Види добровільних об’єднань

Підприємства мають право на добровільних засадах об'єднувати свою діяльність, якщо це не суперечить чинному антимонопольному законодавству.

Об'єднання підприємств – господарська організація, утворена в складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

Об'єднання підприємств є юридичною особою.

Господарські об'єднання утворюються як асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші об'єднання підприємств, передбачені законом.

Асоціація – договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об'єдналися, шляхом централізації однієї або декількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об'єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації. У статуті асоціації повинно бути зазначено, що вона є господарська асоціація. Асоціація не має права втручатися в господарську діяльність підприємств – учасників асоціації. За рішенням учасників асоціація може бути уповноважена представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями.

Корпорація – договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об'єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації.

Консорціум – тимчасове статутне об'єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо). Консорціум використовує кошти, якими його наділяють учасники, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел, у порядку, визначеному його статутом. У разі досягнення мети його створення консорціум припиняє свою діяльність.

Концерн – статутне об'єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об'єднання з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Учасники одного концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну.

До інших об'єднань підприємств, які передбачені законодавством України належать: 1) промислово-фінансова група; 2) холдингова компанія; 3) картель; 4) трест; 5) синдикат; 6) франчайзингова організація.

Промислово-фінансова група (транснаціональна промислово-фінансова група, якщо до складу групи входять українські та іноземні юридичні особи) - об'єднання, яке створюється за рішенням Кабінету Міністрів України на певний строк з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми згідно з міжнародними договорами України, а також з метою виробництва кінцевої продукції.

Промислово-фінансова група не є юридичною особою і не підлягає державній реєстрації як суб'єкт господарювання.

До складу промислово-фінансової групи можуть входити промислові та інші підприємства, наукові та проектні установи, інші установи і організації усіх форм власності.

У складі промислово-фінансової групи визначається головне підприємство, яке має виключне право діяти від імені промислово-фінансової групи як учасника господарських відносин. На відміну від концерну на чолі промислово-фінансових груп стають один або кілька банків, які розпоряджаються капіталом підприємств, що входять до складу промислово-фінансової групи, координують усі сфери їхньої діяльності.

Найбільшої інтенсивності процес формування промислово-фінансових груп набув після Другої світової війни в Західній Європі та Японії з метою швидкого вирішення господарських завдань.

Холдингова компанія (холдинг) – публічне акціонерне товариство, яке володіє, користується, а також розпоряджається холдинговими корпоративними пакетами акцій (часток, паїв) двох або більше корпоративних підприємств (крім пакетів акцій, що перебувають у державній власності).

Особливістю холдингу є те, що безпосередньо дане об’єднання підприємств не займається виробничою діяльністю, а використовує свої кошти для придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств, які є учасниками концерну або іншого добровільного об'єднання.

Об'єднувані у холдингу суб'єкти мають юридичну й господарську самостійність. Проте право вирішення основних питань їхньої діяльності належить холдинговій компанії.

Картель – договірна форма об'єднання суб’єктів господарювання, учасники якої укладають угоду про регулювання обсягів виробництва продукції, надання послуг або виконання робіт, про поділ ринків збуту та джерел сировини, наймання робочої сили, встановлення рівня заробітної плати та соціальних гарантій для працюючих, про умови продажу та строки платежів тощо. Картель є типовою формою монополії, яка існує в одному виду економічної діяльності.

Учасники картелю зберігають господарську, комерційну, виробничу та юридичну самостійність.

Види картелей: 1) внутрішні, 2) експортні, 3) імпортні, 4) міжнародні.

Внутрішні картелі створюються в межах національного ринку або його частини.

До складу експортних картелів входять національні підприємства – експортери.

Імпортні картелі створюються підприємствами, що переважно є великими імпортерами товарів, з метою протистояння постачальникам цих товарів.

Міжнародні картелі створюються підприємствами кількох країн, які здійснюють імпорт, експорт товарів або те й інше одночасно.

Трест – форма об'єднання суб’єктів господарювання, за якої всі підприємства, що об’єднуються, втрачають свою виробничу, комерційну та юридичну самостійність, створюють єдиний виробничо-господарський комплекс та підпорядковуються єдиному органу управління.

Юридично утворення тресту означає передання контролю над підприємствами – учасниками у формі контрольного пакета акцій або особливого довірчого сертифікату іншому суб’єкту господарської діяльності – засновнику тресту або групі засновників (довірчій раді). При цьому може досягатися величезна концентрація капіталу, яка дає змогу проводити в межах об’єднаних у трест підприємств єдину економічну та технічну політику.

Трест має незавершеність процесу централізації капіталу, яка виражається в тому, що загальний прибуток, отриманий трестом, розподіляється відповідно до пайової участі окремих підприємств – учасників.

Вперше трести виникли в США у другій половині ХІХ ст.

Синдикат – об’єднання суб’єктів господарювання, в якому розподіл замовлень на закупівлю сировини та реалізацію виготовленої продукції здійснюється через єдину мережу постачання та збуту.

Учасники синдикату зберігають господарську, виробничу та юридичну самостійність, а комерційна самостійність - втрачається.

Франчайзингова організація (франчайзингова система) – змішана форма об’єднань підприємств великого та малого підприємництва, що ґрунтується на франчайзі.

Франчайза – угода між великою корпорацією та мережею дрібних фірм або підприємців, згідно з якою франчайзер (велика компанія) бере зобов’язання постачати франчайзі (дрібним фірмам або підприємцям, які діють у межах визначеної території) свої товари, надавати послуги у сфері ведення бізнесу тощо. За це франчайзі бере зобов’язання надати франчайзеру послуги у сфері реалізації його товарів, менеджменту та маркетингу з урахування місцевих умов, а також інвестувати в цю компанію частину свого капіталу.

Важливою умовою угоди є зобов’язання франчайзі (дрібної фірми або підприємця) мати ділові стосунки лише з франчайзером (великою компанією), а також вести бізнес за його технологією.

Франчайзі можуть мати найрізноманітнішу форму: дилера, торговельного підприємства, ліцензіата, дочірнього підприємства, філіалу тощо. Франчайзі може використати як свою фірмову марку назву фірми франчайзері, що дає можливість потенційним клієнтам відчути себе клієнтами широкої відомої фірми.

Франчайзингові системи можна поділити по багатьом критеріям, найпоширенішими серед яких є:

- відповідно до продукту, що реалізовується через франчайзингову систему (виду діяльності);

- відповідно до ноу-хау, що передається;

- відповідно до того, як система організована.

Відповідно до виду діяльності розрізняють франчайзинг:

- торгівельний – вид франчайзингової системи, в якій франчайзі має право реалізовувати товар франчайзера і використовувати його методику продажів. Це супроводжується тим, що франчайзі позначає свій магазин брендом франчайзера і найчастіше користується підтримкою у оформленні торговельної точки, виборі асортименту, навчанні персоналу, обслуговуванні клієнта, мерчандайзингу та маркетингу.

Розвиток торговельного франчайзингу наступив раніше ніж сервісного, що пояснюється це тим, що торговельний франчайзинг є легшим до опрацювання. Стандартизація діяльності торговельного пункту значно простіша, порівнюючи з сервісним, де потрібно відпрацювати широкий набір операцій з надання послуг.

В Україні, особливо під кінець 90-х рр. ХХ ст., високі торговельні надбавки часто забезпечували швидке повернення інвестицій в торговельний заклад. Проте на дозрілих ринках торгівля розвивається до тих пір, поки росте вартість торгової марки, добре підібраного асортименту і ноу-хау самих продажів.

- сервісний – вид франчайзингової системи, коли франчайзер передає франчайзі своє ноу-хау у вигляді рецептів та процедур для надання певного виду послуг. Франчайзі оформлює свій пункт товарним знаком франчайзера, користується його підтримкою в оформленні пункту, навчанні персоналу та методології обслуговування клієнта. Також сервісний франчайзинг передбачає доступ франчайзі до певної інформації, баз даних, спеціального програмного забезпечення. Сервісний франчайзинг важче організувати, ніж торговельний, оскільки стандартизація діяльності таких пунктів продажу вимагає опрацювання детальних процедур з надання послуги.

Варто теж додати, що розвиток сервісного франчайзингу дуже залежить від змін суспільних настроїв та вподобань, від моди на певний тип послуги. Для того, щоб з’являлись нові ресторанні франчайзингові системи, має бути виразна тенденція, наприклад, що люди більше починають харчуватися поза межами дому, чи пішла мода на суші.

Українські споживачі рідше користуються послугами порівняно з представниками західних країн: менше затребувані послуги пралень та рідше відвідуються салони краси. Попит на такі послуги, як, наприклад, перукарня для домашніх улюбленців чи догляд за газонами, взагалі є мінімальним. Тому різниця в розвитку сервісного франчайзингу між Україною та країнами заходу зумовлюється різницею в потребах та можливостях нашого та західного клієнта. Однак вже і в Україні щороку спостерігається динамічний розвиток числа систем, що працюють на принципах сервісного франчайзингу.

- виробничий - вид франчайзингової системи, в якій передається ноу-хау у вигляді технології виробництва продукції та технічного досвіду франчайзера. Франчайзі у своєму виробничому закладі може виготовляти вироби такої ж якості та параметрів, що і франчайзер. Договір дозволяє франчайзі позначати виготовлені вироби торговельним знаком, що належить франчайзеру, а також реалізовувати цю продукцію.

Деякі автори подають приклади виробничого франчайзингу, які фактично є ліцензією на виробництво. Щоб таку ліцензію можна було назвати франшизою, необхідно щоб ноу-хау, що передається франчайзером, стосувалося не лише технології виробництва, але також технології збуту, маркетингу тощо. Фактично в Україні одиниці компаній, діяльність яких можна було би віднести до виробничого франчайзингу, той самий завод Coca-Cola в Україні працює на підставі ліцензії на виробництво.

- змішаний франчайзинг базується на комбінації основних видів франчайзингу: торговельному, сервісному та виробничому. Найчастіше використовується змішана форма франчайзингу, за якої франчайзер є виробником, а франчайзі займається реалізацією його товару через свою франчайзингову точку та одночасно надає послуги, пов'язані з використанням цієї продукції. Для прикладу: фірма - виробник косметичних засобів - організовує мережу косметичних кабінетів, що одночасно є пунктами продажу його товарів. Отже, франчайзі буде займатися паралельно безпосередньо торгівлею та наданням послуг в косметичному кабінеті.

Відповідно до ноу-хау франчайзера розрізняють:

- франчайзинг дистрибуції продукту, при якому франчайзі має право на продаж асортименту товарів чи надання переліку послуг під торговельною маркою франчайзера. Часто на перших етапах розвитку системи франчайзер робить ставку на інтенсивний кількісний розвиток франчайзингової мережі, тобто збільшення території збуту свого продукту. Такий різновид називається франчайзингом дистрибуції продукту. На наступному етапі розвитку своєї франчайзингової системи франчайзер вже робить ставку на якісному вдосконаленні системи і опрацьовує додаткові елементи ноу-хау.

Сьогодні в Україні більшу частину представлених франшиз можна віднести саме до франчайзингу дистрибуції продукту.

- франчайзинг бізнес-формату – вид франчайзингу, коли франчайзі отримує не лише право на реалізацію товару/послуги та методологію продажу чи надання послуги (як це передбачає франчайзинг дистрибуції продукту), але й концепцію ведення цілого бізнесу (від оформлення пункту, уніформи персоналу, способів надання послуг, обслуговування клієнта, навчання персоналу до рекомендацій з просування та маркетингу. Саме тоді, коли франчайзинговий пакет містить всі елементи, необхідні для початку бізнесу новим партнером, цю систему можна назвати франчайзингом бізнес-формату. При франчайзингу бізнес-формату франчайзер передає ноу-хау у вигляді повної концепції ведення господарської діяльності.

Відповідно до організації системи розрізняють:

- прямий франчайзинг є найпростішим і найпоширенішим способом розвитку мережі. Договір укладається безпосередньо між франчайзером та франчайзі на відкриття однієї франчайзингової точки. Франчайзер самостійно надає франчайзі послуги, вказані в договорі, а також самостійно здійснює контроль та підтримку франчайзі (надання консультацій, навчання працівників, маркетингову та рекламну підтримку).

Якщо ж франчайзер створює мережу на значній відстані (наприклад за кордоном), в такому випадку не уникнути труднощів у безпосередній підтримці та контролі за діяльністю франчайзі. Тому франчайзер повинен переказати частину своїх функцій посередникові, наприклад користуючись моделлю багаторазового франчайзингу, розвитку території або мастер-франчайзингу.

- розвиток території – вид франчайзингу, в рамках якого розробник території (area developer) отримує право на відкриття франчайзингових точок в межах визначеної території із залученням суб-франчайзі. Відповідно до умови розробник території зазвичай зобов’язується створити певну кількість франчайзингових точок за певний період часу на визначеній території. На підставі договору розробник території зазвичай не має права на використання товарного знаку і ноу-хау франчайзера. Його він отримує лише після підписання кожного окремого франчайзингового договору з окремим суб-франчайзі, якого він сам повинен знайти, а пізніше виконувати умови договору.

Така модель розвитку найчастіше використовується франчайзерами, які хочуть зберегти певний контроль, що характерний для прямого франчайзингу, але й одночасно хочуть уникнути необхідності підбору та навчання великої кількості франчайзі.

- мастер – франчайзинг відрізняється від франчайзингу розвитку території тим, що мастер-франчайзі отримує велику кількість (часом всі) права та обов'язки франчайзера. На підставі договору мастер-франчайзі має право самостійно продавати франшизи (субфраншизи) на визначеній території. Зазвичай договори мастер-франчайзингу укладаються на цілу країну, або навіть кілька країн; основною метою мастер-франчайзингу є експансія франчайзера в інші країни і таким чином зростання вартості марки компанії.

Мастер-франчайзинг зазвичай використовується для експансії франчайзера в інші країни, де умови ведення господарської діяльності дуже відрізняються від країни походження франшизи. Наприклад, концепція Helen Doron (вивчення англійської мови для дітей) походить з Ізраілю, але в Україні працює мастер-франчайзі, що займається розвитком бізнесу в рамках країни

Франчайзинг вже давно став невід'ємним атрибутом світової економіки. Найбільш поширена ця форма підприємницької діяльності у США та Великобританії. За оцінками експертів, у розвинених країнах світу більше 40% всіх продажів здійснюється через франчайзингові мережі. Однак, в Україні ця бізнес-технологія тільки починає знаходити своїх прихильників. Активно розвивається внутрішній франчайзинг, який представляє собою досить специфічний сплав закордонних франчайзингових технологій і вітчизняних підходів до ведення бізнесу.

Більшість закордонних компаній все ще намагається забезпечувати присутність на українському ринку власними силами, інвестуючи значні кошти в нове будівництво і функціонуючі об'єкти (як правило, торгової нерухомості), або виступаючи орендарем відповідних приміщень. Однак, в останні роки міжнародні компанії починають виявляти значний інтерес до співробітництва з українськими партнерами на основі франчайзингу, при якому велика частина капітальних витрат здійснюється місцевою стороною. Вітчизняні бізнесмени також усвідомлюють всі переваги використання відомої торгової марки і відпрацьованої технології ведення бізнесу міжнародних компаній.

У цілому, франчайзинг, як складова економіки України, перебуває на початковому етапі розвитку. За даними Асоціації франчайзингу України, у країні на сьогоднішній день функціонує більше 100 франчайзінгових мереж, що у декілька разів менше, ніж в інших країнах світу: у США – більше 1500, Франції – понад 750, Польщі – близько 140. В останні кілька років їх кількість почала поступово збільшуватися. Активно франчайзингові організації розвиваються в Україні в таких сферах діяльності: 25% – мережі швидкого харчування, 20% – роздрібна торгівля (мережі супермаркетів, системи роздрібної торгівля одягу та взуття), 12% – сфера послуг (мобільний зв’язок, туристичні агенції, спортивні клуби, перукарні, хімчистки), 8% - системи обслуговування автомобілів. Прикладами франзайзингових організацій, які швидко розвиваються на території України, є Coca-Cola, Fast Food Systems, Kodak Express, Sela, Mango, Beneton тощо.

У той же час експерти відзначають, що розвиток франчайзингу в Україні стримується цілим рядом факторів, основними з яких є: недосконалість законодавчої бази, відсутність у вітчизняних підприємців досвіду роботи в рамках франчайзингу, несумлінне ставлення до виконання договірних зобов'язань і чужої інтелектуальної власності, низький рівень розвитку банківського кредитування тощо.

За сучасних умов основними формами добровільних об'єднань підприємств (фірм, організацій) дедалі більше стають корпорації, концерни, особливо міжнародні, промислово-фінансові групи та франчайзингові системи.

Тести

1. За метою і характером діяльності підприємства поділяються:

а) на комерційні, некомерційні;

б) на виробничі, торговельні;

в) на приватні, колективні;

г) на малі, великі.

2. Підприємство набуває прав юридичної особи з дня:

а) укладання і підписання установчих документів;

б) відкриття розрахункового рахунку в банку;

в) державної реєстрації;

г) виготовлення печатки підприємства.

3. Які суб’єкти господарювання, що діють на ринку, не є юридичними особами:

а) повні товариства;

б) приватні особи;

в) командитні товариства;

г) кооперативи.

4. До переваг товариств не можна віднести:

а) відносно велику можливість одержання кредиту;

б) широкі можливості для розширення виробництва;

в) залежність юридичного існування від загрози виходу партнерів;

г) залучення професійних менеджерів.

