Ціннісно-нормативне праворозуміння.

Право — це історично зумовлена, морально об­ґрунтована і релігійно вивірена, лега­лізована ціннісно-нормативна система, розрахована на всезагальне визнання (легітимацію) і відповідну поведінку людей, організацій, соціальних спіль­нот, в якій використовуються процеду­ри, формалізовані рішення і держав­ний примус для попередження і вирішення конфліктів, збереження соціальної цілісності.

Специфіка запропонованого праворозуміння виражена насамперед в уявленні про право як ціннісно-нор­мативну систему, що підкреслює не лише нормативний, а й ціннісний сенс усього механізму дії права. З цих по­зицій право націлене на закріплення, ранжування, перерозподіл і охорону цінностей, а також на інформування про цінності, які таким чином стають цінностями права. Одночасно в само­му праві складаються різноманітні специфічні цінності (правові цінно­сті), що несуть в собі цивілізаційні та культурні нашарування, пов´язані з розумінням свободи, справедливості, порядку, збереження себе, близьких і всієї соціальної цілісності.

У ціннісно-нормативному праворозумінні виражена трансляція права через віки і покоління за допомогою правового менталітету, правових традицій, правових інститутів, що дає можливість простежити історичну зу­мовленість права, його моральну обґрунтованість і його відповідність традиційним релігійним основам.

Важливо підкреслити, що ціннісно-нормативна система права завжди роз рахована на її визнання народом, тоб­то легітимацію, що забезпечує дієвість та ефективність для всієї системи. Не­має жодних сумнівів, легітимність - це лише важлива основа для функціо­нування правового механізму, оскільки навряд чи завдання правового впливу можна вирішити, не використовуючи такі правові інструменти, усталені процедури, формалізовані рішення і засоби державного примусу.

Нарешті, центральними ідеями ціннісно-нормативного праворозумін­ня є, по-перше, конфліктне призначення права і, по-друге, необхідності збереження існуючої соціальної ціліс­ності. Смислова характеристика праві і професії юриста завжди пов´язані можливостями попередження виникнення конфліктних ситуацій, а при виникненні конфліктів, досягнення оптимального їх вирішення. Так само, як метою права з моменту його становлення у стародавньому суспільстві де наших часів є забезпечення цілісності людського існування від роду чи племені у стародавньому суспільстві де сім´ї та держави у сучасному житті.

Наприкінці варто підкреслити, їді сучасне праворозуміння не може бути зведено до однієї парадигми праворозуміння, оскільки для парадигмального мислення ознакою є як можливості вільного вибору між парадигмами, таї: і спосіб пояснити зміну парадигм. При цьому самі парадигми можна розуміти як інтелектуальні, очевидності, тобто «аксіоми розуму» . Мозаїка правового світу і різноманіття підхо­дів до нього неминуче виводить на різноманіття парадигм праворозу-міння, зокрема, в українській юрис­пруденції, на використання різних праворозумінь і, відповідно, різних аксіоматичних начал (постулатів) для осягнення явищ правової сфери.