Мусульманське право в сучасних правових системах: загальна характеристика

За ступенем збереження мусульманського права сучасні правові системи країн Арабського Сходу можна класифікувати в такий спосіб.

1. Правові системи, які широко застосовують мусульманське право (Саудівська Аравія, Іран, Пакистан). У конституціях і законах проголошено про вірність принципам ісламу. Так, Конституція Ірану 1979 р. проголосила країну «ісламською республікою». Більшість законодавчих розпоряджень складені відповідно до догм шаріату. Введені суворі покарання за порушення його положень. По суті, шаріат має вищу юридичну значущість, ніж закон і навіть конституція.

2. Правові системи, які звузили сферу дії мусульманського права, але залишилися вірними його основним канонам (Йєменська Арабська Республіка, Лівія, Пакистан, Судан). Ці країни більшою мірою зазнали впливу правових систем континентального і англо-американського типу. Водночас вони не зберегли вірність Корану та іншим джерелам мусульманського права, більш того, прагнуть розширити їх вплив. Спостерігається своєрідний ренесанс ісламської правової культури, повернення до традиційних ісламських цінностей. Наприклад, у Лівії на початку 1977 р. Коран було проголошено «законом суспільства», що заміняє конституцію. У Пакистані в 1977 р. була створена Рада ісламської ідеології з метою приведення поточного законодавства у відповідність із шаріатом. Конституція Судану 1985 p., поряд зі звичаєм, розглядає мусульманське право як основне джерело законодавства. З 1975 р. Йєменська Арабська Республіка відповідно до конституції, розпочала кодифікацію норм мусульманського права, створивши з цією метою спеціальну комісію. У цій групі країн зберігають своє значення й ісламські суди.

3. Правові системи, які зазнають помірного впливу мусульманського права (Об'єднані Арабські Емірати, Бахрейн, Кувейт -країни Перської затоки). Конституції цих країн закріплюють мусульманське право як основне джерело законодавства. Прикладом цього може бути ст. 7 Конституції Об'єднаних Арабських Еміратів. Однак вплив мусульманського права на правові системи обмежується низкою норм кримінального кодексу (наприклад, покарання за вживання спиртних напоїв у кримінальних кодексах Кувейту 1960 р. (із доповненнями 1964 р.) і Бахрейну 1976 p.), а також регулюванням правового становища імамів[12] мечетей, організації хаджу[13] та ін.

4. Правові системи, які зберегли мусульманське право лише для регулювання окремих сторін суспільного життя — головним чином особистого статусу і релігійних установ. Це найчисленні-ша група арабських країн — Єгипет, Сирія, Ірак, Ліван, Марокко, Йорданія, Алжир та ін. У них, як правило, конституційне встановлено, що главою держави може бути лише мусульманин, а мусульманське право є джерелом законодавства. Однак галузь дії мусульманського права обмежена. Перевага віддається нормативно-правовим актам держави, які регулюють широкі сфери суспільних відносин. Вони складені не без запозичень норм ро-мано-германського і англо-американського права. Проголошення ісламу державною релігією покликано підкреслити, що держава шанує ісламську релігію, яка сповідується більшістю населення, й у загальній формі заявляє про свою прихильність певним ісламським традиціям, які входять до складу культурної спадщини народу. У цих країнах мусульманські суди розглядають справи (на основі норм мусульманського процесуального права) лише для вирішення суперечностей, пов'язаних з відносинами «особистого статусу».

5. Правові системи, які майже цілком відмовилися від засадних інститутів мусульманського права, але ще зазнають його загального впливу, головним чином, у галузі шлюбно-сімейних відносин (Туніс, Йемен). У галузі шлюбно-сімейних відносин законодавче заборонена полігамія, встановлені рівні права жінки і чоловіка. Мусульманські суди ліквідовано.

6. Правові системи, які майже не зберегли впливу мусульманського права (Туреччина) Конституція Туреччини 1982 р. проголосила республіку демократичною, світською і соціальне-правовою державою. Відсутні мусульманські суди. Шаріат зберіг свій вплив у цивільному суспільстві.

Зазначений поділ правових систем на групи — залежно від ступеня зберігання в них мусульманського права — є умовним. Межі між цими групами рухливі.