Види адміністративно-процесуальних норм

З метою якомога повнішого осмислення закономірностей функціонування, принципів побудови та інших сутнісних характеристик адміністративно-процесуальних норм у теорії права будуються їх різноманітні класифікації. Число критеріїв таких класифікацій(а отже і самих класифікацій) є практично необмеженим, тому звернімося до найбільш значущих із них:

І. За обсягом предмета регулювання, адміністративно-процесуальні норми поділяються на:

а) загально-галузеві (їх дія поширюється на усю сферу адміністративно-процесуальних відносин);

б) інституціональні (регламентують суспільні відносини в межах окремих інститутів адміністративно-процесуального права:

- провадження по розгляду звернень громадян;

- адміністративно-позовного провадження;

- дисциплінарного провадження;

- виконавчого провадження;

- провадження по розгляду справ про адміністративні делікти;

- нормотворчого провадження;

- контрольного провадження;

- дозвільного провадження;

- реєстраційного провадження;

- провадження по застосуванню заходів заохочення та ін. II. За функціональним призначенням можна виділити:

- норми-дефініції - містять визначення категорій і понять адміністративно-процесуального права;

- норми-принципи - виражають основоположні ідеї, покладені в основу адміністративного процесу та його окремих проваджень;

- визначально-установчі норми - закріплюють цілі й завдання адміністративно-процесуальної діяльності органів публічної влади (див.: ст. 2 КАСУ, ст. 245 КУпАП, ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" тощо);

- норми, які окреслюють коло джерел адміністративно-процесуального права та його інститутів (наприклад, ч. 1 ст. 5 КАСУ: "Адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України");

-норми, що визначають процесуально-правовий статус суб'єктів адміністративно-процесуального права;

- процедурні норми - закріплюють адміністративно-процесуальні строки та послідовність адміністративно-процесуальних дій;

- норми, котрі розкривають зміст процесуальних правил або документів. Так, згідно із ст. 261 КУпАП, у протоколі про адміністративне затримання вказуються: дата і місце його складання, посада, прізвище, ім'я та по батькові особи, яка склала протокол, відомості про особу затриманого, час і мотиви затримання;

- норми, якими визначаються підстави та межі юридичної відповідальності за порушення правил адміністративного процесу ("За завідомо неправдиві показання або за відмову від давання показань з непередбачених законом підстав свідок несе кримінальну відповідальність" (ч. 8 ст. 65 КАСУ));

- норми, котрі закріплюють перелік заходів процесуального примусу, а також підстави та порядок їх застосування. Прикладом можуть слугувати ст. 268 КУпАП та ст. 272 КАСУ, які передбачають можливість застосування приводу щодо особи, котра не з'явилася за викликом суду або органу внутрішніх справ;

- норми, спрямовані на забезпечення законності в адміністративно-процесуальній сфері. Наприклад: "Контроль за законністю виконавчого провадження здійснюють Міністерство юстиції України (через Департамент державної виконавчої служби), Департамент державної виконавчої служби та державна виконавча служба АРК, областей та міст Києва і Севастополя" (ч. З ст. 8 Закону України про виконавче провадження);

- норми, які встановлюють інші правила організації й здійснення адміністративно-процесуальної діяльності органів публічної влади.

II. Відповідно до сфери соціальних відношень, у якій вони функціонують, адміністративно-процесуальні норми класифікуються на:

- норми, що регламентують адміністративно-процесуальні відносини у сфері економіки та її численних галузях - промисловості, будівництві, транспорті тощо. До таких можна віднести норми, котрі містяться у Законах України "Про загальні засади створення спеціальних (вільних) економічних зон", "Про фінансово-промислові групи в Україні", "Про режим іноземного інвестування", "По інвестиційну діяльність", "Про природні монополії" і т. п.

- норми, які регулюють адміністративно-процесуальні відносини у соціально-культурній сфері, зокрема, у галузях науки, освіти, охорони здоров'я та інших. Дивись, наприклад, Укази Президента України: від 25 лютого 1999 року № 216/99 "Про Положення про Вищу атестаційну комісію України" та від 26 травня 2006 № 443/2006 "Про Національну раду з питань охорони здоров'я населення"; Постанови Кабінету Міністрів: від 15 березня 2006 року № 329 "Питання державної реєстрації вищих навчальних закладів" та від 9 листопада 2004 року № 1497 "Про затвердження Порядку державної реєстрації медичної техніки та виробів медичного призначення".

- норми, котрими регулюються адміністративно-процесуальні відносини у тих або інших секторах політичної сфери: оборони, безпеки, юстиції, внутрішніх справ, закордонних справ та ін. Відповідні норми містяться у положеннях Законів України: "Про міліцію", "Про вищу раду юстиції", "Про порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав", "Про порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України" та інших нормативних актів.

