Форми масової дозвіллєвої діяльності та основні вікові групи і їх характеристика. 1 страница

Література

Байкова В.Г. Досуг, свободное время.- М., 1985. - 169 с.

Бутатабаев М.Т. Рабочее и свободное время у трудящих-ся: социальїю-зкономический механизм взаимодействия. - М., 1999. - 251 с.

Головаха Е.И., Кроиак О.О. Психологическое время лич-ности. - К., 1987. - 332 с.

Киселева Т.Г. Теория досуга за рубежом: курс лекций. - М., 1992. - 163 с.

Кульпіурно-досуговая деятельность: Учеб. пособие / Под ред. Жаркова А.Д., Чижикова В.М. - М: МГУК, 1991. - 248 с.

Минц Г.И. Свободное время: желаемое и действительное. -М., 1998. - 222 с.

Некршлова А.Ф. Русские народньїе городские праздники, развлечения и зрелища. - М., 1988. - 152 с.

Орлов Г.П. Свободное время - условие развития человека и мера общественного богатства. - Свердловск, 1989. - 105 с.

Піша В.М. Ваше свободное время. - К., 1988. - 221 с.

Подольскш Р.Г. Освоение времени. - М., 1989. - 169 с.

Скрипунова Е.А., Морозов А.А. О предпочтениях городской молодежи // Социс. - М. - №1, 2002

1. У певному культурно-дозвіллєвому оточенні людина пово­диться по-особливому: активно переживає й оцінює це оточен­ня, виробляє до нього емоційне відношення, зберігає в пам'яті його образи, наділяє його різними асоціаціями і символами. Людина сприймає оточення, в якому перебуває і з яким взає­модіє, у нерозривності зв'язків усієї цілісності культурно-дозв­іллєвого середовища як системи. Якщо людина зосередить свою увагу на предметі мистецтва для того, щоб його оцінити, то вона свідомо, підсвідомо або несвідомо сприймає його в системі зв'язків з іншими предметами, дією, часом, який розгортається в культурно-дозвіллєвому середовищі.

Специфічними ознаками культурно-дозвіллєвого середови­ща є предметність і просторовість. За цими ознаками культур-но-дозвіллсве середовище наповнюється змістом предметних мистецтв: художнього та рекреаційного дизайну. До просторо­вих видів мистецтв культурно-дозвіллєваго середовища відно-сяться: мистецтво інтер єра, виставочне мистецтво, музейне мистецтво, мистецтво ансамблю й т. ін. Проміжне місце займа­ють прикладні і декоративні види мистецтв, які, у свою чергу, включають такі підвиди: мистецтво свят, карнавальне мистецт­во, різні святкові ходи і т. ін. До спеціалізованих утворень мо­жуть бути віднесені пластичні мистецтва, народні мистецтва, оформлювальні мистецтва: декоративна, прикладна творчість народні й художні промисли та ремесла.

Предметно-просторове оточення в культурно-дозвіллєвій установі, яке насичене творами мистецтва і відповідає дизай­нерському задуму високого художнього рівня, не може завжди являти собою культурно-дозвіллєве середовище. Щирий зміст воно здобуває лише тоді, коли людина включається в художнє життя цього предметного простору. Лише у взаємодії з людьми предмети мистецтва, усе культурно-дозвіллєве середовище ніби одухотворюється і починає жити.

Без людей, без людини, без діяльнішого початку культур-но-дозвіллсве середовище являє собою неживий предметно-художній простір. Виходячи з цього, дозвіллєві програми уста­нов культури повинні бути орієнтовані на різні форми участі людини в художньому житті. Ігрове розуміння занять, елемен­ти театралізації, реальне або внутрішнє, духовне включення людини в хід спектаклю або концерту, емоційне переживання у виставочних залах і таке інше створюють ситуацію сюжетно-рольового поводження людини. Це дає людині можливість ус­відомити, що вона може змінитися, стати кращою.

Отже, культурно-дозвіллєве середовище як самокоштовне явище являє собою органічну єдність предметного оточення і процесу діяльності, активної участі в ньому людини і несе в собі певне значеннєве навантаження. Культурно-дозвіллєве середовище є чинником активного формуючого впливу на людину. Створюючи стійке культурно-просторове середовище, дозвіллєві установи в цілому формують певне емоційне відно­шення до навколишнього середовища, і до діяльності людини в цілому. Таким чином, культурно-дозвіллєве середовище вис-тупає в ролі простору для діяльності, де здійснюються пере­живання ціннісного стану, що виявляє собою культуру і ду­ховні цінності. Це, в свою чергу, є основою особистості і ЇЇ способу життя.

Створення культурно-дозвіллєвого середовища установами культури - це розроблення культурних, виховних програм і в кінцевому результаті - ситуацій діяльності в цьому середовищі. У цих установах предметне, культурно-дозвіллєве середовище завжди повинно формуватися з урахуванням конкретних за­нять. Людина, знаходячись у контакті з культурними ціннос­тями, ніби переноситься в пережитий світ і в той же час збер­ігає свідомість свосї присутності в реальному світі.

Ще однією важливою умовою удосконалювання діяльності сучасних центрів дозвілля є знання специфічних особливостей сприйняття культурно-дозвіллєвого середовища. Сприйняття можна розглядати як почуттєвий образ зовнішніх характерис­тик предметів і процесів матеріального світу, що безпосередньо впливають на людину.

Гармонійність культурно-дозвіллєвого середовища зумов­люється дотриманням основних критеріїв її сприйняття й оцінок:

а)усвідомлення (людиною) себе в культурію-дозвіллєвому
середовищі, здатність орієнтуватися в ньому, у його культурно­му значенні; самооцінка, яка виражається у відчутті спокою,упевненості, натхненності, комфорту, ідентифікації себе з есте­тикою даного культурно-дозвіллєвого середовища;

б)власна естетична оцінка, яка спричинює почуття радості,здивування; образ культурно-дозвіллєвого середовища, його
естетичне наповнення визначає відчуття причетності не тільки до культурно-дозвіллсвого середовища, а й до зовнішнього,навколишнього середовища - будинку, міста, краю;

в)оцінювання соціальної значимості культурно-дозвіллєво­
го середовища включає: усвідомлення значимості історичного культурного минулого, сучасності, пам'ять про події і людей,пам'ятники культури, мистецтва, почуття гордості, поваги і са­моповаги, відчуття причетності до культури, мистецтва й історії;

г) оцінка практичної зручності і психологічного комфорту,

мікроклімату культурно-дозвіллєвого середовища, що, в свою чергу, формує загальне з'явлення про міру взаємної відповід­ності (або невідповідності) рівня культури людини і культур­но-дозвіллєвого середовища.

Культурно-дозвіллєві програми, які розраховані на масову аудиторію, завжди породжують різні ігрові форми поводження як наслідок сприйняття інших присутніх людей як персонажів дії. Це можуть бути групи й окремі знайомі і незнайомі люди. Самітність у публічних заходах не виключає, а скоріше підси­лює рольову діяльність.

У наш час йде розвиток позитивних тенденцій по створен­ню культурно-дозвіллєвого середовища, адекватного сучасним соціально-культурним потребам суспільства. Створення нових типів установ культури таких, як соціально-культурних центрів і центрів дозвілля, пов'язане з якісними змінами потреб насе­лення. У таких установах культури з метою утворення пози­тивного культурно-дозвіллєвого середовища повинно гаранту­ватися: висока якість наданих населенню культурних послуг; постійне відновлення і розширення форм дозвіллєвої діяль­ності; демократичність умов включення особистості в активну культурну діяльність.

Таким чином, основні функції сучасного центра дозвілля, які визначають його внутрішню структуру, безпосередньо по­в'язані з феноменом культурно-дозвіллєвого середовища і мо­жуть бути виражені такими напрямами своєї діяльності:

- організація і забезпечення умов для проведення куль­
турного дозвілля у всій його повноті і розмаїтості
відповідно до потреб, інтересів і можливостей усіх
груп населення;

- розроблення і поширення нових технологій дозвіллєвої
діяльності, взаємодія з іншими типами установ культури,
відпочинку, спорту для забезпечення ефективності, якості
й інтенсивності роботи всієї сфери дозвілля в цілому;

- апробація, відпрацьовування і впровадження нової техні­
ки, які розробляються промисловістю для їх використан­
ня в сфері дозвілля;

- виділення приміщень для фізкультурно-оздоровчого доз­
вілля в складі клубу;

- об'єднання різних видів розважальних програм (танцю­
вальних, атракціонних, комп'ютерних і т. п.);

- пристосування існуючих будівель, спочатку не призначе­
них для утворення культурно-дозвіллєвого середовища:
реконструкція житлових будинків, особняків, дозвіллєвих
споруд, використання дворів і т. ін.;

- використання паркових зон, непроїзних вулиць, які при­
лягають до клубних територій;

- створення спеціалізованих клубів: туристів, молоді, люби­телів тварин, філателістів, нумізматів тощо, організаціяаматорських клубів і студій, дискотек, виставок.

Необхідно звернути увагу на те, що при створенні сучасно­го, позитивного культурно-дозвіллєвого середовища особливе значення надається розробленню дозвіллєвих програм у культур-но-дозвіллєвих центрах. А саме: необхідності значення не тільки психологічних закономірностей взаємодії людей у клубних об­'єднаннях, обліку різноманіття зв'язків між ними в процесі спілку­вання, особистих і групових інтересів, мотивів відвідування, але й хоча б загальних особливостей дозвіллєвої орієнтації людей, яка складається стихійно, незалежно від діяльності тієї чи іншої клубно-дозвіллєвої установи. У цьому зв'язку продуктивне звер­тання до типології форм поводження в дозвіллі.

Рекреаційно-орієнтоване поводження як тип дозвіллєвого поводження допускає відновлення біопсихічних ресурсів осо­бистості, витрачених у сфері виконання обов'язків на вироб­ництві, побуті і т. ін. Тут часто не настільки важливий рівень володіння, який досягається тією чи іншою діяльністю, скільки сугубо рекреаційний, оздоровчий ефект, пов'язаний зі зняттям стомлення, одержанням яскравих вражень, боротьбою з гіподи­намією, психофізіологічними перевантаженнями. До занять, де частіше реалізується таке поводження, можна віднести прогу­лянки на природі, оздоровчі програми, ігри, розваги і тощо. Але це не означає, що даному типу дозвіллєвого поводження (як і іншим, розглянутим нижче) можна завжди однозначно припи­сати твердий набір занять. Наприклад, для людини з розвину­тим музичним смаком рекреативний ефект може бути досяг­нутий і при сприйнятті класичної музики. Мова може йти скоріше про деякі переважні тенденції заповнення „рекреацій­них ніш" оздоровчими й розважальними програмами. Але го­ловна характеристика рекреаційно-орієнтованого поводження все-таки не в цьому.

Важлива (незалежно від складу занять) сама орієнтація на власне здоро'вя, психологічне самопочуття, позитивні емоції. У свідомості ж людини ця орієнтація усвідомлюється як потреба в ігровому, видовищному, оздоровчому дозвіллі. Психічні на­вантаження нестримно наростають, кожному важливо не пере­втомлюватися, а якщо таке вже трапилося, то необхідно уміти швидко їх знімати, відновлюватися. Зараз варто вести мову про

прищеплювання навичок психотренувашгя більшості населен­ня. Особливо мають потребу в цих навичках люди, які не на­вчилися регулювати свою активність і часто потрапляють у стресові ситуації. У таких випадках незамінні психотренуван-ня, за допомогою яких можна домагатися відчуття спокою, внутрішній розкутості і впевненості в собі.

Можна стверджувати, що в силу соціальних і економічних причин (соціальна напруженість, психофізичні перевантажен­ня, неповна зайнятість частини населення) роль програм з доз­вілля, що реалізують рекреаційну орієнтацію, буде зростати. Таким чином, буде розширюватися саме культурно-дозвіллсве середовище.

Особливе значення при реалізації рекреаційно-орієнтовано­го поводження має гра. Вона сама характеризується розважаль­ністю, видовищністю, емоційністю, розслабленням. Кожна гра багатофункціональна. У життя людини вона здатна внести значний інтерес: навчити творчо мислити, активно діяти, роз­вити особливі уміння. Тут людина виступає вільною від при­родної залежності і здатною самій виступати як суб'єкт, який творить, не підданий якому-небудь примусові. Важлива харак­теристика гри полягає в тому, що вона протікає в просторі і часі, відособлених від інших сфер і знаходиться поза звичайним життям. Гра потребує відокремлення учасників від повсякден­ного життя, від виробничої діяльності, від нормативного соц­іального середовища. Принадності гри полягають у тому, що кожному учаснику необхідно виявити багато особистісних яко­стей: волю, ризик, наполегливість, спритність та ін. Цим гра імітує саме життя, де індивіду нерідко доводиться виявляти ті ж самі властивості. У той же час гра створює ситуацію швидко мінливої зміни психічних відчуттів і станів: азарт ризику, очі­кування, нетерпіння, напруженість, радість перемоги, гіркота поразки. Такі ситуації не тільки сприяють емоційній розрядці, а й заряджають новою енергією.

Соціально - орієнтоване поводження - це дозвіллєве повод­ження, основу якого становить інтерес до іншої людини. Оспов-

на форма реалізації цього інтересу - неформальне спілкуван­ня, яке не залежить від тих чи інших „офіційних" ролей у суспільстві (насамперед від виробничих ролей, обов'язків), саме ця орієнтація є основним клубним „ферментом", що забезпечує виникнення і самозбереження клубних спільнот, які об'єднують людей їхньою соціально-культурної самоідентифікаціею.

Неформальне дозвіллєве спілкування є основним способом прилучення до культурної діяльності, формування особистості, її соціалізації в різних сферах життєдіяльності. Це спілкування відбувається не в твердих рольових однозначно обкреслених межах, а в процесі реальних дозвіллєвих ситуаціях, які склада­ються. Такі клубні об'єднання володіють вищим порівняно з традиційними дозвіллєвими самодіяльними колективами (хо­реографічними, театральними й ін.) ступенем самоорганізації і самоврядності. Вільний вибір видів діяльності, емоційно-наси­чені відносини, рухливі межі між культурно-пізнавальними, культурно-творчими і рекреаційними елементами значно при­скорюють і полегшують процес адаптації індивіда до аматорсь­ких видів дозвіллєвої діяльності. Як характерні ознаки таких об'єднань можна назвати загальний інтерес до будь-якого виду групової вільної діяльності, суспільну спрямованість діяльності, злиття особистісних інтересів, спільність мотивів діяльності учасників, яка зумовлена соціально-значимими цілями.

В організаційному плані до таких об'єднань тяжіють „сало­ни", вітальні, клуби з фіксованим соціально-демографічним скла­дом. З огляду на соціальне розшарування суспільства, яке ос­таннім часом підсилюється, можна стверджувати, що значення таких об'єднань зростатиме.

Культурно-орієнтоване поводження - домінує орієнтація на придбання знань, умінь і навичок у тому чи іншому виді дозв­іллєвих занять. У цьому випадку менш значимим для учасників дозвіллєвої програми є рекреаційний елемент і соціальний склад об'єднання. Головним залишається процес просвіти і на­вчання. Не можна не відзначити збільшення кількості нових навчальних утворень у клубі, що є наслідком перебудови. Ценасамперед різноманітні курси менеджерів, іноземних мов, про­грамування, бізнесу, стенографії і т. ін.

Демократизація громадського життя знайшла своє відбра-ження і в посиленні орієнтації на самостійний вибір дозвіллє-вих занять, прагнення освоїти нові технології дозвіллєвої актив­ності, які властиві суспільству споживання.

Такий вид дозвіллєвої активності притаманний людям, які бажають у досконалості опанувати певним заняттям, дозвілл-євою кваліфікацією. Деякі клуби й аматорські об'єднання навіть організують відповідні форми занять. Наприклад, ко­жен член „Клубу юних моряків" повинен опанувати навчаль­ною програмою, комплексом теоретичних і практичних занять, здати своєрідний іспит. І тільки після цього він може вважа­тися моряком-початківцем.

Також є клуби садівників, автолюбителів, по ремонту жит­ла, побутового дизайну тощо. Для їхніх членів читають лекції фахівці, проводяться практичні заняття і влаштовуються вистав­ки. Але головним критерієм діяльності таких клубів і об'єднань є те, що вони являють собою своєрідне митецького виховання. Адже кожний із членів цього об'єднання прагне передати лю­дям свої знання й уміння. Спілкування в колі однодумців сприяє збагаченню, взаємовихованню. Інтерес до занять пере­творюється на інтерес до людей. Людина прийшла до клубу, щоб навчитися чомусь, а навчившись, залишається, тому що по-справжньому здружується з людьми. Тут прив'язує особлива атмосфера рівності, доброзичливості і самодіяльності. Найбільш типове втілення цієї тенденції представлено в дитячих та підліткових об'єднаннях художньої самодіяльності, краєзнав­ства, фольклору, центрах естетичного виховання.

Крім типів орієнтації дозвіллєвого поводження з погляду самоцінності предмета заняття можна визначити форми орієн­тації поводження з погляду визначеності предмета заняття. Виділяються дві такі форми: цільова і пошукова. Цільова фор­ма означає, що учасник тієї чи інший дозвіллєвої діяльності ясно усвідомлює свій інтерес у його речовинному, матеріальному втіленні (конкретна книга, атракціон, інша людина, оздоров­ча програма). При пошуковій формі дозвіллєвого поводження індивід фіксує у своїй свідомості цей інтерес, але не пов'язує його з конкретним предметом дозвіллевої активності.

Перетинання типів орієнтації дозвіллєвого поводження з погляду самоцінності вибраного заняття і форм орієнтації, з по­гляду предмета дозвіллєвої діяльності породжує такі поєднання:

- рекреаційно-орієнтоване цільове поводження, тобто оріє­
нтація на заздалегідь обраний конкретний вид рекреації,
розваги;

- рекреаційно-орієнтоване пошукове поводження - відвіду­
вання об'єкта розваг, відпочинку без заздалегідь наміче­
ної програми;

- соціально-орієнтоване цільове поводження - запланова­
ний заздалегідь соціальний контакт із конкретною особи­
стістю або групою людей;

- соціально-орієнтоване пошукове поводження - прагнення
зав'язати нові знайомства, розширити соціальні контакти;

- культурно-орієнтоване цільове поводження - відвідуван­
ня заздалегідь вибраної культурної програми;

- культурно-орієнтоване пошукове поводження - прагнен­
ня розширити свій кругозір, збагатитися новими знання­
ми без запланованої заздалегідь орієнтації на конкретний
вид заняття.

Аналіз діяльності культурно-дозвіллєвих установи показує, що в практиці найменш поширені пошукові дозвіллєві програм-ми. Тим часом значна частина населення орієнтована насампе­ред на них. Це необхідно враховувати в роботі культурно-доз­віллєвих установ, створюючи багатоступінчасту систему клубного обслуговування на двох основних підставах: від рек­реації через соціальну до культурної активності і від пошуко­вих до цільових форм дозвіллєвого поводження. При цьому зовсім не обов'язково, щоб кожен відвідувач пройшов усі ета­пи (для деяких досить і разової участі в окремих типах дозвіл-лєвих програм). Саме ця головна ознака сприятиме утворенню сучасного культурно-дозвіллєвого середовища.

Важливо, щоб усі ці можливості були представлені в одно­му регіоні, місті, селі і забезпечували збереження демократич­них починань в організації культурно-дозвіллсвої діяльності. Деякі розвинуті аматорські об'єднання надають своїм членам одночасно усі види дозвіллєвого поводження. Слід створити розгалужену клубну мережу, в якій була б спеціалізація уста­нов, що входять до неї, залежно від характеру соціокультурних орієнтацій місцевих жителів.

Залежно від місцевих умов можна об'єднувати різні типи клубів-установ у єдині культурно-дозвіллєві центри, комплекси.

Підводячи підсумок, скажимо, що сучасньї культурно-дозвіллєві центри виступають як місце певної концентрації соціально-культурної діяльності людей у сфері дозвілля, де люди здобувають навички самореалізації, самоствердження у твор­чості, досвід дозвіллєвого поводження. [ вони постійно повинні піклуватися про якісне поліпшення змісту і форм своєї діяль­ності, про створення позитивного культурно-дозвіллєвого сере­довища. Для того щоб цього досягти, необхідно відмовитися від заорганізованості, одноманітності і шаблонності культурно-доз­віллєвих форм, в основу діяльності покласти структуру і харак­тер запитів людини, постійно прагнути розробляти і включати в практику нові, нетрадиційні і нестандартні форми розваг, ос­віти, спілкування і творчості різних верст населення.

Відсутність цих форм у багатьох культурно-дозвіллєвих цент­рах негативно позначається на їхньому престижі.

Модель культурно-дозвіллсвого середовища виступає не тільки як упорядкованість, але і як образне представлення куль­турного простору культурно-дозвіллєвих установ; культурно-дозвіллєва установа і її культурне середовище являють собою художньо-естетичний об'єкт, композиційну структуру, об'єкт образного рішення художньої творчості фахівця установи куль­тури. Принципи створення композиційної структури культур­но-дозвіллєвого середовища культурно-дозвіллєвих установ полягають у виявленні духовного змісту, сутності проектовано­го культурно-дозвіллєвого середовища, обліку особливостей ус­танови культури, його функціонально-культурних завдань, по­шуку художнього образу об'єкта культури, його структури і форми вираження.

Таким чином, у наш час відбувається розвиток позитивних тенденцій по створенню культурно-дозвіллєвого середовища, адекватного сучасним соціально-культурним потребам суспіль­ства. І сучасні культурно-дозвіллєві центри повинні стати нос­іями цілісного культурно-дозвіллєвого середовища. А воно, у свою чергу, буде позитивно впливати на характер і зміст усієї діяльності з організації дозвілля і викликати в людей потребу активної участі в ній.

Практика роботи з молоддю зіштовхнула працівників сфери дозвілля з рядом соціальних замовлень молоді, які неможливо задовольнити. Йдеться про дефіцит місць (будинків, приміщень з відповідним устаткуванням і реквізитом) і кадрів для органі­зації сучасного дозвілля молоді, а саме: для повноцінного спілку­вання в дозвіллєвому колективі однолітків; для формування соц­іально-психологічної компетентності в сфері особистісного спілкування; для реалізації активних і привабливих для молоді синтетичних форм спільного дозвілля; для творчого освоєння життя не тільки в професійно-трудовій, але й в інших сферах; для взаємної психологічної допомоги в різних ситуаціях.

Дотепер у студентських клубах і будинках культури най­частіше переважають пасивно-видовищні, а не діяльнісні масові форми дозвілля. Традиційно існуючі форми дозвілля часом не сприяють реалізації потенціалу внутрішнього і соціального роз­витку особистості, пред'являючи до учасників вимоги, нижчі від їхніх можливостей, не ставлячи в сфері відпочинку, розваги, освіти, творчості завдань, які потребують усієї повноти уміння і особистісних якостей. Навіть у клубних об'єднаннях за інте­ресами інтерес молодої людини до самої себе, до пізнання і ре­алізації своєї індивідуальності, до творчості в сфері міжособис-тісних відносин, до творчого перетворення власного життєвого шляху не стає діяльнішим.

2. Підвищення рівня запитів і домагань у сфері міжособистіс-них відносин, який спостерігається в останній час у молоді, все більше наштовхується на неосвоєння нею відповідних психо­логічних засобів, відсутність уміння адекватно розуміти і кори­гувати свої відносини з іншими.

Існуюча практика такої діяльності дає можливість обґрун­тувати доцільність синтетичного поєднання засобів практично­го людинознавства саме в сфері дозвілля. Це пояснюється тим, що у вільній грі фізичних і духовних сил можна реалізовувати пошукову, наднормативну, надситуативну активність, можна імпровізувати, багаторазово пробувати переборювати свої за­хисні психологічні функції, поведінкові штампи і неадекватні реалізації, не боячись невдач, і при цьому всерйоз приміряти і закріплювати все нове, удало знайдене в навчально-ігрових відносинах. Таким чином, гра займає в цій парадигмі надзви­чайне значення.

Гра - складне соціально-психологічне явище вже тому, що воно не вікове, а особистісне. Потреба особистості в грі, а та­кож здатність включатися в неї характеризується особливим баченням світу і воно не пов'язано з віком людини. Однак праг­нення до гри дорослих і дітей мають різні психологічні підста­ви. Гра є однією з трьох основних видів діяльності людини. Відмінність гри від інших видів діяльності в тому, що, наприк­лад, у праці, реалізується суспільна мета - створення матеріаль­них і культурних цінностей. Гра не переслідує такий цілей, тоб­то до суспільних цілей вона не має прямого відношення, однак вона має опосередковане, непряме відношення. Філософи ствер­джують, що гра - це особлива форма життя, вироблена або ство­рена суспільством для керування розвитком дітей. У цьому плані вона являє собою особливий педагогічний утвір, хоча творцем її були не окремі люди, а суспільство в цілому, а сам процес виникнення і розвитку гри був масовим процесом, у якому природно-історична закономірність «пробивалася» через різноманітну свідому діяльність окремих людей. У теоретичній літературі гра розглядається як: особливе відношення особис­тості до навколишнього світу; особлива діяльність людини, яка змінюється і розгортається як його суб'єктивна діяльність;діяльність, у ході якої відбувається розвиток психіки людини; соціально-педагогічна форма організації людського життя. На­самперед, гра - породження діяльності, за допомогою якої лю­дина перетворюс саму діяльність, змінює навколишній світ. Суть людської гри - у здатності відображати, перетворювати дійсність. У грі вперше формується і виявляється потреба ди­тини впливати на світ, стати суб'єктом своєї діяльності. Сутність гри полягає в тому, що в ній важливий не результат, а сам про­цес, процес переживань, пов'язаний з ігровими діями. Хоча ситуації, які програє людина, уявлювані, але почуття, пережиті нею, реальні. Гра підготовляє людину до навчання і праці. Ця її специфічна особливість несе в собі великі виховні можливості, тому що, керуючи змістом гри, включаючи в сюжет гри певні ролі, можна тим самим програмувати певні позитивні почуття граючих. По-перше, важливий сам досвід переживання позитив­них почуттів для людини; по-друге, через переживання тільки й можна виховати позитивне відношення до діяльності. Гра має багаті можливості сформувати позитивне відношення до неігро-вої діяльності. Гра підводить до здатності діяти в плані уяви. Природно, що люди, котрі мають розвинуту уяву, легше пізна­ють навколишній світ, тому що вони можуть уявити предмети і явища, недоступні безпосередньому сприйняттю.

Особливості сфери дозвілля дають можливість виконати од­ночасно цілий ряд замовлень у ході однієї ігрової програми вечо­ра гри, ігрового спілкування. Причому під час гри у кожного учас­ника можуть розширюватися набір замовлень, змінюватися замовлення, переставлятися акценти у мотивації участі в грі: на­приклад, прийшов на незвичайну за формою розвагу, бажаючи приємно провести час, але по ходу програми знайшов серйозні питання до самого себе і сформував своє замовлення; чи навпа­ки, прийшов як на лекцію за знаннями, а по ходу програми сфор­мував замовлення і на «розкіш спілкування», і на „карнавальну святковість". Пропоновані реальні замовлення (усвідомлювані мотиви), пропоновані мнимі замовлення (без мотивації) і по­тенційні замовлення (латентні мотиви) знаходяться в складній динамічній співвіднесеності. Успішність роботи з такою структу­рою замовлень на ігровій програмі визначається діяльнісним підхо­дом до розроблюваним з програмою тем і проблем.

Ведучими (відправними, стартовими) темами програм, які пропонують для їхнього спільної розроблення учасники, можуть бути будь-які теми щодо проблематики „Людина": життєвий шлях, відносини, соціокультурна рефлексія (мистецтво і наука) і т. п. Установлено, що різні контингенту учасників по-різному, але з незмінним інтересом беруться за спільне розроблення та­ких людських цінностей, як допомога, радість, справа, успіх.

Доступний для спостереження і фіксування психолого-пе-дагогічний ефект ігрової програми виражається насамперед у:

- готовності після програми бачити себе і свої відносини з людьми більш точно і реалістично;

- спрямованості на постановку важливих у житті людини
питань, які раніше ставити не доводилося;

- розумінні важливості постійної роботи над своїми психо­
логічними проблемами, яким раніше не додавав велико­
го значення;

- появі (посиленні) інтересів до усвідомлення і розкриття
своєї індивідуальності;

- відчутті важливості (і можливості) допомоги один одно­
му в процесі активного будування майбутнього життя;

- одержанні навичок ігрового подолання складних життє­
вих ситуацій;

- спрямованості на продовження освоєння засобів, технік,
прийомів практичного людинознавства;

- розкритті моральних резервів особистості.

У рекреаційному плані ефект ігрової програми виражається у:

- формуванні практичної навички співвіднесення самого
себе з різними формами, жанрами, видами дозвілля, тоб­
то навички індивідуалізації свого дозвілля;

- освоєнні раніше невідомих (маловідомих) форм дозвілля і видів розваг;

- деякому підвищенні загального рівня ігрової культури;

- метод емоційної інтеграції спільності;

- метод зняття психологічної дистанції;

- метод концентрації форм спілкування з активізацією ігро­
вого спілкування (у „ролі", у „масці");

- метод режисури контактів.

В основі першого методу лежить положення про те, що емоційні аспекти взаємодії є каталізаторами консолідації групи більше, ніж раціональні, інтелектуальні. Наприклад, веселий сміх з приводу дотепного жарту. Взагалі для побудови цілісного колективу і розвитку його згуртованості необхідне вміле по­єднання емоційного і раціонального контактів. На цьому й по­будований метод емоційної інтеграції. Він поєднає процедури, які роз'єднують велику групу на окремі спільності за різними критеріями, і процедури, які поєднують учасників програми. У результаті кожний за короткий час багаторазово виявляється членом різних спільнот, однодумцем багатьох інших людей, багаторазово переживає почуття близькості, єднання. Метод реалізує діалектичну спіраль розвитку відносин між учасника­ми у такому виді: інтеграція - розпад на окремі спільності -інтеграція на новому, вищому рівні єднання.