Православ'я

Своїми витоками православ'я сягає перших автокефальних християнських церков — Константинопольської, Александрійської, Антіохійської, Єрусалимської, що виникли у IV ст. на територіях східної частини Римської імперії і суміжних з нею держав.

Автокефалія (гр. autos — сам і kephale — голова) — повне самоврядування церкви, її незалежність від інших єдиновірних церков.

Вони почали називатися православними, тобто такими, що «правильно прославляють Бога». Разом ці церкви утворили Святу православну церкву. З часом з'являлися нові автокефальні церкви, і сьогодні їх за офіційним церковним переліком 15.

Організаційна структура. Православні вважають, що оскільки церква не обмежена ані в часі, ані в просторі і є запропонованим людям новим життям із Христом і у Христі, то організаційна структура не має великого значення. Адже Христос реально присутній у своїй церкві. Аналогічно немає потреби у формальному проголошенні нових догматів. Із погляду православних, усе суттєве було виражено у Символі віри Нікейського собору 325 р. і в богословських визначеннях перших семи Вселенських соборів.

Православ'я не має єдиного світового адміністративного центру. Це децентралізована асоціація автокефальних церков зі спільними догматичною та канонічною системами. Вони мають назву «помісних» і співвідносяться між собою згідно з диптихом («по честі») в такій послідовності: Константинопольська, Александрійська, Антіохійська, Єрусалимська, Руська, Грузинська, Сербська, Румунська, Болгарська, Кіпрська, Елладська (Грецька), Албанська, Польська, Православна церква Чехії та Словаччини, Американська. П'ять церков не одержали офіційного визнання своєї автокефалії. Серед них — Українська православна церква Київського патріархату.

Отже, перше місце поміж церков посідає Константинопольська, а серед єпископів — її предстоятель, який має титул «Святійший Архієпископ Константинополя — Нового Рима і Вселенський Патріарх» і вважається «першим серед рівних». З 1991 р. Константинопольську церкву очолює патріарх Варфоломей І. Нова автокефальна церква набуває статусу канонічної «гр. kanon — правило, зразок) лише після того, як отримає спеціальну грамоту — томос — від Константинопольського патріарха або відпускну грамоту від тієї церкви, частиною якої ця автокефалія до того була. Константинопольському патріарху слід обов'язково повідомити про обрання нового глави помісної церкви. Його представник має бути присутнім при інтронізації (возведенні на престол) нового предстоятеля помісної церкви.

Хоча у православних немає єдиного адміністративного центру на зразок Ватикану, у них є центр православного життя ченців. Він розташований на півострові Афон, що належить Греції. Із 1920 р. Афон вважається своєрідною теократичною республікою, до складу якої входить 20 монастирів (17 грецьких, російський, болгарський та сербський). Кожний монастир є автономним. Щорічно він вибирає одного представника до ради, яка керує республікою. Греція призначає на Афон губернатора і тримає там підрозділ поліції. З 1046 р. на територію Афону не допускаються жінки, діти, євнухи і безбороді чоловіки.

Окрім Східних автокефальних церков, до православ'я відносяться і шість Давніх східних православних церков, які або не брали участі, або не визнали рішень Халкидонського Собору 451 р. До нехалкидонських церков, що об'єднували два напрями — несторіанство й монофізитство, належать Вірменська церква (центральна резиденція глави церкви — м. Ечміадзін у Вірменії)); Коптська православна церква (резиденція патріарха — монастир Георгія Побідоносця неподалік м. Каїр у Єгипті); Сирійська православна церква (офіційна резиденція глави церкви в Антак'ї (Антіохія), фактично в м. Дамаск); Маланкарська Сирійська православна церква (резиденція в м. Коттаян у штаті Керала, Індія); Ефіопська православна церква (резиденція патріарха в м. Аддис-Абеба); Ассирійська церква Сходу (резиденція католікоса-патріарха в м. Тегеран).

Культ. Православні дотримуються юліанського календаря — всупереч католикам, які, починаючи з 1582 p., використовують григоріанський календар. Різниця в часі між цими календарями нині становить 13 днів, тому, наприклад, православне Різдво відзначається 7 січня, а католицьке — 25 грудня. В основі культу православ'я усі сім християнських таїнств. Водночас у їх процедурі є певні особливості. Так, православне хрещення здійснюється потрійним зануренням у воду, а не простим нанесенням на лоб кількох крапель води, як це роблять католики. Миропомазання відбувається відразу ж після хрещення — католики спочатку проводять релігійне навчання дітей і лише у 7—12 років вдаються до цього обряду. Причастя мирян проводиться звичайно квасним хлібом. До того ж діти можуть причащатися відразу після моменту хрещення, а не чекати досягнення 7—12 років, як у католиків. Православне богослужіння супроводжується хоровим співом, а не музичним супроводом, як це має місце у католиків. До духовного сану у православ'ї допускаються одружені чоловіки. Щоправда, після того, як чоловік став священиком, його позбавляють права на шлюб. Ченці й єпископи обов'язково мусять бути неодруженими. За певних умов у православ'ї можливий розрив шлюбу, тоді як католицька церква допускає лише його анулювання, визнання недійсним. Православні не визнають філіокве.

Культова система православ'я, окрім таїнств, передбачає молитви, поклоніння хресту, іконам, мощам і святим, а також систему дванадесятих свят. Особливо урочистими богослужіннями відзначаються:

— Різдво Христове — 7 січня;
— Хрещення Господнє (Богоявлення) — 19 січня за новим стилем;
— Стрітення — 15 лютого, тобто через 40 днів після Різдва Христового;
— Вхід Господній у Єрусалим (вербна неділя) — в останню неділю перед Пасхою;
— Вознесіння Господнє — на 40-й день після Пасхи;
— Трійця (П'ятдесятниця) — на 50-й день після Пасхи;
— Спаси: перший — 14 серпня, другий — 19 серпня, третій — 29 серпня;
— Воздвиження Хреста Господнього — 27 вересня;
— Різдво Пресвятої Богородиці — 21 вересня;
— Благовіщення Пресвятої Богородиці — 7 квітня;
— Пасха (Великдень) — перша неділя після весняного рівнодення;
— Покрова Пресвятої Богородиці — 14 жовтня;
— Преображення Господнє — 14 серпня.

Ступені священства. Православ'я має три ступені священства: дияконство, пресвітерство та єпископство.

Найнижчим ступенем є дияконство. Диякони не мають права самостійно здійснювати богослужіння, а лише допомагають під час їх проведення та прислуговують при таїнствах.

Пресвітери (священики) репрезентують другий ступінь священства. Вони вже самостійно проводять богослужіння, обряди і шість таїнств із семи, визначених у католицизмі й православ'ї, крім рукоположення. У церквах греко-візантійської традиції пресвітери називаються ієреями (протоієреями). Якщо ієрей (протоієрей) прийняв чернецтво, він називається ієромонахом (або ігуменом, архімандритом). Священики керують парафіями, які об'єднуються в благочинні округи на чолі з ігуменами (або архімандритами). Благочинні округи утворюють єпархії, що збігаються з адміністративним поділом певної держави.

Найвищим ступенем священства є єпископство. Цей ступінь представлено єпископами, архієпископами, митрополитами, патріархами. Усі разом вони називаються архієреями (або єпископатом). Єпископи очолюють єпархії. Кілька єпархій можуть об'єднуватися в митрополії. Одна або кілька митрополій (єпархій) інколи утворюють екзархат — церковну одиницю з обмеженою автономією. Автономні церкви, як правило, очолюють митрополити. Самоуправні церкви теж очолює митрополит (католикос), який, на відміну інших митрополитів, має титул «Блаженний». Автокефальні церкви найчастіше очолюють патріархи або католикоси з титулом «Святійший», рідше — митрополити або архієпископи з титулом «Блаженнійший».