Надра як об'єкт правової охорони та використання 5 страница

Органами, які здійснюють державний контроль у галузі, є: Кабінет Міністрів України, Мінприроди України та його органи на місцях; місцеві органи державної виконавчої влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування тощо. Так, відповідно до Положення про Державну екологічну інспекцію Мінекобезпеки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2001 р., в редакції постанов від 16 червня 2004 р. та від 20 грудня 2006 р., на Головну державну екологічну інспекцію, державні екологічні інспекції охорони Азовського моря, охорони довкілля Північно-Західного регіону Чорного моря, на Державну Азово-Чорноморську екологічну інспекцію, державні обласні, міст Києва і Севастополя екологічні інспекції покладено контроль за дотриманням правил, норм щодо використання і охорони тваринного світу, а також за дотриманням встановленого порядку обліку тварин та обліку їх використання.

У межах своєї компетенції ці органи уповноважені: ставити вимоги щодо усунення порушень фауністичного законодавства; припиняти в установленому порядку використання тваринного світу, яке ведеться з порушенням законодавства; припиняти незаконні дії або анулювати дозволи та встановлювати обмеження на використання тваринного світу, утримання, реалізацію, вивезення з України і ввезення на її територію диких тварин; зупиняти тимчасово в установленому порядку роботи, під час яких порушуються правила, норми, інші вимоги законодавства, до усунення порушень; здійснювати контроль за торгівлею мисливськими трофеями, виготовленням виробів з них; подавати позови про відшкодування збитків і втрат, заподіяних внаслідок порушення фауністичного законодавства; мають інші права.

Посадові особи цих органів, а також органів мисливського господарства та рибної охорони відповідно до законодавства мають право:

• -давати обов'язкові для виконання вказівки (приписи) про усунення порушень фауністичного законодавства;
• -перевіряти документи на право використання об'єктів тваринного світу, зупиняти транспортні (плавучі) засоби та проводити огляд речей, транспортних засобів і суден, знарядь полювання і рибальства, добутої продукції та інших предметів;

- доставляти осіб, що порушують законодавство, в органи
внутрішніх справ, місцеві органи влади;

• -вилучати в осіб, що порушують законодавство в галузі охорони і використання тваринного світу, знаряддя добування (в тому числі рибних запасів), плавучі і транспортні засоби, обладнання та предмети, що були знаряддям правопорушення;
• -вилучати незаконно добуту продукцію, а також відповідні документи;
• -проводити фотографування, звукозапис, кіно- і відеозйомку як допоміжний засіб для попередження і розкриття порушень фауністичного законодавства;
• -викликати громадян та посадових осіб для дачі усних або письмових пояснень у зв'язку з порушенням ними фауністичного законодавства;
• -складати протоколи та розглядати справи про адміністративні правопорушення в галузі охорони, використання і відтворення об'єктів тваринного світу.

Під час виконання службових обов'язків державні інспектори спеціальних підрозділів мають право носити форму встановленого зразка, табельну зброю та інші спеціальні засоби. їм гарантується правовий захист їх честі, гідності, здоров'я і життя відповідно до законодавства України.

Громадський контроль у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу здійснюється громадськими інспекторами з охорони довкілля відповідно до Положення, затвердженого наказом Мінприроди України від 27 липня 2002 року, зі змінами від 4 липня 2006 року. Здебільшого громадськими інспекторами охорони навколишнього природного середовища виступають представники Українського товариства охорони природи, окремі громадяни, які реалізують свої екологічні права, визначені Законом «Про охорону навколишнього природного середовища». Громадські інспектори мають посвідчення встановленого зразка, які видаються головними державними інспекторами обласних екологічних інспекцій терміном на 1 роки. Вони повинні сприяти контрольним перевіркам державних інспекторів, вчиняти самостійно окремі контрольні повноваження. Крім цього, у сфері мисливського та рибного господарства можуть діяти громадські мисливські інспектори та громадські інспектори рибоохорони в межах повноважень, визначених наказами Держкомлісгоспу України від 1 березня 2002 р. та Мінагрополітики України від 9 жовтня 2002 року.

Відомчий контроль в галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу зобов'язані здійснювати ті органи, у віданні яких знаходяться підприємства, установи, організації, що використовують об'єкти тваринного світу.

Відповідно до вимог Закону України «Про ветеринарну медицину» (в редакції від 16 листопада 2006 р.) щодо об'єктів тваринного світу може здійснюватися державний ветеринарно-санітарний контроль та погляд з метою забезпечення якості та безпечності продукції тваринного походження, ветеринарного та епізоотичного благополуччя, карантину тварин тощо. Такий вид контролю в цій галузі забезпечують контрольні та наглядові органи Мінагрополітики України.

Моніторинг тваринного світу є системою спостережень, збирання, обробки, передавання та аналізу інформації про стан об'єктів тваринного світу, прогнозування його змін та розроблення науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття управлінських рішень.

У межах своїх повноважень моніторинг тваринного світу здійснюють Мінприроди України, Держкомлісгосп України, інші органи державної виконавчої влади, а також підприємства, установи і організації, діяльність яких призводить або може призвести до погіршення стану навколишнього природного середовища та об'єктів тваринного світу.

Розподіл і перерозподіл тваринного світу як функція управління - не діяльність спеціально уповноважених державних органів управління, спрямована на забезпечення раціонального використання, відтворення об'єктів тваринного світу. Правовими формами розподілу і перерозподілу тваринного світу є:

• -передача або придбання об'єктів тваринного світу у власність;
• -надання спеціальних дозволів на спеціальне використання тваринного світу;
• -надання мисливських угідь і рибогосподарських водоймищ у користування;

- вилучення мисливських угідь і рибогосподарських об'єктів,
об'єктів тваринного світу з користування.

Охорона тваринного світу забезпечується: встановленням правил та науково обґрунтованих норм охорони, раціонального використання і відтворення об'єктів тваринного світу; встановленням заборон та обмежень при використанні об'єктів тваринного світу; охороною від самовільного використання та інших порушень встановленого законодавством порядку використання об'єктів тваринного світу; охороною середовища існування, умов розмноження і шляхів міграції; запобіганням загибелі тварин під час здійснення виробничих процесів; формуванням екологічної мережі, створенням державних заповідників, заказників і визначенням інших природних територій та об'єктів, що підлягають особливій охороні; встановленням особливого режиму охорони видів тварин, занесених до Червоної книги України і до переліків видів тварин, які підлягають особливій охороні на території Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя; розробленням і впровадженням програм (планів дій) щодо збереження та відтворення видів диких тварин, які перебувають під загрозою зникнення; розведенням в неволі рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тварин, створенням центрів та «банків» для зберігання генетичного матеріалу; встановленням науково обґрунтованих нормативів і лімітів використання об'єктів тваринного світу та вимог щодо засобів їх добування; регулюванням вилучення тварин із природного середовища для зоологічних колекцій; наданням допомоги тваринам у разі захворювання, загрози їх загибелі під час стихійного лиха і внаслідок надзвичайних екологічних ситуацій; організацією наукових досліджень, спрямованих на обґрунтування заходів щодо охорони тваринного світу; вихованням громадян у дусі гуманного ставлення до тварин; пропагандою важливості охорони тваринного світу; здійсненням контролю у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу; проведенням заходів екологічної безпеки; запобіганням проникненню в природне середовище України чужорідних видів диких тварин та здійснення заходів щодо недопущення негативних наслідків у разі їх випадкового проникнення; створенням системи державного обліку, кадастру та моніторингу тваринного світу; урахуванням питань охорони тваринного світу під час встановлення екологічних нормативів та здійснення господарської діяльності; регулюванням вивезення за митний кордон України об'єктів тваринного світу; стимулюванням діяльності, спрямованої на охорону, раціональне використання і відтворення тваринного світу; проведенням відповідно до законодавства інших заходів і встановленням інших вимог щодо охорони об'єктів тваринного світу, наприклад встановленням різних видів відповідальності за порушення законодавства в галузі охорони, використання та відтворення тваринного світу (ст. 37 Закону України «Про тваринний світ»).

4. Загальні засади правового регулювання ведення мисливського господарства та полювання

Мисливство - один з основних видів спеціального використання тваринного світу, яке здійснюється шляхом добування диких звірів і птахів, що перебувають у стані природної волі або утримуються в напіввільних умовах у межах мисливських угідь і які можуть бути об'єктами полювання. При цьому забезпечується мета щодо задоволення матеріальних, рекреаційних та інших потреб суспільства і громадян.

Правове регулювання відносин щодо здійснення мисливства забезпечується законами України «Про тваринний світ» та «Про мисливське господарство та здійснення полювання», відповідними постановами Кабінету Міністрів України, нормативними актами Мінприроди України, Держкомлісгоспу України тощо.

Закон України «Про мисливське господарство та здійснення полювання» визначає мисливських тварин, які перебувають у стані природної волі або утримуються у напіввільних умовах, природним ресурсом загальнодержавного значення.

За Законом мисливство здійснюється юридичними та фізичними особами (користувачами), які ведуть мисливське господарство. Під останнім розуміють галузь народного господарства, сферу суспільного виробництва, основними завданнями якого є охорона, використання та відтворення мисливських тварин, надання послуг мисливцям щодо здійснення полювання, розвиток мисливського спорту і мисливського собаківництва.

Мисливське господарство ведеться в межах мисливських угідь, якими є ділянки суші і водного простору (ліси, поля, луки, болота, озера тощо), на яких перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства, в тому числі для добування (відлову, відстрілу) тварин. Не належать до мисливських угідь території, на яких хоч і перебувають мисливські види тварин, проте їх функціональне призначення не сумісне із веденням мисливства. До таких територій належать:

- території населених пунктів (сіл, селищ, міст) і зони навколо них. Забороняється полювання на відстані ближче 200 метрів від

будівель населеного пункту та окремо розташованих будівель, де можливе перебування людей;

• -території та об'єкти природно-заповідного фонду України (природні та біосферні заповідники, національні природні і регіональні ландшафтні парки, заповідні урочища, загальнозоологічні та орнітологічні заказники тощо, на яких мисливські тварини можуть добуватися лише в порядку, визначеному законодавством та відповідно до правового режиму цих територій);
• -оздоровчо-лікувальні, рекреаційні території (курорти та округи їх санітарної охорони, місця організованого масового відпочинку населення і туризму).

Закон також встановлює, що користувачами мисливських угідь можуть бути спеціалізовані мисливські господарства, інші підприємства, установи та організації (в тому числі громадські), в яких створені спеціалізовані підрозділи для ведення мисливського господарства з наданням в їх користування мисливських угідь.

Умови ведення мисливського господарства визначаються у договорі, який укладається між місцевими органами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання і користувачами мисливських угідь. Форма типового договору про умови ведення мисливського господарства затверджена наказом центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства України від 12 грудня 1996 року. У договорі вказуються межі закріплених угідь, строки користування ними, плата за користування мисливськими угіддями, перелік обов'язкових заходів, спрямованих на раціональне використання і охорону мисливського фонду тварин, права і обов'язки сторін, їх відповідальність.

Мисливські угіддя для ведення мисливського господарства надаються у користування Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням місцевого органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання, погодженим з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, місцевими органами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі охорони навколишнього природного середовища, а також власниками або користувачами земельних ділянок.

Мисливські угіддя надаються у користування на термін не менше як 15 років. Користувачі мисливських угідь мають переважне право на продовження терміну користування. Суцільна площа мисливських угідь, що надаються у користування, має, як правило, становити не менше 3 тис. гектарів, але не більше ніж 35 % від загальної площі мисливських угідь Автономної Республіки Крим, області. Переважне право на користування мисливськими угіддями мають: власники та постійні користувачі земельних ділянок; користувачі мисливських угідь, які продовжують строк користування цими угіддями.

Загальна площа мисливських угідь України становить близько 50 млн гектарів. 3 них 78 % закріплених угідь знаходиться у користуванні Українського товариства мисливців та рибалок, 13,9 % - Держкомлісгосну України, 2,3 % - Товариства військових мисливців та рибалок, 5,8 % - інших користувачів¹.

На закріплених мисливських угіддях користувачі зобов'язані проводити їх упорядкування², а також комплекс заходів для охорони, відтворення кількості диких звірів і птахів. На них покладено відповідальність за правильне використання державного мисливського фонду, реєстрацію мисливців, що беруть участь у полюванні, облік добутої дичини.

Однією з основних форм користування державним мисливським фондом є полювання - сукупність дій людини, спрямованих на вистежування, переслідування з метою добування і власне добування (відстріл, відлов) мисливських тварин, що знаходяться в стані природної волі або утримуються в напіввільних умовах у межах мисливських угідь.

До полювання прирівнюється: перебування осіб у межах мисливських угідь, у тому числі на польових і лісових дорогах (крім доріг загального користування), з будь-якою стрілецькою зброєю (у тому числі арбалетом, луком) або з капканами та іншими знаряддями добування диких звірів і птахів, або з собаками мисливських порід чи ловчими звірами і птахами, або з продукцією полювання; перебування осіб на дорогах загального користування з продукцією полювання або з будь-якою зібраною розчохленою стрілецькою зброєю (в тому числі з арбалетом, луком).

Право на полювання згідно з законодавством надається громадянам України, які досягли 18-річного віку, одержали в установленому порядку дозвіл на добування мисливських тварин та інші документи, що засвідчують право на полювання. До таких документів належать:

• -посвідчення мисливця та щорічна контрольна картка обліку добутої дичини і порушень правил полювання з відміткою про сплату державного мита, які видаються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі мисливського господарства;
• -дозвіл на добування мисливських тварин (ліцензія, відстрільна картка тощо);
• -дозвіл органів внутрішніх справ на користування вогнепальною мисливською зброєю;

- паспорт на собак мисливських порід, інших ловчих звірів і
птахів з відміткою про допуск до полювання у поточному році у разі їх
використання під час полювання.

Такі самі документи при здійсненні полювання повинні мати власники або користувачі земельних ділянок, віднесених до мисливських угідь.

Право на полювання зумовлюється членством в одному із товариств чи організацій, а також видом мисливства: промислового добування звірів та птахів; любительського; спортивного полювання; добування диких звірів і птахів у науково-дослідних цілях. Тому, крім зазначених документів, члени громадських мисливських організацій повинні мати членські квитки мисливців.

Іноземці можуть здійснювати полювання на території України. Порядок і умови організації та здійснення ними полювання, розміри плати за нього визначаються відповідними договорами, що укладаються між іноземцями та користувачами мисливських угідь на підставі правил, встановлених Держкомлісгоспом України.

Об'єктом полювання є державний мисливський фонд, тобто мисливські тварини, що перебувають у стані природної волі, а також утримуються в напіввільних умовах або у неволі в межах угідь державних мисливських господарств.

Полювання в Україні здійснюється відповідно до визначених Законом України «Про мисливське господарство та полювання» способів (ст. 15) та в установлені строки(ст. 19). Так, полювання може здійснюватись індивідуально, колективно, колективно з нагоничами (облавне полювання), з використанням мисливської вогнепальної зброї, собак мисливських порід, інших ловчих звірів і птахів, сіток і пасток для відлову тварин живцем, вишок, пахучих неотруйних приманок. Полювання може здійснюватись у такі строки: на пернатих, як правило, - з серпня по грудень; на хутрових звірів - з 15 жовтня по лютий включно; на самців козулі - з 1 травня по грудень включно; на диких кабанів, ланей, оленів, лосів - з вересня по січень та інше.

Полювання здійснюється відповідно до лімітів використання мисливських тварин та норм відстрілу звірів і птахів, які затверджуються на кожен мисливський сезон Мінприроди України за поданням Держкомлісгоспу України на підставі пропозицій користувачів мисливських угідь, погоджених з місцевими органами Мінприроди України та Держкомлісгоспу України.

У разі необхідності в межах мисливських угідь можуть проводитися: відстріл і відлов диких та шкідливих тварин; селекційний відстріл мисливських тварин; вибірковий діагностичний відстріл мисливських тварин для ветеринарно-санітарної експертизи. Забороняється незаконне полювання (браконьєрство), тобто полювання без належного на те дозволу; полювання у заборонений час; полювання у заборонених для цього місцях; полювання із застосуванням або використанням заборонених знарядь та забороненими способами.

Продукція полювання - перната дичина, зайці-русаки, кролі дикі, єнотовидні собаки, лисиці, вовки і ведмеді, добуті мисливцями-любителями та мисливцями-спортсменами, а також м'ясо їстівних хутрових звірів залишаються мисливцям і можуть бути самостійно ними реалізовані з дозволу органів державної ветеринарної медицини. Шкіри, м'ясо, роги та ікла копитних, добутих у процесі полювання, а також відловлені живі тварини здаються користувачеві мисливських угідь. Підлягають обов'язковій здачі користувачеві мисливських угідь зібрані скинуті роги лані, оленя, косулі, лося, загиблі твари ни або їх частини. Хутрова сировина, інша продукція, добута мисливцями за укладеними договорами, обов'язково здається користувачеві мисливських угідь за передбаченою договором ціною.

Незаконно добута продукція полювання підлягає вилученню з конфіскацією і передачею її відповідним органам за спеціальними актами. Порушники законодавства в галузі ведення мисливського господарства та полювання притягуються до відповідальності, визначеної законодавством. У сучасних умовах здійснюються невідкладні заходи щодо поліпшення збереження, відтворення та раціонального використання мисливських тварин, посилення боротьби з браконьєрством, вдосконалення державного контролю у цій сфері, інші невідкладні заходи з цих питань.

5. Загальні засади правового регулювання ведення рибного господарства та рибальства

Рибальством вважається добування риби та водних безхребетних (ст. 25 Закону України «Про тваринний світ»). На території України може здійснюватися промислове, любительське і спортивне рибальство.

Рибальство є основою рибного господарства як галузі господарювання, що розвивається згідно з Концепцією розвитку рибного господарства в Україні². Правила рибальства, об'єкти рибальства, порядок надання у користування рибогосподарських водних об'єктів, а також вимоги щодо ведення рибного господарства визначаються законами України «Про тваринний світ», «Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них», Тимчасовим порядком ведення рибного господарства і здійснення рибальства, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1996 р., Правилами промислового рибальства в рибогосподарських водних об'єктах України (1999), Правилами промислового рибальства в басейні Чорного моря (1999), іншими нормативними актами.

З погляду підстав виникнення рибальство поділяють на загальне та спеціальне. У порядку загального використання об'єктів тваринного світу громадянам дозволяється безоплатне любительське і спортивне рибальство для особистого споживання (без права реалізації) у визначених відповідно до законодавства водних об'єктах загального користування у межах встановлених законодавством обсягів безоплатного вилову і за умови додержання встановлених правил рибальства і водокористування. У порядку загального використання здійснюється використання рибних та інших водних живих ресурсів підприємствами, установами, організаціями та громадянами у наукових, культур-но-освітніх, виховних та естетичних цілях, якщо при цьому об'єкти тваринного світу не вилучаються, в тому числі тимчасово, із природного середовища, тваринам та середовищу їх існування не завдається шкоди, не порушуються права власників та користувачів природних ресурсів (Порядок здійснення любительского і спортивного рибальства, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 1998 р.).

У порядку спеціального використання водних живих ресурсів здійснюються: промислове рибальство; добування водних живих ресурсів для наукових, культурно-освітніх, виховних та естетичних цілей; добування водних живих ресурсів для зариблення, здійснення контрольного вилову, акліматизації рибництва, утримання і відтворення у неволі чи напіввільних умовах з комерційною та іншими цілями; регулювання чисельності водних живих ресурсів з метою запобігання шкоди навколишньому природному середовищу і рибному господарству; любительське і спортивне рибальство, що здійснюється поза межами визначених для цих цілей водойм (їх ділянок) загального користування.

З метою вивчення, охорони, використання і відтворення на науковій основі водних живих ресурсів, отримання різноманітних видів харчової, кормової, технічної та медичної продукції здійснюється ведення самостійної галузі народного господарства - рибного господарства.

Відповідно до Тимчасового порядку ведення рибного господарства і здійснення рибальства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1996 р., ведення рибного господарства здійснюється у поверхневих, територіальних та внутрішніх морських водах, у виключній (морській) економічній зоні (згідно 3 Порядком і умовами використання рибних та інших водних живих ресурсів виключної (морської) економічної зони України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 серпня 1999 р.) і на континентальному шельфі України, а також у відкритому морі та в економічних зонах інших держав підприємствами та організаціями, що належать до сфери управління центрального органу виконавчої влади з питань рибного господарства України, іншими підприємствами, установами, організаціями та громадянами відповідно до міжнародних договорів України. Перелік промислових ділянок рибогосподарських водних об'єктів (їх частин) визначається Кабінетом Міністрів України.

Право на користування рибогосподарськими водоймами надається користувачам водних живих ресурсів шляхом видачі дозволу на їх спеціальне використання в місцях і у терміни, зазначені в дозволі. Крім цього, користувачі водних живих ресурсів зобов'язані отримати дозвіл на спеціальне використання водних живих ресурсів у межах затверджених лімітів (виділених квот), а також сплатити плату за спеціальне використання водних живих ресурсів (згідно з Порядком справляння плати за спеціальне використання рибних та інших водних живих ресурсів і нормативів плати за їх спеціальне використання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р.).

Дозволи на спеціальне використання водних ресурсів видаються центральним органом виконавчої влади з питань рибного господарства та його органами на місцях. Крім них, користувачі водних живих ресурсів повинні мати й інші документи: рибальський квиток, який видається на судно у межах виключної (морської) економічної зони України та за її межами; промислові квитки і талони встановленого зразка у межах рибогосподарських водних об'єктів України.

Під час ведення рибного господарства та здійснення рибальства користувачі водних живих ресурсів зобов'язані додержуватися вимог щодо: недопущення погіршення умов існування водних живих ресурсів; забезпечення охорони їх від браконьєрського та іншого використання, що проводиться з порушенням правил; сприяння природному відтворенню водних живих ресурсів шляхом проведення біотехнічних та рибницько-меліоративних робіт; виконання встановлених норм, лімітів (квот), термінів і правил використання водних живих ресурсів тощо. За порушення встановлених вимог і правил, а також недодержання обов'язків користувачів водних живих ресурсів до винних осіб застосовується відповідальність, визначена чинним законодавством.

6. Юридична відповідальність за порушення законодавства про тваринний світ

Юридична відповідальність за порушення фауністичного законодавства є одним із засобів правової охорони тваринного світу. Вона настає за правопорушення у цій сфері.

Стаття 63 Закону України «Про тваринний світ», ст. 42 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» містять загальний перелік правопорушень щодо цього. За їх вчинення до винних осіб може бути застосована адміністративна, цивільно-правова, кримінальна та дисциплінарна відповідальність.

Адміністративна відповідальність настає за адміністративне правопорушення (проступок), тобто порушення встановленого правопорядку в галузі охорони і використання тваринного світу.

Усі адміністративні правопорушення в цій галузі, передбачені КпАП України, умовно поділяють на групи, що стосуються:

• -права державної власності на тваринний світ - ст. 50;
• -охорони тваринного світу - статті 76, 85^і, 86^і, 87, 89, 90;
• -використання об'єктів тваринного світу - статті 85, 91²;
• -порядку управлінської і підприємницької діяльності - статті 88, 88^і, 88², 163, 166, 188⁵.

Основними видами адміністративних стягнень є: штрафи у розмірах від 0,1 до 4 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; конфіскація незаконно добутих об'єктів тваринного світу, рушниць та інших знарядь і засобів учинення правопорушення, які є особистою власністю порушника; позбавлення права полювання на термін до трьох років з конфіскацією мисливської зброї.

Розглядати справи про адміністративні правопорушення в галузі використання, відтворення і охорони тваринного світу уповноважені органи рибоохорони, мисливського господарства, охорони навколишнього природного середовища України, а також районні (міські) суди за місцем затримання порушника.

Рішення цих органів у частині притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності можуть бути оскаржені в суді.

Кримінальна відповідальність регулюється КК України. Він передбачає ряд складів злочинів у галузі порушення законодавства щодо охорони, використання і відтворення тваринного світу. Зокрема, ст. 248 до кримінально караних відносить незаконне полювання, тобто полювання в заборонений час або в недозволених місцях, забороненими знаряддями і способами, що завдало значної шкоди, або полювання на заборонених звірів і птахів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Встановлена також кримінальна відповідальність за: незаконне заняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом (ст. 249); проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів (ст. 250); порушення середовища перебування рибних запасів морських ссавців і водних безхребетних (живих ресурсів моря) у межах континентального шельфу України (ст. 244); порушення правил охорони вод, забруднення водних об'єктів, в тому числі моря, а так само забруднення атмосферного повітря шкідливими речовинами, якщо вони призвели до захворювання людей, масового знищення об'єктів тваринного і рослинного світу у великих розмірах (статті 241, 242, 243); порушення ветеринарних правил (ст. 251); проектування чи експлуатацію споруд без систем захисту довкілля, якщо таке створило небезпеку тяжких екологічних аварій або екологічних катастроф, загибель або масове захворювання населення або тяжкі наслідки для тваринного світу (ст. 253); порушення правил екологічної безпеки, якщо це спричинило тяжкі наслідки для тваринного світу (ст. 236); невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення, якщо це спричинило тяжкі наслідки для тваринного світу (ст. 237); приховування або перекручення відомостей про екологічний стан, який негативно впливає на тваринний світ (ст. 238); забруднення або псування земель, якщо це спричинило тяжкі наслідки для тваринного світу (ст. 239); порушення правил охорони надр, якщо це спричинило тяжкі наслідки для тваринного світу (ст. 240).