Мовне тлумачення.

Воно починається з осмислення відповідного тексту нормативного акта, тобто з мовного тлумачення. Необхідно встановити основне призначення окремих слів, їх змістовне навантаження у даному контексті, виявити граматичну форму (відмінок, число, рід і т. ін.). Якщо в нормативному акті відсутнє визначення терміна, йому надається загальновживане, літературне значення, яке він набув у рідній для законодавця мові.

Зміст слова, що досліджується, тлумачиться так, як розумів його законодавець на момент видання норми. Основна лексична база, що використовується у нормативних актах, постійна. Однак можливість зміни значення слів існує, і її не можна не враховувати при тлумаченні.

Наступне, не менш відповідальне завдання, покладене на інтерпретатора, — встановлення змісту і граматичної структури тексту, вивчення взаємозалежності всіх речень, що з'ясовують і конкретизують зміст і у сукупності складають норму права. Встановлення таких зв'язків особливо важливе у випадку, коли норма складається з декількох статей одного акта чи різних актів (внесення змін і доповнень у статтю, наступне її розповсюдження, скасування якої-небудь частини тощо).

Одночасно досліджуються техніко-юридичні засоби і прийоми виразу волі законодавця у нормі, що тлумачиться (розкриття змісту спеціальних юридичних і технічних термінів, особливих правових конструкцій, аналіз структури норми, що розглядається, встановлення до якого виду норм права вона належить, тощо). Спеціальні юридичні знання і навички, високий рівень правосвідомості — необхідні умови ефективності такої роботи.

У законодавчому акті використовується цілий ряд спеціальних термінів. Проте у законодавстві багато загальновживаних термінів, що запозичуються з побутової мови і використовуються у своєму загальнопоширеному значені. Часто використовуються також такі загальновживані терміни, що мають у нормативному акті особливий зміст (наприклад, докази, підозрюваний, скарга). Вони більш точно визначають необхідне поняття. Спеціальні юридичні терміни (наприклад, позивач, дізнання) виробляються правознавством і створюються законодавцем. Знання судової і арбітражної практики — необхідна умова їх правильного розуміння.

Широко використовуються у нормативних актах і так звані технологічні терміни, запозичені з різних галузей техніки, науки, мистецтва тощо. Без таких термінів право існувати не може, оскільки право стосується багатьох сторін суспільного життя. Ці терміни звичайно не визначаються у нормативних актах. Якщо при їх тлумаченні виникають непорозуміння, слід звернутися до відповідних довідників, словників, спеціалістів.