Наукові засади методики читання в початкових класах

Методика читання — складова частина методики викладання української мови як педагогічної науки. Це й зумовлює її побудову на основі наукових принципів радянської педагогіки: аналізу виучу­ваного матеріалу у зв'язку з життям, науковості і доступ­ності викладу, свідомого й активного сприймання прочи­таного. У свою чергу, вітчизняна педагогічна наука ґрунтується на філософському методі діалектичного матеріа­лізму, за яким усі явища розглядаються у взаємозв'язку, у розвитку, боротьбі протилежностей.

На основі дидактичних принципів сучасної вітчизняної педагогіки визначаються методи і прийоми навчання дітей читати, працювати з книгою, розробляється методика по­будови уроків читання залежно від дидактичної мети з ура­хуванням жанру аналізованого твору, умов роботи школи (звичайної чи малокомплектної).

Методика читання спирається також на наукові основи радянської психології. Так, одним з важливих критеріїв розподілу матеріалу по класах, вимог до методів і прийо­мів його опрацювання психологічна наука висуває необ­хідність ураховувати вікові особливості молодших школя­рів. Ця вимога набула особливої актуальності у зв'язку з переходом шкіл на навчання дітей з шести років.

У роботі з першокласниками придатні як традиційні, так і нові рекомендації, засновані на психофізіологічних до­слідженнях і підтверджені практикою школи й новітніми науковими експериментами. Так, не втрачає важливості давно прийнята нашою школою рекомендація психологіч­ної науки застосовувати в навчанні першокласників читан­ня вголос. У цьому є сенс: розуміння прочитаного в них виникає тільки в результаті накладання на зорові образи звукового вираження думки, що для них є звичним.

З метою формування у школярів образних уявлень про довколишній світ, умінь переживати прочитане залишає­ться пропоноване психологією цілісна прочитування худож­ніх творів, яке застосовується при первісному знайомстві з текстом. Воно допомагає учням не лише зрозуміти зміст, а й відчути прочитане, адже від впливу на емоції дитини залежить і засвоєння змісту твору.

Спираючись на найновіші експерименти, психологічна наука рекомендує нові прийоми навчання першокласни­ків, зокрема гру, оскільки саме вона в найбільшій мірі відповідає їх віковим особливостям. Не випадково дидак­тичні (ті, що навчають) ігри широко застосовуються у дитя­чих садках.

Однак функції гри у початковій школі принципово інші, ніж у дошкільних установах. Гра на уроках у школі має за­безпечити перехід дитини від дошкільної рольової гри до усвідомленої і самостійної цілеспрямованої навчальної діяльності. Це завдання гри як дидактичного прийому мож­на втілити і на уроках читання в перших класах. Діти охоче грають у лічилки, користуються закличками. Цим слід ско­ристатися, щоб розвинути у дітей розуміння особливостей віршованого тексту, відчуття рими, ритму. Придатним мате­ріалом для виявлення «секретів» поетичних творів може стати лічилка: «Раз, два — дерева. Три, чотири — вийшли звірі; п'ять, шість — пада лист; сім, вісім — птахи в лісі. Дев'ять, десять — це сунички підвели червоні личка». Чому легко запам'ятовується текст? Тому що в ньому чіткі ритм і рими. Завдяки цьому й виходить лічилка: роз­мірене, чітке відрахування предметів.

Гра в рими розвиває чуття ритмізованого й римованого мовлення, її можна практикувати на фізкультхвилинах. Учитель послідовно називає кілька пар слів, серед яких є такі, що становлять риму (квіти — діти, синій — іній), і такі, що не римуються (борода — колода, голова — коро­ва). У випадку, коли слово римується, діти плещуть в долоні (над головою). Якщо ж друге слово не становить рими, сплеску не повинно бути.

Певна, річ, що гра — не основний принцип уроків чи­тання, хоч при вивченні казки чи байки можна застосувати «розігрування» сцен в дійових особах.

За переконанням радянських психологів, художнє ви­ховання молодших школярів повинно йти від наївно-безпо­середнього ігрового сприймання літератури до усвідомленого відчуття мистецтва. Його секрет — у відкритті учням того, що кожен літературний твір має автора. Він створюй вірш, казку або оповідання для того, щоб вплинути на чи­тача, щоб змінити його ставлення до себе, до інших людей. Мета ця, яку письменник передає твором, становить собою авторський задум. Сприйняти його — це значить пережити почуття, які задумав і втілив у творі автор, усвідомити їх, а відтак оцінити й авторський задум, і його художнє втілен­ня. Через твір дитина сприймає світ, описаний мудрим розу­мом художника. Твір розкриває перед нею і те, що малює автор, і те, як він це передає. У процесі читання дитина ста­вить себе на авторське місце. Видатний кінорежисер С. М. Ейзенштейн сказав про глядачів, що вони не лише бачать зображувані елементи твору, а й переживають «дина­мічний процес виникнення й становлення образу так, як переживає його автор». Ці слова з повним правом можна адресувати й учневі, який на уроках читання знайомиться з художнім твором. Читання твору викликає в учнів емоції і почуття: поваги чи ненависті, захоплення чи смутку. Звідси й ставлення їх до описуваних подій: вони схвалю­ються чи засуджуються. Тому, не боячись перебільшення, можна твердити, що на уроках читання розвивається уміння самостійно орієнтуватися в літературних творах. Природно, що все це здійснюється у початковій школі відповідно до вікових особливостей дітей і на літературних творах, до­ступних їх розумінню.

У застосуванні методів і прийомів проведення уроків читання методика спирається на дані літературознавства. Передусім вона враховує важливе літературознавче поло­ження про те, що художні твори передають життя образно, що першоелементом літератури є слово. Звідси й одне із завдань уроків читання — розвивати художній смак, при­щеплювати усвідомлене розуміння функцій слова в худож­ньому творі. Широкі можливості для такої всебічної роботи дає вивчення різних жанрів літературних творів. Опрацьо­вуючи їх, діти знайомляться з елементами віршування, з композицією твору, з образними засобами, навчаються ви­значати головну думку твору, характеризувати художні образи (їх зовнішність, вчинки, дії). Відомості про всі ці поняття дає наука про художню літературу — літературо­знавство.

Методика читання втілює в практику навчання дітей молодшого віку один з провідних принципів радянського літературознавства, згідно з яким вивчення твору здій­снюється в єдності форми і змісту. Дотримання його на уроках читання допомагає учням глибше усвідомити ідею художнього твору і дає грунт для розвитку їхнього мислення й мовлення.