Ринок і держава

Головною перевагою ринкової економіки є вільна конкуренція. Вона забезпечує формування попиту, пропозиції, цін і з точки зору ринкового господарства є найкращим механізмом розподілу прибутків між суб’єктами господарювання. Через механізм конкуренції, попиту, пропозиції та ринкових цін ринок забезпечує саморегулювання економіки. Через конкуренцію ринкові відносини активно впливають на рівень витрат на виробництво товару, науково-технічний прогрес, на задоволення платоспроможного попиту населення. Внаслідок дії закону вартості, попиту та пропозиції, інших законів ринкової економіки індивідуальна праця зводиться до суспільно-необхідної та визначення вартості і ціни товару. Механізм міжгалузевої конкуренції сприяє вирівнюванню прибутків підприємців різних галузей виробництва, тобто утворенню середньої норми прибутку. Орієнтуючись на ринкові ціни і намагаючись одержати максимальний прибуток, підприємці направляють свої кошти на випуск тих товарів які користуються попитом. В результаті досягається відповідність між обсягом виробництва і суспільними потребами, формуються необхідні економічні пропорції. Саморегулювання ринку здійснюється тоді, коли за допомогою конкуренції, очищується суспільне виробництво від економічно слабких, нежиттєздатних господарських одиниць і, навпаки, воно сприяє найбільш ефективним, що підвищує середній рівень ефективності народного господарства.

Проте ринок - не всемогутній. Він вирішує далеко не всі проблеми економічного життя суспільства та навіть породжує певні негативні моменти, що заважають подальшому прогресу суспільства. Так, наприклад, незалежно від форми підприємництва (одноосібне володіння, товариство, корпорація) економічні суб’єкти прагнуть пристосуватися до ринкових відносин і в певній мірі впливати на них. На рівні малих та середніх підприємств таке пристосування проявляється у швидкому реагуванні на зміни попиту і пропозиції, в активній інноваційній політиці, у скороченні управлінських витрат тощо. Але, на відміну від малого та середнього бізнесу, який пристосовується до ринкової стихії, великі монополістичні підприємства активно діють в напрямі обмеження ринково-конкурентної стихії. Вони спрямовують свою діяльність на впорядкування господарської системи, захищають і стабілізують її з метою забезпечення економічних переваг висококонцентрованим господарським одиницям. Тобто олігополія та монополія вносять елемент свідомого дерегулювання ринкових відносин. На певному етапі розвитку сама ринкова система руйнуєсвою основну ознаку -вільну конкуренцію, і розвиваються процеси самогальмування, які роблять неможливим нормальне суспільне відтворення. Інакше кажучи, йдеться про певні негативні наслідки ринкового саморегулювання. Назвемо лише окремі з них. Розвиток ринкової економіки в умовах вільної конкуренції неминуче приводить до високої концентрації і централізації виробництва й капіталу, що породжує монополію. Останні придушують вільну конкуренцію, оскільки контролюють ціни, нав’язують свої умови ринку з метою отримання високих прибутків. Усе це паралізує і руйнує створений віками ринковий механізм вільної конкуренції, який забезпечував прогресивний розвиток продуктивних сил.

Ринкові відносини неминуче призводять до утворення відносно надлишкового рівня зайнятості населення, що в наслідкупризводитьдобезробіття. Ринкова економіка вимагає наявності безробіття, так як воно забезпечує підприємцям великий прибуток, оскільки дає можливість зменшувати заробітну плату зайнятій частині населення, збільшувати тривалість робочого дня та інтенсивність праці, обмежувати пропозицію товарів, щоб не допустити зниження цін тощо.

Ринкова економіка не може забезпечити повне використання матеріальних ресурсів. Про це свідчить циклічний розвиток виробництва. На фазі кризи руйнуються продуктивні сили суспільства. Навіть у період піднесення економіки хронічним стало неповне використання виробничих потужностей.

Ринок дає лише інформацію про поточні економічні проблеми. Наприклад, про необхідність зменшення собівартості продукції, підвищення продуктивності праці тощо. А на перспективу розвитку економіки та суспільства, на формування стратегій майбутнього відтворення ринок не зацікавлений у фінансуванні видатків.

При ринковій економіці відсутня можливість відтворення у галузях, які не дають прибутку, але продукція яких вкрай потрібна суспільству. Наприклад, в усіх країнах сільське господарство є збитковим. Ринковий механізм неминуче призводить до зростання цін на продукцію сільського господарства, створюючи додаткові проблеми її реалізації та загальної доступності.

Ринок не може забезпечити навіть просте відтворення у сфері суспільних товарів та послуг. Суспільні товари - це товари, що споживаються спільно всіма членами суспільства, тобто це суспільний транспорт, система освіти і охорони здоров’я, оборона, управління, охорона правопорядку тощо.

Ринковий механізм виявляється нездатним відтворити стан навколишнього середовища. Намагання приватних фірм уникнути розв’язання екологічних проблем у процесі своєї діяльності і за рахунок цього скорочувати витрати виробництва приводить до екологічної кризи.

Ринкова економіка не тільки не в змозі врахувати потреби всього населення, а й постійно розшаровує суспільство на багатих та бідних, створюючи постійну конфронтацію і напруженість, поляризує верстви населення чим формує загрозу власному існуванню.

Отже ринковий механізм має певні межі своєї дії. Його ефективне функціонування, як засвідчує досвід, можливе лише за умови активного регулювання з боку держави. Держава намагається оптимально поєднати конкурентні ринкові та державні регулюючі сили в господарській системі. Тобто, економічна політики держави має дві основні концепції, що відображають тісний взаємозв’язок між державним регулюванням економіки та її ринковим саморегулюванням. Держава і ринок визначають і напрям, в якому розвиваються економічні процеси, і обсяги регулюючих функцій, які час від часу змінюються. Серед чинників взаємодії ринку і держави є рівень розвитку продуктивних сил, характер історичних змін, що притаманні на даний момент в суспільстві, політико-економічна орієнтація країни, її соціальна структура, національні особливості та ін. Порушення гармонії взаємозв’язку ринку і держави, логіки економічних процесів в бік одержавлення призводить до кризових явищ розвитку, повної стагнації країни. Зловживання ж ринковими механізмами, вільною конкуренцією провокує стихію лібералізму до потужних соціальних струсів. Тому країни ринкового світу створили систему державного економічного регулювання, що є актуальною і для Української держави через відповідні економічні реформи (приватизацію, лібералізацію, фінансову стабілізацію, відкритість економіки та ін.). Вони є цілями підвищення рівня життя широких верств населення, формування розвинутої матеріальної та духовної культури народу, досягнення соціального миру і стабільності, гармонії у взаєминах людини з природою, екологічної безпеки, зміцнення здоров’я нації, забезпечення державі гідного місця у світовому співтоваристві. Для України характерним є те, що становлення ринку та інститутів державотворення збігаються у часі, але внаслідок слабкості держави існує загроза деформування ринкових структур. Тому актуальною є розбудова тих інститутів держави, які компенсують негативні, побічні наслідки функціонування ринку та полегшують набуття економікою країни соціально-ринкового змісту розвитку, а саме державної підтримки підприємницьких структур, планування, забезпечення економічної безпеки, соціального страхування і пенсійного забезпечення, дотримання гарантій на освіту, охорону здоров’я, прав на працю, захисту інтересів споживачів та ін.

Економічне регулювання не може автоматично замінити адміністративні важелі. Для такого регулювання необхідно мати нове економічне середовище, в тому числі й конкуренцію різних форм власності, розгалужені підприємницькі структури, ринкову інфраструктуру, єдині правила економічної поведінки, закріплені в продуманому і узгодженому законодавстві, нову ринкову психологію і культуру населення, високу кваліфікацію кадрів тобто іншу ментальність нації. Нині держава для встановлення контролю над вадами ринку виконує політичну, соціальну, міжнародну та економічну функції. Політична функція держави полягає в забезпеченні цілісності й збереженні суспільства, що трансформується до ринку, у створенні умов для спокійного та гармонійного його розвитку. Якщо держава не підтримує такого стану, дозволяє окремим політичним силам провокувати різного роду соціальні конфлікти, то вона не виконує своєї суспільної функції, не виправдовує свого існування. За таких умов про будь-яке державне управління ринком не може бути й мови. Соціальна функція держави полягає в забезпеченні на всій території країни рівних прав і свобод кожної людини і громадянина незалежно від впливів ринку. Свобода людини реалізується в суспільстві, у спілкуванні та співпраці людей. Окремі суб’єкти ринку використовують це середовище для досягнення різних цілей, у тому числі і злочинних. За таких обставин тільки державна влада здатна бути гарантом захисту прав і свобод в умовах не контрольованості ринку. Виконання соціальної функції передбачає: створення державою умов для відтворення й розвитку людини (демографічна політика, освіта, виховання тощо); формування соціокультурного простору, сприятливого для самореалізації кожної людини; стимулювання творчого зростання людини; утілення в життя принципів соціальної справедливості тощо. Міжнародна (зовнішня) функція держави полягає в підтримуванні свободи, суверенітету та гарантій ринкових суб’єктів країни в рамках світового співтовариства. Держава повинна здійснювати міжнародну функцію в стратегічних параметрах, налагоджувати взаємовигідні стосунки з іншими країнами міжнародних ринкових відносин, зберігати й зміцнювати співробітництво з якомога більшою кількістю держав, сприяти розвитку міжнародних торгових і економічних організацій. Економічна функція держави полягає у створенні умов, необхідних для ефективної економічної діяльності країни ринкового типу. І хоча зазначені вище функції держави тісно взаємопов’язані, проте економічна є найважливішою, тому що брак належного економічного потенціалу або низька ефективність його використання перешкоджають реалізації інших суспільних функцій. Дія економічної функції держави в умовах ринку передбачає наступні 5-ть напрямків:

1. Забезпечення економіки необхідною кількістю грошей. У цій сфері держава є монополістом і протистоїть великій кількості покупців, які формують попит на гроші. З метою задоволення цього попиту держава здійснює грошово-кредитну політику.

2. Формування правових засад функціонування економіки. З цією метою держава визначає правовий статус окремих форм власності, узаконює існування різних видів господарської діяльності, регулює відносини між виробниками та покупцями товарів, регламентує здійснення окремими підприємствами зовнішньоекономічної діяльності, визначає обов’язки підприємств перед державою і т. д. Спираючись на економічне законодавство, держава виконує роль арбітра у сфері господарських відносин, виявляє випадки незаконної діяльності та вживає відповідних заходів до порушників.

3. Усунення вад ринкового саморегулювання. Неспроможність ринку забезпечити ефективний розподіл ресурсів компенсується державним втручанням в економіку. З цією метою держава здійснює захист конкуренції, забезпечує людей суспільними товарами, реагує на можливість виникнення негативних екстерналій (шляхом законотворчої і контролюючої активності), бере участь у розв’язанні проблем неповноти ринків, формує інформаційну інфраструктуру ринку, здійснює стабілізаційну політику. Для захисту конкуренції та обмеження монополістичних тенденцій держава здійснює антимонопольну політику. Вона реалізується на підставі антимонопольного законодавства, яке дає правову оцінку таких явищ, як: зловживання монопольним становищем на ринку; неправомірність певних угод між підприємцями; дискримінація підприємців органами влади й управління; недобросовісна конкуренція. Нормативно-правовими актами також регламентуються засоби державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства, відповідальність за його порушення та ін. Забезпечення суспільними товарами дає можливість населенню відчути певну захищеність і турботу збоку держави, особливо для маргінальних верств, що мають незначні доходи. Держава бере активну участь у розв’язанні проблем неповноти ринків. Для цього вона здійснює координацію дій потенційних виробників і споживачів. Найбільш поширеними формами такої координації є макроекономічні плани, державні цільові комплексні програми. Практикою ринково розвинутих країн є участь держави у формуванні інформаційної інфраструктури ринку. Інформація здебільшого є суспільним товаром. Надання інформації будь-якій особі не зменшує її кількості для інших. Ефективність потребує безкоштовного поширення інформації або, точніше, плата за інформацію має покривати витрати на її надання. Якщо через інформаційну асиметрію споживач неспроможний захистити свої інтереси за допомогою ринкових механізмів як покупець, він може спробувати це зробити через механізм управління суспільним сектором як виборець. Держава здійснює стабілізаційну політику, в основу якої покладається та обставина, що рівень виробництва залежить від рівня сукупних витрат. Стабілізаційна політика спрямована на згладжування коливань в економіці, що виникли незалежно від їх причин. Залежно від напрямку бажаних змін в економіці вона може бути стимулюючою (експансіоністською) або стримуючою (рестриктивною). За характером самого процесу впливу на економіку розрізняють дискреційну (коли держава вибирає окремі заходи впливу стосовно до кожного конкретного випадку) і недискреційну політику (коли держава неухильно дотримується обраних заходів економічної політики). До останньої відносять і дії так званих автоматичних, або вбудованих стабілізаторів, що згладжують коливання економіки, таких як системи державних трансфертів, допомоги по безробіттю, допомоги малозабезпеченим сім’ям, прогресивне оподаткування та ін. Основними методами виконання державою стабілізаційної функції є фіскальна та грошово-кредитна політика.

4. Перерозподіл доходів. Ефективний розподіл ресурсів ще не означає найбільш ефективного розподілу доходів членів суспільства. Конкурентні ринки здатні породжувати нерівномірність розподілу доходів і навіть цілковитий брак коштів для існування в непрацездатних членів суспільства. Для зменшення нерівності в доходах держава здійснює їх перерозподіл через різноманітні соціальні програми у формі трансфертних платежів. Трансферти — це платежі, які здійснюються державою без надання їхніми отримувачами у відповідь будь-яких товарів та послуг. До них належать пенсії, стипендії, виплати по безробіттю та соціальному страхуванню. Крім цього, держава може регулювати індивідуальні доходи через втручання в процес формування первинних доходів (установлення мінімальної заробітної плати, запровадження прогресивної форми оподаткування, індексація доходів з урахуванням інфляції, регулювання цін на товари та послуги першої необхідності та ін.).

5. Забезпечення людей обов’язковими товарами. Товари (правила поведінки), які держава зобов’язує людей використовувати (додержуватися), називаються обов’язковими товарами. Важливим аргументом на користь державного втручання в економіку є відома істина, що людина здатна діяти всупереч власним інтересам (наприклад, люди курять, уживають надмірну кількість алкоголю, порушують правила дорожнього руху, споживають шкідливі для здоров’я продукти тощо). Погляди, згідно з якими державне втручання необхідне, оскільки державі найліпше відомо, що саме є корисним для людини, називаються патерналістськими. Прихильники патерналізму вважають, що позбавлені державної уваги люди здатні шкодити не тільки собі, а й іншим членам суспільства.

Регулювання економіки державою здійснюється двома методами: короткостроковимтадовгостроковимрегулюваннями.

Короткострокове регулювання економіки являє собою вплив держави на виробництво з метою одержання наслідків протягом року. Це регулювання використовується, наприклад, для впливу на фази промислового циклу, для зменшення темпів інфляції та ін. Основними засобами короткострокового регулювання економіки є податкова та кредитна політики, регулювання цін і доходів, державні замовлення.

Податкова політика держави проявляється у зміні ставки податків з метою стимулювання або обмеження тих чи інших процесів Наприклад, змінивши ставку податку на прибуток, держава може вплинути на процес нагромадження та попит на засоби виробництва. Змінюючи прибутковий податок та акцизний збір, держава впливає на попит щодо товарів індивідуального споживання. Шляхом введення чи скасування податкових пільг для підприємств певної галузі держава впливає на процес відновлення засобів праці, попит на них та відповідну пропозицію на ринку.

Кредитну політику держава використовує для регулювання ринкової економіки через механізм подорожчання або здешевлення кредиту. Подорожчання кредиту використовується для обмеження інвестиційної активності, здешевлення кредиту - для стимулювання розширення та оновлення виробництва.

Регулювання цін та доходів держава здійснює багатьма шляхами, в тому числі і шляхом впливу через податкову та кредитну політику. Але такий вплив не завжди є ефективним. Тому держава досить часто здійснює пряме регулювання цін і доходів та встановлює над ними контроль. Механізм прямого регулювання включає в себе встановлення максимальних граничних цін і заробітної плати, збільшення цін та зарплати після одержання санкцій державних органів та ін.

Державне замовлення як засіб короткострокового регулювання економіки робить помітний вплив на сукупний попит. Держзамовлення створює надійний ринок збуту продукції, що дуже важливо на тих фазах промислового циклу, коли загострюється проблема реалізації. Через державне замовлення здійснюється значна частина закупівлі різних товарів для створення державних фондів та резервів.

Основними засобами довгострокового регулювання ринкової економіки є планування,програмуваннятапрогнозування.

Планування полягає у складанні державними органами планів економічного та соціального розвитку на кілька років (3-5). У планах держава пропонує підприємцям орієнтири для майбутнього розвитку, інформує їх відносно перспективи зміни кон’юнктури. Державні плани є обов’язковими тільки для державних підприємств та установ, а для приватних вони мають індикативний (інформативний) характер. Проте виконання державних планів приватними фірмами стимулюються державою. Держава бере участь у інвестиціях цих фірм, гарантує ринок збуту продукції, надає пільгові кредити тощо.

Програмування використовується для вирішення великої технічної, економічної або соціальної проблеми, яка вимагає об’єднання зусиль підприємств різних галузей та сфер діяльності. У програмі вказуються фірми, що беруть участь у розв’язанні проблеми, і конкретне завдання кожній фірмі: обсяг роботи, термін виконання, постачальники виробничих ресурсів, порядок фінансування та ін. Такі програми застосовуються у аерокосмічній промисловості, військовій, при модернізації вугільної та металургійної промисловості, суднобудування тощо.

Прогнозування - це одержання аргументованого уявлення про тенденції розвитку всієї економіки або окремих її частин на майбутній період. Без економічного прогнозу не можна розробити план розвитку економіки чи програму вирішення окремої проблеми. Розробляються середньострокові ( як правило, на п’ять років) і довгострокові (на 10 -15 і навіть на 50 років) прогнози. Прогнози містять показники розвитку всієї економіки, окремих галузей, видів діяльності, соціальних умов суспільства тощо.

Як бачимо ринковий механізм суттєво доповнюється державним регулюванням. Без нього сучасна ринкова економіка ні існувати в поточному періоді, ні розвиватися на перспективу не може. Реалізація економічних функцій держави, що доповнюють і виправляють вади ринку, здійснюється через механізм бюджетної, фіскальної, грошово-кредитної, структурної, інвестиційної, цінової, соціальної, зовнішньоекономічної та інших напрямків економічної політики.