Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Методика формування умінь літературної вимови

Читайте также:
  1. Автоматичне формування актів переоцінки
  2. Алгоритм розподільчого методу формування составів багатогрупних поїздів
  3. Базова культура особистості: зміст і шляхи формування. 3. Базова культура особистості: зміст і шляхи формування. 3.1. Виховання громадянської культури.
  4. БЕРЕЗИН Ф. Б., МИРОШНИКОВ М. П., СОКОЛОВА Е. Ю. МЕТОДИКА МНОГОСТОРОННЕГО ИССЛЕДОВАНИЯ ЛИЧНОСТИ. — М., 1994
  5. В. Методика выбора оптимальной структуры управленческих отношений в зависимости от стратегии фирмы и др. факторов внешней и внутренней среды фирмы.
  6. Вариационный ряд и методика его составления
  7. Види вправ з лексики й методика їх проведення
  8. Види резерву збитків та порядок їх формування.
  9. Виды средних величин, методика их вычисления
  10. Виконання вправ на розвиток умінь

Щоб визначити зміст орфоепічної роботи,учитель має вивчити всі відхилення від літературних норм, які характерні для місцевості, в якій працює школа. Навчання літературної вимови має відбуватися під час вивчення кожного розділу програми по­чинаючи з 1 класу.

Шлях до оволодіння літературною вимовою, за О. В. Текучовим, лежить через виховання в учнів таких якостей:

1)загострений мовленнєвий слух, здатний уловлювати різницю у вимові близьких звуків;

2)здатність фіксувати увагу на певних звуках, небез­печних з точки зору можливих помилок (наприклад, вимова [і] у закритих складах);

3)властивість швидко вловлювати такі звуки в слові, робити фонетичний аналіз слів;

4)уміння слухати себе й інших;

5)уміння керувати собою, дисциплінувати увагу й волю.

Які методичні прийоми і в якій послідовності слід вико­ристовувати, щоб досягти потрібних успіхів у формуванні орфоепічних умінь?

1. Ознайомлення учнів з літературною нормою, проти­ ставлення її діалектній.

2. Частковий фонетичний аналіз нормативної вимови з метою визначення звука, який слід вимовляти.

3. Показ артикуляції цього звука (при потребі).

4. Орфоепічні вправи (артикулювання звуків, складів, слів, вимовляння хором, слухання і заучування римовок, скоромовок, називання слів — назв предметів, у яких слід вимовити виучувані звуки).

5. Вправи на загострення слухових відчуттів:

а) слухання нормативної вимови у фоно-, грамзаписах;

6) гра: впіймай звук, слуховий вибірковий диктант з завданням назвати лише слова, в яких є певний звук, і т. а.

Покажемо це на прикладі вивчення теми «Голосні звуки і букви, що їх позначають». Учитель, який працює, напри­клад, в Житомирській області, повинен поставити за мету домогтися вимови звука [і] в закритих складах замість диф­тонгів [уо], [уе]. Тому, ознайомивши учнів з голосними зву­ками української мови, увагу дітей слід зосередити на вимо­ві звука [і] у закритих складах.

—Зверніть увагу, який голосний звук вимовляється в таких сло­вах: кінь, віл, стіл, ніс.

—Хто назве цей звук?

—Де він знаходиться — у відкритому чи закритому складі?

—Запам'ятайте, у закритих складах згідно з правилами літера­турної вимови слід вимовляти звук [і], а не [уо], [уе], тобто вимовляємо: кінь, віл, а не [куон’], [вуол’].



—Повторимо хором, як треба вимовити ці слова (учні прогово­рюють слова разом з учителем 2—3 рази).

—Прочитаємо слова, записані на дошці (до слухових і артикуля­ційних аналізаторів підключаються і зорові): сіль, сік, віз, ніс, лід, кіт, пиріг, поріг.

—Який голосний звук вимовляли у закритих складах цих слів?

