Другий етап: податки господарські

З розвитком поділу праці i розвитком міст податкова система істотно "збагатилася" порівняно зі зразково-показовою податковою системою Римської імперії. Держави наближалися до рубежу середньовіччя. На цьому етапі виникли податки на виробництво (або промислові податки), на всі види діяльності, крім сільськогосподарської (земельний податок справлявся окремо). У торгівлі поширилися митні збори й непрямі податки. Цей воістину "фіскальний розквіт" того часу характеризувався величезною кількістю узаконених поборів. Причому до податкової бази потрапив абсурдно широкий спектр об'єктів, аж до найбільш екзотичних та зовсім безглуздих: від штрафу за перевищення будинком установлених розмірів (знаменитий "податок на повітря") - до так званого "подимного податку". Йдеться про податок на нерухомість, первісно запроваджений в Англії. Його розмір спершу обчислювався залежно від кількості вогнищ, а згодом від - кількості вікон, або розраховувався за довжиною фасаду... До речі, усі ці прояви "податкових вакханалій", крім морального збитку, істотно вплинули на архітектуру Європи.

Загалом уся система викликала безліч дорікань у підданих i трималася лише на силі та підтримці з боку дворянства й духівництва завдяки звільненню їх від податків, що дало цілковите право середньовічному філософові й Божій людині Фомі Аквінському називати податки "узаконеною формою грабежу".

Тож i не дивно, що, як i багато сотень років тому у Візантії, розмаїття податків i свавілля влади при їх стягненні аж ніяк не вели до збільшення скарбниці, а, навпаки, стали істотним гальмом економічного зростання. Крім того, наслідком "узаконеного грабежу" були постійна напруженість усередині держав i непокора громадян.

Англійський філософ Френсіс Бекон (1561 - 1626 рр.) у своїй знаменитій праці "Досліди або настанови моральні й політичні" писав: "Податки, стягнуті за згодою народу, не так послаблюють його мужність... Йдеться зараз не про гаманець, а про серце. Подать, стягнута за згодою народу або без неї, може бути однакова для гаманців, але не однакова її дія на дух народу"...

Одним з тих, хто все-таки спробував створити якусь подобу наукової теорії оподаткування, став видатний шотландський економіст i вчений ХVIII ст. Адам Сміт.Він стверджував, що податки для платника - ознака не рабства, а волі. Праця "Дослідження про природу i причину багатства народів", нарешті, визначила основні принципи оподаткування, які актуальні й дотепер. Як ось: принцип справедливості ("піддані держави повинні в міру можливості... брати участь в утриманні уряду, тобто відповідно до прибутків, якими вони користуються під заступництвом i захистом держави"); принцип визначеності ("податок, що його зобов'язується сплачувати кожна окрема особа, має бути точно визначеним, а не довільним. Термін сплати, спосіб платежу, сума платежу - усе це має бути ясним i зрозумілим для платника.... Невизначеність оподаткування розвиває нахабність i сприяє підкупності розряду людей, які й без того не користуються популярністю, навіть якщо вони не відзначаються нахабністю й підкупністю"; принцип зручності ("кожен податок має стягуватися в той час або в такий спосіб, у який чи який платникові мають бути зручніші для сплати його"); принцип економії ("кожен податок має бути так задумано й розроблено, щоб він брав i утримував з кишень народу якомога менше понад те, що він приносить державному казначейству... Нерозумний податок створює велику спокусу для контрабанди").

Ця воістину епохальна праця свідчила про перехід до третього етапу - наукового підходу до найважливішого державного питання.