- норми, які упорядковують адміністративно-процесуальні відносини у сфері підприємницької діяльності. Адміністративно-процесуальні норми даної групи містяться в Законах України "Про підприємництво", "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності", "Про державну підтримку малого підприємництва","Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" тощо.

- адміністративно-процесуальні норми, які функціонують в інших сферах суспільного життя.

IІІ. За юридичною силою варто виділити п'ять блоків адміністративно-процесуальних норм:

а) перший блок утворюють норми законодавчого рівня, котрі містяться в:

б)Конституції України;

в) рішеннях Конституційного суду України

г) міжнародних нормативно-правових актах, ратифікованих Верховною Радою України;

д)законах та Кодексах України.

Даному блоку підпорядковуються усі інші блоки адміністративно-процесуальних норм. Зауважимо, що подальше розташування цих блоків "по вертикалі" є умовним, оскільки кожен з них репрезентує відносно незалежний та не підпорядкований іншим нормативний комплекс. Такими є:

б) норми, відображені у нормативних актах Президента України як найвищої посадової особи, котра не належить до жодної з гілок державної влади.

в) норми, що містяться в нормативних актах представницьких органів: Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування різних рівнів, їх виконавчих органів та посадових осіб (в частині повноважень, делегованих їм органами державної влади);

г) норми, виражені у нормативних актах органів судової влади: Пленуму Верховного Суду України;Вищого Адміністративного суду України.

д) норми, закріплені у нормативних актах органів виконавчої влади:Кабінету Міністрів України та Верховної Ради Автономної Республіки Крим;Ради Міністрів Автономної Республіки Крим та центральних органів виконавчої влади (міністерств, державних комітетів, центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом);

е)голів обласних державних адміністрацій, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а також керівників їх структурних підрозділів;

ж) керівників територіальних органів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади;

з) керівників державних підприємств, установ та організацій.

ІV. За дією в часі розрізняють наступні види адміністративно-процесуальних норм:

- тимчасові (із заздалегідь визначеною тривалістю дії). Так, у п. 2-1 Прикінцевих і перехідних положень КАСУ зазначається: "До 1 січня 2008 року повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу здійснюється судом тільки за вимогою особи, яка бере участь у справі, або за ініціативою суду;

- постійні (з невизначеною тривалістю дії). "Постійний" характер дії має переважна більшість норм адміністративно-процесуального права.

V. За дією в просторі адміністративно-процесуальні норми бувають:

- загальнодержавної дії (наприклад, норми КАСУ, КУпАП);

- регіональні (до таких, зокрема, належать процесуальні норми Закону України "Про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських схилах в ялицево-букових лісах Карпатського регіону);

- місцеві (прикладом можуть слугувати процесуальні норми Закону України "Про економічний експеримент щодо стабілізації роботи підприємств легкої та деревообробної промисловості Чернівецької області");

- локальні (див.: Закон України "Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку в Луганській області").

VI. За формою припису, втіленого у адміністративно-процесуальних нормах, останні поділяються на:

а) імперативні - виражають категоричний, абсолютно-визначений владно-наказовий припис. Існує два різновиди імперативних норм: зобов'язуючі та забороняючі.

- зобов'язуючі - норми, які зобов'язують суб'єкта адміністративно-процесуальних правовідносин вчинити конкретні дії. Наприклад: звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду (ч. 1 ст. 7 Закону України "Про звернення громадян").

- забороняючі норми, навпаки - вимагають від адресата утриматись від вчинення тих або інших дій. Наочним прикладом є інша частина (ч. 2) ст. 7 Закону про звернення громадян: Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення.

б) диспозитивні (дозвільні, уповноважуючі) ~ уповноважують суб'єкта адміністративно-процесуальних правовідносин діяти на власний розсуд, але в рамках варіантів поведінки, окреслених диспозицією норми. На відміну від імперативних, диспозитивні норми адміністративно-процесуального права завжди дають адресатові вибір:

- діяти або утриматись від певних дій (Дисциплінарне стягнення може бути оскаржено протягом трьох місяців з дня ознайомлення з наказом особи, на яку воно накладено).

- діяти тим або іншим чином, передбаченим диспозицією (Для співбесіди в органі міграційної служби особа, що подала заяву про надання статусу біженця, має право залучити перекладача за свій рахунок або за рахунок інших юридичних чи фізичних осіб).

в) рекомендаційні - містять рекомендацію (пораду) щодо оптимального, на думку нормотворця, варіанту поведінки. Особливість даної групи адміністративно-процесуальних норм полягає у тому, що вони не мають юридично-обов'язкового характеру. Крім того, рекомендаційні норми неможливо порушити, адже вони надають адресатові повну свободу дій, жодним чином їх не обмежуючи та не скеровуючи.

Класифікації норм адміністративно-процесуального права будуються й за багатьма іншими критеріями: - за способом викладення змісту норми (визначені та бланкетні); - за способом творення (встановлені або санкціоновані державою); - за суб'єктами видання; - за колом адресатів тощо.