Вища освіта України та Болонський процес

Процеси європейської інтеграції охоплюють дедалі більше сфер життєдіяльності, включно і вищу освіту. Україна чітко визначила орієнтир на входження в освітній і науковий простір Європи, здійснює модернізацію освітньої діяльності в контексті європейських вимог [6, 7].

У 1997 році під егідою Ради Європи та ЮНЕСКО було розроблено і прийнято Лісабонську конвенцію про визнання кваліфікацій, що належать до вищої освіти Європи. Цю конвенцію підписали 43 країни (Україна в тому числі), більшість з яких і сформулювали згодом принципи Болонської декларації. Лісабонська угода декларує наявність і цінність різноманітних освітніх систем і ставить за мету створення умов, за яких більша кількість людей, скориставшись усіма цінностями і здобутками національних систем освіти і науки, зможе бути мобільними на європейському ринку праці.

Через рік чотири країни — Франція, Італія, Велика Британія та Німеччина — підписали так звану Сорбонську декларацію, завдання якої спрямовані на створення відкритого європейського простору вищої освіти, який має стати більш конкурентноспроможним на світовому ринку освітніх послуг. Основна ідея цих документів — двоступенева структура вищої освіти, використання системи кредитів (ECTS), міжнародне визнання бакалавра як рівня вищої освіти, що надає особі кваліфікацію та право продовжувати навчання за програмами магістра відповідно до положень Лісабонської угоди.

Саме таким чином поступово створювалися умови для інтеграційних процесів у сфері вищої освіти європейських країн. „Європа знань” уже широко визнана як незамінний чинник соціального та гуманітарного розвитку. Міністри вищої освіти 32 країн Європи 18-19 червня 1999 р. в Болоньї взяли на себе зобов’язання у межах першого десятиліття третього тисячоліття досягти шести основних цілей:

- введення двоциклової системи навчання (доступеневої та післяступеневої) - перший цикл (3 – 4 роки) – завершується здобуттям академічного ступеня (бакалавр), другий цикл (1-2 роки) – може передбачати отримання ступеня магістра та/або ступеня доктора (за умови загальної тривалості навчання 7 – 8 років);

- запровадження системи кредитів за типом ECTS – європейської системи перезарахування залікових одиниць трудомісткості, як належного засобу підтримки великомасштабної студентської мобільності;

- контроль якості освіти, незалежний від національних урядів і міжнародних організацій;

- розширення мобільності студентів;

- забезпечення працевлаштування випускників задля користі всієї Європи, використання єдиного Додатку до диплома;