди навколишньому середовищу, біосфері (вичерпній!) завдається економічною діяльністю.

Побутова культура охоплює невиробничу повсякденну систему життя людини, її організованість, відлагодженість, спрямованість на життєзабезпечення. Рівень побутової культури людини, сім’ї залежить від рівня побутового матеріального і технологічного забезпечення (наявність побутових приладів, дотримання санітарних норм житла, принципів моралі й етики тощо). Метою побутової культури є добробут людини і людське благо.

Правова культура — забезпечує мирне унормоване функціонування і розвиток суспільства, держави, гарантує економічну, фізичну, соціальну безпеку громадянина, суспільства, фізичних і юридичних осіб, держав у міждержавних відносинах, включаючи механізм правотворчої діяльності.

Духовна культура визначається такими категоріями, як істина, краса, добро, справедливість, мораль, благо. Первісна людина сприймала ці категорії в сукупності, синкретизуючи їх. Сьогодні принципи духовності, прагнення блага та справедливості мають бути притаманні народній, професійній, екологічній культурі і моралі.

Використовують поділ культури на масову й елітарну.

Елітарна — твориться інтелектуальною елітою, її професійними виконавцями. Для неї характерні вишукані твори класичного мистецтва, інколи мистецтво заради мистецтва. Функціонує в середовищі інтелектуальної еліти. Це художній модернізм, новаторство, філософське проникнення в сутність мистецтва.

Масова культура відображає інтереси широких народних мас, формується, щоб задовольняти тимчасові потреби споживачів цієї культури. Масова культура працює на велику аудиторію й інколи програмує її учасників на недосконалі смаки: розважальність, на успіх сильної особистості, прагнення розбагатіти неморальними методами, смакування сексу, жахів, насильства, споживацтва. Акцент переноситься з творення культури на споживацтво. Це культура культів, поклоніння зіркам, інтерес до містики. Масова культура залишає людину поза культурою. Однак вона володіє терапевтичною функцією, дає змогу людині розслабитись, збити психологічну напругу.

Фізична культура. Її становлення, як і матеріальної та духовної, було тривалим. Є свої особливості її розвитку в різних культурних регіонах на Сході, в античні часи, у середньовіччі, у сучасну епоху.

Фізична культура, фізичне виховання передбачає: загальну фізичну підготовку, професійно-прикладну, військово-спортивну, лікувальну фізкультуру. Її мета в усі часи — досягнення фізичної досконалості, виховання вольових якостей, естетичне та етичне виховання. Метою фізичного вдосконалення є гармонія душі і тіла.

Структуру культури ділять за багатьма ознаками. За змістом і впливом: на прогресивну і реакційну. За організаційними формами: держава, школа, церква. Є поділ за ознакою актуальності культури, яка характерна для кожної окремої епохи. Є поняття типології культури. Є різні підходи в уявленнях про типологію культури.

Сьогодні за класифікацією ЮНЕСКО виділяється шість культурних регіонів: європейсько-північноамериканський, арабо-мусульманський, далекосхідний, індійський, тропічно-африканський, латиноамериканський.