Останні роки життя. «Посмертні» репресії

У середині жовтня 1943 року у Олександра Богомольця стався прорив плеври і мимовільний пневмоторакс на тлі давнього туберкульозу, котрим він заразився ще в дитинстві від матері на каторзі. Ситуація ускладнювалася тим, що Олександр Олександрович, незважаючи на туберкульоз, багато курив.

Повторний пневмоторакс трапився в липні 1946 року на дачі. Спроби друзів і колег зупинити хворобу виявилися безуспішними. 17 липня 1946 академік Олександр Богомолець продиктував останні розпорядження синові, Олегу Олександровичу, а 19 липня о 22 годині 15 хвилин його не стало.

Похований академік в парку, посадженому ним і його учнями, біля будинку, де він жив.

До місця поховання академіка везли вулицями ще не відновленого після бомбардувань Києва з військовими почестями — на артилерійському лафеті.

Смерть академіка Богомольця розлютила Сталіна. Радянський диктатор, який цікавився ідеями президента української Академії Наук, сподівався, що той запропонує йому рецепт якщо не безсмертя, то тривалого довголіття. Тому колеги і родичі академіка зазнали гонінь.

Влітку 1950 року в Києві відбулося виїзне засідання Академії Наук СРСР і Академії Медичних Наук СРСР в Києві. На ньому вчення Олександра Богомольця про роль сполучної тканини у формуванні імунної системи людини було назване «антинауковим». Жодні аргументи наукового характеру не наводилися. Вченому натомість посмертно ставили в провину насадження ідеалістичного світогляду і намагання поборювати вчення Івана Петровича Павлова — того самого, хто дав молодому дисертанту Богомольцю путівку в наукове життя і високо цінував його як дослідника.

Засновані Олександром Богомольцем Інститут експериментальної біології і патології та Інститут клінічної фізіології опинилися під загрозою знищення. Ситуацію врятував парторг Інституту експериментальної біології і патології, який виявився порядною людиною і зміг переконати українське партійне начальство в абсурдності звинувачень. Однак засновані академіком Богомольцем інститути всі ці роки не працювали. Відновили вони свою роботу лише після смерті Сталіна.

Родина

У Олександра Олександровича і Ольги Георгіївни Богомольців був єдиний син — Олег Олександрович Богомолець (1911–1991). Український патофізіолог, член-кореспондент Академії Наук УРСР, заслужений діяч науки і техніки УРСР.

Двоюрідний брат — Богомолець Вадим Михайлович (1878–1936), військовий діяч УНР, військово-морський дипломат, представник УНР у Румунії.

Донька Олега Олександровича, Катерина Олегівна (нар. 1939) — професор кафедри патологічної анатомії Національного медичного університету ім. Богомольця. Працювала анестезіологом в Інституті туберкульозу і грудної хірургії під керівництвом академіка Миколи Амосова.

Її сестра, Олександра Олегівна (нар. 1958) — дитячий лікар-реаніматолог, нині на пенсії. Завідує квартирою-музеєм Олександра Олександровича Богомольця.

Донька Катерини Олегівни — Ольга Вадимівна Богомолець (нар. 1966), українська співачка, лікар, громадський діяч. Заслужений лікар України, доктор медицини, професор Київського національного медичного університету ім. Богомольця. У 1994 році заснувала власну клініку лазерної медицини (нині — Інститут дерматології і косметології доктора Богомолець). Доктор Ольга Богомолець — автор понад 70 наукових робіт і 9 патентів на винаходи у сфері лікування шкірних захворювань.

Наука

Праці академіка Богомольця сприяли розвиткові практично всіх галузей патологічної фізіології. Вони стосувалися питань ендокринології, порушення обміну речовин, імунітету й алергії, раку, патології кровообігу (зокрема гіпертонії), патогенезу шоку, механізму дії переливання крові, старіння організму тощо.

Основною ідеєю багатьох праць Олександра Богомольця є висунуте ним положення про те, що виникнення, перебіг і кінець захворювання залежать не тільки від причини, яка викликала хворобу, а й від здатності організму до опору, тобто від його реактивності. Остання, на думку академіка, зумовлюється станом нервової системи і сполучної тканини.

Олександр Олександрович Богомолець створив учення про фізіологічну систему сполучної тканини, до якої включав різноманітні сполучнотканинні клітини та міжклітинні утворення. Він вважав, що така система виконує в організмі кілька функцій: захисну (фагоцитоз і утворення антитіл), пластичну (загоювання ран, виразок, зростання переломів кісток та ін.) і трофічну (участь в обміні речовин).

Велике значення мають праці академіка Богомольця, присвячені переливанню крові. В них доведено, що переливати кров доцільно не лише за її нестачі, а й з метою підвищення реактивності організму.

В останні роки життя Олександр Богомолець багато уваги приділяв питанням старіння організму. Як і Ілля Мечников, вважав, що людина за своєю природою може жити 125–150 років; старіння, що наступає у 60—70 років — передчасне і зумовлене несприятливими умовами життя та захворюваннями.