Література. 1. Аврелий Августин. Исповедь

1. Аврелий Августин. Исповедь. — М., 1992.

2. Гуревич А. Я. Средневековый мир: культура безмолвствующего большинства. — М., 1990.

3. Коноплев И. А. «Два Града» Блаженного Августина // Человек. — 1998 — № 1.

4. Ле Гофф Ж. Цивилизация Средневекового Запада. — М., 1992.

5. Мишо Г. История крестовых походов. — К., 1995.

6. Оссовская М. Рыцарь и буржуа. — М., 1987.

7. Уколова В. И. Античное наследие и культура раннего Средневековья. — М., 1989.

8. Хейзинга Й. Осень Средневековья. — М., 1988.

ЛЕКЦІЯ

ТЕМА: «Культура епохи Відродження.»

План

1.Особливості культури епохи Відродження та її гуманістичний зміст.

2. Наукові відкриття епохи Відродження(Х.Колумб, М.Коперник).

3. Гуманізм, медицина, література(А.Везалій, Данте Алігєрі, Ф.Рабле, В.Шекспір, М.де Сервантес.)

4.Раннє Відродження в Італії.

5.Мистецтво Високого Відродження: Леонардо да Вінчі, Рафаель, Мікеланджело, Тіціан.

6.Особливості Відродження в інших країнах(П.Брейгель, А.Дюрер.)

Занепад середньовіччя почався в 15 сторіччі. Не випадково цей період називають годиною великих змін, хоча для багатьох істориків межею, що відокремлює одну епоху від іншої, є англійська буржуазна революція, под годину якої був зруйнована стара політична система й відкрився вільний шлях для розвитку капіталізму. Проте, саме із 15 сторіччя кардинальні зміни охопили усі сфери державного й громадського життя. Тому історичний період, про який піде мова, правильно називати етапом переходу до Нового години, чи раннім Новим годиною, бо уже тоді закладалися основи Сучасної західноєвропейської цивілізації, капіталістичного виробництва. Завдяки технічним нововведенням прискорилися темпи економічного розвитку. Великі географічні відкриття розсунули межі західного світу, прискорився процес формування національних ринків, загальноєвропейського й світового. З " явився новий соціальний тип - підприємець. У релігії, літературі й мистецтві відбувалися зміни, що руйнували систему середньовічних цінностей.

Це не означає, що середньовіччя відступило перед новими віяннями: у масовій свідомості традиційні уявлення зберігалися. Протистояла новим ідеям й церква, використовуючи середньовічний засіб - інквізицію. Ідея свободи людської особистості продовжувала існувати в суспільстві, розділеному на класи. Не зникала до кінця феодальна форма залежності селян, а деяких країнах (Німеччина, Центральна Європа) відбулося Повернення кріпосництва. Феодальна система виявляла достатньо велику життєстійкість. Кожна європейська країна переживала її по-своєму і у своїх хронологічних рамках. Капіталізм довгий годину існував як устрій, охоплюючи лише частину виробництва у місті й в селі. Проте патріархальна середньовічна млявість стала відступати в минуле.

“... На Заході відбувся тієї Єдиний, значущий, істотний для усього світу прорив, наслідки якого призвели до відома наших днів й його остаточне значення усє ще не проявилося цілком. ” (До. Ясперс. Початків історії й її ціль, 1948 р.)

Величезну роль у цьому прориві зіграли Великі географічні відкриття. Головні із них: У 1456 році португальські кораблі досягли Зеленого мису, а 1486 р. експедиція Б. Діаша обігнула Африканський континент із півдня, минувши мис Доброї Надії. Освоюючи узбережжя Африки, португальці одночасно посилали кораблі у відкритий океан, на захід й південний захід. У результаті картами із " явилися невідомі раніше Азорські острови і острови Мадейра. У 1492 р. здійснилася велика подія - Х. Колумб, італієць, що переїхав в Іспанію, у пошуках шляху в Індію перетнув Атлантичний океан й відкрив новий континент - Америку. У 1498 р. іспанський мандрівник Васко й Гама, обігнув Африку, успішно провів свої кораблі до берегів Індії. З XVI ст. європейці проникають у Китай й Японію, країни про котрі раніше в Європі малі дуже туманне уявлення. З 1510 р. починається завоювання Америки. У XVII ст. був відкрита Австралія.

Змінилося уявлення про форму землі: кругосвітня подорож португальця Ф. Магеллана (1519-1522) підтвердила здогад про ті, що вона має форму кулі.

Межі світу аби розсунулися. Торгові шляхи тепер пролягли через океани, связуючи між собою континенти. Так завдяки Великим географічним відкриттям почалася перша фаза створення глобальної цивілізації.

Для самої Європи ця експансія, що бурхливо розгорнулася, мала вкрай важливі наслідки. Змістилися торгові центри: Середземномор " я стало втрачати своє старе значення, поступаючись місцем Голландії, а пізніше - Англії. Найважливішим наслідком відкриття й колонізації нових земель стала “революція цін”, їхнє різке підвищення на товари в зв " язку із зростанням видобутку золота і інших благородних металів й зниження їхньої вартості. Вона знизила реальну заробітну плату робітників, прискорила первісне нагромадження капіталу в Європі, примушуючи багатьох, позбавлених засобів для існування, людей дешево продавати свою робочу силу. Ускладнилися фінансова система й банківська справа. Нові ринки збуту дали потужний імпульс розвитку промисловості й торгівлі.

Водночас, важливо зрозуміти, що соціально-економічні наслідки Великих географічних відкриттів далеко ще не однозначні. Племена майя, ацтеків й інків, що жили, в Америці, вже малі свою державність, але й за рівнем цивілізованості незмірно відставали від Європи. У процесі колонізації, що продовжувалася приблизно до середини XVII ст., ці древні цивілізації загинули.

Через нестачу робочих рук до Америки стали ввозитися негри. Португалія, а слідом за нею Голландія, Англія й Франція реанімували, здавалося б, уже давно відмерле явище - работоргівлю. Чисельність населення Африканського континенту різко скоротилася, особливо околицях; розпадалися сформовані усередині континенту торгові зв " язки, сповільнювався соціально- економічний й політичний розвиток.

Трохи інакше склалися у той епоху відносини Заходу із древніми високорозвиненими цивілізаціями Китаю, Японії і Індії. Китай й особливо Японія “закрили” свої країни, заборонивши в " їзд іноземцям. Протягом деякого години, поки зберігався певний баланс сил між цими країнами й Заходом, європейцям доводилося миритися із такою ситуацією. Набагато більшого успіху португальські, а потім англійські, голландські й французькі купці домоглися в політично роздробленій Індії, де занепадала колися сильна держава Моголів. Європейські компанії затвердилися до середини XVII ст., поступово домігшись й політичного впливу, що багато в чому визначило подальшу частку древньої цивілізації.

У руйнації середньовічного світу величезна роль належить розвитку наукової думи Європи, досягненням у техніці й природничих науках. Серед численних відкриттів, якими був так багата та епоха, одне займає особливе місце по своєму впливові на розуми людей. Це геліоцентрична теорія польського вченого М. Коперника (1473-1543), що дала нове бачення Всесвіту й нове розуміння місця в ній землі й людини. Раніш центром світу рахувалася нерухома Земля зі світилами, що обертаються навколо неї. Тепер точка відліку змістилася; Земля перетворилася в незначну порошину в космосі. Картина світу стала набагато складнішою. Ідею Коперника підтвердили його послідовники - італійський мислитель Дж. Бруно (1548-1600) й астроном, фізик Р. Галілей (1564-1642).

Яке ж враження зробили ці відкриття на сучасників? Сміливі теорії народжувалися у межах середньовічного суспільства, яку тяжіло до традиційних, стійких схем. Прорив, зроблений наукою, поглибив її розрив із церквою. Конфлікти із нею часто закінчувалися для вчених трагічно: пригадаємо частку Дж. Бруно, що спалили як єретика, Р. Галілея, якого змусили зректися своїх поглядів. Твори, у які висловлювалися нові ідеї, вносили в списки заборонених книг.

Величезний вплив природознавство зробило на філософію: нова картина світу потребувала філософського осмислення. Для багатьох вчених успіхи науки були підтвердженням безмежних можливостей людини. Французький математик й фізик Рене Декарт (1596-1650) створив нову картину світобудови й вивів закони, що ним керують. При цьому він грунтувався на даних природничих наук, вводячи їхнього у філософію. Світ представлявся йому величезним механізмом, рух якого визначений Богом - “великим геометром”, як називав його Декарт.

Англійський навчань й політик Ф. Бекон (1561-1626) у своїй знаменитій роботи “Новий Органон” доказував, що навколишній світло, природу варто вивчати, довіряючи лише досвіду, науковому експерименту. Йому ж належить ідея, якій призначено було б зіграти ключову роль інтелектуальному житті XVIII ст., про ті, що наука дасть людині уладові над світом, змінить життя, і навіть суспільні відносини.

Вступ у нову епоху супроводжувався свого роду революцією в духовному житті Західної Європи. Це два явища в культурі XIV-XVI ст. - Ренесанс й Реформація. Здавалося б, між ними мало спільного. Ренесанс - це відродження античної спадщини, мирського початку. Реформація була оновленням церкви й супроводжувалась сплеском глибоких релігійних почуттів. Проте про " єднує їхнього ті, що смердоті зруйнували стару середньовічну систему цінностей й формували новий погляд на людську особистість.

Культура Ренесансу зародилася в другій половині ХIV ст. І продовжувала розвиватися протягом ХV й ХVI ст., поступово охоплюючи усі країни Європи. Виникнення культури Відродження було б підготовлено загальноєвропейськими й локальними історичними умовами.

У XIV - XV ст. зароджувались ранньокапіталістичні, товарно - грошові відносини. Однієї із перших вступила на цей шлях Італія, чому в чималому ступені сприяли: високий рівень урбанізації, підпорядкування села місту, широкий розмах ремісничого виробництва, фінансової справ, орієнтованих не лише на внутрішній, але й й на зовнішній ринок.

Складання нової культури було б підготовлено й суспільною свідомістю, змінами в настроях різноманітних соціальних прошарків ранньої буржуазії. Аскетизм церковної моралі в епоху активного торгово - промислового й фінансового підприємництва серйозно розходився із реальною життєвою практикою цих соціальних прошарків з їхнім прагненням до мирських благ, накопиченню, тягою до багатства. У психології купецтва, ремісничої верхівки чітко проступали риси раціоналізму, розважливість, сміливості в ділових починаннях, усвідомлення особистих спроможностей й широких можливостей. Укладалася мораль, що виправдує “чесне збагачення”, радості мирського життя, вінцем успіху якої рахувалися престиж сім " ї, повага співгромадян, слава в пам " яті нащадків.

Цей процес мав поряд з власне історичними й историко - культурні передумови. Історичним завданням діячів нової культури стало відновлення спадкоємного зв " язку із високорозвиненою культурою античності. У культури Відродження були й середньовічні корені- світські традиції міської, народної, лицарської культури.

Ідейною основою ренесансної культури був гуманізм, світсько - раціоналістичний по своїй головній спрямованості, світогляд . Він лише частково відбивав інтереси й настрої соціальної верхівки, будучи по змісту світоглядом демократичним, антифеодальним, бо звільнював свідомість людини від класових, корпоративних, церковно-схоластичних кайданів, сприяв активному життю.

Ранні гуманісти: співає філософ Ф. Петрарка (1304(1374), письменник Дж. Боккаччо (1313(1375) ( хотіли створити прекрасну людську особистість, вільну від забобонів середньовіччя, й тому насамперед намагалися змінити систему освіти: вводити на неї гуманітарні науки, зробивши акцент на вивченні античної літератури й філософії. При цьому гуманісти аж ніяк не заперечували релігії, хоча у нас собі церква й її служителі були про " єктами глузувань. Скоріше, смердоті прагнули сполучити дві шкали цінностей.

У своєї “Сповіді” Петрарка писавши, що аскетична мораль християнства очищає душу, але й не менше важливе і усвідомлення ціності земного буття, успадковане від греків й римлян. У такий спосіб усувалося середньовічне протиставлення плоті й духу. Реабілітація земного виявлялася у той епоху насамперед в апології красоти світу й людського тіла, плотської любові.

Художники стали бачити світло інакше: площинні, аби безтілесні зображення середньовічного мистецтва поступилися місцем тривимірному, рельєфному, опуклому просторові. Рафаель Санті (1483(1520), Леонардо так Вінчі (1452(1519), Мікеланджело Буонарроті (1475(1564) оспівували своєю творчістю досконалу особистість, у якої фізична й духовна краса зливаються воєдино відповідно до вимог античної естетики.

Людина із її земними пристрастями й бажаннями із " явилася і у літературі. Заборонена колися тема плотської любові, натуралістичного її опису здобули декларація про існування. Проте плотське не придушувало духовного. як й філософи, письменники намагалися створити гармонію двох почав, чи, принаймні, їхнього зрівноважити. У знаменитому “Декамерон” Боккаччо бешкетні фривільні новели про сластолюбців чергуються із трагічними розповідями про самовіддану любов. У сонетах Петрарки, присвячених прекрасній Лаурі, небесній любові додані земні риси, але й й земні почуття підняті до небесної гармонії.

Малюючи ідеал людської особистості, діячі Відродження підкреслювали її доброту, силу, героїзм, спроможність творити й створювати навколо собі новий світло. Неодмінною умовою для цого італійські гуманісти Лоренцо Валла (1407-1457) й Л. Альберти (1404-1472) вважали накопичені знання, що допомагають людині зробити вибір між добром й злом. Високе уявлення про людину було б нерозривно заговорили українською у " язано із ідеєю свободи її волі: особистість сама обирає свій життєвий шлях й сама відповідає упродовж свого частку. Цінність людини стала визначатися її особистими гідностями, а чи не положенням у суспільстві : “Шляхетність ( немов якесь сяйво, що виходить від чесноти і опроміняє її володарів, якого б походження смердоті не були. ( З “Книги про шляхетність” Поджо Браччоліні, італійського гуманіста XV ст.)

Наступала епоха стихійного й буйного самоствердження людської особистості, що звільняється від середьновічної корпоративності й моралі, що підкоряє індивідума цілому. Це був годину титанізму, що проявився і у мистецтві, й в житті. Достатньо пригадати героїчні образи, створені Мікеланджело, й самого їхнього творця ( поета, художника, скульптора. Люди, подібні до Мікеланджело чи Леонардо так Вінчі, являли собою реальні зразки безмежних можливостей людини.

Принципово важливо звернути увагу на попередження видатного російського вченого А.Ф. Лосєва про необхідність уникати вузької одноплановості, абсолютизації крапки над суть мистецтва й літератури Ренесансу.

“Естетика Ренесансу,( пише А. Ф. Лосєв,( базувалася на людській особистості, але й вона чудово розуміла обмеженість цієї особистості. Вона буйно й бурхливо заявляла про права людського суб " єкта й потребувала його звільнення ( й духовного, й душевного, й тілесного, й взагалі матеріального. Алі естетика Ренесансу володіла одною чудовою властивістю, чого над наступній естетиці буржуазно - капіталістичного світу: вон знала й відчувала всю обмеженість ізольованого людського суб " єкту. І це назавжди наклало печатку трагізму протягом усього нескінченно революційну стихію індивідуалізму Відродження”.

На думку Лосєва, найглибшу критику індивідуалізму давши у XVIст. Шекспір, титанічні герої якого настільки повні самоствердження цієї епохи. Герої Шекспіра (Гамлет, Макбет) показують, як індивідуалізм виявляє свою власну недостатність й свою трагічну приреченість. Ренесанс, що так глибоко пронизує всю суть творчости Шекспіра, у кожній його трагедії перетворюється лише в цілу гору трупів, бо така страшна, нічим нескорима і убивча самокритика усієї естетики відродження. Шекспір, ( підтверджує Лосєв, ( колосальна спадщина індивідуалізму Ренесансу, на зорі буржуазного індивідуалізму давши нещадну критику цого абсолютного індивідуалізму, хоча лише у ХІХ й XX ст. стали розуміти вся його обмеженість й неможливість.

Лосєв приводити й інші приклади, із іншої області людських знань епохи Ренесансу. Геліоцентрична система Коперника, її розвиток у Бруно ( пише він, ( засновані зовсім не так на висуненні вперед су-цільної людської особистості, навпроти, на тлумаченні людини, та і усієї тієї планети, на якій вона живе в якості непомітної “піщинки” у безкінечній світобудові. Коперник, Кеплер, Галілей забирають у людини її життєвий грунт у виді нерухомої землі, а готика змушує людську особистість рватися нагору аж до утрати свого земного тяжіння й маси. Хіба це стихійне самоствердження людської особистості(

А. Ф. Лосєв робить найвищою мірою важливий висновок, що стосується самої тенденції історичного розвитку: самий Ренесанс ще не був етапом буржуазно-капіталістичної формації. Він лише її підготовляв, й притім несвідомо, незалежно від собі. Культура приватної власності й культура виробництва на основі експлуатації робочої сили в епоху Ренесанса починалася, але й вона тут був ще занадто молодою й наївною, й вона усє ще ставила над усе красу людської особистості, красу людського тіла й піднесену картину космічних просторів. Надалі, после Ренесансу, цей юний й гарний індивідуалізм, чудово й чесно відчуваючий свою обмеженість, якщо прогресувати у своїй ізольованості, у своїй віддаленості від усього зовнішнього й від усього живого, у своїй жорсткості й жорстокості, у своїй нелюдськості до усьому навколишньому.

Ідеї гуманізму - духовна основа розквіту мистецтва епохи Відродження. Мистецтво Відродження перейнято ідеалами гуманізму, воно та створило образ прекрасної, гармонійно розвиненої людини. Італійські гуманісти вимагали свободи для людини. " Алі свобода в розумінні Ренесансу, - писавши його знавець А.Е.Джівелегов,- мала на увазі окрему особистість. Гуманізм доказував, що людина у своїх почуттях, у своїх думках, у своїх віруваннях не підлягає ніякій опіці, що над нею не винне бути сили, що мішає її відчувати й думати як хочеться " . У сучасній науці немає однозначного розуміння характеру, структури й хронологічних рамок ренесанського гуманізму. Алі безумовно, гуманізм варто розглядати як головний ідейний зміст культури Відродження, невіддільної від усього ходу історичного розвитку Європи в епоху розкладання феодальних й зародження капіталістичних відносин. Гуманізм був прогресивним ідейним рухом, що сприяв ствердженню нової культури, спираючись насамперед на античну спадщину. Гуманізм переживши ряд етапів: становлення в XIV сторіччі, яскравий розквіт слідуючого сторіччя, внутрішню перебудову й поступовий занепад в XVI сторіччі. Еволюція Відродження був тісно заговорили українською у " язана із розвитком філософії, політичної ідеології, науки, інших форм суспільної свідомості й, у свою чергу, зробила потужний вплив для культури Ренесансу.

Естетика Ренесансу,( пише А. Ф. Лосєв,( базувалася на людській особистості, але й вона чудово розуміла обмеженість цієї особистості. Вона буйно й бурхливо заявляла про права людського суб " єкта й потребувала його звільнення ( й духовного, й душевного, й тілесного, й взагалі матеріального. Алі естетика Ренесансу володіла одною чудовою властивістю, чого над наступній естетиці буржуазно - капіталістичного світу: вон знала й відчувала всю обмеженість ізольованого людського суб " єкту. І це назавжди наклало печатку трагізму протягом усього нескінченно революційну стихію індивідуалізму Відродження”.

На думку Лосєва, найглибшу критику індивідуалізму давши у XVIст. Шекспір, титанічні герої якого настільки повні самоствердження цієї епохи. Герої Шекспіра (Гамлет, Макбет) показують, як індивідуалізм виявляє свою власну недостатність й свою трагічну приреченість. Ренесанс, що так глибоко пронизує всю суть творчости Шекспіра, у кожній його трагедії перетворюється лише в цілу гору трупів, бо така страшна, нічим нескорима і убивча самокритика усієї естетики відродження. Шекспір, ( підтверджує Лосєв, ( колосальна спадщина індивідуалізму Ренесансу, на зорі буржуазного індивідуалізму давши нещадну критику цого абсолютного індивідуалізму, хоча лише у ХІХ й XX ст. стали розуміти вся його обмеженість й неможливість.

Лосєв приводити й інші приклади, із іншої області людських знань епохи Ренесансу. Геліоцентрична система Коперника, її розвиток у Бруно ( пише він, ( засновані зовсім не так на висуненні вперед су-цільної людської особистості, навпроти, на тлумаченні людини, та і усієї тієї планети, на якій вона живе в якості непомітної “піщинки” у безкінечній світобудові. Коперник, Кеплер, Галілей забирають у людини її життєвий грунт у виді нерухомої землі, а готика змушує людську особистість рватися нагору аж до утрати свого земного тяжіння й маси. Хіба це стихійне самоствердження людської особистості(

А. Ф. Лосєв робить найвищою мірою важливий висновок, що стосується самої тенденції історичного розвитку: самий Ренесанс ще не був етапом буржуазно-капіталістичної формації. Він лише її підготовляв, й притім несвідомо, незалежно від собі. Культура приватної власності й культура виробництва на основі експлуатації робочої сили в епоху Ренесанса починалася, але й вона тут був ще занадто молодою й наївною, й вона усє ще ставила над усе красу людської особистості, красу людського тіла й піднесену картину космічних просторів. Надалі, после Ренесансу, цей юний й гарний індивідуалізм, чудово й чесно відчуваючий свою обмеженість, якщо прогресувати у своїй ізольованості, у своїй віддаленості від усього зовнішнього й від усього живого, у своїй жорсткості й жорстокості, у своїй нелюдськості до усьому навколишньому.

Ідеї гуманізму - духовна основа розквіту мистецтва епохи Відродження. Мистецтво Відродження перейнято ідеалами гуманізму, воно та створило образ прекрасної, гармонійно розвиненої людини. Італійські гуманісти вимагали свободи для людини. " Алі свобода в розумінні Ренесансу, - писавши його знавець А.Е.Джівелегов,- мала на увазі окрему особистість. Гуманізм доказував, що людина у своїх почуттях, у своїх думках, у своїх віруваннях не підлягає ніякій опіці, що над нею не винне бути сили, що мішає її відчувати й думати як хочеться " . У сучасній науці немає однозначного розуміння характеру, структури й хронологічних рамок ренесанського гуманізму. Алі безумовно, гуманізм варто розглядати як головний ідейний зміст культури Відродження, невіддільної від усього ходу історичного розвитку Європи в епоху розкладання феодальних й зародження капіталістичних відносин. Гуманізм був прогресивним ідейним рухом, що сприяв ствердженню нової культури, спираючись насамперед на античну спадщину. Гуманізм переживши ряд етапів: становлення в XIV сторіччі, яскравий розквіт слідуючого сторіччя, внутрішню перебудову й поступовий занепад в XVI сторіччі. Еволюція Відродження був тісно заговорили українською у " язана із розвитком філософії, політичної ідеології, науки, інших форм суспільної свідомості й, у свою чергу, зробила потужний вплив для культури Ренесансу.

Відроджені на античній основі гуманітарні знання, що включали етику, риторику, філологію, історію, виявилися головною сферою у формуванні й розвитку гуманізму, ідейним стрижнем якого стало вчення про людину, її місце й роль природі й суспільстві. Гуманістична етика висунула на перший план проблему земного призначення людини, досягнення щастя його власними зусиллями. Гуманісти по-новому підійшли до запитання соціальної етики, У рішенні які смердоті спиралися на уявлення про великий потенціал творчих здібностей й волі людини, про її широкі можливості побудови щастя на землі. Важливою передумовою успіху смердоті вважали гармонію інтересів індивіда й суспільства, висували ідеал вільного розвитку особистості й нерозривно заговорили українською у " язаного із ним удосконалювання соціального організму й політичних порядків. Це надавало багатьом етичним ідеям й вченням гуманістів яскраво виражений характер.