—Послухайте уважно невеличкий віршМихайла Стельмаха і назвіть слова, в яких у закритому складі вимовляється звук [і] (учи­тель читає напам'ять):

Випав сніг на поріг,

Кіт зліпив собі пиріг.

Поки смажив, поки пік,

Той пиріг водою стік.

—То в яких словах ми вимовили звук [і]?

—Прочитаємо цей вірш, завчимо напам'ять і запишемо у зошити (це може бути зорово-слуховий диктант або диктант з пам'яті).

—Підкресліть слова, в яких у закритих складах вимовляється звук [і].

На підсумковому етапі уроку доцільно продемонстру­вати предметні малюнки, на яких зображені ніж, кіт, віз і т. д. і дати завдання назвати хто? або щ о? зображено. Це завдання спрямоване на формування умінь самостійно за­стосовувати знання, одержані на уроці, і, крім того, дає можливість перевірити результативність застосованої ме­тодики.



Звичайно, слід брати до уваги, що формування орфоепіч­них навичок у діалектних умовах — довготривалий процес і вимагає відповідної роботи на кожному уроці.

Надалі під час вивчення орфографічного матеріалу не­обхідно також ставити за мету удосконалювати орфоепічні уміння. Для цього учитель має насамперед проаналізувати: а) які орфоепічні уміння лежать в основі формування знань та умінь з орфографії; б) чи наявні відхилення (і які саме!) від основної орфоепічної норми у місцевості, в якій він працює.

Так, наприклад, вивчаючи тему «Вимова і написання дзвінких і глухих приголосних», необхідно поставити за мету (особливо в умовах південно-західних говорів) удос­коналити уміння не оглушувати дзвінкі приголосні (крім г) у середині та в кінці слів.

У зв'язку з поставленою метою важливе місце на уроці слід відвести орфоепічним вправам у поєднанні з орфогра­фічними. Це означає, що кожна вправа, яка пропонується для уроку у підручнику або дібрана вчителем, повинна спочатку бути спрямована на відпрацювання орфоепічних умінь (учитель нагадує орфоепічну норму, домагається правильної вимови дзвінких під час читання слів, вимовляння слів — назв малюнків, заучування віршів), а потім — ор­фографічних. Таким чином, кожна вправа спочатку опра­цьовується з орфоепічного боку, потім — з орфографічного: учні списують або записують під диктовку, підкреслюють букви, що позначають дзвінкі приголосні, і. т. д.

Якщо уміння вимовляти правильно ослабло або повні­стю втратилось, учитель мусить ще і ще раз повертатись до орфоепічних вправ.

 

 

Лекція № 19(2 години)

Навчальні і контрольні диктанти.

План лекції.

1. Види диктантів.

2. Методика проведення різних видів диктантів.

3. Вимоги до текстів диктантів.

4. Методика підготовки учнів до написання диктантів.

Рекомендована література

1.Шкуратян Н.Г. Методика вивчення орфографії. - К.: Радянська школа, 1985.

2. Восркесеньська Н.О. Навчання орфографії. - ж-л «Початкова школа», №11,1996.

3. Кравченко М.П. Окремі аспекти вивчення орфографії. - ж-л «Початкова школа», №11, 1991.

4.Чорновол - Ткаченко Р.І. Вправи з української орфоепії й орфографії. - ж-л «Початкова школа», №1, 1997.

5.Шевченко М.В., Тарасун В.В. Діагностичний комплекс завдань під час вивчення граматики та орфографії. - ж-л «Початкова школа», № 12, 1994.

6. Сапун Г.М. Збірник диктантів з української мови для початкових класів. Тернопіль, 1996.

7. Дорошенко О.А. Нестандартні навчальні диктанти. - ж-л «Початкова школа», №3, 1990.

Навчальні диктанти

Слухові диктанти. Цей вид диктантів може використовуватись як навчальна вправа, коли необхідно навчити учнів встановлювати правильні асоціативні зв'язки типу звук-буква, що має особливо велике значення під час вивчення фонетичних написань. Слухові диктанти мо­жуть бути словниковими (коли учні сприймають на слух і записують окремі слова), вибірковими (учні відповідно до завдання вчителя записують окремі слова чи словосполучення з продиктованого тексту). Для них можуть добиратися окремі речення й цілісний текст.

У практиці навчання словникові та вибіркові диктанти дуже поширені. Вони можуть використовуватись на всіх етапах формування орфографічних умінь, а також як кон­трольні (якщо треба перевірити якісь проміжні уміння).

Серед слухових диктантів залежно від навчальних завдань розрізняють попереджувальні й пояснювальні дик­танти.

На етапі розпізнавання орфограм у сприйнятих на слух словах (окремих чи в тексті) використовуються поперед­жувальні диктанти. Послідовність їх проведення така:

1)учні сприймають продиктоване на слух;.

2)визначають слова з орфограмами і пояснюють право­пис їх;

3)записують речення (слова) під диктовку вчителя;

4)перевіряють записане.

Цей вид диктанту спрямований на формування умінь розпізнавати орфограми за характерними для них фонетич­ними чи граматичними ознаками і позначати їх на письмі відповідно до засвоєного правила правопису.

Як вид попереджувального диктанту слід розглядати коментоване письмо (може бути списування або запис під диктовку). Під час його проведення один з учнів пояснює написання кожного слова, всі інші пишуть мовчки за учнем, що коментує написання. Доцільно залучити до коментування не одного-двох учнів, як це часто буває, а більшу кількість з розрахунку, що кожне речення коментує інший учень.

Коментоване письмо корисне тим, що привчає дітей ду­мати над кожним написанням, словесно оформляти свою думку, застосовувати правила під час написання.

Одним з видів навчальних диктантів є зорово-слу­хові диктанти. Під час зорово-слухового диктанту текст записується на дошці або кодокартці й демонструється через кодоскоп, його читають учитель і учні, пояснюються при потребі нові слова, аналізуються орфограми, звертається увага на написання слів на правила, які ще не опрацьовані, або на так звані словникові слова. Після цього текст закри­вається і учні записують його під диктовку вчителя. З метою перевірки записаного текст знову відкривається і учні зві­ряють правильність свого запису.

Такі диктанти спрямовані на активізацію зорово-слухо­вих відчуттів. Для них використовуються тексти, які міс­тять словникові слова, слова, складні для написання. Можуть також вводитись слова з орфограмами, які будуть вивчатися на наступних уроках (пропедевтика знань).

Самодиктант. Крім зорово-слухових диктантів у практиці використовуються ще самодиктанти. За своєю методикою і дидактичним матеріалом, який добирається для них, вони близькі до зорових диктантів. Різниця ли­ше в тому, що текст диктанту (строфа з вірша, загадка, прислів'я) аналізується з орфографічного боку і заучу­ється напам'ять на одному уроці, а запис вивченого твору провадиться на наступному.

Зазначені види диктантів застосовуються на етапі фор­мування різних умінь, в тому числі й умінь писати з пам'я­ті. Вони розвивають зорові відчуття, виховують увагу до слова, сприяють встановленню правильних асоціативних зв'язків між звуками і буквами, тренують пам'ять дітей.

Пояснювальний диктант. Цей вид роботи використовується на етапі самостійного застосування знань та умінь і є проміжним між попереджувальними й контрольними. Пояснювальні диктанти проводяться, як правило, після того, як тема в основному опрацьована, і дають можливість учителю виявити рівень сформованості тих чи інших орфографічних умінь.

Безпосередньо перед диктантом учні повторюють пра­вила правопису, потім пишуть диктант. Методика його проведення така:

1) сприйняття продиктованого учителем на слух;

2) запис під диктовку учителя;

3) знаходження і пояснення орфограм.

Останній етап роботи може провадитись після запису окремих речень або частини тексту.

Якщо учні затруднюються у знаходженні і поясненні орфограм, значить тема достатньо не засвоєна і є потре­ба знову повернутися до виконання навчальних вправ.

Малюнковий диктант. Одним з видів пояс­нювальних диктантів є малюнковий. Методика його про­ведення така: учитель демонструє предметні малюнки, учні мовчки або проговорюючи записують слово — назву малюнка. По закінченні пояснюють написання слів.

Цей вид роботи дещо складніший від пояснювального диктанту, продиктованого вчителем, оскільки учень має сам проговорити слово і записати відповідно до правопи­су. Такий диктант потребує більшої самостійності у за­стосуванні знань та умінь і використовується, коли ор­фографічна навичка уже сформована.

Орфографічна навичка вважається сформованою лише в тому випадку, коли учні вміють грамотно писати творчі ро­боти. Тому в процесі формування правописних умінь і навичок рекомендується використовувати такі види роботи, як вільний і творчий диктанти.

Оскільки ці види диктантів досить складні, їх рекомен­дується проводити в 3—4 класах.

Вільний диктант. Для нього добирається ціка­вий текст. Учитель читає спочатку весь текст, а потім за ло­гічно завершеними частинами (абзацами), кожну 2 рази. Учні записують не дослівно, а так, як запам'ятали, або лише головну думку кожної частини. При цьому учні не повинні перекручувати зміст тексту, порушувати послідовність ви­кладу. Вільний диктант є підготовчим до такого виду роботи, як переказ. Йому передує повторення тих орфограм, які включені у диктант.

Творчий диктант. Матеріалом для цього виду роботи є слова з орфограмами, малюнки, словосполучення, а також речення, які є опорними.

Перед диктантом учитель ставить завдання скласти чи поширити речення, замінити в реченні ті чи інші слова сино­німами тощо. Складені учнями речення обговорюються і за­писуються під диктовку вчителя. При цьому доцільно доби­рати опорний матеріал на певну тему так, щоб у результаті творчої роботи був складений і записаний невеликий текст. Творчі диктанти дають можливість поєднати вивчення правопису з розвитком усного і писемного мовлення.

Контрольний диктант. Цей вид роботи ста­вить своїм завданням з'ясувати рівень сформованості ор­фографічних умінь і навичок. Контрольний диктант слід давати не раніше як через тиждень після закінчення опра­цювання певної теми.

Під час контрольного диктанту текст диктується в ціло­му, пояснюються нові слова, якщо є такі, записуються на дошку слова з орфограмами, які ще не вивчалися, при по­требі пояснюються розділові знаки (в процесі диктанту). Вдруге вчитель читає диктант реченнями: перший раз учні слухають, другий — частинами, які повторюються один, іноді два рази — для запису. Після цього кожне речення диктується ще раз, щоб учні мали змогу перевірити запи­сане. По закінченні запису текст читається ще раз для пере­вірки.

 

Лекція № 20 (2 години)

Типи орфографічних помилок, їх виправлення.

План лекції.

1. Типи орфографічних помилок у роботах 1-4 кл., їх причини,

2. Способи виправлення помилок у контрольних диктантах.

3. Норми оцінювання результатів диктантів.

4. Аналіз опрацювання помилок.

Рекомендована література

1. Методика викладання української мови. Навчальний посібник. За ред. Доктора філологічних наук професор С. І. Дорошенка. - К.: Вища школа, 1992.

2. Програма для середньої загальноосвітньої школи 1-4 класи. - К.: Початкова школа, 2003.

3. Вашуленко М.С., Мельничайко О.І. Рідна мова 3-4 кл., - К.: Освіта, 2003.

4. Блик О.П. Фонетика, орфоепія, графіка, орфографія. -К.: Радянська школа, 1985.

5. Козачук Г.О. Підвищення грамотності учнів. - К.: Освіта, 1995.

6. Орфографічний словник української мови. - К.: Довіра, 1994.

 


Дата добавления: 2014-12-03; просмотров: 32; Нарушение авторских прав


<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Особливості й умови становлення літературної вимови | Аналіз опрацювання помилок
lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2018 год. (0.017 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты