Діяльність дитячих і юнацьких громадських організацій як одна із форм організації дозвілля учнів та студентів.

(коливання і хвилі, оптика)

Навчальний посібник

Оригінал-макет підготовлено Авдєєвим С. Г.

Редактор В.О. Дружиніна

Коректор З. В. Поліщук

Науково-методичний відділ ВНТУ

Свідоцтво Держкомінформу України

серія ДК №746 від 25.12.2001

21021, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 95, ВНТУ

Підписано до друку Гарнітура Times New Roman

Формат 29,7х42^1/4 Папір офсетний

Друк різографічний Ум. друк. арк.

Тираж прим.

Зам. №

Віддруковано в комп’ютерному інформаційно-виданничому центрі

Вінницького національного технічного університету

Свідоцтво Держкомінформу України

серія ДК №746 від 25.12.2001

21021, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 95, ВНТУ

ЛЕКЦІЯ 5.

ТЕМА: Системи організації відпочинку молоді та форми проведення дозвілля.

Сімейне дозвілля та туристична – краєзнавча діяльність як ефективний засіб організації дозвілля молоді.

Сутність позакласної і позашкільної

Виховної роботи.

Загальне поняття про форми виховання.

Характеристика окремих форм виховної роботи.

Форми спільної роботи школи і сім'ї.

Діяльність дитячих і юнацьких громадських організацій як одна із форм організації дозвілля учнів та студентів.

Література

Грушин Б. Творческий потенциал свободного времени. - М: Профиздат, 1990. - 153 с.

Демченко А. Некоторне проблеми современного развития культурно-досуговой деятельности и народного творчества // Культурно-досуговая деятельность и народное творчество. - М.: ГИВЦ МК. Р.Ф., 1996. - 49 с.

Ерошенков И.Н. Культурно-досуговая деятельность в совре-менньїх условия. - М.: НГИК, 1994. - 69 с.

Киселева Т.Г. Теория досуга за рубежом: курс лекций. - М., 1992. - 163 с.

Красильников ЮД. Методика социально-культурного проек-тирования: Учеб. пособие. - М., 1992. - 162 с.

Культурно-досуговая деятельность: Учеб. нособие / Под ред. Жаркова А.Д., Чижикова В.М.-М.: МГУК, 1991. - 248 с.

Общественное мнение: методологические рекомендации для проведення социологических опросов / Под. ред. Ж.Т. Тощен-ко. - М., 1989. - 171 с

. Орлова Е.В. Музей и изобразительное искусетво для лю­
дей с ограниченннми возможностями (инвалидов) в Великоб-ритании и США // Культура в современном мире: опьіт, проблемьі, решения. — Науч.-инф. сб. — Вьш.І. — М.: Изд. РГБ, 1996.

Петрова ЗА. Методология и методика социологических ис-следований культурно-досуговой деятельности: Учеб. пособие. -М.: МГИК, 1990.- С. 92 - 108.

Петрусинский В.В. Игрьі - обучение, тренинг, досуг. - М., 1994.

Стрельцов ЮА. Методика воспитательной работьі в клубе. -М.: Просвещение , 1979. - 95 с.

Социальная работа с инвалидами // Социальная работа:
теория и практика: Учебн.пособие. — М.: ИН Література

Чижиков В.М. Методическое обеспечение культурно-досуго­вой деятельности. - М., 1991. - 332 с.

1.Головним соціальним інститутом виховання й розвитку осо­бистості в сучасному світі є сім'я, тому її зміцнення є однією з найвищих моральних цінностей суспільства. Сім'я сприяє ви­рішенню багатьох завдань соціального виховання та культур­ного розвитку особистості. її суспільний статус, культурно-освітній рівень посилюють роль морально-психологічних засад у використанні вільного часу. В основі організації та оптимізації сімейного середовища пріоритетну роль відіграє дозвілля. Воно стає необхідною умовою гармонійного розвитку кожного члена сім'ї, позитивного психологічного клімату, зміцнення под­ружніх стосунків, взаєморозуміння між батьками та дітьми. Зба­гачене дозвілля дозволяє кожному в сім'ї бути цікавою особист­істю для своїх близьких, змінювати духовну єдність з ними.

Сімейне дозвілля характеризується сьогодні протилежними тенденціями:

♦активними формами проведення дозвілля (туристичні по­дорожі, спортивні розваги, відвідування дозвіллєвих комп­лексів);

♦одомашненням дозвілля (читання, спілкування у сімей­ному колі, перегляд відео, спільне ведення домашнього госпо­дарства).

На обсяг та зміст сімейного дозвілля впливають соціально-культурні тенденції, притаманні сучасному суспільству в цілому:

- взаємозв'язок сімейного життя та професійної діяльності
батьків обумовлюються зростанням вільного часу та скорочен­ня робочого. Здається, що вільний час може використовуватись для спілкування з дітьми. Однак життя переконує в іншому: за останні роки різко збільшилася професійна активність жінок,постійно зростає кількість сімей, де працюють і батько, і мати;

- для більшості зарубіжних країн характерна низька народ­жуваність. Як правило, сім'ї планують мати одну, рідше — дві, а наявність в сім'ї дитини безпосередньо впливає на кількість ро­бочих годин на тиждень;

- поступово нівелюється роль матері у вихованні дитини та домашньому господарюванні. Сучасна жінка виборює для себе рівні права у всіх сферах життя, в тому числі — й у вихованні дітей. Наприкінці XX ст. у 15 країнах ЄС працювало 78,1% чоловіків та 59,2% жінок. 45,6% жінок професійно активні в Італії, 76,1% - в Данії, 62,2% - у Франції, 74% - у Швеції, 73,9% - у Фінляндії, 67,3% -уВеликобританії, 62,9% -уНімеччині, 62,7% - вАвстрії.

Характер сімейного дозвілля визначається також тією рол­лю, яку відіграють в життєдіяльності сім'ї соціально-культурні чинники (спрямованість культурних інтересів батьків, струк­тура та спільність дозвіллєвих занять, рівень розвитку духовно­го світу дорослих, фінансове становище, стиль життя, інтереси членів сім'ї). Дозвілля сім'ї залежить і від віку подружжя: кожна вікова група, кожен життєвий цикл сім'ї вимагають своїх спе­цифічних форм та методів дозвіллєвої роботи. Молоді сім'ї тя­жіють до масових форм дозвілля, віддаючи перевагу інноваціям, тимчасовому бажанню, моді, стихійності. Молоді сім'ї прагнуть збалансувати індивідуальні та сімейні інтереси. Звичка прово­дити дозвілля відповідно до особистих інтересів, бажання роз­вивати індивідуальні дозвіллєві інтереси, врівноважуються на­родженням спільного сімейного дозвілля. Намагання розмежу­вати сімейне та індивідуальне дозвілля свідчать про загрозу де­стабілізації сімейних стосунків. Передумовою конфліктів у сім'ї можуть бути: споживацький характер домашніх форм дозвілля, обмеження соціальних контактів подружжя відвідуванням близьких та прийомами рідних у себе вдома. Побороти ці нега­тивні тенденції можна, розширюючи сферу соціального спілку­вання молодого подружжя, формуючи культуру дозвілля.

З віком у подружжя виробляється індивідуальний стиль про­ведення дозвілля, на яке впливають професійні, соціальні, ма­теріальні чинники. Дозвілля у цей період характеризується ви­бірковістю, раціоналізмом, врахуванням бажань інших членів сім'ї. Важливим чинником проведення дозвілля є рівень сімей­ного прибутку, від якого залежить обсяг та якість дозвіллєвої діяльності. Сім'ї, які не мають відповідного матеріального за­безпечення, не можуть дозволити собі участі в "дорогих" дозвіллєвих заходах - кінний спорт, відвідування басейнів, тривалі ту­ристичні подорожі, зимові види спорту, відвідання концертів. Тому перевага надається такому дозвіллю, як прогулянки, ри­бальство, перегляд телепередач, відвідання кінотеатрів, бібліо­тек, клубів за інтересами. Основною формою сімейного дозвіл­ля лишається спільне проведення уікендів та відпусток. Масо­вий характер відпочинку на природі пов'язаний з мобільністю населення, автоматизацією і технічним оснащенням побуту, якісним туристичним обслуговуванням.

Важливим напрямом діяльності спеціалістів дозвіллєвої сфе­ри є робота з дітьми. У більшості країн світу права дитини захи­щені законом. Тому сімейне дозвілля спирається на міжнародні акти, декларації про права дитини, а також на законодавчі нор­ми конкретної країни. Значна увага в цих документах надаєть­ся боротьбі з дитячою безпритульністю та злочинністю, з дитя­чою жорсткістю, передбачається проведення відповідних со­ціальних, освітніх, дозвіллєвих, виховних програм для дітей-сиріт, дітей, які погано навчаються, хочуть працювати тощо.

Найбільшої уваги спеціалістів потребують безпритульні діти. Щоночі в США, наприклад, не має притулку близько 100 тисяч дітей. Стан їх здоров'я фахівці вважають небезпечним, життя 186 тисяч осіб - "ненадійним", близько 90% дітлахів заз­нають жорстокості або сексуальних домагань, 53% - майже не відвідують навчальних закладів, а 43% - взагалі не ходять до школи .Автор дослідження, підсумовуючи, підкреслює, що безпритульні діти відстають в соціальному та емоційному роз­витку, страждають від різноманітних залежностей, агресивні, замкнені, мають проблеми із здоров'ям, невиправдані страхи. І знову ж таки, цій групі бракує можливостей для розвитку на­вичок міжособистісного спілкування, що формуються в межах рекреаційних програм.

Щороку в Америці за злочини затримується близько 2 млн. Дітей. У багатьох країнах Європи їх кількість коливається у ме­жах десятків тисяч, однак очевидною є тенденція до зростання. Дитяча злочинність змінила свій характер: вона стала жорсткі­шою, із застосуванням насильницьких дій та актів вандалізму.

Робота з дітьми вимагає вирішення проблем, що виникають у сімейному колі. Тому спеціалісти дозвіллєвої сфери багато зу­силь докладають до роботи з батьками, пропонуючи їм консуль­тування, дозвіллєве обслуговування дітей, різноманітні на­вчальні курси для молодих батьків, художні проекти, гуртки де­коративно-прикладного мистецтва.Слід наголосити на тому, що головним принципом сімей­ного дозвілля є спільна участь у дозвіллєвих заходах батьків та дітей. Тому спроби організувати окремі дозвіллєві заходи для батьків та дітей суперечать самій природі сімейного дозвілля, за­важають взаємозбагаченню та взаємодії між усіма членами сім'ї, хоча центри дозвілля, плануючи дозвіллєві заходи для сімей, по­винні диференціювати сімейне дозвілля за такими категоріями його учасників: спільні заходи для дітей та батьків; заходи для дітей; заходи для дорослих.

Така організація сімейного дозвілля є найдоцільнішою для використання усіх можливих варіантів проведення сім'ями сво­го вільного часу.

Дослідження зарубіжних науковців переконують, що сімей­не виховання безпосередньо впливає на розвиток моральної ідентифікації підлітка, незалежно від особливостей, матеріаль­ного рівня сім'ї та інших чинників. Наприкінці 90-х років аме­риканськими вченими та практиками проводилося національ­не обстеження підростаючого покоління, матері яких 1979 року були у віці від 14 до 21 років. За результатами дослідження вияв­лено, що культурно та духовно багаті сім'ї, в яких доброзичливі стосунки між поколіннями, сприяють формуванню моральної особистості, яка має активну соціальну позицію, володіє навич­ками організації власного вільного часу. Так, американські вчені Йоуніс Дж. та Еітс М. [6] вивчають формування моральної іден­тифікації підлітків. Моральною особистістю науковці вважають таку, що дотримується зразків поведінки, які поглиблюють та захищають добробут інших, відповідаючи при цьому власному "Я". Моральна ідентифікація досліджувалась також зарубіжни­ми вченими Демоном В. та Колбі А., Хартом Д. та Феглеєм С. серед повнолітніх та неповнолітніх осіб .Одержані резуль­тати свідчать, що спільне проведення дозвілля, спільна участь батьків та дітей в соціальній, культурній, рекреаційній діяльності сприяють формуванню у дитини високих моральних якостей та позитивній соціалізації особистості. Приклад батьків, які вміють правильно організувати своє дозвілля, наслідується дітьми у майбутньому дорослому житті. Доведено також, що підлітковий період є найважливішим серед інших вікових періодів життя осо­бистості для розвитку моральних основ людини [6]. Мета дослі­дження полягала у розкритті моральної ідентифікації та оцінці впливу сімейного середовища на процес її формування. Осо­бистість, на думку дослідників, характеризується рисами, які відображають здатність людини індивідуально думати, поводи­тись та відчувати. Людина, здатна володіти своїми емоціями, ефективно взаємодіяти з іншими, схильніша до розвитку висо­коморальної ідентифікації. При цьому американськими вчени­ми підкреслюється взаємозв'язок соціального статусу сім'ї, фор­мування самооцінки підлітка та його моральної ідентифікації. Отож, сімейне середовище, виконуючи пізнавальну та емоцій­ну функції, сприяє насамперед соціалізації підлітка в суспільстві. Теплі, дружні стосунки між батьками й дітьми, проведення ра­зом дозвілля є необхідною умовою для активного розвитку мо­ральності дитини, а їх спільна творча діяльність формує у підро­стаючого покоління відповідальність та високі моральні обов'яз­ки перед суспільством.

Вирішення проблеми поколінь значною мірою залежить і від наявності спільних інтересів у батьків та дітей, від розвитку цих інтересів у години дозвілля. Спільні захоплення допомагають зміцнити взаєморозуміння, зближують. Необхідно вказати й на доцільність формування в сім'ї активної позиції, а не лише спо­живання духовних цінностей. На формування моральності осо­бистості впливає не лише сім'я, але й дозвіллєві установи (клу­би, соціальні служби, рекреаційні агенції, молодіжні організації).

В цьому контексті важливим є досвід роботи центрів сімей­ного дозвілля, що мають у країнах зарубіжжя особливу попу­лярність. Як зразок такої діяльності можна розглянути роботу "Єврейської асоціації молодих чоловіків та жінок на 92-й ву­лиці" , відомої під назвою "Клуб на 92-й вулиці", що була засно­вана 1874 року в США.

Асоціація включає центри поезії, танцю, туризму, мистецтв, здоров'я та спорту, центр музики, центр для батьків, Нью-Йоркський симфонічний оркестр камерної музики. Основною категорією відвідувачів Центру є сім'я, хоча працівники намагаються залучати до індивідуальних та групових зустрічей з музи­кою дітей, підлітків, молодь, дорослих, осіб похилого віку. Центр мистецтв запрошує до своїх студій любителів живопису, графі­ки, кераміки, скульптури, фотографії. Організацію екскурсій, проведення уікендів, походів, туристичних подорожей та рекре­аційних заходів здійснює Туристичний центр. Метою Батьківсь­кого центру є зміцнення стосунків між батьками та дітьми, ви­рішення сімейних проблем і конфліктних ситуацій. Лікар-педі-атр, психолог, педагог, юрист допомагають відвідувачам набути необхідних знань про народження дитини, фізичні вправи, по­долання післяпологової депресії тощо.

Джерелом фінансових коштів таких організацій є членські внески, пожертви від фізичних та юридичних осіб, гранти, над­ходження від Національного фонду мистецтв та Національного гуманітарного фонду.

Центр працює щоденно, крім суботи та національних свят. Робота дозвіллєвого закладу грунтується на принципах добро­вільності та індивідуального вибору занять. "Клуб на 92-й ву­лиці" залучає населення до соціальної, культурної, рекреацій­ної діяльності, кожен відвідувач має великий вибір послуг для задоволення освітніх, культурних та побутових запитів, відоб­ражених у каталозі клубу обсягом більше ста аркушів. Щорічно Центр відвідує близько 300 тисяч осіб. Диференційований підхід в роботі з відвідувачами дозволяє адресувать дозвіллєві послуги не абстрактним, а конкретним родинам, що значно підвищує ефект виховного впливу. Аналогічні дозвіллєві центри діють і в інших містах США (Лас-Вегасі, Брукліні, Лос-Анжелесі).

Досить показовим є досвід роботи центру сімейного дозвілля "Стара ковзанка" (м. Берлін, Німеччина). Цей проект реалізо­вувався за підтримки сімейних клубів, культурних, спортивних, освітніх організацій міста, а також місцевих органів влади. Центр дозвілля відносно молодий - він працює з 1997 року, однак зу­силлями працівників клуб досить швидко став улюбленим місцем проведення вільного часу не лише для дорослих, а й для їх дітей. На думку працівників закладу, "Стара ковзанка" може організувати найрізноманітніші види дозвіллєвої діяльності населення: клієнт може скористатися послугами спортивного, оз­доровчого, освітнього, розважального характеру. Сьогодні на території закладу розмішуються майданчики для катання на ков­занах, роликах, велосипедах, діє кафе, в якому відвідувачі мо­жуть не лише втамувати спрагу чи голод, а й відпочити - дос­відчений організатор вільного часу запропонує взяти участь в ігровій програмі, переглянути самодіяльний концерт чи спек­такль.

Різноманітні дозвіллєві установи намагаються задовольни­ти потреби найвибагливішої сім'ї: у їх програмах передбачають­ся робота консультаційних бюро, материнських груп, проведен­ня психологічних тренінгів, зустрічі із спортивними тренерами й соціальними педагогами, сімейні вечори відпочинку, освітня й навчально-пізнавальна робота (екскурсії, диспути, відвідуван­ня концертів, робота майстерень). Для дітей, які відвідують дозвіллєвий заклад разом з батьками, проводяться уроки етики, музично-літературні та розважальні конкурси, виставки дитя­чого малюнка, відкриваються театри мам та дітей, ігрові кімна­ти, школи естетичного виховання та художні гуртки. Таким чи­ном, зусилля закладу спрямовуються на подолання відчуженості, на розвиток творчої співдружності.

Працівники центру "Стара ковзанка" вважають, що дозвіл­ля є одним із головних формуючих чинників у сфері морально­го, соціального, інтелектуального розвитку особистості, а бай­дикування у вільний час призводить до небажаних наслідків у житті не лише підлітків і молоді, а й людей середнього та похило­го віку [4, С. 24; 6, С. 253].

У перспективі "Старої ковзанки" — відкриття снігової гірки, мережі магазинів і ресторанів, дитячого куточка. На сьогодні го­ловною метою дозвіллєвого центру є створення сприятливих умов для активізації процесів соціальної корекції, взаємовихования, са­мовиховання, забезпечення максимального розвитку здібностей, позитивних рис характеру і звичок.

Сімейні центри постійно поновлюють свої пропозиції та по­слуги: створюються групи для немовлят, оновлюються дитячі програми, проводяться спільні дозвіллєві заходи для дітей і батьків, відкриваються майстер-класи. Суттєву роль відіграють і супутні послуги: кіоски з продажу товарів спортивного й тури­стичного призначення, масажні кабінети, солярії, ясла для ма­люків, камери схову.

Різноманітні види діяльності здійснюються в сімейному комплексі м.Оберхаузен (земля Північна Рейн-Вестфалія, Німеччина), що відкрився 1996 року і розвиває розважальний, спортивний, культурний, торговельний напрями. Клуб "Центр-О" - а саме під такою назвою він відомий серед населення - роз­ташовується на території колишнього сталеварного заводу. Він має мережу магазинів, ресторанів, невеличких кафе-клубів, парк розваг і відпочинку, тематичні сектори ("Оаза Кока-коли", "Бун­те гассе", "Арена", "Променад"), кожен з яких працює за влас­ною дозвіллєвою тематикою. Так, працівники "Арени" зосеред­жені на театральній діяльності; "Променад" забезпечує роботу невеличких ресторанів, що пропонують гостям закладу кухні народів світу, їх звичаї, обряди й традиції за допомогою куль­турних програм; "Бунте гассе" - це місце зустрічі професіоналів та любителів живопису.

Сім'я як соціальний інститут, засіб гуманізації сучасного суспільства, соціалізації особистості вимагає різних педагогіч­них підходів до організації колективного сімейного дозвілля та культурної співтворчості. Тому при організації соціально-куль­турної діяльності сімей фахівцями враховуються різноманітні чинники: тип сім'ї (молода, патріархальна чи матріархальна сім'я, повна чи неповна; маргінальна чи благополучна; міжнац­іональна чи моноетнічна); вікові ознаки сім'ї (молода сім'я, сім'я, яка має дітей, сім'я пенсіонерів); наявність соціально-пе­дагогічних проблем у сім'ї (негативні соціальні зв'язки, дефіцит спілкування батьків і дітей у сім'ї та поза нею, низький рівень інтелектуального, психологічного, культурного, фізичного роз­витку дитини, несформованість культури сімейного дозвілля, соціокультурних цінностей, пріоритетів і традицій в сім'ї); со­ціально-культурний рівень сім'ї (прагнення культурного удос­коналення та саморозвитку, участь батьків у культурному ви­хованні дітей, участь членів сім'ї в діяльності соціально-культурних об'єднань, гуртків, клубів, залучення до різноманітних видів культуротворчості).

Отже, залучаючи сім'ї до участі в дозвіллєвій дяльності, слід сприяти, щоб відпочинок для них був сімейним. Для цього перед розробкою дозвіллєвої програми закладу необхідно проаналізу­вати демографічну ситуацію в регіоні, який обслуговує дозвіллє-ва установа; вивчити склад сімей та можливі зміни (повна чи не­повна сім'я, кількість поколінь, молода бездітна сім'я чи сім'я пенсіонерів, діти яких живуть окремо); виявити мотиви участі сім' і в роботі установи (поглиблення педагогічних знань про вихован­ня дітей, розширення кола знайомств, однодумців, вирішення сімейних проблем, зміцнення стосунків з дітьми, набуття пев­них навичок), проаналізувати культуру дозвілля кожної сім'ї, її інтереси та бажання, традиції проведення вільного часу.

Сімейне дозвілля виконує ряд специфічних функцій, серед яких найважливішими є:

комунікативна, зумовлена багатоаспектністю сімейного
спілкування, його постійністю та специфічністю, розширеннямспілкування, виведенням його за межі сім'ї. Дозвіллєві центри,реалізуючи функцію спілкування, надають пріоритет таким фор­мам дозвілля як сімейні дні відпочинку, програма яких передба­чає проведення вільного часу батьків та дітей в одному місці, але
за різними сценаріями;

ціннісно-орієнтаційна, спрямована на формування та роз­виток моральних і культурних цінностей, норм та зразків пове­дінки. По суті, сім'я є першою соціальною групою, у межах якоїдитина отримує уявлення про життєві цінності, засвоює основні норми та правила поведінки, зразки взаємовідносин з навко­лишнім світом, вчиться оцінювати життєві процеси та явища;

виховна, ефективність якої визначається відповідним ви­
користанням вільного часу, розвитком культури дозвілля, пра­вильним застосуванням дозвіллєвих форм та засобів;

рекреаційна - як відновлення фізичних, розумових та пси­
хічних сил кожного члена сім'ї.

Досягаються поставлені завдання шляхом залучення батьків та дітей до підготовки й реалізації різноманітних дозвіллєвих заходів: свят, ігрових шоу, казкових спектаклів, творчих конкурсів. Важливим є те, що у процесі дозвіллєвої діяльності батьки і діти пробують себе як організатори, актори, консультанти, активні учасники. Самоцінність дозвіллєвих занять полягає і в тому, що в дозвіллєвій діяльності набувається та усвідомлюється власний досвід дитини, а не просто передається як у навчанні; формуєть­ся життєва позиція, самовизначення людини.

Особливої уваги потребують сім'ї, в яких є діти-інваліди. Наслідки появи дитини-інваліда можуть бути різні: погіршення екології, погане харчування, низький рівень медичного обслу­говування, соціальні проблеми, відсутність підтримки, зневіра у власних силах, несформованість виховного ідеалу та ін. Інвалідність дитини різко змінює буття та поведінку сім'ї, спосіб життя її членів, їх цінності та прагнення, взаємозв'язок із со­ціальними інститутами та навколишнім світом.

Світова співдружність ратифікувала "Конвенцію про права дитини", згідно з якою: "Держави-учасниці поважають і забез­печують всі права, передбачені цією Конвенцією, кожної дити­ни, яка перебуває в межах їх юрисдикції, без будь-якої дискри­мінації, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану, стану здоров"я і на­родження дитини, її батьків чи законних опікунів чи будь-яких інших обставин". Крім світових засад, формуван­ня дозвіллєвої сфери як чинника реабілітації дітей-інвалідів за­лежить від державної політики, духовних ідеалів суспільства, впливу етнокультурних умов і соціальної поведінки на психо­фізичний і творчий розвиток дітей-інвалідів.

Заданими Всесвітньої організації охорони здоров'я кількість людей з обмеженими соціальними та життєвими функціями ста­новить 10 % населення земної кулі, серед них понад 120 мільйонів — діти та підлітки. В Україні наприкінці 2002 року на­раховувалося понад 2,5 млн. інвалідів, що становить майже 5 % від загальної кількості населення країни, серед них - 143 тисячі Дітей-інвалідів (хоча 1995 року їх було 135 тисяч). Найпошире­нішими причинами дитячої інвалідності є хвороби нервової системи, психічні розлади, вроджені аномалії, травматизм. У зв'яз­ку з постійним збільшенням цієї категорії населення, проблема соціально-культурного обслуговування інвалідів, і передусім дітей, набуває особливого національного значення.

Сучасна концепція дитячої інвалідності заснована на ви­знанні прав дитини з фізичними та розумовими відхиленнями у різних сферах людської життєдіяльності і передбачає не лише профілактику інвалідності, а й реабілітацію здоров'я дитини, створення безбар'єрного архітектурного середовища, забезпе­чення нормальних умов життя, соціального захисту та розвитку особистості.

Дозвіллєва реабілітація дітей-інвалідів сприяє відновленню їх здоров'я та поверненню до активного життя за допомогою відповідних дозвіллєвих форм та засобів. Безперечно, медична реабілітація є головною ланкою у системі загальної реабілітації дітей-інвалідів. Однак, лише комплексна реабілітація передба­чає поєднання та використання потужних можливостей рекре-алогії, педагогіки, психології, дозвілля, культурології, вона за­безпечить максимальне відновлення фізичного здоров'я дітей-інвалідів, їх психологічну та соціальну адаптацію, моральний та духовний розвиток. Дозвіллєва реабілітація дітей-інвалідів має враховувати особистісні, психологічні, медичні, соціально-пе-дагогічні чинники. В роботі дозвіллєвих закладів з дітьми-інва-лідами слід більше проводити ігрових програм, розважальних конкурсів, пізнавальних акцій.

Наприклад, бібліотеки, шо спеціально працюють з цією ка­тегорією населення, відіграють роль інформаційного, дозвіллє-вого, культурно-просвітнього центру і сприяють розвитку різно­манітних життєво важливих навичок та знань, підвищують са­мооцінку особистості, можливості її творчого самовираження, активної участі дітей-інвалідів в соціально-культурному житті суспільства. Виконуючи культурну, просвітницьку, інформа­ційну, соціальну функції, бібліотека створює умови для задово­лення та розвитку освітніх, комунікативних, пізнавальних, ху­дожніх, літературних здібностей, формує інформаційну куль­туру дитини з обмеженими фізичними можливостями.

Організовуючи дозвілля дитини в клубах, гуртках, різнома­нітних об'єднаннях, бібліотека допомагає дітям-інвалідам на­бувати навичок просторової орієнтації, самообслуговування, пізнавати навколишній світ, адаптуватися до нього. Бібліотека, як міський соціально-культурний центр, надає допомогу не лише дітям-інвалідам, а й їх рідним, систематично організову­ючи навчання, семінари, конференції, консультації, підтриму­ючи зв'язки з іншими соціокультурними установами, реабіліта­ційними та медичними закладами, громадськими організація­ми, культурно-мистецькими об'єднаннями.

Отже, дозвіллєва сфера позитивно впливає на особистість дитини, дозволяє відчути себе повноцінною людиною, сприяє успішній соціалізації. Участь дитини-інваліда у різноманітних гуртках, спортивних клубах, арт-проектах, мистецьких конкур­сах є основою самоствердження для багатьох дітей-інвалідів. Популярними є такі форми: тренінгові проекти, соціальні про­грами, диспути, лекції, консультації спеціалістів, а також захо­ди, шо проводяться дозвіллєвими закладами для дітей-інвалідів, або для дітей з розумовими вадами. Освітні програми традицій­них навчальних закладів є досить складними, частіше - недо­ступними. Головного значення набуває оволодіння нагальни­ми і життєво необхідними знаннями, навичками самообслуго­вування, опанування просторово-часової орієнтації, етики по­ведінки, змістовним відпочинком.

Соціальний статус та рівень життя більшості сімей з дітьми -інвалідами негативно позначається на батьках дитини. Загаль­на нестабільність, невпевненість у майбутньому, загроза безро­біття, вимушені перерви в роботі, пов'язані з доглядом за хво­рою дитиною, породжують цілий комплекс проблем соціально-психологічного характеру, внутріособистісні та міжособистісні конфлікти. Особливо це позначається на тих батьках, які мають високий освітній рівень, бажають задовольнити свої професійні інтереси, кар'єрні потреби, самоствердитися.

Дозвіллєві форми роботи допомагають дорослим, які мають Дітей-інвалідів, позбавитись розгубленості, розпачу, відчуття провини, страхів, образ, перейти до активної поведінки, до вирішення проблем, спілкуватися з однодумцями, сім'ями, які ма­ють такі ж труднощі, відчути перспективність розвитку та соціа­лізації дитини. Доцільним є проведення дозвіллєвих заходів і для батьків. Щоб підвищити рівень медичних знань, зняти психо­логічний стрес, налагодити доброзичливу атмосферу в сім'ї, про­водяться бесіди, лекції, практичні заняття, консультації, творчі заходи, сімейні свята. Дозвіллєва діяльність допомагає й дитині, яку досить часто батьки намагаються оберігати від будь-якого негативного впливу навколишнього світу, гальмуючи цим роз­виток дитячої активності, впевненості та самостійності, поглиб­люючи соціальну та психічну інвалідність дитини.

Досить часто фінансові та побутові проблеми ускладнюють­ся низьким рівнем культури дорослих, відсутністю необхідних психолого-педагогічних знань та навичок догляду за дитиною-інвалідом, невмінням спілкуватися з нею; постійним почуттям тривоги, власного безсилля, відчаю та безнадії. Проаналізував­ши зарубіжний досвід, можна назвати такі важливі засоби подо­лання проблемної ситуації: сприяння відкритості таких сімей для суспільства, що усуне, насамперед, просторову обмеженість дітей-інвалідів; створення та розповсюдження у засобах масової інформації спеціальних програм (освітнього, розважального, розвиваючого, історичного характеру) для цієї категорії населен­ня; поєднання зусиль соціальних, медичних, культурно-до-звіллєвих закладів для задоволення духовних потреб таких сімей, систематична організація освітніх та дозвіллєвих заходів; налагодження консультаційної діяльності для батьків, родичів, осіб, які доглядають за дитиною-інвалідом.

В умовах різкого зростання дитячої інвалідності, погіршен­ня самопочуття підлітків та молоді, необхідне цілеспрямоване вивчення специфіки дозвіллєвої роботи з такими дітьми. Досить часто дитина-інвалід, не спроможна реалізувати себе в на­вчальній діяльності, буденному житті, спілкуванні з людьми, їй легше самореалізуватися у дозвіллі. Про творчі досягнення дітей-інвалідів свідчать міжнародні виставки творів глухих худож­ників, фестивалі мистецтва інвалідів, виставки центрів народ­ної творчості. Дозвілля позитивно впливає на особистість дйтини, сприяє її успішній соціалізації, а участь дитини-інваліда у різноманітних гуртках, спортивних секціях, арт-проектах, мис­тецьких конкурсах, є основою особистісного самоствердження.

Україна сьогодні ще не готова до вирішення проблем дітей-інвалідів. Несприйняття хворої дитини, надмірне співчуття ото­чуючих призводять лише до розвитку дитячої агресії, роздрату­вання, жорстокості, атрофії моральних якостей. Вітчизняна пси­хологія і педагогіка не створили моделі батьківської поведінки у вихованні та освіті дітей-інвалідів, суттєвими є проблеми в організації їх дозвілля.

Отже, сімейні дозвіллєві центри є поліфункціональними та багатопрофільними закладами, здатними вирішувати соціаль­но-педагогічні, психологічні, виховні проблеми сучасної сім'ї; створити умови для змістовного виховного, розвиваючого соц-іокультурного середовища.

Зважаючи на зростання негативних тенденцій в українсь­ких родинах (розлучення, неповні та "проблемні" сім'ї, знижен­ня народжуваності, невикористання педагогічного потенціалу сім'ї, нівелювання сімейних цінностей, сімейні злочини), слід глибше вивчати зарубіжний досвід організації сімейного дозвіл­ля, удосконалення системи виховного впливу на сім'ю.

Важливим напрямом діяльності професійних спеціалістів дозвіллєвої сфери є робота з сім'єю та дітьми. Сімейне дозвілля розвиває психолого-педагогічну культуру батьків, культуру спілкування, навчає дорослих організовувати дитяче дозвілля, а при потребі — коригувати його, відроджує традиції спільного проведення часу, урізноманітнює сімейний відпочинок.

Сімейне дозвілля сприяє гармонійному розвитку кожного члена сім'ї, підтримує позитивний психологічний клімат, зміцнює подружні стосунки, налагоджує взаєморозуміння між батьками та дітьми. Повноцінне дозвілля дозволяє кожному члену сім'ї бути цікавою особистістю для своїх близьких, розвивати духовну єдність з ними.

Головним принципом сімейного дозвілля є спільна участь у ньому батьків та дітей. Його диференціюють за такими катего­ріями: спільні заходи для дітей та батьків, заходи для дітей, захо­ди для дорослих. При цьому враховуються: тип сім'ї, її вікові оз­наки, наявні соціально-педагогічні проблеми, соціально-куль­турний рівень.

Сімейне дозвілля виконує ряд специфічних функцій, зо­крема, комунікативну, ціннісно-орієнтаційну, виховну, рекре­аційну. Особливої уваги вимагають сім'ї, в яких є діти-інваліди. Сучасна концепція дитячої інвалідності заснована на визнанні прав дитини з фізичними та розумовими відхиленнями у різних сферах людської життєдіяльності і передбачає не лише профілак­тику інвалідності, а й реабілітацію здоров'я дитини, створення безбар'єрного архітектурного середовища, забезпечення нор­мальних умов життя, соціального захисту та розвитку особис­тості.

Дозвіллєва сфера позитивно впливає на особистість дитини, дозволяє відчути себе повноцінною людиною, сприяє успішній соціалізації. Участь дитини-інваліда в різноманітних гуртках, спортивних клубах, арт-проектах, мистецьких конкурсах є ос­новою самоствердження для багатьох дітей-інвалідів.

Пріоритетними напрямами дозвіллєвих закладів у роботі з сім'ями є: допомога молодим сім'ям, консультації фахівців, культурно-просвітня, комунікативна, рекреаційна діяльність.

Використання дозвіллєвої сфери як чинника реабілітації дітей-інвалідів залежить від державної політики, духовних іде­алів суспільства, впливу етнокультурних умов і соціального ото­чення на психофізичний та творчий розвиток дітей-інвалідів.

Головною метою сімейних центрів дозвілля є створення сприятливих умов для активізації процесів соціальної корекції, взаємовихования, самовиховання, забезпечення максимально­го розвитку здібностей, позитивних рис характеру і звичок.

1. Звичайно, основною формою як навчальної, так і виховної роботи в школі є урок.Виховний потенціал мають і інші форми навчальних занять. Але ними не обмежується уся різноманітність форм організації виховної роботи в школі. Невід'ємною частиною педагогічного процесу є позаурочна, тобто позакласна і позашкільна робота, яка виступає логічним продовженням урочної і має свої специфічні форми організації. Характерною ознакою позаурочної роботи є її добровільність. Школяр сам обирає зміст, напрям, форму позаурочної роботи, позашкільний заклад, керуючись своїми інтересами, прагненнями, можливостями. Правда, це не виключає педагогічного спрямування цих інтересів і прагнень, вивчення можливостей учнів педагогами та батьками у процесі позакласної та позашкільної роботи.Позакласною називається здійснювана в позаурочний час і спрямована на задоволення інтересів і запитів учнів різноманітна освітня і виховна робота, організована колективом школи. Сюди відноситься не лише та робота, що проводиться в шкільному приміщенні, а й за її межами.Позашкільна робота- це різноманітна позаурочна робота, здійснювана позашкільними навчально-виховними закладами, культурно-освітніми установами, молодіжними та громадськими об'єднаннями за місцем проживання, різними організаціями¹. Позашкільні заклади працюють у тісному контакті зі школами, спільно вирішують багато питань.Відповідно до Державної національної програми "Освіта" ("Україна, XXI ст.") "позакласна і позашкільна робота спрямована на забезпечення потреб особистості у творчій самореалізації, здобуття дітьми та юнацтвом додаткових знань, умінь, навичок за інтересами, інтелектуальний і духовний розвиток, підготовку їх до активної професійної і громадської діяльності".¹Основними завданнями позакласної і позашкільної роботи є створення умов для всебічного розвитку школярів, стимулювання їх творчого самовдосконалення, розвиток комунікативних здібностей та соціальної зрілості, формування національної самосвідомості, пізнавальної активності, культури, естетичних смаків, організація змістовного дозвілля².Зміст та методи позакласної і позашкільної роботи аналогічні змісту й методам виховної роботи взагалі. Вони описані при викладанні попередніх тем, а із специфічними формами виховної роботи школи познайомимось далі. Форми роботи позашкільних закладів багато в чому схожі на форми роботи школи і не є предметом спеціального обговорення в даному посібнику

.3. Форма виховання - це є зовнішній вираз узгодженої діяльності вихователя і вихованців, яка сприяє реалізації мети і завдань виховання.Форми виховання (виховної роботи) можна поділити на загальні і спеціальні.Загальні форми виховання(форми організації виховання) відповідно до структури спілкування вихователя з вихованцем поділяють на масові, групові та індивідуальні.Масова(колективна, фронтальна) робота характе­ризується епізодичністю кожного заходу і значною кількістю учасників. Групова- тривалістю, постійністю і визначеністю складу учасників, плановістю. Індивідуальна- це самостійна робота школяра над собою (вона переходить у самови­ховання). Інколи виділяють ще парнувиховну роботу -роботу вихователя із конкретним вихованцем, хоч в практиці виховної роботи парна форма часто зливається з індивіду­альною. Такий поділ форм взагалі дещо умовний. Шкільний захід є масовою формою, але готувати його можуть члени певного гуртка чи обрана рада справи (тобто, групи учнів), при цьому можливі і індивідуальні завдання і робота пар "вихователь — окремий учень".Спеціальні форми виховання(форми проведення виховної роботи) включають як урок, так і позаурочні форми: класна година, колективна творча справа, бесіда, диспут тощо. Вони дуже різноманітні і кількість їх невпинно зростає. Шукаючи шляхів поліпшення позакласної роботи, педагоги проявляють творчість, винаходять нові і вдосконалюють старі форми роботи.

4.Для задоволення інтересів і запитів школярів розвитку їх творчих здібностей, формування практичних умінь і навичок у школах та закладах позашкільної освіти організовують гуртки. Гурток— самодіяльне об'єднання учнів, які займаються поглибленим вивченням питань науки, літератури, мистецтва, фізкультури. Найбільш поширені предметні гуртки, а також краєзнавчі, технічні, юних натуралістів, виразного читання і драматизації, хорові і музичні, фізкультурні, шахові та шашкові тощо. Гуртки створюються на основі самодіяльності учнів під керівництвом учителів або спеціалістів, запрошених до школи чи позашкільного закладу. Заняття гуртків проводяться в позаурочний час (1-4 рази на місяць) за орієнтовними програмами.Гуртки можуть об'єднуватись у клуби або клубиможуть утворюватись як самостійні самодіяльні організації учнів (переважно старших класів) для задоволення інтересів школярів. Інколи подібна діяльність організовується у формі товариств.У зміст діяльності клубів і товариств входить обговорення літературних творів, рефератів і доповідей, відвідання виставок, влаштування зустрічей з ученими, діячами культури, виконання під їхнім керівництвом певних досліджень, участь в олімпіадах і конкурсах. Деякі клуби (товариства) мають свій статут. Порівняно з гуртками клуби (товариства) — більш складна форма самодіяльності учнів. Клуби можуть створюватися також і в позашкільних закладах за місцем проживання школярів.Основною формою позакласної роботи класного керівника є класна година.Це година спілкування класного керівника з вихованцями, інтегрована форма виховної роботи, яка органічно поєднує форми і методи як пізнавальної, так і практичної діяльності. Під час класної години можна використати і лекцію, і розповідь, і бесіду, і дискусію, обговорювати важливі справи, аналізувати життя класу, і організовувати екскурсії, зустрічі з цікавими людьми, різні види практичної діяльності школярів.Класну годину педагог готує заздалегідь, продумує мету, зміст, визначає структуру, створює певний настрій, готується не тільки сам, а й включає у підготовку школярів. Важливо, щоб класні години, які переважно проводяться 3-4 рази на місяць, були систематизовані за темами. Перша класна година повинна бути незвичайною, щоб зміст і форма її проведення запам'яталися учням. А далі доцільно враховувати такі напрями: -людина і її стосунки;

- наука і пізнання;

- прекрасне в мистецтві, в людині;

- держава і право;

- дотримання гігієнічних норм;

- психологічна, морально-етична, екологічна тематика;

- огляди періодичних видань та ін

- Структуракласної години включає 3 частини: вступна, основна і заключна. Вступна частина має на меті створення відповідного настрою, мотивацію на діяльність. Зміст основної частини визначається темою, метою і завданнями класної години. Заключна частина — висновки, зроблені класним керівником разом із учнями. Добре, коли вона містить пропозиції школярів щодо поліпшення роботи класного колективу.

Класна година може проводитись не тільки в класі, а й за його межами. Конспекткласної години складається вчителем за такою орієнтовною схемою:тема, мета, обладнання, місце проведення, учасники; вступ, основна частина, висновки.

Колективна творча справа- це також інтегрована форма виховної роботи, форма організації колективної творчої діяльності школярів, яка передбачає активну участь учнів у плануванні, організації та аналізі роботи, основаної на ініціативі та самодіяльності вихованців. Метою колективної творчої справи є формування товариських стосунків у колективі, розвиток взаємодопомоги, формування уміння діяти спільно, враховуючи інтереси і прагнення товаришів, виявляти самостійність у прийнятті рішень і їх виконанні. За змістом колективні творчі справи можуть бути різнома­нітними (відповідно до напрямів виховної роботи), включатиігри і розваги. Для молодого вчителя важливо оволодіти технологією колективної творчої діяльності, яка відома в літературі як методика І.П.Іванова¹. Колективна творча справа (КТС) організовується, як правило, в шість етапів:

1)попередня робота вихователя з колективом - захоплен­
ня радісною перспективою цікавої і потрібної справи;

2)колективне планування — створення мікрогруп для
вироблення пропозицій, обговорення їх спочатку в
мікрогрупах, а потім на загальних зборах колективу;

3)підготовка КТС - для керівництва підготовчою роботою
обирається рада справи - представницький орган, куди
входять представники кожної мікрогрупи і старші
організатори, — яка конкретизує план роботи, здійснює
контроль за ходом підготовки і проведення справи,
обмін досвідом, регулюючу функцію;

4)проведення КТС — тут реалізується план, робота йде в
залежності від змісту справи;

5)колективне підведення підсумків - обговорення
результатів КТС, вияснення позитивного досвіду і
недоліків, висловлення побажань на майбутнє;

6)післядія - роздуми педагога щодо ефективності і
доцільності конкретної справи, правильності педаго­
гічної позиції, аналіз методичних підходів і рішень.

Часто у позакласній роботі використовується така поліфункціональна форма як бесіда. Бесіду може проводити сам вчитель або спеціально запрошена особа. У бесіді як формі роботи використовуються різні методи (розповідь, бесіда, дискусія, роз'яснення, демонстрація, ілюстрація тощо). Вчитель інколи розповідає про факт, що вразив його. В.О.Сухомлинський вважав, що "бесіда - це тільки умовна назва. Насправді тут немає бесіди: учні чують слово педагога. І не треба ні в якому разі спонукати їх: ану, розкажіть, що ви думаєте... Потік особистих думок про навколишній світ і насамперед про самого себе — ось що треба викликати зрештою своєю виховною бесідою"². Бесіду, яка має на меті діалог з дітьми, можна поділити на певні етапи:

1)обгрунтування теми, актуалізація уваги учнів з метою
підготовки їх до обговорення життєво важливої події,
факту, явища, морального вчинку, ситуації;

2)пропозиція учням матеріалу для обговорення;

3)діалог з дітьми, який можна вести методом бесіди або
дискусії, використовуючи репродукції, слайди, фраг­
менти музичних творів;

4)підведення підсумків.¹

Особливу трудність для вчителя складає проведення індивідуальної бесідиз учнем. Дуже часто її доводиться проводити в екстремальній ситуації (коли учень скоїв якийсь проступок), тому важливо не піддаватися негативним емоціям і провести розмову з учнем після паузи, під час якої обдумати варіанти своєї поведінки і можливі реакції вихованця. Індивідуальні бесіди можуть носити і плановий характер, проектувати їх треба виходячи із цілей виховання і особливостей особистості вихованця. У процесі бесіди з учнем важливо намагатися зрозуміти мотиви його поведінки і діяльності, не перебивати його зауваженнями, виявляти інтерес до його думок. Тоді бесіда буде успішною.

Для обговорення дискусійних питань найдоцільнішою є форма диспуту. Диспут- це зіткнення різних, інколи протилежних точок зору. Диспут не вимагає закінчених рішень. Він вчить школярів захищати свої погляди, спростовувати інші думки. Призначення диспуту - створювати основу для творчих пошуків і самостійних рішень. Диспут використовується переважно у роботі із старшокласниками, які мають певний життєвий досвід, навички спілкування, уміння коректно вести суперечку. Підготовка до диспуту починається з вибору теми. Тема повинна бути актуальною і містити суперечність у своєму формулюванні: "Що значить бути сучасним?", "З чого починається зрілість?", "Уміти жити — що це означає?" На обговорення можуть виноситись кілька запитань на тему диспуту, але не більше п'яти.

Проведення диспуту вимагає ретельної підготовки протягом 1-2 тижнів: складання яскравого, привабливого оголошення з питаннями для дискусії, підготовка гасел, плакатів з правилами поведінки під час диспуту, крилатих виразів, читання рекомендованої літератури, вибір ведучого (чи ведучих), попереднє опитування.

Починає диспут ведучий, який показує актуальність обраної теми, вказує на існування різних думок з приводу сформульованих питань. Ведучим має бути людина, добре обізнана з проблем >ч>, яка має життєвий досвід, досвід ведення дискусії, кі _;>истується повагою школярів.

Правила ведення диспуту можуть бути такими:

1.Перш, ніж сперечатися, подумай, що хочеш сказати.

2.Говори просто і ясно, логічно і послідовно.

3.Аргументуй свою думку. Кращі докази - факти і логіка.

4.Уважно слухай інших, поважай їх.

5.Май мужність визнати правильність думки опонента.
На завершальному талі диспуту ведучий робить резюме:

підсумовує погляди на проблему, що обговорювалась, висловлює свій погляд, який грунтується на теоретичних положеннях, думках видатних чи авторитетних людей, типових прикладах, показує нові дискусійні проблеми, що виникли в ході диспуту. З підлітками, які вчаться вести дискусію, доцільно -використовувати таку ігрову форму як "Капелюшна дискусія". "Капелюшна дискусія" - це колективна творча справа, спрямована на формування уміння спілкуватися, ставити запитання, відповідати на них, відстоювати свою точку зору і т.п. Попередня робота організаторів полягає у визначенні кількох тем для дискусії, критеріїв і техніки оцінки її учасників. Критеріями оцінювання можуть бути лаконічність, переконливість, повага до опонента, оптимізм, кмітливість, дотепність. Оцінювати можна так: правильна відповідь — 2 бали, правильна, але не повна відповідь - 1 бал, доповнення відповіді іншої команди — 1 бал. Учасники гри розподіляються на групи по 8-10 чоловік (2-3 групи). Всі разом обирають 2-3 теми дискусії, записують їх на папірцях, скручують і кладуть у капелюх. Кожна група обирає собі тему з капелюха і до неї придумує 4-5 запитань, які так само записує на папірцях, що їх кидає в капелюх. Варіанти гри:

а) всі питання перемішуються і всі команди відповідають
на витягнене питання;

б) кожна команда складає папірці із запитаннями до
свого капелюха і пропонує супротивникам витягнути
один з них і дати відповідь.

Виграє та команда, яка набере більшу кількість балів за відведений час (не більше 1,5 год.).

Цікава образна форма ознайомлення школярів з новинами суспільного і шкільного життя — усний журнал.Це серія коротких виступів (сторінок журналу) про різні сторони життя, пов'язані тематично, або на різні теми. Виступи супроводжуються ілюстраціями. Сторінка може містити як усні повідомлення, так і театральні мініатюри, вікторини, гуморески. При підготовці усного журналу клас ділиться на мікрогрупи, які й готують відповідні сторінки. Загальний зміст обговорюється на зборі, тут же обирається і рада журналу (редакційна колегія), яка складає план журналу, придумує назву, обдумує вступ тощо. Можливі теми і жанри сторінок журналу: інформаційна, героїчна, сатирична, спортивна, казкова, гумористична, "Чому?", "Що? Де? Коли?", "Наші друзі" тощо.

У практиці виховання існує ще одна, схожа форма, яка носить назву "Жива газета".На відміну від журналу газета має бути більш динамічною, гостріше реагувати на основні події в житті колективу. Мета "Живої газети" допомагати членам колективу правильно оцінювати позитивні та негативні сторони свого життя, розвивати спілкування. Матеріалом для випусків "Живої газети" може служити позитивний досвід свого колективу чи інших колективів, який заслуговує на поширення; радісні події в житті колективу і в оточуючому житті; неприємності і конфлікти, пропозиції щодо їх подолання; плани розвитку колективу. Для оформлення матеріалу використовують найрізноманіт­ніші засоби і прийоми: сценки, репортажі, інтерв'ю, "живі картинки", дружні жарти, загадки, епіграми, пісні.

Міцно увійшли в практику навчально-виховної роботи школи конференції.Вони вчать школярів вдумливо читати, аналізувати теоретичні проблеми, ясно висловлювати і переконливо аргументувати свої думки, чітко визначати своє ставлення до тієї чи іншої моральної проблеми чи літературного твору. Конференції розрізняють теоретичні (тематичні) і читацькі, хоч цей поділ є досить умовним. При проведенні теоретичних конференцій використовується і наукова, і науково-популярна література, і художня. Читацька конференція може бути також тематичною.

Конференції формують читацькі інтереси школярів, естетичні смаки, уміння працювати з літературою. Останніми роками має місце зниження інтересу школярів до читання, тому важливим є уміле, цікаве проведення конференцій, не тільки з доповідями учнів, а й з обговоренням висловлених поглядів, позицій, з дискусією, полемікою, суперечкою, спільними висновками.

Методика колективної творчої діяльності пропонує ще один різновид конференції — прес-конференцію. Прес-конференція— це творча справа, організована як рольова гра — бесіда членів певної делегації з представниками засобів масової інформації (мас-медіа). Виховне значення її - обмін знаннями, розвиток спілкування, формування таких якостей, як творча фантазія, кмітливість, організація розумової діяльності, почуття гумору, вироблення свого ставлення до різних сторін громадського життя. На прес-конференцію можна запрошувати: дипломатів, політиків, учених, письменників, мандрівників, героїв літературних творів, історичних діячів тощо. Учасники гри колективно, вирішують, з ким буде проводитись зустріч, вибирають ведучого, виділяють бажаючих бути у складі делегації. Інші учасники стають представниками преси. Делегати розподіляють між собою ролі, обирають керівника делегації, знайомляться із запропонованою літературою. Кожний із журналістів теж вибирає собі роль - стає представником реальної чи вигаданої газети або радіокомпанії. Іноземна преса може мати своїх "перекладачів". Кожен журналіст продумує наперед кілька запитань до запрошених, питання можуть виникнути і по ходу прес-конференції. Успіх прес-конференції залежить і від ведучого, який повинен оголосити про початок, надавати слово, уміло вставити репліку, коректно закінчити прес-конференцію.

Поряд з цим широко використовуються зустрічі учнів з цікавими людьми — учасниками бойових дій, ветеранами, представниками різних професій. Ефекту вони досягають тоді, коли учні самі запрошують цікавих для себе людей, коли мають нагоду з'ясувати важливі для себе запитання, розширити свій світогляд. Якщо підліткам цікаво послухати розповіді старших про незвичайні пригоди, то старшо­класники під час таких зустрічей аналізують, коригують шляхи свого життєвого і професійного самовизначення.

Інколи зустрічі з цікавими людьми — з спеціалістами доцільно проводити під час екскурсій. Екскурсія — форма виховної роботи,яка використовується для розширення учнівського кругозору за межами школи. Від навчальної екскурсії подібна екскурсія відрізняється, перш за все, тим, що вона на передбачена навчальною програмою з того чи іншого предмета, а планується класним керівником, вчителем, педагогічним колективом і має пізнавальну, розвивальну та виховну мету. Екскурсія - форма пізнання світу. Екскурсійними об'єктами є пам'ятні місця (пам'ятники, площі, вулиці, міста чи села), природні чи виробничі об'єкти, експозиції музеїв, виставок, галерей тощо. Ефективність екскурсії великою мірою залежить від уміння екскурсовода враховувати особливості учнівської аудиторії.

Вихід за межі школи можна здійснювати у формі прогулянки,яка дає можливість учням відпочити і розважитись на свіжому повітрі. Старші учні надають перевагу туристським походам,які сприяють фізичному розвитку, умінню спілкуватися з природою, долати певні труднощі, перевіряти себе у нестандартних ситуаціях. Велике значення у виховній роботі мають подорожішколярів за різними туристськими маршрутами, які проводяться за допомогою транспорту (автобуса, поїзда, теплоходу) або передбачають поєднання використання транспортних засобів з пішими переходами.

На жаль, під час навчального року не завжди є можливість подорожувати, тому можна використовувати таку форму як заочна подорож.її можна проводити як у класі, так і з кількома класами. Теми можуть бути найрізноманітнішими: "Наше місто (село)", "По рідній країні", "Навколо світу", "Подорож у світ природи (мистецтва)", "Подорож на машині часу" і т.п. Тема і маршрут, час проведення заочної подорожі обирається колективно на зустрічі учасників подорожі (чи їх представників). Тут же складаються команди, які разом з ведучими організовують штаб подорожі. Кожна команда готується самостійно. Тільки капітани і ведучі збираються час від часу для обговорення ходу підготовчої роботи. У заочній подорожі, як і в справжній, мають бути несподіванки, відкриття, сюрпризи. Команди можуть побудувати свої виступи у формі радіорепортажу, телепрограми, прес-конференції тощо, використати у виступах пісні, вірші, музику, світлові ефекти.

Такий виховний захід можна поєднати з іншою популяр­ною формою роботи - вечором. Вечір- це комплексна форма виховної роботи, яка здебільшого присвячується певній темі і складається з двох частин: офіційної або урочистої (збори, доповіді, повідомлення, зустріч, колективна творча справа) і художньої (концерт, конкурси, вистава або дискотека). Для дітей молодшого шкільного віку влаштовується ранок.

Яскравою і емоційною формою позакласної роботи, розрахованої на велику кількість учнів, є учнівське свято, новорічне, свято першого дзвоника, свято останнього дзвоника, свято праці тощо. Воно може включати різні заходи: вечори і ранки, спортивні змагання, бесіди і зустрічі, виставки учнівських робіт, колективні ігри, турніри, вікторини, масові розваги. Деякі з цих заходів можуть відбуватись одночасно в різних місцях. Іноді учнівське свято може тривати кілька днів. Особливе поширення дістали предметні тижні:математичний, іноземної мови та ін. Протягом тижня у різних класах відбуваються різні заходи пізнавального спрямування: вікторини, турніри кмітливих, конкурси знатоків, громадський огляд знань, предметні вечори тощо.

Колективна пізнавальна діяльністьможе здійснюватись у найрізноманітніших формах. Деякі з них застосовуються не лише в позаурочній роботі, а й безпосередньо на уроках.

Аукціонзнань має на меті розширення кругозору учнів, розвиток їхніх пізнавальних інтересів, пам'яті, логічного мислення, швидкості реакції, а також згуртування колективу, набуття досвіду колективної діяльності. Для його проведення клас розбивається на мікрогрупи (5-7 чоловік). Обирається штаб аукціону, куди входить по одному представникові від кожної мікрогрупи. Виготовляється 2-3 великих предмети (лоти) із деяких наперед визначених областей знань (техніка, наука, мистецтво, спорт і т.п.), які виставляються на аукціон. Придбати ці предмети можна в обмін на знання про них. Для проведення аукціону вибирається ведучий, його помічники (для підрахування балів). Реквізити: гонг, молоток, дошка і крейда, стіл для демонстрування лотів. Предмет виставляється на "продаж". Встановлюється ціна (в балах). Всі мікрогрупи по черзі одержують одну хвилину для викладення інформації про предмет. Ведучий оцінює всі відповіді в балах, помічник записує кількість одержаних кожною групою балів на дошці. Коли одна з груп набирає встановлене число лів, роголошується проданою. Група, яка купила предмет протягом 1 хвилини, готується і демонструє творчий "комісійний збір" (пісню, сценку, живу картину). Лише тоді річ видається групі. Тоді на продаж виставляється інший предмет.

Брейнстормінг ("мозковий штурм") сприяє формуванню уміння колективно розв'язувати проблему, висловлювати, підхоплювати, розвивати ідеї, розвитку мислення, швидкості реакції, вчить бути тактовним, коректним, уважним до товаришів. Для проведення гри обирається ведучий. Учасники діляться на дві групи: група генерації ідей, група оцінки. На обдумування ідей дається 3-5 хв., на висловлення 1-3 хв. У грі забороняється будь-яка критика запропонованих ідей, ідей необхідно висловлювати якомога більше, заохо­чуються будь-які ідеї, навіть "дивні", на перший погляд, вітається їх розвиток, поліпшення і комбінування. Важливою умовою гри є створення невимушеної обстановки: група генерації вільно обговорює проблему, висловлює свої думки і пропозиції щодо її розв'язання, не думаючи про грамотність і можливість втілення ідей. Група оцінки відбирає серед висловлених думок найбільш цікаві і перспективні, діючи при цьому коректно у ставленні до товаришів та висловленні ними ідей. Потім групи міняються місцями і починається новий раунд гри. "Мозковий штурм" застосовується і в дорослому житті, коли необхідно знайти розв'язок складної проблеми зусиллями кількох вчених. Елементи брейн-стормінгу можна побачити в деяких телевізійних іграх.

Громадський огляд знань передбачає виявлення загального рівня знань з певного предмета усіх учнів школи, класу, групи класів, яке проводиться громадським журі. Журі складається із групи 5-7 учнів старших класів і 1-2 вчителів-предметників. Якщо громадський огляд знань відбувається в класі, то вчитель, який веде предмет, що виноситься на огляд, де входить до складу журі. Підготовка до громадського огляду знань протікає 2-3 тижні. Вчитель складає перелік запитань, задач, практичних робіт учнів, які учні можуть виконувати спеціально створеними групами (4-6 чол.) на чолі з консультантом. Громадський огляд знань має відбуватись у піднесеній урочистій обстановці. Ведучим може бути вчитель, який викладає предмет у класі. Учні сідають на місця (можна групами), для журі ставиться спеціальний стіл (столи). Після урочистого відкриття огляду головою журі ведучий вчитель знайомить із завданнями огляду (аналогічними тим, які давались у підготовчий період). Частина учнів виконують роботу на дошці, частина— за окремими столами, частина відповідає усно. Може бути дана невелика фронтальна робота (тест, диктант) на 5 хвилин з тим, щоб журі встигло перевірити роботи до кінця огляду. В залежності від віку учнів громадський огляд знань може тривати 45-60 хвилин. Коли програма вичерпана, журі дає оцінку кожному учаснику, враховуючи виконання усіх видів робіт, доповнення і поправки. Можна вивести середній бал — рівень знань класу. Громадський огляд знань впливає на формування в учнів відповідального ставлення до навчання, зацікавленості пізнавальною діяльністю всіх учнів, виховання почуття колективізму, взаємодопомоги.

У процесі позакласної виховної роботи педагог значну увагу приділяє моральному вихованнюшколярів. При цьому вагу має не тільки і не стільки просвітницька діяльність, скільки перетворення моральних знань у переконання, почуття і вчинки. Ефективність морального виховання зростає в разі опори його на народну мораль, традиції, звичаї, обряди, які містять у собі моральні цінності (ідеали, ідеї, погляди, норми поведінки), збагачені тисячолітнім досвідом мудрості народу. Крім етичних бесід, диспутів на тему моралі варто застосо­вувати такі форми роботи як уроки культури поведінки, школа етикету, турнір ввічливих, етичний театр, які передбачають включення учнів в різні ситуації спілкування.

Уроки культури поведінкидозволяють застосувати комплекс форм і методів, що сприяють активізації ціннісно-орієнтаційної діяльності школярів: аналіз ситуацій мораль­ного змісту, твори-мініатюри, казки етичного змісту, притчі, частушки, елементи бесіди і дискусії.

Орієнтовна тематика таких уроків.

V—VI класи

Про доброту та уважність Про товариськість. Про чесність і скромність. Ми йдемо в театр (кіно). Ми йдемо в гості тощо.