Теорія економічних порядків В. Ойкена

Економічні концепції німецького неолібералізму знаходять своє втілення у теорії економічного (конкурентного порядку) та теорії соціального ринкового господарства та сформованого суспільства (плакат 3). Представники німецького неолібералізму: (плакат 4)

- В. Ойкен (1891-1950), німецький економіст, професор Тюбінгенського і Фрейбурзького університетів (основна праця — "Основи національної економії", 1959 р.), представник Фрайбурзької школи економіки, є автором теорії економічних порядків;

- О. Рюстов (1885-1963) — професор Стамбульського і Гейдельберзького університетів ("Порівняння капіталізму і соціалізму", 1949 р.);

- В. Рьопке (1899-1966) – професор Стамбульського університету й Інституту міжнародних відносин у Женеві ("Цивільне суспільство", 1948 р.);

- Л. Ерхард (1897-1977) – економіст, професор Фрейбурзького університету, політичний діяч, міністр економіки ФРН і канцлер.

Теорія конкурентного порядку В. Ойкена (плакат 5) розглядала два типи господарських порядків і економічних систем. Свобода визначається як господарський порядок, що діє за допомогою ринку і конкуренції приватних власників. Наказ – це метод управління, коли практично всі економічні рішення приймає держава. Для життєздатності країн повинен затвердитися конкурентний порядок, за якого досконала конкуренція підтримується внаслідок структурної політики держави і в результаті соціальної політики регулюється процес розподілу прибутків. В. Ойкен вважав, що державне втручання має бути пристосоване до функціонування ринку, у такому разі господарство країни можна назвати соціально-організованим.
Як наслідок теорії конкурентного порядку, виникає теорія соціального ринкового господарства. (плакат 6) Соціально-ринкове господарство протиставляється державі із соціалістичною економікою, з одного боку, капіталістичній державі – з іншого. Держава у такій моделі господарювання повинна оптимально втручатися в економіку. Ознаками такого втручання вважається передусім інституціональне гарантування конкуренції (це означає, що монополії поставлені під контроль держави і не можуть стримати вільної конкуренції фірм). Необхідне також здійснення активної кон'юнктурної і зовнішньоторговельної політики для досягнення позитивного сальдо торговельного балансу. Здійснення соціальної політики забезпечить належний рівень розподілу прибутків, що виключить надмірне багатство і надмірну бідність. Якщо цих цілей буде досягнуто, то вважається, що держава досягла стану сформованого суспільства. У ролі критерію береться відмінність в способах регулювання господарської діяльності і в особах, які приймають рішення. Два типи господарств - це не два способи виробництва, а різні способи організації, відмінності в методах узгодження господарських планів і рішень.

Для того щоб вибратися з хаосу "історичної різноманітності", В.Ойкен пропонує використовувати методи наукової морфології, згідно з якою "історичне різноманіття сформувалося в результаті змішення відносно небагаточисельних чистих форм".

Кожна конкретна система формується із сукупності шести основних "величин": потреб людей, природних умов, робочої сили, товарних запасів, технічних знань, правового і соціального порядку (якому надається особливе значення).

Основних "чистих форм (величин)" шість, а комбінацій з них - багато. В. Ойкен порівнює економічну морфологію з алфавітом. У формуванні економічних порядків приймає участь держава. Порядок не встановлюється самостійно. Його потрібно реалізувати. Але в результаті він стає не нав'язаним, а природним порядком, тому що приводить до дії міцні тенденції - індустріалізацію економіки, повну конкуренцію. Це відповідає природі людини, принципам економічної свободи.

Найбільш раціональний конкурентний порядок, що формується під впливом внутрішніх потенцій.

В. Ойкен розрізняє дві сфери економічної політики - політику порядків і політику регулювання.

Перша сфера - створення і удосконалення інституціональних порядків, тих реальних форм, в яких протікає діяльність фірм, організацій, приватних осіб.

Друга сфера - власне політика впливу на процес господарського розвитку. Головне - правовий і соціальний порядок, а не пряме втручання держави в економічний процес.

Основні проблеми, на яких зупинився В. Ойкен, викладені у двох роботах - "Основи національної економії" (1940), „Основні принципи національної економії” (1947), „Основні принципи економічної політики” (1950) та "Основні принципи економічної політики" (1952).

Головну проблему В.Ойкен бачив у стримуванні монополій, відміні жорсткої системи державного регулювання. Теорія економічних порядків ставить на повістку дня проблему форм і меж втручання держави в економіку.

В.Ойкен - видатний німецький економіст, професор Фрайбурзького університету, за­сновник і глава фрайбурзької школи.

У 1948 р. став редактором неоліберального щорічника під назвою „Ордо” („лад змагання“, „природний устрій вільного ринко­вого господарства“), який зіграв роль теоретичної трибуни неолібералів. Відтоді німецький неолібералізм часто називають ордолібералізмом.