Світові тенденції розвитку галузі радіоелектроніки.

Високі темпи оновлення технологічних процесів та зменшення топологічних розмірів у виробництві мікроелектронних пристроїв, що можна спостерігати протягом сорока років, сприяли конвергенції ( від лат. convergo — наближатися) цієї галузі із галузями інформаційних технологій, телекомунікацій, побутової техніки.

Загалом у світі електронна промисловість є високоприбутковим сектором економіки із стабільним та зростаючим попитом, значним експортним потенціалом, низькою матеріаломісткістю та високою питомою вартістю продукції, середньосвітовий термін окупності вкладень становить 2–3 роки; темпи зростання галузі у 3 рази вищі за темпи зростання ВВП; 1 робоче місце в електронній промисловості надає можливість створити до 4 робочих місць в інших галузях. Вироби мікроелектроніки становлять близько 52 % обсягів виробництва радіоелектронної промисловості.

Досягнення та упущення вітчизняної галузі електроніки. Україна належить до тих п’яти країн, що мають високорозвинені технології виробництва спеціального технологічного обладнання для отримання та обробки функціональних конструкційних монокристалічних матеріалів (кремній, сапфір, арсенід галію, карбід кремнію тощо) та сировини для їх отримання. Вітчизняна радіоелектронна промисловість представлена близько 312 підприємствами та організаціями, зокрема 234 промисловими та науково-виробничими підприємствами, 78 науковими організаціями, з яких − 74 державної та 238 колективної форм власності. Чисельність працюючих у галузі – близько 85 тис. осіб.

Разом з тим, слід вказати на упущення вітчизняної галузі радіоелектроніки протягом останніх 17 років: втрату ринків збуту радіоелектронного обладнання здебільшого за рахунок низького попиту з боку вітчизняних підприємств – виробників інформаційно-комунікаційного обладнання, на яке існує найбільший попит в Україні, бо вони використовують імпортну компонентну базу; ускладнення розвитку галузі за рахунок зовнішніх замовників, з якими протягом десятиліть були налагоджені господарські зв’язки Росія, Білорусь, (Індія, Пакистан, Іран) через міжнародні політичні обмеження (ембарго на торгівлю технологіями та високотехнологічними товарами, які можуть застосовуватися у виробництві військової техніки); відмова від серійного виробництва мікропроцесорних пристроїв; поява макротехнології виробництва «систем на кристалі», що призвела до втрати конкурентоспроможності вітчизняних технологій виробництва пристроїв за принципом «транзистор на кристалі».

Негативною тенденцією розвитку вітчизняної галузі протягом 90-х рр. ХХ ст. є значне зниження продуктивності праці в середньому у вартісному виразі. Зокрема, продуктивність праці у 2006 р. на одного працівника становила 15 тис.грн, тоді як на світовому рівні у галузі мікроелектроніки цей показник вищий за вітчизняний у 20 разів ( хоча, наприклад, виробіток на одного працюючого на ВАТ «Квазар» сягає 200 тис. грн). Низькою залишається середня заробітна плата по галузі (на рівні 82 % від середньої по Україні).

Незважаючи на позитивну (на перший погляд) тенденцію щодо зростання обсягів вітчизняного радіоелектронного та приладобудівного виробництва, їх темпи не відповідають вищезазначеній світовій ознаці зростання мікроелектроніки. Важливо, щоб розвиток вітчизняної радіоелектронної промисловості був визнаний державним пріоритетом. Державна підтримка зазначеної галузі (у формі перманентного бюджетного фінансування, податкових пільг, гарантій) забезпечить розробку нових зразків техніки для серійного виробництва та підтримуватиме привабливість участі приватного капіталу. Державна політика протекціонізму, у свою чергу, стане поштовхом для нарощування виробництва перспективних в умовах зростання вартості на традиційні джерела енергії сонячноенергетичних систем та їх компонентів не тільки на існуючих потужностях (ВАТ «Квазар», яке має провідні мікроелектронні технології в Україні, а на новостворених відповідно до стрімко зростаючих потреб світового ринку.

У разі загальної державної підтримки наукомістких та високотехнологічних галузей економіки, з урахуванням кон`юнктури ринку та сприятливої інвестиційної інтервенції у розробку, технологічне переозброєння та підготовку виробництва (протягом 2007–2015 рр. не менше 4,5 млрд грн (за оцінками фахівців Мінпромполітики Україн)) у 2015 р. можна досягти щорічних обсягів виробництва на підприємствах галузі не менше 16,0 млрд грн, а при інтенсивному розвитку фотовольтаїки (сонячноенергетична гілка мікроелектроніки) та нарощуванні випуску спеціального технологічного обладнання для виробництва необхідної сировини (полі-, монокремній) – до 150,0 млрд грн. Очікується створення не менше 12 тис. нових робочих місць. Але без особливого режиму сприяння оцінка результатів діяльності галузі, дає підстави прогнозувати приріст обсягів виробництва лише до 3 разів.

Макроекономічні показники України за підсумками 2012 ( та у порівняні з 2011 р.)

Станом на 1 січня 2013 року чисельність населення України становила 45 533 000 чол (а на 1.01.2012 було - 45 633 600.чол). При цьому міське населення складало 31 378.6 тис.чол (68.88%) (а в 2011 - 31 380.9 тис.чол (68.7%)), а сільське – 14 174.4 (31.12%) , а в 2011р.- 14 252.7 тис.чол (31.3%) .

Економіка України за ВВП по ПКС (Паритет Купівельної Спроможності – співвідношення між валютами двох країн на основі їх купівельної спроможності відносно певного набору товарів та послуг) – 39 місце ( за 2011 рік було 131 місце) в світі. Розмір ВВП на душу населення – 7 600 доларів ( в 2011 - 7 200 доларів) . Зріст ВВП 0.2% (в 2011 році було 5.2 %). Борг України на 31 грудня 2012 року становить 28.1 % від ВВП ( сукупний борг держави та бізнесу). Рівень безробіття 7.4%.

Найбільш розвинуті в економічному відношенні є промислові регіони – Донбас (Донецька та Луганська область), Дніпропетровська та Запорізька область, а також міста Київ, Харків, Одеса та Львів. Західна Україна традиційно більш аграрний регіон.

Статті експорту – чорні та кольорові метали, паливо та нафтопродукти, хімікати, харчові продукти, транспортне обладнання, харчові продукти. Партнери з експорту – Росія ( 25,1% - а в 2011 було 21.1%), Туреччина (5.8 %, а в 2011 було 5,3%), Китай (4.5 %, а в 2011 було 3,8%).

Статті імпорту - машини та обладнання, хімікати, енергія. Партнери з імпорту – Росія (30.5 %, а в 2011 було 28%), Німеччина (9.1%, а в 2011 було 98,6%), Китай (8.9%, а в 2011 було 6,1%), Казахстан (4.9%, так і в 2011 було 4,9%), Польща (5.3%,а в 2011 було 4,9%).

За 2012 відємне сальдо зовнішньої торгівлі зросло ще на 1 млрд.грн і становить на початок 2013 р.13.8 млрд.дол.

Населення за межею бідності – 35 %. Економічно активне населення – 22.15 млн.чол. Зайнятість населення по секторах: сільське господарство – 16%, промисловість – 27%, сфера послуг – 57%.

Очевидними є диспропорції в економіці України, бо саме промислове виробництво - одна з найголовніших ланок національної економіки, яка забезпечує життєві інтереси країни, її економічну безпеку, соціальний та культурний рівень життя народу.

Тим не менш у промисловому виробництві України створюється близько 50 % ВВП.

Промисловість є активним агентом зовнішньої торгівлі України. Частка валового випуску промислової продукції в експортно-імпортному обороті країни дорівнює майже 80 % , завдяки чому країна отримує близько 2/3 валютних надходжень.

Структура промисловості України сформувалася під впливом природних та економіко-організаційних передумов розвитку продуктивних сил.

При характеристиці промисловості виділяють наукомісткі, високотехнологічні галузі, які визначають науково-технічний розвиток країни; матеріало-, енерго- та трудомісткі галузі.