Сегментація ринку

Сегментація ринку являє собою поєднання головних видів ринку, що визначають зміст ринкових відносин, характер взаємодії попиту і пропозиції, конкуренції і ціни на основні об’єкти ринку та його інфраструктурні елементи. Оскільки в ринкові відносини вступають різні суб’єкти, а до сфери обміну надходять різноманітні товари й послуги, то формується досить складна ринкова структура, яка включає окремі складові сегменти за економічним і функціональним призначенням. Наш розгляд сегментації ринку ми зведемо до таких основних його елементів як ринку засобів виробництва і предметів споживання, ринку робочої силитафінансового ринку.

Ринок засобів виробництва і предметів споживання. Розвиток підприємства залежить від забезпеченості засобами виробництва, можливості як вільної реалізації продукції, так і встановлення на неї цін, укладання комерційних угод тощо. В цьому зв’язку велике значення має наявність ринку засобів виробництва і предметів споживання. Попит на цьому ринку відображає закономірності поведінки споживачів та їхню реакцію на зміну доходів та цін і обумовлений бажанням індивіду або групи індивідів придбати певну кількість товарів за відповідну ціну. Пропозиція на ринку засобів виробництва і предметів споживання характеризується кількістю товарів, які бажають продати виробники за наявних цін. Важливою відмінністю, яка визначає закономірності пропозиції є той факт, що товар перш ніж потрапити на ринок повинен бути виробленим, а отже потребує певних витрат, величина яких залежить як від цін на фактори виробництва, так і від продуктивності їх використання. Ринок засобів виробництва і предметів споживання мають певні відмінності щодо характеру торгових угод та переважних форм існування. Так, ринок засобів виробництва існує головним чином у формі оптової торгівлі, тобто торгівлі більш-менш великими партіями. Оптова торгівля включає як безпосередні комерційні зв’язки між підприємствами-виробниками й підприємствами-споживачами, так і зв’язки між ними через посередника - товарну біржу, ярмарки, аукціони та дрібнооптові торгівельні підприємства. Прямі договірні зв’язки між підприємствами-виробниками і підприємствами-споживачами засобів виробництва найбільш поширені тоді, коли між підприємствами склалася стійка кооперація праці. Поширеним видом оптової торгівлі засобами виробництва є торгівля через товарні біржі. Товарна біржа становить собою особливий ринок, на якому здійснюється оптова торгівля масовими однорідними товарами і зароджується попит та пропозиція цих товарів у масштабі регіону; країни, співдружності країн і світового ринку. Особливість торгівлі на біржі є те, що товари безпосередньо не переходять з рук у руки. Угоди укладаються на основі пред’явлення та огляду встановлених форм документів, що регламентують номенклатуру, обсяг, терміни, форму доставки, а також ціну товару і деякі інші умови. За характером операцій розрізняють товарні біржі реального товару і ф’ючерсні. Продаж контрактів на біржах реального товару супроводжується або переходом його від продавця до покупця, або наступною поставкою протягом 1-15 днів. На біржу з реальним товаром він доставляється у визначених розмірах і продається у вигляді біржових одиниць, що відповідають або вмісту транспортного засобу (вагон), або ж місця за обсягом і вагою. Фактичні величини продажу називаються лотами, тобто партіями. Біржа ставить певні вимоги до біржового товару: стандартність, серійність і масовість виробництва. Окремі види засобів виробництва можуть реалізовуватись через дрібнотоварні торгівельні підприємства, ярмарки, аукціони. В умовах, коли земля є приватною власністю, вона купується і продається, тобто існує ринок землі як особливого засобу праці у сільськогосподарському виробництві та місця для виробничого та невиробничого будівництва. Земельні ділянки продаються, як правило, через аукціони, що організуються земельними та іпотечними банками. В Україні, оскільки товарна земля не є приватною власністю, ринок землі у повному розумінні відсутній. Є поодинокі випадки продажу на аукціонах ділянок землі під житлове будівництво та підприємства, головним чином сфери послуг. Ринок предметів споживання включає в себе системи оптової і роздрібної торгівлі. Він безпосередньо відображає виробництво і споживання, попит і пропозицію. Матеріальне і нематеріальне виробництво має бути адекватним платоспроможному попиту населення. Якщо цієї рівноваги немає, то у суспільстві настає дисбаланс: не вистачає певної групи товарів, з одного боку, і перевиробництво - з іншого. Ринок споживчих товарів та послуг через конкуренцією, ціни, прибуток, перелив капіталу та інші механізми впливає на виробництво, змінюючи його структуру, ліквідуючи диспропорції в економіці. Оптова торгівля на цьому ринку здійснюється як шляхом безпосередніх зв’язків між підприємствами-виробниками і торгівельними підприємствами, так і через посередників, головним серед яких є товарна біржа. Роздрібна торгівля являє собою продаж товарів торговельними підприємствами, як правило торговими агентами, безпосереднім споживачам. Основним напрямом розвитку роздрібної торгівлі є створення універсальних магазинів, які торгують різноманітними товарами. Водночас існують і спеціалізовані магазини і торгівельні фірми, які продають товари певного виду. Наповнення споживчого ринку товарами залежить від рівня розвитку продуктивних сил і ефективності виробництва. В свою чергу споживчий ринок робить вплив на розвиток виробництва, оскільки, по-перше, через сферу обігу підприємства реалізують і відшкодовують витрати виробництва, забезпечуючи себе коштами і матеріальними ресурсами для відновлення процесу виробництва, по-друге, через сферу обігу реалізується вартість додаткового продукту, яка служить засобом нагромадження і покриття інших витрат суспільства.

Ринок робочої сили.Ринок робочої сили - це форма узгодження попиту на робочу силу з її пропозицією, досягнення відносно стабільної рівноваги в цій сфері на основі державної політики, чинного законодавства та саморегулювання. Ринок праці виступає посередником між роботодавцями та найманими працівниками. На ринку одержує оцінку вартість робочої сили, визначаються умови її найму, у тому числі величина заробітної плати, умови праці, можливість отримання освіти, професійного зростання, гарантії зайнятості. Складовими ринку робочої сили є працездатне, зайняте й незайняте населення, тобто всі ті, хто за віком і станом здоров’я здатний працювати у різних сферах суспільного виробництва. Зайняте населення становить собою частину працездатного населення, яка постійно виконує роботу на підприємствах, в організаціях, закладах за заробітну плату. Незайняте населення - це та частина працездатного населення, яка тимчасово не працює, але потребує роботи. В умовах ринкової економіки робоча сила дістає адекватну ринкову ціну, яка формується в процесі взаємодії попиту і пропозиції на неї.

Попит на ринку праці, як і на ринках інших ресурсів, є похідним від попиту на товари та послуги, що їх виробляють робітники. Крім того, попит на ринку робочої сили залежить від продуктивності праці, ціни на робочу силу, потреб виробництва, технічного рівня підприємств а також фази економічного циклу. На фазі кризи і депресії не тільки відсутній попит на додаткову робочу силу, але й має місце витіснення її із сфери виробництва. На фазі пожвавлення і піднесення попит на додаткову робочу силу зростає.

Пропозиція на ринку праці - це пропонування або готовність до пропонування робочої сили будь-якою людиною працездатного віку. На пропозицію робочої сили роблять вплив такі фактори: 1) демографічна ситуація, тобто рівень народжуваності, темпи збільшення кількості працездатного населення, його статева та вікова структура; 2) ступінь економічної активності працездатного населення; 3) імміграція населення. Пропозиція на ринку праці визначається рівнем заробітної плати (ціною на послуги праці), податками, потребами у матеріальному забезпеченні непрацюючих членів сім’ї робітника, звичками робітника, традиціями, силою профспілки.

Ринок робочої сили є ринком особливого роду. Його відрізняє від інших ринків відмінність товару "робоча сила", яка в процесі праці створює вартість, а всі інші ресурси лише переносять свою вартість на готову продукцію. Як і будь-який інший товар, робоча сила потребує суспільно необхідних витрат на своє відтворення за даних суспільних умов. Мінімальна межа цих витрат - вартість життєвих засобів, що фізично необхідні робітникові. Водночас для відтворення робочої сили потрібно більше витрат, ніж для створення фізично необхідних робітникові життєвих засобів. Це обумовлено тим, що, по-перше, робітник старіє і залишає ринок праці, тому відтворення робочої сили повинно містити витрати на утримання сім’ї робітника; по-друге, для виконання більш складної роботи необхідний певний рівень освіти і кваліфікації робітника, що вимагає додаткових витрат на робочу силу, по-третє, на відміну від звичайних товарів, робоча сила історично розвивається і на величину її вартості впливає соціально-історичний елемент. Він виражає розвиток людини, її матеріальних і духовних потреб під впливом науково-технічного прогресу, еволюції суспільних відносин, боротьби трудящих та профспілок за поліпшення становища робітників. Як вже зазначалося, складовою частиною ринку робочої сили є також та частина працездатного населення, яка тимчасово не працює, але не відкидає надію знайти роботу, тобто безробітні. Безробіття - це соціально-економічне явище, при якому частина робочої сили не зайнята у виробництві товарів та послуг. В реальному житті безробіття виступає як перевищення пропозиції робочої сили над попитом на неї. До безробітних згідно з офіційною соціальною статистикою багатьох країн належать особи, які не зайняті на момент проведення опитування про їх зайнятість, що робили спроби знайти роботу протягом чотирьох минулих тижнів та зареєстровані на біржі праці. До безробітних відносять не тільки звільнених з роботи з різних причин, але й осіб, що добровільно залишили роботу і намагаються знайти нову. Система працевлаштування і перекваліфікації здійснюється за допомогою біржі праці. Біржі праці виконують такі функції: працевлаштування безробітних, сприяння всім бажаючим змінити характер і місце роботи, вивчення кон’юнктури ринку робочої сили та надання інформації про неї, професійна орієнтація молоді, облік безробітних та виплата їм допомоги. На відміну від товарних, фондових і валютних бірж біржа робочої сили формується державою. Відповідно до закону України "Про зайнятість населення" в Україні створено Державну службу зайнятості, яка включає майже 700 регіональних центрів зайнятості і практично виконує функції біржі праці.

Велика важливість ринку робочої сили та його особливості зумовлюють необхідність регулювання його з боку держави. Виділяють кілька напрямів державного регулювання ринку праці:

програми по стимулюванню зростання зайнятості та збільшення кількості робочих місць у державному секторі економіки;

програми, спрямовані на підготовку та перепідготовку робочої сили;

програми сприяння найму робочої сили;

програми соціального страхування безробіття.

Підприємства, що вивільняють працівників, також мають певні зобов’язання щодо отримання ними кваліфікації, необхідної для працевлаштування. Незважаючи на існування біржі робочої сили і державного регулювання ринку праці, в умовах ринкової економіки безробіття є невід’ємним її компонентом, результатом дії закону народонаселення та обумовлене природним рівнем безробіття.

Фінансовий ринок- це специфічна сфера економічних відносин, де відбувається купівля - продаж фінансових ресурсів. Фінансовий ринок включає в себе ринок капіталів, ринок кредитів і ринок цінних паперів.

Ринок капіталів формує інвестиційний ринок, що являє собою збалансованість попиту та пропозиції на інвестиції та інвестиційні товари. Система зрівноважених цін формується мікроекономічними пропорціями у процесі виробництва та збуту, головною з яких є співвідношення “інвестиції — приріст інвестиційних товарів (капітального майна)”. При цьому ринок характеризується випереджаючим розвитком інвестиційної пропозиції та відносно стабільним попитом. Джерелом інвестицій є прибуток підприємств, а також та частина доходів населення, що надходить у вигляді податків та платежів у централізований державний фонд. Інвестиційний ринок активно впливає на всі інші ринки. Наприклад, якщо якийсь споживчий товар користується підвищеним попитом, то збільшення його виробництва залежить від капіталовкладень в цю сферу. А це, в свою чергу, призводить до зростання попиту на відповідні знаряддя праці, предмети праці й робочу силу, тобто сприяє розширенню виробництва в інших галузях. Значний вплив на ринок інвестицій мають іноземні інвестиції, що залучаються за межами країни та прискорюють її ринковий розвиток. Пріоритетними завданнями, що має розв’язати ринок іноземні інвестиції, є:

1. структурна реформа економіки;

2. технологічне оновлення виробництва;

3. виробництво товарів широкого вжитку;

4. подолання залежності країни від імпорту.

Найсучаснішим рівнем розвитку інвестиційного ринку є ринок інновацій, що розширює можливості впровадження досягнень науки і техніки у виробництво та соціальну сферу. Під інноваційним ринком розуміють вкладення інвестиційного капіталу у нововведення, які призводять до збалансування попиту та пропозиції на інноваційні товари та послуги. Інноваційний ринок формує:

1) пропозицію принципово нових видів техніки і технологій, їхній випуск та розподіл;

2) попит на прогресивні міжгалузеві структурні зрушення науково-технологічного змісту;

3) пропозицію довгострокових науково-технічних програм з тривалими термінами окупності витрат;

4) попит на фінансування фундаментальних досліджень з метою здійснення якісних змін у системі продуктивних сил країни;

5) попит на розробку та впровадження нових ресурсозберігаючих технологій, які спрямовані на покращення економічного та екологічного стану.

Важливим джерелом інвестицій є кредит, який надається у вигляді позики і являє собою необхідний компонент фінансового ринку, тобто кредитний ринок.Кредитний ринок є системою відносин між кредиторами і позичальниками з приводу позики в товарній або грошовій формі. Суб’єктами кредитного ринку виступають юридичні особи (підприємства, організації, банки, держава) через свої повноправні органи, а також фізичні особи (громадяни). Залежно від суб’єктів і змісту кредитних відносин розрізняють: 1) взаємний кредит, тобто кредитні відносини між підприємствами, фізичними особами і небанківськими закладами; 2) комерційний кредит у товарній формі, що надасться постачальником покупцеві; 3) банківський кредит, що надається банками, як правило, у грошовій формі; 4)державний кредит, коли кредитором виступає держава.

Ринок цінних паперів у вигляді акцій, облігацій, зобов’язань державної скарбниці, ощадних сертифікатів та векселів є прямим продовженням кредитного ринку. Цінні папери це грошові документи, які визначають взаємовідносини між суб’єктами, що їх випустили, і тими, хто придбав їх. Вони передбачають виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, передбачених документами, особам, що є їх власниками. Акція свідчить, що її власник є одним з співвласників підприємства і має право на отримання певної частки прибутку у формі дивіденду, на управління підприємством, а також на участь у розподіл майна при ліквідації акціонерного товариства. Акції випускаються на пред’явника та іменні. Кожна акція має номінальну вартість, а у випадку вільного обігу на ринку цінних паперів - і ринковий курс, який залежить від кількості акцій, величини дивіденду та позичкового проценту. Власник облігації є кредитором одного з суб’єктів господарювання, за що одержує певний фіксований процент. Засоби, які вкладені в акції, можуть бути компенсовані лише через продаж їх на фондовій біржі за курсом, а облігації - через встановлений термін відшкодовуються за номінальною вартістю. Зобов’язання державної скарбниці засвідчують, що їхній власник вніс кошти в бюджет, і це дає йому право на отримання фінансового доходу протягом усього строку володіння цими цінними паперами. Вони бувають короткострокові (від кількох місяців до року), середньострокові (від одного до п’яти років) і довгострокові (від 5 до 25 років). Держава здійснює за ними щорічно виплати за купонами, а також за тиражними погашеннями шляхом викупу. Ощадні сертифікати - це письмове свідоцтво кредитної установи про депонування (внесення в банк) коштів, яке дає право на отримання через визначений строк депозиту (депонованої суми) і процентів на нього. Вексель - це грошове зобов’язання, яке має бути сплачене боржником його власнику.

Ринок цінних паперів складається з двох частин: первинного і вторинногоринків. На першому відбувається емісія цінних паперів, тобто випуск їх в обіг. Другий ринок призначений для перепродажу цінних паперів. Це відбувається на фондовій біржі, через що ринок цінних паперів називають фондовим ринком. Саме він дає можливість збалансувати попит і пропозицію на цінні папери різних суб’єктів ринку, забезпечити тісні прямі та зворотні зв’язки між відтворенням реального капіталу і того, що функціонує у вигляді цінних паперів. Фондова біржа - це установа, яка створена для забезпечення сприятливих умов вільної купівлі - продажу цінних паперів за ринковими цінами на регулярній та упорядкованій основі. За своїм економічним змістом і функціями вона покликана максимально концентрувати попит і пропозицію цінних паперів, сприяти формуванню їх біржового курсу. Основними характерними рисами діяльності фондової біржі стали ліквідність (вільна купівля - продаж), неперервність і публічність ринку й ринкової інформації, довір’я широкої публіки. Організовують фондові біржі акціонери - банки, підприємства, організації та приватні особи. Самостійною торгівлею цінними паперами на біржі мають право займатися лише члени біржі, тобто її засновники. Ціни, за якими продаються цінні папери, тобто їхні курси, регулярну друкуються в щоденних біржових бюлетенях для загального ознайомлення. Біржова котировка при цьому включає мінімальну й максимальну ціну.

Важливим компонентом фінансового ринку є валютний ринок. Валютний ринок становить собою ринок, де предметом купівлі-продажу є різні національні валюти. Купівля-продаж зарубіжних валют зумовлена розвитком зовнішньоекономічних зв’язків між різними країнами і необхідністю взаємних розрахунків. Зробити це можна, прирівнюючи, наприклад, українську гривню до американського долара, євро, російського рубля тощо. У різних країнах залежно від стану розвитку економіки та ринкових відносин валютні операції можуть здійснювати різні суб’єкти. За умов обмеженості ринку валюти це право надається лише державним установам під керівництвом і контролем центрального банку. За умов повної конвертованості валютного ринку це право надається всім суб’єктам, які мають валютні банківські рахунки. Валютний ринок представлений валютною біржею. Валютна біржа - це ринок, на якому здійснюються операції купівлі - продажу іноземних валют, зливків та виробів з благородних металів. Головним завданням валютних бірж України є організація і проведення операцій з купівлі й продажу іноземної валюти, сприяння формуванню і регулюванню ринкового курсу гривні.

Сегментація ринку напряму пов’язана і з міжнародними ринками, що є розвитком і розширенням виокремлених внутрішніх ринків та їхній вихід за межі національної економіки. Так, формування міжнародного ринку засобів виробництва та предметів споживання передбачає створення такого його інституту, як міжнародна товарна біржа, де укладають контракти між виробниками і споживачами різних країн та забезпечується співвідношення цін попиту і пропозиції як на різновиди засобів виробництва, так і предметів споживання.

Міжнародний ринок робочої сили напряму пов’язаний з міжнародним поділом праці (МПП), де формується попит і пропозиція робочої сили на міждержавному рівні. Міжнародний ринок робочої сили є вищим ступенем суспільного поділу праці, об’єктивною основою міждержавних економічних відносин і передумовою загальної економічної взаємозалежності світових ринкових країн на шляху міжнародної інтеграції. Міжнародний обмін на ринку робочої сили опосередковує загальний поділ праці між великими сферами економіки (промисловість, сільське господарство, транспорт тощо). Розподіл праці на міжнаціональному рівні поглиблюється і, на думку фахівців, має набагато більше перспектив, ніж на національному рівні. Пов’язано це, по-перше, з потребою міжнародного обміну науково-технічною інформацією, без якої неможливо підтримувати сучасний рівень кваліфікації виробника. По-друге, через високу вартість науково-технічних досліджень ефективним може бути лише масовий випуск нової продукції, яку здатні поставити на світовий ринок фахівці високого науково-технічного рівня. По-третє, випуск продукції в окремій країні власними кадрами не в змозі забезпечити відповідність сучасним вимогам і технічному рівню за всією номенклатурою виробів.

Об’єктивною основою розвитку міжнародного фінансового ринку є закономірності кругообігу функціонуючого капіталу в країні. У деяких випадках виникає надмірна пропозиція тимчасово вільних капіталів, в інших постійно виникає попит на них. Бездіяльність капіталу суперечить його природі та законам ринкової економіки. Світові фінансові ринки вирішують цю суперечність на міждержавному рівні, задовольняючи попит та пропозицію на тимчасово вільні фінансові ресурси. Міжнародний фінансовий ринок можна розглядати з двох сторін. З функціонального погляду — це система ринкових відносин, де об’єктом операцій є грошовий капітал, і яка здійснює акумуляцію та перерозподіл світових фінансових потоків для забезпечення безперервності та рентабельності виробництва. З інституціонального погляду — це сукупність банків, спеціалізованих фінансово-кредитних установ, фондових бірж, через які здійснюється рух світових фінансових потоків, та які є посередниками перерозподілу фінансових активів між кредиторами й позичальниками, продавцями та покупцями фінансових ресурсів. Відмінності світових фінансових ринків від національних обумовлений обсягами щоденних операцій на міжнародних фінансових ринках та їх терміном проведенням; відсутністю географічних кордонів; використанням валют провідних країн світу; участю банків, корпорацій та фінансово-кредитних інститутів з високим рейтингом; диверсифікацією сегментів ринку та інструментів операцій за умов революції у сфері фінансових послуг; специфічними міжнародними процентними ставками; стандартизацією та високим ступенем інформаційних технологій безпаперових операцій на базі використання комп’ютерів. Головне призначення міжнародного фінансового ринку полягає в забезпеченні перерозподілу між країнами акумульованих вільних фінансових ресурсів для сталого економічного розвитку світового господарства й одержання від цих операцій певного доходу. Головною функцією міжнародного фінансового ринку є забезпечення міжнародної ліквідності, тобто можливості швидко залучати достатню кількість фінансових засобів у різних формах на вигідних умовах на наднаціональному рівні.