Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Цивілізаційний вимір економічного розвитку




Читайте также:
  1. II. Сучасний стан розвитку освіти
  2. Аналіз системи, що автоматизується у заданій предметній області, напрямків її розвитку, бізнес-процесів, принципів моделювання
  3. Багатовимірні масиви
  4. Більш повну практику ціноутворення в сучасних умовах у розвинутих країнах світу допоможе з’ясувати короткий виклад розвитку теорії ціни.
  5. Братський рух та його роль у розвитку української культури.
  6. Використання методів і прийомів роботи з метою розвитку зв'язного мовлення. Загальна характеристика методів, прийомів та форм роботи над зв'язним мовленням
  7. Вимірювання величини виробничого потенціалу підприємства на базі поелементного підходу
  8. Вимірювання потужностей НВЧ.
  9. Вимірювачі народжуваності
  10. Виробнича структура підприємства та фактори її розвитку

Видатний англійський історик і соціолог А.Тойнбі вважав, що «цивілізації – це цілісності, частини яких узгоджені одна з одною та взаємозалежні... Усі аспекти соціального життя цивілізації, що знаходиться у стадії зростання, скоординовані у єдине ціле, де економічні, політичні та культурні елементи узгоджені в силу внутрішньої гармонії».

У дослідженні природи поняття ци­вілізація цікавою також є позиція сучасного російського теоретика В.З. Балікоєва. Він, виходячи із визнання наявності діалектичного зв’язку між формаційним і цивілізаційним підходом, по-перше, визначає такий основний критерій їх відмінностей: якщо формаційний підхід, пояснюючи історичний прогрес, визнає домінантою економіку, то цивілізаційний такою домінантою вважає загальнолюдські цінності, або, говорячи словами філософа В.В. Ільїна, « гуманітарну тотожність людства – кристалізовану в адаптації систему раціональної кооперації людей, за­в’я­зану на загальнозначущі засоби комунікації та інтеракції (мову, типологічні прин­ципи екзистенціального самоствердження у вигляді морально-правової, виробничої, нормативної регуляції самопроявів)». По-друге вважає, що «Формація – основа. Цивілізація – діалектика формаційних структур, їх окультурювання, оморальнювання, піднесення у ранг людських цінностей. Формація – фундамент. Цивілізація - сучасна суспільна форма її існування з урахуванням і синтезом усіх цінностей, багатств людської історії», отже, «Цивілізація, на відміну від формації, пов’язана не стільки із матеріально-речовими, скільки з духовними аспектами суспільного розвитку, до того ж із тією їх частиною, яка визначається не тільки (і не у всьому) існуючим способом виробництва».

Єднають згадувані інс­титуціональні форми існування економіки та суспільства закономірності розвитку технологічного способу виробництва. Водночас, специфіка цивілізаційного підходу полягає, на­сам­перед, у визнанні критерію духовності (у широкому розумінні сутності та змісту цього поняття та явища, про що вже йшлося вище у зв’язку з аналізом поглядів Гегеля, С. Булгакова тощо щодо суті, місця та ролі людини у суспільному виробництві), як умови та результату економічного, соціального, культурного розвитку суспільства в межах даної цивілізації. Існування такого критерію, як умови пізнання закономірностей сучасного економічного розвитку, формує нагальну потребу дослідження не абстрактного суспільства взагалі, а сутності, функцій, структури та закономірностей прояву діалектичної єдності двох його складових, певного дуалізму природи та механізмів саморозвитку: типу еко­номіки, з усією різнобарвною палітрою мотиваційних чин­ників її функціонування, та власне суспільства, з його індивідуалізацією, су­б’єк­тивізацією економічних і соціальних цілей, інтересів, мотивів, домінуючим впливом на прийняття рішень з боку домінуючого ж таки сучасного середнього класу тощо. Адже досліджуючи сутність інституціональних основ економічних і соціальних процесів у їх розвитку ми, за будь-яких умов, виходимо із розуміння того факту, що усі во­ни пов’язані з діяльністю людини, індивіда.



