Оцінка кредитоспроможності позичальника. До укладання кредитної угоди фахівець банку повинен ретель­но проаналізувати кредитоспроможність потенційного позичальника

До укладання кредитної угоди фахівець банку повинен ретель­но проаналізувати кредитоспроможність потенційного позичальника, тобто його здатність своєчасно повернути позичку, вивчити фактори, які можуть спровокувати її неповернення.

Збереження основної суми боргу є одним з головних принципів, який завжди має дотримуватися при здійсненні банком позичкової операції. Тому оцінювання якості потенційного позичальника є одним із важливих етапів процесу кредитування. При цьому особливе значення має встановлення обґрунтованості кредиту. Жодні додаткові заходи захисту не зможуть запобігти кризовій ситуації, якщо позичка у своїй основі не є обґрунтованою.

Одним з елементів оцінювання кредитоспроможності є з’ясу­вання персональних якостей потенційного позичальника. Тут увага банку має зосереджуватися на таких моментах, як репутація, порядність і чесність, професійна здатність, матеріальна забезпеченість, ставлення до своїх зобов’язань перед іншими кредиторами в минулому.

Необхідно ретельно вивчити фінансовий стан позичальника, ліквідність його балансу, ефективність виробництва і використання основного й оборотного капіталу. Для цього використовується бухгалтерська, статистична і фінансова звітність позичальника, матеріали попередніх перевірок на місці, прогнози фінансового стану клієнта протягом усього періоду користування позичкою.

Оскільки банк як кредитор може мати різних клієнтів — підприємницькі структури (юридичні особи), фізичні особи і банки — оцінювання їх кредитоспроможності здійснюється неоднаково.

Критерії оцінювання фінансового стану позичальника встановлюються кожним банком самостійно, його внутрішніми положеннями щодо проведення активних (кредитних) операцій та методикою оцінювання фінансового стану позичальника з урахуванням результатів аналізу їх балансів, звітів про фінансові результати тощо.

Фінансовий стан позичальника банк оцінює в кожному випадку укладання договору про здійснення кредитної операції, а надалі — не рідше одного разу на три місяці, а якщо позичальником є банк — не рідше ніж один раз на місяць.

Вагомість кожного показника визначається індивідуально для кожної групи позичальників залежно від кредитної політики банку, особливостей клієнта (галузь економіки, сезонність виробництва, обіговість коштів тощо), ліквідності балансу, становища на ринку тощо.

Для оцінювання фінансового стану позичальника — юридичної особи банк має враховувати такі основні економічні показники його діяльності:

- платоспроможність;

- фінансова стійкість;

- рентабельність (у динаміці);

- оборот за рахунками;

- склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості.

Також можуть бути враховані суб’єктивні чинники, що характеризуються такими показниками:

¾ ринкова позиція позичальника та його залежність від циклічних і структурних змін в економіці загалом та в промисловості зокрема;

¾ наявність державних замовлень і державна підтримка позичальника;

¾ ефективність управління позичальника;

¾ професіоналізм керівництва та його ділова репутація.

Оцінювання фінансового стану позичальника — комерційного банку здійснюється на підставі:

¾ аналізу дотримання ним економічних нормативів та показників діяльності, передбачених нормативними актами Національного банку України;

¾ аналізу прибутків та збитків;

¾ аналізу якості активів та пасивів;

¾ створення резервів для покриття можливих втрат від активних операцій;

¾ виконання зобов’язань комерційним банком у минулому;

¾ якості банківського менеджменту.

При оцінюванні фінансового стану позичальника — фізичної особи мають бути враховані:

- соціальна стабільність клієнта, тобто наявність власної неру­хомості, рухомого майна, цінних паперів тощо, постійної роботи;

- сімейний стан клієнта;

- вік та здоров’я клієнта;

- доходи і витрати клієнта;

- інтенсивність користування банківськими позичками у минулому та своєчасність їх погашення і процентів за ними, а також користування іншими банківськими послугами;

- зв’язки клієнта у діловому світі тощо.

Головним джерелом інформації про фінансовий стан потенційного позичальника є його звітність: баланс, звіт про прибутки і збитки, звіт про наявність майна, а також розрахунки певних показників, зроблених на підставі цієї звітності. Але це не вичерпує усіх відомостей про клієнта. Є ще інші джерела, до яких належать архіви банку, інформація від інших фінансово-кредитних установ, економічна преса тощо.

Банк-кредитор має право вимагати у клієнта список банків і фінансових установ, з якими він має і мав відносини в минулому. Він повинен з’ясувати питання про стан поточних розрахунків клієнта з постачальниками, своїми працівниками.

Тільки на підставі результатів ретельної аналітичної роботи банк робить висновки про здатність клієнта повертати борги, а отже, і про можливість укладення з ним кредитної угоди.

Тема 8. Операції з надання і погашення кредитів

План вивчення теми

1. Порядок надання і способи погашення позичок.

2. Форми позичкових рахунків.

3. Контроль за використанням і погашенням кредиту.

4. Кредитний ризик і методи управління ними.

5. Порядок надання і погашення окремих видів кредитів.