Культурологія

(ЛЕКЦІЇ)

ХАРКІВ 2013 рік

Автор:

Руда О.В. – викладач вищої категорії

Рецензенти:

Редько О.Я – методист КЗОЗ ХМК № 2, викладач вищої категорії

Рубан Л.С.– голова ЦК соціально-економічних та

гуманітарних дисциплін, викладач вищої категорії, викладач – методист

ЛЕКЦІЯ

ТЕМА: «Культурологія як наука. Поняття про культуру.»

План

1. Культурологія як наука. Теорія культури. Поняття, структура та функції культури.

2. Матеріальна та духовна культура.

3. Філософські концепції культури.

4. Релігійні основи світової культури. Поняття світової та національної культури.

5. Медицина і медична культура як специфічна складова частина культури народу.

Культу́ра (лат. Culture — «обробіток», «обробляти») — сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених людством протягом його історії.

Культура є складною системою буття. У ХХ столітті вчені А. Кребер та К. Клакхон зробили спробу об'єднати досягнення культурологів усього світу й привели в своїй праці («англ. Culture: A Critical Review of Concepts and Definitions», 1952) 180 визначень терміну «культура». У 1983 р. на XVII Всесвітньому конгресі в Торонто, присвяченому проблемі «Філософія й культура», було наведено вже кілька сотень визначень цього поняття.

Поняття культура об'єднує в собі науку (включно з технологією) і освіту, мистецтво (літературу та інші галузі), мораль, уклад життя та світогляд. Культура вивчається комплексом гуманітарних наук, насамперед культурологією, етнографією, культурною антропологією, соціологією, психологією, історією.

Людина почала відокремлювати себе від оточуючого середовища вже на початку свого існування. Першими свідченнями цього процесу є примітивні малюнки на стінах печер, на ранньому етапі наші пращури просто лишали відбитки своїх рук або малювали пальцями «хвилі», що, ймовірно, вже свідчить про бажання змінити навколишній світ за допомогою власних творчих сил.

Слово «культура» — латинського походження, яке буквально означало обробку, догляд, поліпшення (colo, colere - обробіток, займатися землеробством). У класичній давнині воно вперше було зафіксоване в праці Марка Порція Катона «De agri cultura» (ІІІ ст. до н. е.), присвяченій турботам землевласника, який обробляв землю з використанням рабської праці. Турботи відповідали духові часу: автор рекомендував утримувати рабів надголодь, завантажувати їх роботою без міри, щоб втримати від крадіжки і легковажних занять. Господареві наказувалося бути скупим і обачним, не впадати в надмірності і нікому не довіряти. При цього стосовно землі Катон писав не просто про технічну обробку ділянки, а й специфічне, духовне ставлення до неї.

Набагато ближче до нашого розуміння культури те, що думали про землеробство римські вчені Варрон, Колумелла (І ст. до н. е.). Вони пропонували такі способи організації сільського господарства, які підвищили б продуктивність праці, зацікавленість рабів.

Римський оратор і публіцист Марк Тулій Цицерон, говорячи про оброблення, мав на увазі не землю, а духовність, виховання, розвиток розумових здібностей. У одному з своїх листів він говорить про «культуру духу», тобто про розвиток розумових здібностей, що є гідним завданням для вільної людини і дається завдяки заняттям філософією.

У середньовічній Європі слово «культура» вживалося в словосполученнях і означало ступінь майстерності в якій-небудь галузі, придбання розумових навичок (наприклад, cultura juris — вироблення правил поведінки, cultura scientiae — засвоєння науки, cultura literarum — вдосконалення письма).

До XVIII ст., згідно з висновками лінгвістів слово «культура» стало окремою, самостійною лексичною одиницею, означаючи обізнаність, освіченість, вихованість — все те, що і зараз ототожнюють з культурністю. Як його синонім, використовувалося також поняття «цивілізація». За останні три сторіччя латинське слово увійшло у всі європейські мови, набуло універсального значення, перетворилося на філософське поняття і стало об'єктом наукових досліджень.

Слово почало вживатися в сучасному розумінні (як результати діяльності суспільної людини) в працях німецького юриста й історіографа С. Пуфендорфа (1632-1694). Тоді ж культура стала розумітися як надприроднє, як протистояння людини дикій природній стихії.

Сутність - те, що явище або предмет є саме по собі, на відміну від його мінливих станів або інших явищ та предметів. Існує релігійний та світський підхід до пояснення суті культури.

Етапи наукового визначення сутності культури збігаються з етапами становлення культурології як науки:

1). Античність - XVIII ст. - зародження культурологічного знання, культура не осмислювалася як окрема цілісна система. До проблем культури звертаються філософи, історики;

2). XVIII - XIX ст. - культура як цілісне явище стає предметом дослідження філософії та етнографії;

3). Середина XIX століття - культурологія (культурна антропологія) формується як окрема сфера знання, що досліджує сутність культури та процеси її існування

Сутність кожної конкретної культури розкривається в її явищах (артефактах).

Сутністю культури як фундаментальної категорії являються результати людської діяльності та сама діяльність.