Саме людина є не­ві­д’є­­м­­ною скла­до­вою, елементом будь-якої складної соці­а­­ль­ної системи, визначаючи та опосеред­ко­ву­ючи, таким чи­ном, усі соціальні процеси: економічні, політичні, духовні тощо. Узагалі, «історія, - зазначали К.Маркс і Ф.Ен­гельс, - не робить нічо­го, вона не­ воло­діє ніяким неосяжним багатством», вона «не б’є­ть­ся ні в яких би­т­вах!» Не «істо­рія, а саме людина, дійсна жива людина – ось хто ро­бить усе це, усім володіє та за все бореться. Історія – не що інше, як діяльність лю­ди­ни, що переслідує свої цілі». Тому людина, як індивідуальність, утримує в собі, за словами Гегеля, нескінченну мно­жи­н­ність від­носин і зв’язків, що належать до конкретного змісту людської душі. Таким чином, цивілізаційний вимір економічного розвитку знаходить свій прояв, насамперед, у рівні розвитку власне людини, як ключової ланки та показника розвитку самої цивілізації.



Звичайно, екстенсивна, монотонна, некваліфікована, або мало­квалі­фі­ко­­ва­на праця, як масове явище у 18-19 ст., не могла стати основою висхідної концептуальної схеми визначення дійсного місця та функцій людини у си­сте­мі ви­робництва, соціально-економічних відносин, оскільки слабо впливала на трансформа­цію структури індивідуальних потреб, що визначають зміни у характері та змі­сті пра­ці, її творче збагачення. Адже, як це зазначав ще Г. Гегель, вирішаль­не значення має не рефлексія як така, а те середовище, у якому й утворюється тотожність загального та одиничного. Лише завдяки якісним змі­нам, що від­бу­ва­ли­ся в економічній системі на основі її циклічного розвитку, пе­ре­т­во­рен­ням у структурі та якості елементів продуктивних сил, відносин влас­ності, у ХХ ст. скла­даються умови, як для зміни ролі людини у системі ви­робництва, так і для формулювання якісно но­вої парадигми розв’я­за­н­ня тео­ретичних і практичних проблем такої зміни, тобто умови виникнення нової цивілізаційної епохи. В основі такої парадигми ле­жить уява про те, що «Люд­ст­во повинно надалі об’єд­ну­ва­тися не примусом, тобто політичними засобами, а інтересами, тобто засобами соціальними».



У цьому контексті надзвичайно плідною та конструктивною уявляється фі­лософія методології економічних досліджень запропонована на початку ХХ ст. усесвітньо відомим релігійним філософом С. Булгаковим. У праці «Філософія гос­подарства» (1912) він сформулював деякі клю­чові прин­ципи методології досліджень впливу цивілізаційних чинників на економічний розвиток, зокрема, зробив наголос на необхідності аналізу та­­ких інституціональних чинників економічного розвитку, як свобода та творчість, мі­с­це осо­бис­тості в господарстві та його етика, підкреслюючи, що сво­бо­да є загальною основою творчого процесу: «там, де є життя та сво­бода, є місце й для нової творчості, там уже виключений автома­тизм, який випливає з визначе­ного та незмінного устрою світового механізму, що йде як заведений го­дин­ник, тому й господарство - як у широ­кому, так і в вузькому, політико-еконо­міч­ному розумінні - також є творчість, синтез свободи та необхідності».

Водночас, згадуваний вище С. Булгаков, вже на початку ХХ ст. про­г­но­зував вихід економічного життя з жорстких рамок детермінізму, оскільки господарст­во, що розглядається як творчість, є й психологічним феноменом, явищем духовного життя, так само, як і всі інші сторони людської діяльності та праці. Саме тому, - зазначає С. Булгаков, - полі­­тична економія має потребу у щепленні справжнього реалізму, який необхідно включає в себе й «причинність через свободу» й істо­ричний психологізм, який може помічати духовну атмосферу даної епохи. В основі такого підходу до розуміння напрямів розвитку предмету полі­тич­ної економії, безперечно, лежить уява про суспільство як про цілісну, багатовекторну систему зі складною стру­ктурою.

