Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Надра як об'єкт правової охорони та використання 3 страница




Водоохоронні зони встановлюються для створення сприятливого режиму водних об'єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ та інших водойм. Проекти цих зон розробляються на замовлення органів водного господарства та інших спеціально уповноважених органів, узгоджуються з державними органами екології та природнихресурсів, державними органами земельних ресурсів, власниками землі, землекористувачами і затверджуються відповідними місцевими державними адміністраціями та виконавчими комітетами місцевих рад.

На території водоохоронної зони встановлюється спеціальний режим для господарської діяльності. Тут забороняється: використання стійких та сильнодіючих пестицидів; влаштування кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації; скидання неочищених стічних вод, використовуючи рельєф місцевості (балки, пониззя, кар'єри тощо), а також у потічки. В окремих випадках у водоохоронній зоні може бути дозволено добування піску і гравію за межами земель водного фонду на сухій частині заплави, у праруслах річок за погодженням із державними органами екології і природних ресурсів, водного господарства.

Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлені ст. 87 ВК України та постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 р. № 486.

Прибережна захисна смуга — частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж нарешті території водоохоронної зони. Прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води у меженний період (період річного циклу, протягом якого спостерігається низька водність) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів — 2,5 метра; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари — 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер — 100 метрів, якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.



У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється:розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів; миття та обслуговування транспортних засобів і техніки; влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо.

У прибережних захисних смугах уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах забороняється: застосування стійких та сильнодіючих пестицидів; влаштування полігонів побутових та промислових відходів і накопичувачів стічних вод, влаштування вигребів для накопичення господарсько-побутових стічних вод обсягом більше 1 кубічного метра на добу, влаштування полів фільтрації та створення інших споруд для приймання і знезаражування рідких відходів



Правовий режим прибережних захисних смуг визначається статтями 88-90 ВК України.

Смуги відведення є складовою водоохоронних зон. Особливий режим користування ними встановлюється для забезпечення потреб експлуатації та захисту від забруднення, пошкодження і руйнування магістральних, міжгосподарських та інших каналів на зрошувальних і осушувальних системах, гідротехнічних та гідрометричних споруд, а також водойм і гребель на річках. Розміри смуг відведення та режим користування ними встановлюються за проектом, який розробляється і затверджується водокористувачами за погодженням із державними органами екології і природних ресурсів та державними органами водного господарства.

Берегові смуги водних шляхів встановлюються на судноплавних водних шляхах за межами міських поселень для проведення робіт, пов'язаних із судноплавством. Щодо визначення розміру берегових смуг водних шляхів, режиму господарської діяльності на них встановлено ті самі вимоги, що й до встановлення смуг відведення та користування ними.

Перелік внутрішніх водних шляхів, що належать до категорії судноплавних, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 1996 р. № 640, а Порядок установлення берегових смуг водних шляхів та користування ними затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. № 347. Встановлено, що у межах берегових смуг водних шляхів дозволяється: влаштування причалів, установлення пристроїв для навантаження і розвантаження самохідних суден і барж, тимчасових пристроїв для швартування суден і наплавних споруд, а також тимчасове зберігання вантажів та механічної тяги суден: установлення берегових навігаційних знаків; установлення гідрометеорологічних постів; зберігання твердого палива для суден підприємств і організацій водного транспорту, а також тимчасове зберігання суднового обладнання; влаштування тимчасових зимових приміщень і проведення інших робіт у разі випадкової зимівлі чи виходу з експлуатації судна.



Зони санітарної охорони встановлюються з метою забезпечення охорони водних об'єктів у районах забору води для централізованого водопостачання населення, лікувальних та оздоровчих потреб. Межі зони санітарної охорони водних об'єктів встановлюються органами місцевого самоврядування на їх території за погодженням з державними органами земельних ресурсів, санітарно-епідеміологічного нагляду, екології і природних ресурсів, водного господарства. У разі розташування зони санітарної охорони на територіях двох і більше областей їх межі встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Зони санітарної охорони поверхневих та підземних водних об'єктів входять до складу водоохоронних зон і поділяються на три пояси особливого режиму:

—перший пояс (сурового режиму) включає територію розміщення водозабору, майданчика водопровідних споруд і водопідвідного каналу;

—другий і третій пояси (обмежень і спостережень) включають територію, що призначається для охорони джерел водопостачання від забруднення.

Водні об'єкти, віднесені до територій та об'єктів природно-заповідного фонду, підлягають охороні та використанню відповідно до вимог, встановлених Законом України «Про природно-заповідний фонд України». На водних об'єктах, віднесених до природно-заповідного фонду, забороняється здійснення будь-якої діяльності, що суперечить їх цільовому призначенню.

3 метою охорони вод у процесі виробничої та іншої господарської діяльності водне законодавство особливу увагу приділяє регулюванню охорони вод під час розміщення, проектування, будівництва, реконструкції і введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів, що можуть впливати на стан вод. У процесі цих видів робіт, а також при впровадженні нових технологічних процесів має забезпечуватися раціональне використання вод, передбачатися

технології, які забезпечують охорону вод від забруднення, засмічення і вичерпання, попередження їх шкідливої дії, охорону земель від засолення, підтоплення або пересушення, а також сприяють збереженню природних умов і ландшафтів як безпосередньо в зоні їх розміщення, так і на водозабірній площі водних об'єктів.

Спеціальні заборони встановлені щодо введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів, що впливають на стан вод. Так, забороняється введення в дію:

— нових і реконструйованих підприємств, цехів, агрегатів, комунальних та інших об'єктів, не забезпечених пристроями і очисними
спорудами необхідної потужності, що запобігають забрудненню і
засміченню вод або їх шкідливій дії, та необхідною вимірювальною
апаратурою, що здійснює облік об'ємів забору і скидання води;

— зрошувальних і обводнювальних систем, водосховищ і
каналів — до проведення передбачених проектами заходів, що запобігають затопленню, підтопленню, заболоченню, засоленню земель і
ерозії ґрунтів, а також забрудненню поверхневих та підземних вод
скиданням із зрошувальних систем;

—осушувальних систем — до повної готовності водоприймачів та інших споруд відповідно до затверджених проектів;

—водозабірних споруд — без рибозахисних пристроїв та облаштованих відповідно до затверджених проектів зон санітарної охорони водозаборів;

—гідротехнічних споруд — до повної готовності пристроїв для пропускання паводкових вод і риби відповідно до затверджених проектів;

—експлуатаційних свердловин на воду — без оснащення їх водо-регулюючими та контрольно-вимірювальними пристроями.

Забороняється також наповнення водоймища до здійснення передбачених проектами заходів щодо підготовки його ложа.

Спеціальні правові вимоги встановлені щодо охорони підземних вод. Підприємства, установи і організації, діяльність яких може негативно впливати на стан підземних вод, повинні здійснювати заходи щодо попередження забруднення підземних вод, а також обладнувати локальні мережі спостережувальних свердловин для контролю за якісним станом цих вод.

Особливій охороні підлягають внутрішні морські води і територіальне море. Законодавство (ст. 102 ВК України) забороняє скидати з суден і плавучих засобів, платформ та інших морських споруд і повітряних суден хімічні, радіоактивні та інші шкідливі речовини, а також радіоактивні або інші відходи, матеріали, предмети та сміття, які можуть спричинити забруднення моря. Правила охорони внутрішніх морських вод територіального моря від забруднення і засмічення затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 29 лютого 1996 р. № 269.

Окремим напрямом охорони вод є забезпечення водності річок, попередження їх виснаження. 3 цією метою законодавство передбачає здійснення комплексу заходів, що включає:

—створення прибережних захисних смуг;

—створення спеціалізованих служб по догляду за річками, прибережними захисними смугами, гідротехнічними спорудами та підтриманню їх у належному стані;

—впровадження ґрунтозахисної системи землеробства з контур-но-меліоративною організацією території водозабору;

— здійснення агротехнічних, агролісомеліоративних та гідротехнічних протиерозійних заходів, а також створення для організованого відводу поверхневого стоку відповідних споруд (водостоки, перепуски, акведуки тощо) під час будівництва та експлуатації шляхів,
залізниць та інших інженерних комунікацій;

—впровадження водозберігаючих технологій, а також здійснення інших водоохоронних заходів, передбачених законодавством, на підприємствах, в установах і організаціях, розташованих у басейні річки;

—створення гідрологічних пам'яток природи тощо.

3 метою оцінки екологічного стану басейну річки та розробки заходів щодо раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів має складатися паспорт річки. Такий паспорт розробляється на річки, які мають площу водозабору до 50 тис. квадратних кілометрів, за замовленням водогосподарських організацій Держводгоспу України. Паспорт річки має містити уніфіковані зведені основні дані про водний режим, фізико-географічні особливості, використання природних ресурсів і екологічну обстановку в басейні річки.

Особливій охороні підлягають малі річки. До них належать річки з площею водозабору до 2 тис. квадратних кілометрів (ч. 4 ст. 79 ВК України). 3 метою охорони водності малих річок забороняється: змінювати рельєф басейну річки; руйнувати русла пересихаючих річок, струмки та водотоки; випрямляти русла річок та поглиблювати їх дно нижче природного рівня або перекривати їх без улаштування водостоків, перепусків чи акведуків; зменшувати природний рослинний покрив і лісистість басейну річки; розорювати заплавні землі та засто совувати на них засоби хімізації; проводити осушувальні меліоративні роботи на заболочених ділянках та урочищах у верхів'ях річок; надавати земельні ділянки у заплавах річок під будь-яке будівництво (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд), а також садівництва та городництва; здійснювати інші роботи, що можуть негативно впливати чи впливають на водність річки і якість води в ній.

Шкідливою дією вод є: наслідки повені, що призвели до затоплення і підтоплення земель та населених пунктів; руйнування берегів, захисних дамб та інших споруд; заболочення, підтоплення і засолення земель, спричинені підвищенням рівня ґрунтових вод внаслідок ненормованої подачі води під час зрошення, витікання води з водопровідно-каналізаційних систем та перекриття потоків підземних вод при розміщенні великих промислових та інших споруд; осушення земель, зумовлене забором підземних вод у кількості, що перевищує встановлені обсяги відбору води; забруднення (засолення) земель у районах видобування корисних копалин, а також після закінчення експлуатації родовищ та їх консервації; ерозія ґрунтів, утворення ярів, зсувів і селей.

3 метою запобігання шкідливим діям вод мають вживатися спеціальні заходи, а саме: залуження та створення лісонасаджень на прибережних захисних смугах, схилах, балках та ярах; будівництво протиерозійних, гідротехнічних споруд, земляних валів, водоскидів, захисних дамб, водосховищ-регуляторів; спорудження дренажу; укріплення берегів тощо.

У разі загрози стихійного лиха, пов'язаного зі шкідливою дією вод, місцеві ради із залученням підприємств, організацій зобов'язані вжити невідкладних заходів щодо запобігання цьому лихові, а в разі його настання — щодо негайної ліквідації його наслідків.

Місцеві ради зобов'язані інформувати населення про аварію, стихійне лихо, їх масштаби, можливе порушення екологічної безпеки та про вжиті заходи щодо ліквідації їх наслідків.

 

3. Управління і контроль у сфері охорони та використання вод

Державне управління в галузі використання і охорони вод здійснюють Кабінет міністрів України, центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації. Крім того, функції управління в цій сфері здійснюють органи місцевого самоврядування відповідно до законодавства.

Спеціально уповноваженими центральними органами виконавчої влади з питань використання та охорони вод є Мінприроди України, Держводгосп України.

На Мінприроди України покладається здійснення комплексного управління в галузі охорони водних ресурсів, а також інших функцій, пов'язаних із регулюванням діяльності у сфері використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів. Компетенція Мінприроди України в цій галузі управління визначається ВК України (ст. 15) та положенням про це міністерство.

До відання Держводгоспу України належить державне управління в галузі водного господарства, здійснення єдиної технічної політики, впровадження у водне господарство досягнень науки, техніки, нових технологій і передового досвіду, розробка і встановлення режимів роботи водосховищ комплексного призначення, водогосподарських систем і каналів, затвердження правил їх експлуатації, а також здійснення інших функцій, пов'язаних із забезпеченням реалізації державної політики у цій сфері суспільних відносин. Компетенція Держводгоспу України визначається ВК України (ст. 16) та положенням про цей комітет.

Державне управління в галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів має здійснюватися за басейновим принципом. Це обумовлено тим, що, по-перше, постійно зростає роль водного фактора, від якого залежать розвиток та розміщення об'єктів виробництва на території річкового басейну; по-друге, в межах басейну замикаються кругообіги речовин, і саме водні об'єкти переважно є шляхами поширення забруднюючих речовин та їх акумуляції.

Басейнове управління має базуватися на таких принципах:

— пріоритетність екологічної безпеки природокористування, узгодженість і збалансованість екологічної політики суб'єктів водокористування і водогосподарської діяльності;

— економічна цілісність басейнового водогосподарського
комплексу, самодостатність та самоокупність водогосподарської і
водоохоронної діяльності;

—забезпечення взаємодії територіальних та галузевих суб'єктів управління водним господарством на основі програмно-цільового методу;

—стандартизація процедур і процесів басейнового управління і посилення відповідальності всіх суб'єктів водокористування і водогосподарської діяльності за стан водного басейну та якість водних ресурсів;

— інформаційне та наукове забезпечення управлінських рішень,
участь громадськості у вирішенні водогосподарських та екологічних
проблем басейну.

Застосування басейнового принципу дає можливість підвищити ефективність державного управління у сфері використання та охорони водних об'єктів у межах їх водозабірних басейнів, максимально повно враховувати екологічні інтереси відповідних територій та водокористувачів.

Басейновий принцип управління у сфері використання та охорони вод, відтворення водних ресурсів передбачено ВК України (ч. 1 ст. 13), а умови та вимоги щодо реалізації цього принципу в управлінській діяльності визначені Концепцією розвитку водного господарства України, схваленою Постановою Верховної Ради України від 14 січня 2000 р. № 1390-ХІУ

Управлінська діяльність зазначених органів державної влади та органів місцевого самоврядування реалізується в межах певних функцій, основними з яких є:

розробка і реалізація державних, міждержавних та регіональних програм використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів (розробляються з метою здійснення цілеспрямованої та ефективної діяльності щодо задоволення потреб населення і галузей економіки у воді, збереження, раціонального використання та охорони вод, запобігання їх шкідливій дії. Зазначені програми розробляються на основі даних державного обліку вод, водного кадастру, схем використання та охорони вод і відтворення водних ресурсів тощо);

здійснення державного обліку вод, ведення водного кадастру (державний облік вод має своїм завданням встановлення відомостей про кількість і якість вод, а також даних про водокористування; водний кадастр містить систематизований звід відомостей про: поверхневі, підземні, внутрішні морські води та територіальне море; обсяги, режим, якість і використання вод (водних об'єктів); водокористувачів (крім вторинних);

здійснення моніторингу вод (метою його є забезпечення збирання, обробки, збереження та аналізу інформації про стан вод, прогнозування його змін та розробки науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття управлінських рішень у галузі використання та охорони вод і відтворення водних ресурсів);

видача дозволів на здійснення спеціального водокористування (має на меті визначення екологічно допустимих меж водокористування на певних водних об'єктах, запобігання безконтрольному, необґрунтованому використанню вод в процесі виробничої та іншої господарської діяльності. Дозвіл на спеціальне використання водних ресурсів — це офіційний документ, що засвідчує право фізичних та юридичних осіб на забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв та скидання в них зворотних вод);

нормування водокористування (здійснюється з метою визначення критеріїв оцінки екологічно допустимого впливу на водні об'єкти виробничої та іншої господарської діяльності та встановлення обсягів водокористування з урахуванням наявного потенціалу водних ресурсів на відповідних територіях. Система нормативів у цій сфері складається з: нормативів екологічної безпеки водокористування; екологічних нормативів якості води водних об'єктів, які містять науково обґрунтовані значення концентрацій забруднюючих речовин та показників якості води (загальнофізичні, біологічні, хімічні, радіаційні); нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин, що встановлюються з метою поетапного досягнення екологічного нормативу якості води водних об'єктів; галузевих технологічних нормативів утворення речовин, що скидаються у водні об'єкти (нормативи гранично допустимих концентрацій речовин у стічних водах, що утворюються в процесі виробництва одного виду продукції при використанні тієї самої сировини), які встановлюються для оцінки екологічної безпеки виробництва; технологічні нормативи використання води);

здійснення державного контролю за використанням і охороною вод (має своїм завданням забезпечення додержання всіма юридичними і фізичними особами вимог водного законодавства, зокрема, щодо норм і правил у сфері використання та охорони поверхневих вод, підземних вод та джерел, внутрішніх морських вод та територіального моря, режиму водоохоронних зон, ведення державного обліку у цій сфері тощо. Він здійснюється Кабінетом Міністрів України, державними органами охорони навколишнього природного середовища, державними органами водного господарства, іншими спеціально уповноваженими державними органами відповідно до законодавства).

4. Юридична відповідальність за порушення водного законодавства

Склади правопорушень водного законодавства визначені ст. 110 ВК України, а також КК України та КпАП України. Умовно їх можна поділити на три групи:

— порушення права державної власності на води;

—забруднення, засмічення та виснаження вод, невиконання заходів щодо запобігання шкідливим діям вод;

—недотримання умов та вимог щодо водокористування, пошкодження водогосподарських та гідрометричних споруд і пристроїв, порушення правил їх експлуатації.

Особи, винні у порушенні вимог водного законодавства, притягуються до дисциплінарної, адміністративної, цивільної або кримінальної відповідальності. Водокористувачі звільняються від відповідальності за порушення водного законодавства, якщо вони виникли внаслідок дії непереборних сил природи чи воєнних дій.

Дисциплінарна відповідальність застосовується в разі порушення водного законодавства винною особою в процесі виконання трудових обов'язків.

Кодекс про адміністративні правопорушення України передбачає адміністративну відповідальність у вигляді накладання штрафу на посадових осіб та громадян за такі порушення водного законодавства:

а) порушення права державної власності на води (ст. 48);

б) порушення правил охорони водних ресурсів (ст. 59);

в) порушення вимог щодо охорони територіальних і внутрішніх
морських вод від забруднення і засмічення (ст. 59і);

г) порушення правил водокористування (ст. 60);

д) пошкодження водогосподарських споруд і пристроїв, порушення правил їх експлуатації (ст. 61);

е) невиконання капітаном або іншими особами командного складу судна чи іншого плавучого засобу передбачених чинним законодавством обов'язків по реєстрації в суднових документах операцій з речовинами, шкідливими для здоров'я людей або для живих ресурсів моря, чи сумішами, які містять такі речовини понад установлені норми, внесення зазначеними особами до суднових документів неправильних записів про ці операції або незаконне відмовлення пред'явити такі документи відповідним посадовим особам (ст. 62).

Адміністративні штрафи накладаються відповідно до виду правопорушення посадовими особами державних органів екології та природних ресурсів, водного господарства, охорони здоров'я.

У випадках, коли у діях порушників водного законодавства є ознаки кримінальних злочинів, орган (посадові особи), що здійснюють державний контроль у сфері використання та охорони вод, готують щодо них відповідні матеріали і надсилають їх до правоохоронних органів для вирішення питання про притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності.

Кримінальний кодекс України (ст. 228) визнає злочином забруднення рік, озер, водосховищ, каналів, ставків, тимчасових водотоків, джерел та інших водних об'єктів, підземних вод неочищеними та незнезараженими стічними водами, покидьками та відходами промислових, сільськогосподарських, комунальних та інших підприємств, установ та організацій, продуктами виробництва, пально-мастильними матеріалами, сировиною, якщо це призвело до заподіяння значних збитків (у розмірі не менш як п'ятсот мінімальних розмірів заробітної плати) або до захворювання людей, масового знищення об'єктів тваринного і рослинного світу.

Передбачена кримінальна відповідальність також за забруднення моря речовинами, шкідливими для здоров'я людей або для живих ресурсів моря, або іншими відходами і матеріалами (ст. 228і КК України). Згідно з цією статтею кримінальному покаранню підлягають особи, що здійснили незаконне скидання з метою поховання в межах внутрішніх морських і територіальних вод України з суден та інших плавучих засобів, повітряних суден, платформ чи інших штучно споруджених у морі конструкцій речовин, шкідливих для здоров'я людей або для живих ресурсів моря, або інших відходів і матеріалів, які можуть завдати шкоди зонам відпочинку чи перешкоджати іншим законним видам використання моря, а так само незаконне скидання з метою поховання у відкритому морі зазначених речовин, відходів і матеріалів, якщо розмір заподіяних збитків становить не менш як п'ятсот мінімальних розмірів заробітної плати. Про незаконний характер зазначених дій має свідчити їх невідповідність Правилам охорони внутрішнього моря і територіальних вод від забруднення та засмічення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 лютого 1996 р. № 269. Кримінальна відповідальність передбачається і за недодержання відповідними посадовими особами суден та інших плавучих засобів, повітряних суден, платформ чи інших штучно споруджених у морі конструкцій вимог щодо повідомлення адміністрації найближчого порту України, організації, яка видає дозволи на скидання, відомостей про скидання чи втрати речовин, небезпечних для здоров'я людей або для живих ресурсів моря, якщо за такі самі дії до зазначених посадових осіб було застосовано адміністративне стягнення.

Згідно з КК України злочинними визнаються також: незаконне заняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом (ст. 162); проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів (ст. 163); невжиття в зоні безпеки навколо споруд та

інших установок на континентальному шельфі України заходів для захисту живих ресурсів моря від шкідливих відходів (ст. 163і).

Цивільна відповідальність настає незалежно від притягнення винних осіб до адміністративної та кримінальної відповідальності. Підприємства, установи, організації та громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України.

У цій сфері застосовуються загальні правила відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, визначені ст. 69 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища». Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 14 серпня 1996 р. № 966 встановлено спеціальний Порядок відшкодування збитків, завданих водокористувачам припиненням права або зміною умов спеціальноговодокористування. Так, збитки відшкодовуються юридичними і фізичними особами, які порушили правила спеціального водокористування та охорони вод, що спричинило порушення прав, наданих іншим водокористувачам.

Розмір відшкодування збитків, завданих порушенням водного законодавства, обраховується за спеціальними правилами, методиками. Зокрема, вони містяться в Положенні про порядок обчислення розміру відшкодування та сплати збитків, заподіяних внаслідок забруднення із суден, кораблів та інших плавучих засобів територіальних і внутрішніх морських вод України, затвердженому наказом Мінекобезпеки України від 26 жовтня 1995 р. № 116, та Методиці розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженій наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 18 травня 1995 р. № 37.

Відшкодування збитків, завданих внаслідок порушень водного законодавства, не звільняє винних від плати за спеціальне водокористування, а також від необхідності здійснення заходів щодо ліквідації шкідливих наслідків.

Тема: 3.5 Правовий режим використання та охорони тваринного світу

1.Тваринний світ як об'єкт правової охорони та використання

Тваринний світ за своїми біологічними та екологічними ознаками є складовою навколишнього природного середовища, зокрема біологічного різноманіття. 3 ним пов'язане функціонування екологічних систем, оскільки тваринний світ є необхідним компонентом у процесі круговороту речовин і енергії природи, який активно впливає на функціонування природних угруповань, структуру і природну родючість ґрунтів, формування рослинного покрову, біологічні властивості води і якість навколишнього природного середовища в цілому.

Тваринний світ є національним багатством України, джерелом духовного та естетичного збагачення і виховання людей, об'єктом наукових досліджень, а також важливою базою для одержання промислової і лікарської сировини, харчових продуктів та інших матеріальних цінностей. Такі ознаки вказують на велике економічне значення тваринного світу як природного ресурсу для мисливства, рибальства та інших видів господарювання.


Дата добавления: 2014-12-03; просмотров: 23; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.028 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты