Останні роки

Дві останні роботи Сергія Йосиповича — документальний фільм, присвячений Піросмані, і художня картина «Ашик-Керіб», знята за мотивами казки М. Лермонтова про пригоди «мандруючого трубадура», який проходить через тисячу випробувань, щоб знайти свою кохану, й присвячена пам'яті Андрія Тарковського, чиї творчість і дружбу високо цінував Параджанов. Фільм не випускали в широкий прокат, але Параджанов з фільмом «Ашик-керіб» побував на фестивалях в Голландії, Німеччині і Венеції. Газета «Монд» із цього приводу писала: «Кращої вітрини перебудови в радянському кінематографі, аніж фільми „Ашик-керіб“ Сергія Параджанова і „Маленька Віра“ Василя Пічула, на фестивалі у Венеції важко було б знайти…» Після успіху в Європі, 6 грудня 1988 року, картині «Ашик-керіб» нарешті було видано посвідчення про дозвіл.

Смерть прийшла до нього тоді, коли в Єревані розпочалася робота над автобіографічною картиною «Сповідь». Оригінальний негатив включено до фільму «Параджанов. Остання весна». Були зняті перші 300 метрів плівки, проте здоров'я режисера було вже сильно підірвано.

Величезною трагедією для Параджанова стала смерть його сестри Ганни. Він власноруч зробив надзвичайно красиве вбрання для труни. А за декілька місяців у самого Параджанова виявили рак легені. Операцію з видалення легені було проведено в Москві, але стан Сергія Йосиповича не покращився. У одному з своїх інтерв'ю Параджанов сказав: «Всі знають, що у мене три батьківщини. Я народився в Грузії, працював в Україні і збираюся вмирати у Вірменії». 17 липня 1990 року він приїхав до Єревану, де через три дні і помер.

Параджанова поховали 25 липня в Пантеоні геніїв вірменського духу, поряд з Арамом Хачатуряном, Вільямом Сарояном й іншими діячами мистецтва, літератури і науки Вірменії

Творчість

Фільмографія

· 1951 — Молдавська казка

· 1954 — Андрієш

· 1954 — 62 (кілька документальних і науково-популярних картин — «Наталія Ужвій», «Думка», «Золоті руки»)

· 1958 — Перший парубок

· 1961 — Українська рапсодія

· 1962 — Квітка на камені

· 1964 — Тіні забутих предків

· 1966 — Київські фрески

· 1968 — Діти Комітасу

· 1969 — Колір гранату (Саят-Нова)

· 1969 — Акоп Овнатанян

· 1984 — Легенда про Сурамську фортецю

· 1986 — Арабески на тему Піросмані

· 1988 — Ашик-керіб

· 1990 — Сповідь (не закінчено, оригінальний негатив включено до фільму Параджанов. Остання весна (1992))

Сценарії

· 1964 — Тіні забутих предків

· 1965 — Київські фрески

· 1968 — Акоп Овпатанян

· 1969 — Колір гранату

· 1986 — Арабески на тему Піросмані

· 1989 — Етюди про Врубеля

· 1990 — Лебедине озеро. Зона

· 1990 — Сповідь

Художник-постановник

· 1970 — Колір гранату

Ната́лія Миха́йлівна Ужві́й (27 серпня (8 вересня) 1898, Любомль — 22 липня 1986, Київ) — українська радянська акторка театру і кіно.

Народилася у Любомлі на Волині. 1922 — 25 навчалася в Драматичній студії при Першому Державному Драматичному Театрі УРСР ім. Т. Шевченка у Києві і виступала на його сцені. 1925 — 26 в Одеській «Держдрамі», 1926 — 34 в «Березолі», далі в Харківському Українському Драматичному Театрі ім. Т. Шевченка і з 1936 в Київському Державному Академічному Українському Драматичному Театрі ім. І. Франка. Найяскравіше талант Ужвій розвинувся в «Березолі».

Була одружена з українським поетом-футуристом Михайлом Семенком (Михайль Семенко). Вони розлучилися у 1936 році, а 23 жовтня 1937 року його розстріляли. В цьому шлюбі єдиною дитиною був син Михайло (1927 р. н.). Він теж проявляв поетичний дар, писав вірші. Після розлучення залишився з Наталією Ужвій. Навчався в Київському університеті на факультеті міжнародних відносин. Помер від менінгіту 13 грудня 1951 року.

В її репертуарі близько 213 ролей у театрі і 20 у кінофільмах. Найкращі з них: Фруманс («Золоте черево» Ф. Кроммелінка, 1926), Маґельон («Король бавиться» В. Гюґо, 1927), Джулія («Змова Фієско…» Ф. Шіллера, 1928), Тьотя Мотя («Мина Мазайло», М. Куліша, 1929), Череда («Кадри» І. Микитенка, 1931), Тугіна («Остання жертва» О. Островського, 1939), Беатріче («Багато галасу даремно» В. Шекспіра, 1940) та ін. Пізніше — в ролях героїнь майже в усіх драмах О. Корнійчука, О. Левади, М. Зарудного й інших радянських драматургів. У кіно: Ярина («Тарас Шевченко», 1926), Марина («Тарас Трясило», 1927), Настя («Прометей», 1936), Анна («Украдене щастя», 1952), Марія («Земля», 1954, за одноіменною повістю О.Кобилянської) та ін.