Отже, головною ознакою, принципом сучасних філософських погля­дів на природу економічного розвитку стає «олюдненість» економічних відносин, перехід від по­­­бу­до­ви абстрактних моделей і схем функціонування господарських систем у площину досліджень інтересів, умов і чинників самореалізації в економічному сере­довищі лю­дини, як цілісності, в усіх її проявах: як людини економічної, соціальної, духовної, інформаційної, інституціональної тощо, як внутрішнього ядра су­т­ності та поля функціонування сучасної економічної системи.

Критеріальною[19] основою такої ево­­люції можна вважати, по-перше, стрімке зростання інформації про оточуючий світ, його взаємозалежності та протиріччя, розвиток форм, методів, можливостей обро­б­ки, осмислювання, конвертації цієї інформації у певну систему знань, адже, із рештою, матір’ю інтуїції є саме інфор­ма­ція, помножена на знання, тран­с­формована у них, а по-друге, так само стрімке зростання потреби та можливостей щодо ви­користання в економічних дослідженнях досягнень інших наук.

Як зазначають дослідники проблеми, перехід від одного рівня світової ци­вілізації до іншого здійснюється через глобальні за своїм змістом технологічні революції, що відбивають якісні стрибки у розвитку суспільно-продуктивної сили праці людини, способи її взаємодії з природою. Адже, сутнісну відмінність люди­ни від інших видів слід шукати, на думку вчених[20] у специфіці її відносин із природою, тільки людина має можливості, як пристосовуватися до зовнішніх умов, так і пристосовувати природу до своїх потреб, створюючи у процесі виробництва матеріальних благ і послуг умови для вдосконалення та розвитку знарядь праці, додаткового продукту, отже й умови для саморозвитку.

У наукових джерелах висловлюється думка, згідно якої виробництво додаткового продукту є загальним, єдиним для усіх локальних цивілізацій і людства в цілому законом існування. Якщо додатковий продукт втілюється, насамперед, у культурі матеріальній, то духовна культура породжує середовище взаємодії, яке забезпечує інтеграцію та взаєморозуміння між членами суспільства на основі спільності мови, певних інституціональних норм і правил господарської та соціальної, ментальної поведінки. Водночас, як матеріальна так і духовна культура сприяють формуванню певної соціальної структури суспільства, пов’язаної з існуючими формами виробництва, розподілу та привласнення продукту.

Якщо на перших стадіях свого становлення та розвитку будь-яка локальна цивілізація уявляє собою, як система, щось однорідне, не структуризоване, єдине, коли жодний вид діяльності не є відокремленим, автономним, то у процесі переходу її на технологічну стадію розвитку її економіка, по-перше, набуває такої автономності, а по-друге, набуває рис багатоукладності внаслідок розвитку суспільного поділу праці його характеру та змісту, майнового розшарування тощо. Подібні процеси структуризації відбуваються й в інших сферах суспільного життя, зокрема, у культурі, науці, соціальному середовищі (соціальні стандарти, норми та правила поведінки у суспільстві тощо).

Як зазначається у наукових джерелах, першою в історії людства технологічною революцією була неолітична, завдяки якій у сільському господарстві почали широко використовуватися відповідним чином оброблені камінні знаряддя праці. Саме цим було забезпечено перехід від збирального до виробничого та переробного господарства. Ця технологічна революція відкрила аграрну (доіндустріальну) цивілізацію, для якої головною формою багатства і по суті головним знаряддям виробництва стала оброблювана земля. Цей етап розвитку господарства зайняв значний відрізок історії людства – 8-10 тис. років. Вона була панівною до середини XVIII ст.

Промислова революція другої половини XVIII ст. – першої третини ХІХ ст. започаткувала індустріальну цивілізацію, що притаманна багатьом країнам світу і на сьогодні. Ґрунтуючись на застосуванні системи машин і механізації виробничих процесів, індустріальна економіка зробила новий крок у подальшому зростанні продуктивної сили праці людини, забезпеченні її панування над силами природи. Вперше в історії людства створені працею людини засоби виробництва, передусім механічні знаряддя праці, стали головною формою багатства суспільства.

Індустріальна цивілізація сприяла розвитку суспільного поділу праці, спеціалізації та кооперування виробництва. Водночас були породжені економічні межі розвитку індустріальної цивілізації. Зведення праці людини до функції чинника виробництва визначило діапазон можливих меж її виробничої діяльності. Сформувалося об’єктивне протиріччя між загальною логікою історичного прогресу, який вимагає підпорядкування всього виробничого процесу розвитку людини, її потреб та здібностей, і метою індустріального розвитку. Формою вирішення цієї суперечності стало зародження і нагромадження, розпочинаючи з середини ХХ ст. в межах індустріальної економіки, нових якісних елементів постіндустріального розвитку. Особливий імпульс цього процесу надав новий етап НТР.

Однією з особливостей етапу переходу від індустріальної до постіндустріальної цивілізації стало формування системи загальнолюдських цінностей, на базі визнання яких у сучасних умовах лише й можна сформувати систему цілей економічного розвитку та механізм узгодження інтересів різних суб’єктів економічної діяльності та різних соціальних груп, що , власне, й буде сприяти досягненню сталого розвитку. Водночас, слід зазначити, що процес формування та реалізації загальнолюдських цілей і цінностей на базі економічного розвитку пов’язаний із проблемами відсутності рівноважного сприймання їх у різних країнах та регіонах планети внаслідок існування різних технологічних способів виробництва, отже й різних цивілізаційних підходів до розуміння функцій економічного розвитку у житті суспільства. Така неоднозначність у розумінні природи та призначення економічного розвитку в сучасних умовах породжує не тільки протистояння, посилює конкуренцію різних країн, регіональних об’єднань тощо, але й феномен цивілізаційного перевербування, війн за зміну та перетворення ідентичності[21].

Водночас, сучасний інноваційно-технологічний спосіб виробництва, що склався у розвинених країнах породжує й нові проблеми, як всередині цих країн, так і в їх стосунках з іншими країнами та регіонами планети. Насамперед, це проблема внутрішніх можливостей розвинених країн пов’язана із складністю підтримки високих темпів економічного зростання та високих соціальних стандартів для населення, за які несе відповідальність, як суспільство, так і держава. Адже саме такі можливості та стандарти роблять привабливою сучасну західну цивілізацію в очах та думках значної частини населення планети. Ще одна проблема внутрішнього характеру виникає в розвинених країнах в умовах розвитку інформаційного способу виробництва та інформаційного суспільства (інформаційної цивілізації). З одного боку, інформаційна економіка позитивно впливає на формування таких ефективних чинників економічного зростання та розвитку як інтелектуальний капітал, інтелектуальний потенціал, інтелектуальна власність, з іншого – веде до більш жорсткої соціальної поляризації суспільства, оскільки умова отримання та підтримки надвисоких соціальних стандартів сьогодні пов’язується із отриманням якісної освіти, що, навіть у розвинених демократичних суспільствах, стає усе більш складним завданням.

За цих умов держава у розвинених країнах має розв’язати сукупність завдань: забезпечити стале зростання продуктивності праці в усіх секторах економіки, оптимізувати споживання основних соціальних груп населення, зменшити соціальну диференціацію у суспільстві та, навпаки, посилити його соціальну мобільність, не допускаючи закриття кордонів між різними соціальними стратами, як у межах середнього класу, так і між іншими соціальними групами суспільства, що забезпечить найбільш повне використання пасионарних людських ресурсів у забезпеченні економічного зростання, отже й розвитку.

З метою продовження життєвого циклу розвитку сучасної технологічної цивілізації, та дифузії загальнолюдських цінностей в різних регіонах планети як умову, спосіб виживання та домінування розвинені країни змушені також розповсюджувати певні стандарти нового технологічного способу виробництва, стандарти соціальні (звичайно у спрощеному варіанті) на усі континенти планети, що, з одного боку, безперечно позитивно впливає на реалізацію функцій економічного розвитку, однак, водночас, породжує нові проблеми щодо формування та запровадження сталого розвитку, поза яким в історичній перспективі, як вже про це говорилося, життя та розвиток людства на планеті неможливі.

 

 


Дата добавления: 2014-12-03; просмотров: 56; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.01 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты