КАТЕГОРИИ:
АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
|
ББК 65.9 7 страница
Розвиток абсолютизму в Західній Європі створив полі- тичні передумови для організації великих морських екс- педицій для колоніальних загарбань. Монархам потрібні були гроші для утримання війська, чиновників, двору.
Перші експедиції, що поклали початок великим гео- графічним відкриттям, споряджалися за рахунок держа- ви. Серед таких відкриттів успішною була подорож 1497— 1498 pp. португальця Васко да Гама, який відкрив мор- ський шлях з Європи в Індію через Атлантичний океан. Генуезець Христофор Колумб, підтриманий Іспанією у 1492 p., рушив на Захід через Атлантичний океан (шлях біля берегів Африки контролювала Португалія) і відкрив Америку. Колумб здійснив ще три експедиції до Амери- ки в 1493—1496, 1498—1500, 1502—1504 pp. Першу на- вколосвітну подорож здійснила експедиція Магеллана в 1519—1521 pp.
Великі географічні відкриття мали важливе значення для господарства Західної Європи. Почалася перебудова європейських економічних відносин. Виникли економічні
зв'язки між найвіддаленішими областями, землями і на- родами різної матеріальної культури. Торгові шляхи пе- ремістилися з країн Середземного моря на океани: Атлан- тичний, Індійський, Тихий. Зовнішня торгівля у XVI— XVIII ст. досягла розмірів світової. До її обігу були залу- чені нові товари, до того не відомі в Європі: тютюн, кава, какао, чай та ін. Почалося формування світового ринку як складової частини індустріальної економіки. Центрами світової торгівлі стали спочатку Лісабон, Севілья, з середи- ни XVI ст. — Антверпен, у XVII — Амстердам, у XVIII ст. — Лондон.
Небачений приплив до Європи благородних металів зу- мовив так звану революцію цін. Вона почалася насамперед в Іспанії, яка отримувала значну частку колоніального зо- лота та срібла (в 1600 p. — 83 %). Ціни на товари зросли в Іспанії, Португалії у 4 рази, а на хліб — навіть у 5 разів, у Франції —в 2,3, а в Англії — 2,5 раза. Одночасно почалося здешевлення дорогоцінних металів. Наслідки революції цін були значними. Збагатилися купці, які займалися посеред- ницькою торгівлею. Прискорився перехід до мануфактур- ного виробництва. Збільшилися прибутки промисловців внаслідок здешевлення найманої праці. В аграрному укла- ді європейських країн зменшилися реальні розміри фіксо- ваної грошової ренти або орендних платежів, тоді як ціни на сільськогосподарську продукцію зросли.
Безпосереднім результатом великих географічних від- криттів було створення колоніальної системи. Першими на шлях колоніального грабунку вступили Іспанія і Пор- тугалія, створивши величезні колоніальні володіння. По- ступово їх витиснули Голландія, Англія, Франція, перемігши на зовнішньому й внутрішньому ринках. Нещадне погра- бування колоніальних народів принесло європейським коло- нізаторам величезні багатства й сприяло піднесенню еко- номіки європейських країн.
Почалася перебудова європейських економічних відно- син. Розклад феодального господарства був пов'язаний з
такими процесами, як розвиток товарного господарства; спеціалізація ремесла, що наближалася до рівня мануфак- турного поділу праці; посилення майнової та соціальної диференціації; формування великих капіталів і розвиток розширеного відтворення. У сільському господарстві ці про- цеси відбувалися повільно. Феодальна земельна власність поступово стала об'єктом купівлі-продажу. Розорення дріб- ного і середнього дворянства набуло широких масштабів. У Франції воно поповнювалося за рахунок "людей мантії" (чиновників, буржуазії). Селянські цензиви еволюціонува- ли у дрібну селянську власність, феодальна грошова рента і оренда — у капіталістичну ренту і оренду, використовува- лася наймана робоча сила. Дворянство збідніло. Були вигід- ними ліквідація селянських наділів, перехід до фермерсь- кого господарства.
Генеза індустріальної цивілізації пов'язана з розвитком мануфактурного виробництва. Оскільки від ролі мануфак- тури в економічній структурі країн залежав розвиток їх у цілому, господарство XVI—XVIII ст. можна охарактеризу- вати як мануфактурне.
Мануфактура — підприємство, засноване на ремісничій техніці, поділі праці, вільнонайманій робочій силі. Це стадія промисловості, що історично передувала великому машин- ному виробництву. Існували два типи мануфактур — роз- сіяна (децентралізована) та централізована.
Розсіяна мануфактура, що розвивалася в основному в XVI — першій половині XVII ст., грунтувалася на сільських промислах і дрібному ремеслі.
Централізована мануфактура характеризувалася тери- торіальною єдністю виробництва і утвердилася в другій половині XVII ст. Мануфактури виникали в тих галузях, де рівень спеціалізації та технічного розвитку створював умови для реорганізації виробництва. Такі умови в XVI ст. були в сукняному виробництві, металургії, суднобудуванні, книгодрукуванні. Зародження мануфактур відбувалося у двох напрямах: 1) торговий капітал підпорядковував ви-
робництво; 2) виробник ставав і підприємцем, і купцем. Одночасно в промисловості зберігалися ремесло і дрібне товарне виробництво.
Передумови індустріалізації сільського господарства формувалися у трьох основних напрямах: створення бур- жуазних форм земельної власності, перетворення феодаль- ної ренти на капіталістичну, зростання товарності. Ці про- цеси відбивали боротьбу між ринковим підприємництвом і дрібнотоварним виробництвом.
Відбулися значні зрушення в сфері обігу і розподілу. Просте товарне виробництво переростало в ринкове, розви- вався міжнародний поділ праці, формувалися національні, європейські та світові ринки товарів і грошей. Панівну роль відігравали Голландія і Англія. Європейські феодальні краї- ни були вилучені із світового ринку і перетворилися на країни-продавці продукції своїх аграризованих економік.
Відбулися радикальні зміни в організації світової тор- гівлі. З'явилися монопольні торгові компанії, вдосконали- лися товарні біржі. Зародилася страхова справа. Доходи розподілялися через зарплату (найману працю), прибуток (капітал), ренту (земельну власність).
Значну роль у процесі генези індустріальної цивілізації відіграли буржуазні революції в Нідерландах (1566— 1609 pp.), Англії (1640—1660 pp.). Північній Америці (1775 —1783 pp.), Франції (1789—1794 pp.).
У першій половині XVI ст. у Нідерландах, особливо в північних провінціях, швидкими темпами розвивалася про- мисловість на основі мануфактурного виробництва. На- ціональний ринок ставав частиною європейського та світо- вого ринків. Відбувалися зміни в сфері земельних відносин. Більшість селян були вільні. Питома вага феодального землеволодіння становила лише 20—25%. Створювалися фермерські господарства, райони "торговельного землероб- ства", що спеціалізувалися на вирощуванні певних куль- тур або галузевому тваринництві. У середині XVI ст. Нідер- ланди стали провінцією феодальної Іспанії, яка намага-
лася перетворити їх на свою колонію. Це прискорило ре- волюцію.
Революція та визвольна війна перемогли тільки в пів- нічних провінціях, що в 1579 p. проголосили себе незалеж- ною державою — Республікою Сполучених Провінцій Нідер- ландів (Голландія), яка вступила на шлях індустріального розвитку. Проте революції в Нідерландах були властиві незавершеність і половинчастий характер економічних і політичних реформ. До влади прийшла купецько-патри- ціанська олігархія, яка конфронтувала з підприємцями. Були конфісковані та розпродані лише землі церкви і дворян-емігрантів, ленні дарування іспанського короля Філіппа II збереглися. Основою аграрного ладу залишали- ся дрібні селянські господарства. Поступово були віднов- лені корпоративні привілеї цехів. Як наслідок з другої поло- вини XVIII ст. Голландія перестала бути панівною промис- ловою нацією, почала відставати в економічному розвитку від Англії.
Нідерландська буржуазна революція привела до вста- новлення капіталізму в Голландії, але не вплинула на інші європейські країни. Такого впливу домоглася буржуазна революція в Англії, яка розпочалася в умовах індустріаль- ного розвитку країни. Зростав обсяг багатогалузевого ма- нуфактурного виробництва, торгівлі. З'явилося економічно сильне середнє і дрібне дворянство — джентрі, яке господарю- вало на підприємницькій основі. Аграрний переворот XVI ст. знищив старе феодальне землеволодіння, прискорив процес знеземелювання селян, сприяв організації сільського гос- подарства на фермерській основі.
Заходи, проведені в процесі й після буржуазної револю- ції в Англії, зміцнили буржуазні відносини у сфері промис- ловості, торгівлі, кредиту. Були відмінені всі рицарські пода- рування, що перетворило лордів на єдиних власників землі. Зберігався копігольд, усі феодальні платежі були на користь землевласника. Землі церкви, корони, противників революції продавалися на комерційній основі. Поширився перехід
копігольда на лізгольд — короткострокове користування землею. В 1651 p. було опубліковано Навігаційний акт, який заборонив каботажне плавання іноземних кораблів між англійськими портами, дав змогу іноземцям постачати в Англію лише товари своєї країни і підтверджував монопо- лію англійських комерсантів на торгівлю з колоніями Англії. Цей акт забезпечив панування Англії на світовому ринку. Революція закінчилася компромісом між новим дворянством і буржуазією, проте вона створила умови, що забезпечили перемогу індустріального суспільства в Англії. З 1707 p., після укладення унії з Шотландією, Англія дістала офіційну назву Великобританія.
У XVI ст. розпочалася колонізація європейцями Пів- нічної Америки. В цьому досягла успіху насамперед Анг- лія, яка створила на Атлантичному узбережжі 13 колоній. Перед війною за незалежність в колоніях сформувалося ранньобуржуазне суспільство з пережитками європейсько- го феодалізму і рабства. Проте Англія гальмувала розви- ток колоній. Управляла ними англійська влада. Так, в анг- лійському парламенті не було представників колоній, тому закони про колонії мало стосувалися місцевих жителів. Створювалися перешкоди для розвитку фермерського гос- подарства. Кращі землі належали англійцям, підтримува- лося дворянське землеволодіння. Англійський уряд праг- нув затримати розвиток тих галузей, які створювали кон- куренцію для англійської промисловості. Торгівля з інши- ми країнами дозволялася лише через англійських купців. Колонії були ринками збуту, джерелами сировини і грошо- вих багатств для Англії. Це призвело до війни за неза- лежність, яка закінчилася перемогою. У 1776 p. було про- голошено створення незалежної федеральної держави Спо- лучених Штатів Америки. Війна одночасно була і буржу- азною революцією. Вона знищила маєтки феодального типу, "квіт-ренту" за оренду землі, конфіскувала і розподілила землі прихильників Великобританії (роялістів). Сформу- вався фонд державних земель на Заході, що створило сприят-
ливі умови для розвитку фермерських господарств. Рево- люція прискорила розвиток промисловості та торгівлі. До влади прийшла буржуазія разом з рабовласниками. План- таційне господарство і рабство збереглися на півдні країни.
Коли розпочалася французька буржуазно-демократич- на революція, в Європі вже існували дві буржуазні держа- ви — у Великобританії та Голландії, а на Американському континенті утворилася незалежна буржуазна республіка США. Промисловий переворот у Великобританії зробив процес індустріального розвитку незворотним. У Франції існувала багата і політичне сильна буржуазія, розвивалася мануфактурна промисловість, проводилася політика мер- кантилізму, панував торговий капітал.
Революція у Франції декларувала скасування феодаль- ного режиму та ліквідувала дворянські привілеї. Знищува- лися особисті примуси селян, встановлювалися умови ви- купу основних примусів. Всім громадянам гарантувалося право на будь-які посади і звання. В лютому 1791 p. спе- ціальні декрети Установчих зборів скасували державну рег- ламентацію промислового виробництва, ліквідували цехи, проголосили свободу торгівлі.
Після повалення монархії, у період правління жирон- дистів — великої буржуазії (серпень 1792 — травень 1793 p.) аграрне питання не було розв'язано. Лише з приходом до влади якобінців — середньої та дрібної буржуазії (червень 1793 — липень 1794 p.) феодальні стосунки було остаточно знищено. Було оголошено обов'язковим розподіл земель громад у тому випадку, якщо цього бажала третина місце- вих жителів. Був виданий декрет про повне знищення фео- дальних прав дворянства, ліквідацію боргів селян феода- лам, а документи про феодальні права підлягали привсе- людному спаленню. Цензиви стали власністю селян без викупу. Земля емігрантів конфісковувалася і продавалася. Був виданий декрет про відміну рабства у колоніях.
За правління якобінців була створена сталеливарна про- мисловість, 33 заводи і багато майстерень з виготовлення
зброї. Розширилося виробництво селітри, пороху, вичине- них шкір, взуття: Конвент (уряд) вважав, що промисловість не повинна бути на бюджеті республіки і не проводив її націоналізацію. У сфері розподілу були встановлені макси- мум цін і заробітної плати, введена карткова система на продукти харчування. У сільському господарстві освоюва- лися нові землі, вирощувались нові культури: капуста, мор- ква, картопля, ріпа, поширювалися агрономічні знання. Була запроваджена метрична система мір (метр, кілограм). Од- ночасно якобінський уряд проводив політику збільшення податків, реквізиції хліба та фуражу, мобілізації робітників промисловості; осіб, зайнятих у сільському господарстві, торгівлі товарами першої необхідності, заборонив робітничі організації та страйки. Це викликало незадоволення ши- роких мас і диктатури якобінців.
Французька революція (1789—1794 pp.) набула загаль- ноєвропейського і світового характеру. Вона зумовила кінець перехідного періоду та перемогу індустріального суспільства.
Батьківщиною мануфактурного господарства були Нідер- ланди. З утворенням Голландії економічний розвиток при- скорився. Міжнародного значення набули текстильна про- мисловість та кораблебудування. Швидко розвивалися ма- нуфактури, на яких виготовляли льняні, шовкові, бавовняні тканини, полотно, вельвет, плюш. Мануфактури виникли в парусній, канатній, паперовій, цукрово-рафінадній, мило- варній, скляній, пивоварній галузях промисловості. Пере- важали централізовані мануфактури, на яких працювало до 100 робітників. Зросло міське населення. У першій по- ловині XVII ст. воно становило від 35 до 50% усього насе- лення країн. Створювалися галузеві та міжгалузеві спілки підприємців.
З другої половини XVIII ст. голландська мануфактура почала відставати від англійської. Державним законодав- ством були відновлені цехи (1749 p.), бюргерство взяло гору над підприємцями. Уряд на вимогу промисловців не про-
водив політику протекціонізму. В інтересах торгового ка- піталу дешеві іноземні товари заповнювали місцеві ринки. Капітал набув лихварського характеру, перемістившись у банківську сферу. В кінці XVIII ет. у Голландії промис- ловість перебувала у стагнації.
У промисловості Великобританії мануфактури зайняли панівне місце. Третина промислового населення була зай- нята у сукнярстві. Так, його продукція у середині XVIII ст. становила 1/3 англійського експорту. Існувала спеціаліза- ція за окремими видами сукна (кілька десятків). Розвива- лися бавовняні, паперові, скляні, металургійні, кораблебудівні мануфактури. У Великобританії добували залізну руду, мідь, олово, свинець, кам'яне вугілля. Питома вага населення міст становила 30%. За темпами і масштабами англійська про- мисловість у кінці XVIII ст. зайняла перше місце в Європі.
За рівнем промислового розвитку Франція займала друге місце після Великобританії, однак переважало ремісниче виробництво. XVI ст. було періодом активного впрова- дження монархією цехового ремесла. В містах жило 15— 17% населення. Мануфактури Франції виготовляли в ос- новному предмети розкоші; шовк, атлас, оксамит, парчу, килими, меблі, скляні та порцелянові вироби, а також військове спорядження. Нові форми організації виробниц- тва поширилися в текстильній, друкарській, гірничій галу- зях промисловості. Франція займала перше місце в Європі з виробництва полотна, яке виготовляло сільське населен- ня, а організаторами були через систему розсіяної ману- фактури купці та лихварі. Уряд проводив політику про- текціонізму та меркантилізму. Система заходів сприяла створенню державних і приватних мануфактур, надавала підприємцям субсидії, пільги, привілеї. Митна політика захищала національну промисловість від іноземних конку- рентів. Переважали децентралізовані мануфактури. На дрібних та середніх централізованих підприємствах пра- цювало до 50 робітників, рідко — до 100. Розвиток ману- фактур був повільним і обмежувався в основному легкою
промисловістю. Це пояснювалося вузьким внутрішнім ринком, спрямуванням капіталу в лихварство.
Особливістю господарства Німеччини була його від- сталість від Голландії, Великобританії, Франції. Переважа- ла цехова система. Це зумовило появу розсіяних мануфак- тур у сільській місцевості. Вони виникали на основі ку- пецького капіталу в сукняному, полотняному виробництві. Централізовані мануфактури поширилися у гірничій, мета- лургійній, металообробній промисловості. У кінці XVIII ст. у Берліні було 10 тис. робітників і вироблялося товарів на 6 млн талерів. Існували також вотчинні мануфактури з кріпосною працею. В умовах політичної роздробленості та панування кріпосних порядків відсталість Німеччини про- гресувала.
У сільському господарстві індустріальні відносини роз- вивалися повільніше, ніж у промисловості. Найрадикальні- шим був аграрний переворот у XVI—XVIII ст. в Англії (Великобританії). Примусова експропріація дрібних власни- ків і конверсія (перетворення) земель на пасовища були зумовлені товарно-грошовими відносинами, необхідністю збільшення сировини для текстильних мануфактур. Там, де застосовувалося обгороджування землі, відразу утворюва- лася велика земельна власність буржуазного типу. В XVII ст. землю орендували селяни (коттери, батраки) або власники її самі розводили великі стада овець. Масштаби обгоро- джувань зросли із секуляризацією монастирських земель, що розпродувалися на комерційних засадах. Після буржуаз- ної революції на обгороджуваних землях утворювалися фермерські господарства, а лендлорди отримували капіталіс- тичну ренту. Землеволодіння копільгольдерів ліквідовува- лись повільно, їх переводили на становище орендарів, змушу- вали відмовитися від своїх прав на користування землею. Посилилася майнова диференціація селянства. У XVIII ст. із завершенням експропріації селянства дрібні селянські господарства перестали існувати, звільнивши місце великій буржуазній земельній власності лендлордів і фермерів.
Сільське господарство д осягло значних успіхів у вівчарстві, агрокультурі та агротехніці (легкий плуг, складні сівозмі- ни, використання добрив), зросла врожайність зернових куль- тур. У XVIII ст. Великобританія вивозила 20% врожаю. Вона стала країною класичного фермерського господарства.
У Голландії розвиток сільського господарства мав ком- промісний характер. Революція не ліквідовувала феодаль- ну земельну власність, проте пріоритет в аграрному розвит- ку належав зміцненню дрібноселянської власності за раху- нок скуповування монастирських володінь, осушування зе- мель (польдеризація), на яких розвивалися фермерські гос- подарства. Вони орієнтувалися на культури, що давали най- більший прибуток, — льон, коноплі, тютюн, хміль, рослини- фарбники, товарне тваринництво, селекційні роботи. Гол- ландські сир і масло вивозили в усі країни Європи.
У Франції протягом XVI—XVIII ст. зберігалося велике землеволодіння, яке втратило умовний характер. Людина будь-якого статусу могла нею володіти та розпоряджатися без обмежень. Зміцнилася спадкова цензива. Грошова зе- мельна рента досягла 20—25% від урожаю зерна. Домені- альні землі феодали здавали в оренду. На 2/3—3/4 тери- торії Франції була поширена оренда за половину врожаю. Крім того, селяни платили натуральну ренту, десятину та мито за купівлю землі (5—8 % її вартості), обробляли дво- рянські землі, виконували будівельні роботи. У XVIII ст. почався процес обгороджування альменд, половину яких привласнили сеньйори. Аграрне законодавство якобінців під час французької революції перетворило селянина на дрібного власника індустріального суспільства.
У німецьких землях на захід від Ельби і в Австрії ос- новною виробничою одиницею залишалося селянське гос- подарство на основі грошової та натуральної ренти. Селя- ни могли вільно розпоряджатися землею. Орендні відноси- ни визначалися договорами. Селянське землеволодіння підтримувалося князівською владою, зацікавленою у збіль- шенні податків. У всіх територіальних землях забороняло-
ся продавати селянські наділи. У доменіальних господар- ствах феодалів і церкви існувала як відробіткова рента, так і наймана праця. Поширилися орендні (маєрні) господар- ства, що мали товарний характер, і міжселянська оренда. Зросла майнова диференціація селянства, майже 60% се- лян були безземельними. Посилилася спеціалізація сіль- ського господарства, переважало зернове виробництво (жито, пшениця), почали сіяти гречку, вирощувати картоплю, ку- курудзу на корм худобі, конюшину. В цілому перебудова відбувалася повільніше, ніж у Великобританії. Зберігалася земельна, особиста, судова залежність селян від феодалів.
У мануфактурний період торговельний капітал перева- жав над промисловим. Головними сферами вкладення ка- піталів у Великобританії та Голландії були зовнішня торгів- ля і морські перевезення. В 1770 p. на інвестиції в англій- ську промисловість припадало всього 9% внутрішніх ка- пітальних вкладень, або 0,5 % національного доходу, а в 1790 —1793 pp. — відповідно 13 і 7,8%.
Під впливом географічних відкриттів змістилися світові торгові шляхи. В Європі зберіг своє значення морський шлях від Піренейських портів до Північної Франції, Великобри- танії, Нідерландів. Середземне море перетворилося на кон- тинентальне з невеликим економічним значенням. Італій- ські міста втратили свою монополію на східну торгівлю. Венеція вивозила з левантійських країн шовкові тканини, а ввозила англійське сукно. В середині XVI ст. переважні позиції у левантійській торгівлі зайняла Франція, яка по- чала вивозити масло, вовну, зерно, коралі, фрукти, шовк, ки- лими. У стороні від світових торговельних шляхів зали- шилися німецькі міста. Визначальною стала океанська тор- гівля. Почали формуватися атлантична економіка, світо- вий ринок і торгівля.
Торгівля розвивалася швидкими темпами у тих краї- нах, де цьому сприяли географічне положення та можливість колоніального пограбування. На початку XVI ст. такими країнами були Іспанія та Португалія. В 1494 p. вони роз-
ділили сфери колоніального панування. Португалія моно- полізувала торгівлю з Африкою та Азією, витіснила арабів з Індійського океану, а торгівлю з Індією оголосила королів- ською монополією. Іспанія залишила у сфері свого пану- вання всю Америку. До Європи вивозили цукрову тростину і велику кількість благородних металів. За 1521—1660 pp. було вивезено 18 тис. т срібла і 220 т золота. Однак багат- ства не вкладалися у вітчизняну промисловість, комерційну діяльність, а витрачалися на споживання і марнотратство.
На початку XVI ст. столицею світової торгівлі став Ант- верпен (місто у провінції Брабант). Його економіка грунту- валася на посередницькій торгівлі світовими і європей- ськими товарами: англійським сукном, німецькими винами, міддю та сріблом, привезеними португальцями перцем та прянощами, іспанцями — вовною, винами, сухими фрукта- ми, срібними монетами та зливками. Із Скандинавії гол- ландці привозили дерево для кораблів, рибу, з Польщі та Литви — хліб, худобу, льон, віск, мед, сіль, з Росії — шкури, льон, прядиво. В Антверпені мали представництва і агент- ства купецькі фірми всієї Європи.
Торгівля Голландії мала універсальний характер і охоп- лювала весь світ. У 1602 p. була створена Ост-Індійська компанія. Голландці, витіснивши португальців, створили імперію, що простягнулася від Мозамбіка до Японії. Вони не тільки монополізували постачання прянощів і східних товарів, а й займалися каботажними перевезеннями, забез- печуючи торгівлю та обмін між торговими центрами Ат- лантичного узбережжя. При утворенні Ост-Індійська ком- панія мала капітал 6,5 млн флоринів, поділених на акції по З тис. кожна. В 1699 p. капітал компанії дорівнював 4 т золота. Дивіденди становили від 18 до 100%. Вона утри- мувала 100 кораблів, на яких в XVII—XVIII ст. було пере- везено мільйон осіб. Вест-Індійська компанія, створена в 1621 p., займалася піратством і работоргівлею. Лише в 20 —30-х роках XVII ст. голландські пірати захопили в Атлан- тиці 547 кораблів, вартість яких становила 40 млн гульденів.
З кінця XVI ст. наступником Антверпена став Амстер- дам (Голландія). Його кораблі перевозили 5/6 товарів, якими обмінювалися Піренейський півострів і Північна Атлантика. Голландці зайняли панівне становище у торгівлі Португалії з Іспанією. З розвитком торгового капіталу і флотів Велико- британії, Німеччини і Франції активність нідерландської по- середницької торгівлі обмежувалася, і з 30-х років XVIII ст. вона поступилася першістю Великобританії.
З розвитком океанської економіки Англія, що раніше знаходилася осторонь від основних торгових шляхів, опи- нилася в їх центрі. Починаючи з контрабандної торгівлі з іспанськими і португальськими колоніями, вона знищила іспанський флот ("Непереможну Армаду" в 1588 p.), обігнала за масштабами колоніальної та торгової експансії Нідерлан- ди, відвоювала у Франції її найважливіші володіння, захопи- ла Індію і перетворилася на світову колоніальну імперію.
Створилися монопольні торгові компанії — Левантій- ська, Віргінська, Гвінейська, Вест-Індійська, Ост-Індійська, а після встановлення зв'язку з Московською державою — Російська. Англія зайняла монопольне становище у рабо- торгівлі, так званій трикутній торгівлі. Схема плавання для всіх работоргових кораблів була одна. З Англії кораблі виходили з тканинами, мідним та олов'яним посудом, залі- зом, скляним товаром, горілкою, порохом і зброєю. Ці това- ри обмінювалися в Африці на рабів (60—80% експорту), шкури, слонову кістку, арахіс. Їх доставляли в Америку. Тут закупляли цукор, бавовну, індиго і везли в Європу. І в кожній вершині трикутника реалізовувався прибуток.
На 1792 p. Великобританія мала позитивне торгове сальдо більше ніж у 5млн фунтів стерлінгів (імпорт — 19,5 млн фунтів стерлінгів, експорт — 24,9 млн фунтів стерлінгів). Цю торгівлю забезпечували ЗО 470 кораблів, з них лише 3620 були іноземними. Обсяг зовнішньої торгівлі Велико- британії становив 1/5 європейської та 1/7 світової.
Франція не вела такої активної колоніальної торгівлі та експансії. Це було пов'язано з меншим економічним
потенціалом, незаінтересованістю та пасивністю французької буржуазії. Колоніальні торгові компанії створювалися за ініціативою та допомогою держави (Ост-Індійська компа- нія отримала від державного скарбу 90 млн ліврів). Як на- слідок Франція програла боротьбу за колонії.
XVI—XVIII ст. — період завершення становлення на- ціональних ринків, їх розширення та зміцнення. Це було пов'язано з подальшим відокремленням сільського госпо- дарства від промисловості, розвитком територіального по- ділу праці, міст і міського населення, відміною внутрішніх мит, удосконаленням шляхів сполучення. Найбільшим за обсягом був національний ринок у Великобританії, хоча за кількістю населення вона поступалася Франції, Іспанії. Визначальну роль у XVIII ст. відігравало будівництво шо- сейних доріг і каналів. У 1657 p. було створено генераль- ний поштамт для всієї країни. У кінці XVIII ст. обсяг його становив приблизно 40—60 млн фунтів стерлінгів на рік, або 4—6 млн прибутку (обсяг зовнішньої торгівлі на рік — у середньому 20 млн фунтів стерлінгів). Зв'язок між різни- ми регіонами країни забезпечувався завдяки періодичним ярмаркам, подорожуючим купцям.
Розвиток торгівлі зумовив зростання ролі банківської справи та кредиту. На початку XVI ст. в Антверпені склав- ся грошовий ринок, де у міжнародних розрахунках вико- ристовували векселі (письмові боргові зобов'язання) на пред'явника. Борги та кредити поступали на ринок. Век- Ц селі були в обігу замість готівки, переходили з рук в руки, поки не анулювалися, коли боржник, який підписав зобов'я- зання, не отримував його як кредитор. Загальною стала практика платіжних розпоряджень (асигнацій), що встанов- лювала відповідальність кредиторів. У 1598 p. було засно- вано Страхову палату.
|