Отже, наприкінці XVII ст. в часи Руїни українські землі були повністю розчленовані і захоплені іноземними державами – Росією, Річчю Посполитою, Туреччиною та Кримським ханством. 3 страница

1868 р. – народовці засновують громадське товариство «Просвіта» (поширення освіти та пробудження національної свідомості; голова – Анатоль Вахнянин).

ЕкономічнийОсвітній Молодіжний

1873 р. – у Львові засноване Літературне товариство ім. Т. Шевченка, з 1892 р. – Наукове товариство ім. Т. Шевченка.

Друкований орган народовців – з 1880 р. газета «Діло». Лідери – Ю. Романчик, О. Барвінський, К. Левицький та ін.

1885 р. – народовці створили політичну організацію «Народну Раду» (перші збори – 2 лютого 1888 р.).

РАДИКАЛЬНИЙ НАПРЯМ: І. Франко, М. Павлик, О. Терлецький; програма РУРП – на основі етичного і наукового соціалізму, демократії, соборності України. Мали представництво у Віденському парламенті.

БУКОВИНА: «Руське товариство» (1869 р.) – питання культури; «Руська Рада» - політична організація; до 1880-х років – переважали русофіли, згодом – українофіли на чолі із С. Смаль-Стоцьким, М. Васильком.

«Нова ера» - україно-польське порозуміння, досягнуте в Галичині 1890 р. під тиском віденської та київської сторін.

Отже, ХІХ ст. стало періодом справжнього національного відродження: зросла національна свідомість українців, значних успіхів досягла українська культура. Національно-визвольний рух як в Наддніпрянській, так і в Західній Україні еволюціонував від культурно-просвітницького до політичного, висунувши гасло політичної самостійності України.

Питання для самоконтролю

1. Визначте особливості соціально-економічного та політичного розвитку українських земель у складі Австрійської та Російської імперій в першій половині ХІХ ст.

2. Охарактеризуйте буржуазні реформи 1860-х – 1870-х років та їхні наслідки для соціально-економічної модернізації Наддніпрянщини.

3. Розкрийте зміст та сутність процесу українського національного відродження; визначте його основні етапи.

4. Порівняйте розвиток процесів національного відродження в Наддніпрянщині і західноукраїнських землях, визначте спільні риси та особливості.

5. Охарактеризуйте вплив російського та польського суспільних рухів на український національно-визвольний рух у ХІХ ст.

6. Визначте причини політизації українського національного руху наприкінці ХІХ ст.

Тема 7.

УКРАЇНА НА ПОЧАТКУ ХХ ст.

ТА В РОКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ (1914 – 1917 рр.)

Мета і завдання

Охарактеризувати чинники активізації суспільно-політичного руху в українських землях на початку ХХ ст.; визначити специфіку створення українських політичних партій. З‘ясувати вплив революції 1905-1907 рр. на українське суспільство; проаналізувати особливості діяльності Української громади в І та ІІ Державних Думах Росії. Дослідити особливості розвитку українського суспільства напередодні та в роки Першої світової війни (1914–1917 рр.).

План лекції:

1. Активізація суспільно-політичного руху в Україні на початку ХХ ст. Створення політичних партій.

2. Діяльність Української громади в І та ІІ Державних Думах Росії.

3. Перша світова війна і політичні сили України.

Основні поняття

Політична партія, революція, імперіалізм, реакція, Столипінська аграрна реформа, Державна Дума, конституційна монархія, лібералізм, шовінізм, національно-культурна автономія, сепаратизм, самостійники, Антанта, Троїстий союз, фракція.

Література:

1. Бовуа Даніель. Битва за землю в Україні 1863 – 1914. поляки в соціоетнічних конфліктах: Пер. з фр. З.Борисюк. – К., 1998.

2. Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації ХІХ – ХХ століття. – К., 2001.

3. Грушевський М. Новий період історії України за роки 1914 до 1919. – К., 1992.

4. Гунчак Т. Україна: перша половина ХХ століття: Нариси політичної історії – К., 1993.

5. Дорошенко Д. Нарис історії України. Т.2. – К., 1991.

6. Історія України в особах ХІХ – ХХ ст. – К., 1995.

7. Лисяк-Рудницький І. Історичні есе: В 2 т. – К., 1994.

8. Мицик Ю.А., Бажан О.Г., Власов В.С. Історія України: Навч. посіб. для старшокласників. – К., 2005.

9. Полонська-Василенко Н.В. Історія України: У 2 т. – К., 1993.

10. Реєнт О.П. Українські землі в ХІХ – на початку ХХ ст. – К., 2003.

11. Романцов В. Український етнос на одвічних землях та за їхніми межами (XVIII – ХХ століття). – К., 1998.

12. Україна в ХХ ст. 1900 – 2000: Збірник документів і матеріалів: Навч. посібник / А.Г. Слюсаренко та ін. (упоряд.). – К., 2000.

13. Українська державність у ХХ столітті. – К., 1996.

14. Українські політичні партії кінця ХІХ – початку ХХ ст.: програмові документи і довідкові матеріали / Упоряд. В.Ф.Шевченко. – К., 1993.

1. Активізація суспільно-політичного руху в Україні на початку ХХ ст. Створення політичних партій

Особливості економічного розвитку Наддніпрянської України на початку ХХ ст.

Монополії – великі об‘єднання банкірів, промисловців, торговців з метою концентрації капіталів, узгодженості дій підприємців із виробництва та збуту товарів, які виникають в умовах посилення конкурентної боротьби. Форми: картелі, синдикати, трести, корпорації.

Найбільші монополістичні об‘єднання, що діяли в Наддніпрянській Україні на початку ХХ ст.

Промислово-розвинені райони: Донецький (вугільно-металургійний), Криворізький (залізорудний), Нікопольський (марганцевий), Південно-Західний (цукрово-буряковий).

СТВОРЕННЯ УКРАЇНСЬКИХ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ В НАДДНІПРЯНЩИНІ НА ПОЧАТКУ ХХ ст.

Напрямки українського руху:

1) ліберально-демократичний – Українська демократична партія (1902 р.), Українська радикальна партія (1904 р.), Українська радикально-демократична партія (1905 р.)

2) соціалістичний – Українська соціалістична партія (1900 р.), Революційна українська партія (1900 р.), Українська соціал-демократична партія («Спілка») (1904 р.), Українська соціал-демократична робітнича партія (1905 р.)

3) націоналістичний – Українська народна партія (1902 р.)

1908 р. – Товариство українських поступовців (міжпартійний блок) – українізація освіти, церкви, відстоювання прав українства через трибуну Державної думи.

Брошура М. Міхновського «Самостійна Україна» (1900 р.) – програма РУП (не була затверджена)

УКРАЇНА НАПЕРЕДОДНІ ТА В РОКИ РЕВОЛЮЦІЇ 1905 – 1907 рр.

Загальнонаціональне завдання революції - установлення в Росії конституційно-демократичного ладу через ліквідацію самодержавства, демократизацію суспільного життя, проголошення та юридичне закріплення прав і свобод громадян.

9 січня 1905 р. – «Кривава неділя» (розстріл у Санкт-Петербурзі мирної маніфестації).

Січень – лютий 1905 р. – хвиля страйків робітників Києва, Катеринослава, Горлівки, Єнакієве, Юзівки, Маріуполя, Житомира, Бердичева.

Травень 1905 р. – перші політичні страйки та демонстрації у Харкові, Катеринославі, Миколаєві.

Жовтень 1905 р. – загальноросійський політичний страйк (в Україні – понад 120 тис. чоловік страйкувало).

14-25 червня 1905 р. – повстання на панцернику «Потьомкін».

Восени 1905 р. – хвиля селянських виступів (найбільший – у с. Великі Сорочинці).

Листопад 1905 р. – повстання моряків Чорноморського флоту в Севастополі на чолі з лейтенантом П. Шмідтом.

1 грудня 1905 р. – виступ саперів Київського гарнізону на чолі з підпоручиком Б. Жаданівським.

17 жовтня 1905 р. – Маніфест Миколи ІІ про громадянські свободи (скликання Думи з законодавчими повноваженнями; недоторканність особи, свобода друку і слова, свобода совісті та ін. політичні права і свободи)

Маніфест створював передумови для переходу Росії від самодержавної форми державного устрою до конституційної монархії

2. Діяльність Української громади в І та ІІ Державних Думах Росії

3 червня 1907 р. – розпуск ІІ Державної думи – завершення і поразка революції, початок політичної реакції в країні.

РЕФОРМИ П.А. СТОЛИПІНА

· аграрна реформа – руйнування селянської общини, закріплення за кожним господарем у приватну власність земель, якими він користувався (відруб, хутір); надання кредитної допомоги селянам через Селянський земельний банк; заохочення переселення селян до малозаселених районів Сибіру, Північного Кавказу і Середньої Азії;

· результати в Україні:

– упродовж 1907-1915 рр. в індивідуальну власність закріпили землю: на Правобережжі – 48% селян, на Півдні – 42%, на Лівобережжі – 16,5%;

– упродовж 1906-1912 рр. Селянський земельний банк продав українським селянам 596,4 тис. десятин землі, переважно поміщицької;

– на нові землі протягом 1906-1912 рр. виїхало з Наддніпрянщини близько 1 млн. осіб, майже чверть повернулася додому;

· програма реформ П. Столипіна передбачала піднесення агрокультури с/г виробництва, реорганізацію місцевого самоврядування, запровадження загальної початкової освіти та ін. заходи;

· політика репресій і терору, особливо проти національних рухів (заборона викладання у школах українською мовою, заборона святкування роковин пам‘яті Т. Шевченка, закриття «Просвіт», українських видань і товариств тощо).

ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ НАПЕРЕДОДНІ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

Характерні риси розвитку економіки на початку ХХ ст.

1. домінування в економіці краю іноземного капіталу;

2. нав‘язування австро-угорськими картелями власної волі західноукраїнським підприємствам;

3. промисловість мала переважно сировинний характер розвитку;

4. основна частина промислового населення працювала не в фабричній промисловості, а була ремісниками;

5. західноукраїнські робітники зазнавали жорстокої експлуатації;

6. с/г-во характеризувалося особливо повільними темпами розвитку;

7. посилювалося відносне аграрне перенаселення;

8. масова еміграція західноукраїнського селянства досягла найбільших розмірів;

9. економічне становище західноукраїнських земель фактично нагадувало колоніальне.

Особливості національного руху на початку ХХ ст.

1. рушійні сили – інтелігенція, духовенство, вчительство, студентство та учнівство;

2. головний організаційний центр – «Просвіта» (77 філій на території Галичини, читальні, театральні гуртки, хори, спортивні товариства, агро гуртки, позикові каси);

3. центральне політичне питання в Галичині – питання політичної реформи (1907 р. – новий виборчий закон);

4. центр протистояння українців і поляків – Львівський університет;

5. активізація ролі у суспільно-політичному житті краю греко-католицької (уніатської) церкви на чолі з митрополитом Андрієм Шептицьким;

6. на Буковині – Соціал-демократична партія Буковини, Радикальна партія (1906 р.);

7. на Закарпатті – провід у русі – греко-католицькі священники Юрій Жаткович, Августин Волошин;

ЗАГАЛЬНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОГО МИСТЕЦТВА І ЛІТЕРАТУРИ НА ПОЧАТКУ ХХ ст.

· у культурній сфері – дві тенденції – збереження української національно-культурної ідентичності та перенесення на місцевий ґрунт європейських новацій художнього самовиразу;

· до Першої світової війни в європейському образотворчому мистецтві панував реалізм. Поряд із ним виник модернізм, як розрив з ідейними та художніми принципами класичного мистецтва. Обидва напрямки були притаманні тогочасному українському мистецтву;

· український модернізм сформувався як національна самобутня течія на основі власної мистецької традиції і розвивався паралельно з європейськими; зазнав значного впливу з боку романтизму;

· своєрідність українського модернізму – він з естетичного феномену перетворився на культурно-історичне явище, став спробою подолання провінційності, другорядності, вторинності української національної культури, формою залучення до надбань світової цивілізації;

· український модернізм вважається відображенням переходу українського суспільства від етнографічно-побутової самоідентифікації, тобто вирізнення себе з-поміж інших, до національного усвідомлення – визначення свого місця і ролі в сучасному світі.

3. Перша світова війна і політичні сили України

1. Плани ворогуючих сторін щодо українських земель:

1. Німеччина – Придніпров‘я, Донбас, Крим (згодом Україна загалом);

2. Австро-Угорщина – Волинь, Поділля;

3. Туреччина – володіння, втрачені у російсько-турецьких війнах XVIII – ХІХ ст. (Південь України, Крим);

4. Росія – західноукраїнські землі (Закарпаття, Східна Галичина, Буковина);

5. Румунія – Північна Буковина, Бессарабія.

2. Бойові дії на українських землях:

3. Національний рух на західноукраїнських землях:

Українська націонал-демократична партія (УНДП), Русько-українська радикальна партія (РУРП), Українська соціал-демократична партія (УСДП) ГОЛОВНА УКРАЇНСЬКА РАДА (координаційний центр) (1 серпня 1914 р. – 5 травня 1915 р.). Голова К. Левицький

Мета діяльності – захист інтересів українців в Австро-Угорщині в умовах Першої світової війни; підтримка політики Австро-Угорщини.

СОЮЗ ВИЗВОЛЕННЯ УКРАЇНИ (СВУ)

Отже, на початку ХХ ст. українські землі залишалися під владою Російської та Австрійської імперій, які проводили колоніальну політику по відношенню до населення Наддніпрянщини та західноукраїнських земель. Погіршення соціально-економічного та політичного становища, невирішеність аграрного питання, відсутність демократичних прав і свобод зумовили активізацію суспільних рухів і створення українських політичних партій.

Одним з головних здобутків російської революції 1905 – 1907 рр. стало здобуття представниками українського руху досвіду парламентської діяльності, що сприяло подальшій самоорганізації його учасників, виробленню нових форм і методів діяльності, радикалізації вимог учасників українського руху.

Тема 8

НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНІ ЗМАГАННЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

В 1917 – 1921 рр.

Мета і завдання

Осмислити процеси, що відбулися в українському суспільстві впродовж 1917-1921 рр. Охарактеризувати і порівняти державотворчу діяльність Української Центральної Ради, гетьманату Павла Скоропадського та Директорії. Визначити особливості зовнішньої та внутрішньої політики українських урядів періоду національно-демократичної революції 1917-1921 рр. Проаналізувати причини поразки українських визвольних змагань 1917-1921 рр.

План лекції:

1. Утворення і діяльність Центральної Ради. Харківський з’їзд Рад (грудень 1917 р.) та його політичні наслідки.

2. Політика Гетьманату та уряду Директорії. Утворення ЗУНР.

3. Становлення радянської державності в Україні (кін. 1918 – 1921 рр.).

Основні поняття:

Автономія, Українська Центральна Рада, Універсал, УНР, Тимчасовий уряд, Рада народних Комісарів, Український Національний Союз, Гетьманат, консервативна ідея, Директорія, Акт Злуки, ЗУНР.

Література:

1. Винниченко В. Відродження нації: Історія української революції: У 3 т. – К., 1990.

2. Грушевський М.С. Хто такі українці і чого вони хочуть? – К., 1991.

3. Гунчак Т. Україна першої половини ХХ ст.: Нариси політичної історії. – К., 1993.

4. Дорошенко Д. Нарис історії України. Т.2. – К., 1992.

5. Нагаєвський І. Історія української держави двадцятого століття. – К., 1994.

6. Папакін Г.В. Павло Скоропадський: патріот, державотворень, людина: Історико-архівні нариси. – К., 2003.

7. Петлюра С. Вибрані твори та документи / Уклад. А.В. Голота. – К., 1994.

8. Петлюра С. Статті. Листи. Документи / В. Сергійчик (упоряд.). – К., 1999.

9. Реєнт О. П. Павло Скоропадський. – К., 2003.

10. Реєнт О. Українська революція і робітництво: соціально-політичні та економічні зміни 1917 – 1920 рр. – К., 1996.

11. Рубльов О.С., Реєнт О.П. Українські визвольні змагання. 1917 – 1921 рр. / Україна крізь віки. – Т. 10. – К., 1998.

12. Солдатенко В.Ф. Українська революція: концепція та історіографія. – К.. 1997, 1999.

13. Солдатенко В.Ф. Українська революція: Історичний нарис. – К., 1999.

14. Україна в ХХ ст. 1900 – 2000: Збірник документів і матеріалів: Навч. посібник / А.Г. Слюсаренко та ін. (упоряд.). – К., 2000.

15. Українська революція і державність (1917 - 1920). – К., 1998.

16. Уряди України у ХХ ст. / С.В. Кульчицький, Н.П. Барановський, Т.Б.Бикова та ін.; В.М. Литвин (відп. ред.). – К., 2001.

17. Центральна Рада в документах і матеріалах. – Т.1-2. – К., 1997.

1. Утворення і діяльність Центральної Ради.

Харківський з’їзд Рад (грудень 1917 р.) та його політичні наслідки

В лютому 1917 р. в Росії відбулася демократична революція, наслідком якої стало повалення династії Романових. 3 березня 1917 р. Микола ІІ зрікся престолу. Лютнева 1917 р. демократична революція повалила цей режим і встановила двовладдя в країні: Тимчасовий буржуазний уряд і Ради робітничих та солдатських депутатів.

Представники буржуазних партій почали формувати органи влади, які зберегли б Україну в складі Росії під керівництвом Тимчасового уряду. Ними було створено “Виконавчий комітет”, до якого увійшли представники міської Думи, фабриканти, заводчики та інші. Виконавчий комітет спирався на військову силу Київського воєнного округу. Цей виконавчий комітет представляв Тимчасовий російський уряд в Україні. На місцях виконавча влада передавалась повітовим і губернським комісарам.

Паралельно в Україні формувалися Ради робітничих і солдатських депутатів, до яких входили представники соціал-демократичної, більшовицької, меншовицької та есерівської партій.

І Тимчасовий уряд, і Ради виступали за збереження централізованої держави.

Але проти цього в Україні поширився масовий національний рух за повернення Україні державного суверенітету – право націй на самовизначення, аж до створення самостійної держави. В цьому русі сформувалося дві течії:

1. Автономісти – обстоювали культурно-національну автономію України в складі Російської федерації (ТУП на чолі з М.Грушевським);

2. Самостійники – обстоювали повну незалежність України. На цих позиціях стояла Українська Народна партія на чолі з М.Міхновським.

Прагнення об`єднати сили, зацікавлені у відродженні національно-визвольного руху в Україні та недопущенні розколу в ньому, привели національно-патріотичні сили до створення єдиної державно-політичної організації, що отримала назву Центральна Рада України. Її було створено 3-4 березня 1917 р. ЦР об`єднала представників ТУП, УСДРП, УНП, УСП(р) та інших громадських організацій. Головою ЦР України було обрано відомого українського політичного діяча, професора історії М.Грушевського – лідера федералістів-автономістів (ТУП). Велику роль в діяльності ЦР відігравав член УСДРП, український письменник В.Винниченко, а також С.Петлюра, М.Міхновський та інші діячі того часу.

Так сформувалася третя політична сила, що претендувала поряд з Тимчасовим урядом та Радами на владу в Україні. Спочатку ЦР відігравала роль міської організації. Але 6-8 квітня 1917 р. в Києві зібрався Всеукраїнський Національний Конгрес, на якому 900 делегатів обговорювали методи досягнення автономії України. В травні 1917 р. відбувся І Український військовий з`їзд, де військовий комітет на чолі з С.Петлюрою підтримав автономістську позицію ЦР.

В ході розгортання національно-визвольного руху гасло автономії України в складі Російської федерації стала основною політичною метою ЦР України. Ці події березня – травня 1917 р. стали початком н а ц і о н а л ь н о – д е м о к р а -т и ч н о ї р е в о л ю ц і ї в У к р а ї н і.

Чим же пояснити, що після Лютневої революції в Україні переважали автономістські, а не самостійницькі настрої? Це пояснюється тим, що:

· Програмною метою більшості політичних партій та сил ЦР була саме політична автономія;

· Ідея самостійності ще не набула поширення, визнання та популярності серед загалу українського населення;

· В середовищі української політичної еліти було поширене ілюзорне сподівання на справедливе вирішення національного питання революційною демократією Росії;