5. Товариство з обмеженою відповідальністю передбачає:

а) відповідальність засновників у межах внеску до статутного капіталу;

б) участь тільки фізичних осіб;

в) додаткові обмеження на використання прибутку в невиробничих цілях;

г) суворо обмежену кількість його членів.

6. Повному товариству властиве:

а) необмежена відповідальність учасників;

б) найвищий ступінь стійкості;

в) найбільша втрата самостійності його членів;

г) створення, як правило, додаткових органів контролю та управління.

7. Учасники товариства з додатковою відповідальністю відповідають за борги товариства:

а) у межах належних їм акцій;

б) солідарно усім майном;

в) у межах належних їм внесків;

г) у межах належних їм внесків і майном у розмірі, кратному внеску.

8. Члени-вкладники у командитному товаристві мають:

а) необмежену відповідальність;

б) повний голос;

в) можливість створювати свою спостережну раду;

г) сумарну частку в капіталі товариства менше 50%.

9. Основним недоліком акціонерного товариства як організаційно-правової форми існування підприємства є:

а) розподіл капіталу на дрібні частини між акціонерами;

б) розподіл прибутку на дві частини, спрямовані на виплату дивідендів та на реінвестування;

в) наявність подвійного оподаткування прибутків товариства;

г) відповідальність власників у межах внесків до статуту.

10. Будь-якому акціонерові гарантовані:

а) функції співвласника підприємства;

б) можливість управління поточною діяльністю підприємства;

в) право вирішального голосу;

г) одержання дивідендів.

11. Яка з перелічених характеристик є спільною для акціонерного товариства і товариства з обмеженою відповідальністю?

а) учасники відповідають за зобов'язаннями товариства тільки своїми вкладами до статутного капіталу;

б) при виході із товариства одного з учасників воно перестає існувати;

в) частина членів товариства несе повну відповідальність, а частина — обмежену;

г) усі члени товариства мають абсолютно однакові можливості в управлінні.

12. Виберіть найбільш точне визначення поняття «казенні підприємства»:

а) підприємство, засноване на колективній власності;

б) підприємство, що перебуває у відомстві Верховної Ради України;

в) підприємство, що є суб’єктом природних монополій;

г) підприємства, що не підлягають приватизації.

13. Що є вищим органом управління акціонерного товариства?

а) спостережна рада (ради);

б) загальні збори акціонерів;

в) правління (дирекція);

г) рада акціонерів, які володіють контрольним пакетом акцій.

14. Відповідно до чинного законодавства, комунальне підприємство – це:

а) підприємство, пов'язане зі сферою обслуговування населення;

б) державне підприємство, що перебуває у власності місцевих органів влади;

в) підприємство, власниками якого є його працівники;

г) підприємство, що перебуває в державній власності.

15. Найпростішою формою об'єднання підприємств є:

а) корпорація;

б) асоціація;

в) концерн;

г) консорціум.

16. Асоціація – це:

а) об’єднання юридично й економічно самостійних фірм різних галузей народного господарства;

б) тимчасові статутні об'єднання промислового та банківського капіталу;

в) найпростіша форма договірного об’єднання підприємств із метою постійної координації господарської діяльності;

г) організаційна форма існування картельної угоди.

17.У якому із переліків порушена логічність підбору видів підприємств?

а) приватні, малі, середні, великі;

б) промислові, будівельні, сільськогосподарські;

в) акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, командитні товариства;

г) комерційні банки, страхові компанії, інвестиційні компанії.

18. Консорціуми – це:

а) об’єднання юридично та економічно самостійних фірм різних галузей народного господарства на чолі з банками;

б) договірні об’єднання підприємств, переважно однієї галузі, для здійснення спільної комерційної діяльності;

в) найпростіша форма договірного об’єднання підприємств з метою постійної координації господарської діяльності;

г) тимчасові статутні об’єднання промислового та банківського капіталу для досягнення спільної мети.

19. Корпорація – це:

а) договірне об'єднання суб'єктів господарювання на засаді інтеграції їх науково-технічних, виробничих і комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень для централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;

б) об’єднання юридично та економічно самостійних фірм різних галузей народного господарства на чолі з банками;

в) договірне об’єднання підприємств, переважно однієї галузі, для здійснення спільної комерційної діяльності;

г) організаційна форма існування картельної угоди.

20. В Україні фізичними особами – підприємцями визнаються підприємства, в яких:

а) середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб;

б) обсяг валового доходу від реалізації продукції за рік не перевищує 70 млн. грн.;

в) обсяг валового доходу від реалізації продукції за рік не перевищує 10 млн євро;

г) правильні відповіді а) та в).