Порядок надання і погашення окремих видів кредитів

Кредитування клієнтів здійснюється банками з урахуванням певних особливостей, що притаманні окремим видам позичок. Найсуттєвішими є особливості надання і погашення таких кредитів: під заставу цінних паперів, контокорентного, споживчого й іпотечного.

В умовах ринкової економіки суб’єкти господарської діяльності володіють значною кількістю державних і підприємницьких цінних паперів, які можуть використовуватися для забезпечення банківських кредитів. Позички під заставу цінних паперів — зручна форма кредитних відносин між кредитором і позичальником, бо вони ґрунтуються на відносно нескладній операції при­йняття до застави і визначення вартості цінних паперів. Витрати на зберігання такої застави незначні, оскільки цінні папери зберігаються в банку на окремому рахунку «депо». Не є трудомістким й оцінювання їхньої заставної вартості. Воно здійснюється через котирування цінних паперів на фондовому ринку. Одержувачем кредиту може бути будь-яке платоспроможне підприємство, якому на правах власності належать цінні папери зовнішніх емітентів, тобто інших банків, підприємств, органів державної влади.

Перш ніж надати клієнту кредит під заставу цінних паперів, банк повинен з’ясувати:

— якість цінних паперів (тобто справжність і платоспроможність їхніх емітентів);

— можливість реалізації цінних паперів на вторинному ринку (наприклад, не реалізуються на фондовій біржі цінні папери пайових товариств і акціонерних товариств закритого типу);

— котирування цінних паперів на фондовій біржі.

Для одержання позички клієнт надає банку заяву, до якої додає реєстр заставних цінних паперів. У разі позитивного вирішення питання про кредитування між банком і клієнтом укладається кредитна угода й угода про заставу. Після надання кредиту банк стає власником цінних паперів на термін дії застави. Дивіденди, що надходять за акціями, зараховуються на рахунок клієнта. Після закінчення строку застави і за відсутності претензій до позичальника банк переоформляє заставні документи і повертає йому цінні папери.

Якщо позичальник неспроможний погасити борг, банк-креди­тор може продати цінні папери на фондовій біржі. Одержана сума від реалізації заставних цінних паперів спрямовується на погашення кредиту, а якщо виручка переважає суму заборгованості, різниця спрямовується на поточний рахунок клієнта.

Комерційні банки використовують таку форму економічних відносин з клієнтами, як контокорентний кредит. Він надається в національній або іноземній валюті відповідно до потреб клієнта в обсязі, який не перевищує встановлений ліміт. Для цього клієнту відкривається контокорентний рахунок (поточний рахунок з овердрафтом). На ньому щоденно відбиваються всі платежі клієнта і надходження на його адресу коштів.

Оскільки суми платежів і надходжень, як правило, не збігаються, на поточному рахунку виникає або дебетове, або кредитове сальдо (залишок). Дебетове сальдо (овердрафт) свідчить про нестачу у клієнта власних коштів для забезпечення поточних платежів, і він мусить домовлятися з банком про надання контокорентного кредиту. Кредитове сальдо означає, що клієнт має на поточному рахунку певну суму власних коштів.

Контокорентний рахунок відкривається клієнтам, з якими банк має тривалі й міцні відносини і які відчувають регулярну потребу в банківському кредиті. Цей рахунок насамперед застосовується для підприємств з високою кредитною репутацією.

Контокорентний кредит використовується тільки для фінансування поточного виробництва й обігу і не спрямовується на фінансування інвестицій. Процес кредитування оформляється кредитною угодою між банком і клієнтом. Наявність дебетового сальдо на контокорентному рахунку означає, що банк видав клієнту кредит.

За користування контокорентним кредитом банк стягує з клієнта плату, яка складається з процентів, нарахованих на дебетові залишки контокорентного рахунку, і комісійних платежів (оборот­ної комісії).

Споживчі кредити є одним із видів банківських кредитів. Вони надаються тільки в національній валюті фізичним особам — громадянам України. Найбільшого поширення кредитування спо­живчих потреб населення набуло в установах Ощадного банку України. Установи цього банку надають населенню короткострокові й довгострокові споживчі кредити.

Короткострокові кредити надаються громадянам на строк до одного року на такі споживчі цілі:

— придбання товарів широкого вжитку і тривалого користування і транспортних засобів;

— нагальні потреби (лікування, навчання, весілля, народження дитини, непередбачені обставини тощо).

Об’єктами довгострокового кредитування є:

а) будівництво:

— індивідуальних житлових будинків з надвірними будівлями;

— будинків у сільській місцевості, що не є основним житлом, і будинків дачного типу та благоустрій садових ділянок;

— надвірних будівель для утримання худоби та зберігання сільгосппродуктів, літніх кухонь, теплиць, майстерень, накриттів тощо;

— гаражів;

б) купівля:

— індивідуальних житлових будинків з надвірними будівлями;

— квартир у житлових будинках;

— будинків дачного типу та будинків у сільській місцевості, що не є основним житлом;

— гаражів;

в) реконструкція та капітальний ремонт:

— індивідуальних житлових будинків, приєднання їх до інженерних мереж, придбання обладнання для інженерного благоустрою будинку;

— квартир;

— будинків дачного типу і будинків у сільській місцевості, що не є основним житлом;

г) поточні потреби (придбання товарів тривалого користування, меблів, транспортних засобів, побутової техніки та ін.).

Термін користування довгостроковим кредитом установлюєть­ся залежно від об’єкта кредитування, розміру позички та фінансового стану позичальника. При цьому термін користування кредитом, одержаним на будівництво та купівлю житла, не повинен перевищувати 10 років, а за іншими видами кредитів — 5 років.

Обов’язковою умовою надання довгострокового споживчого кредиту є страхування об’єктів кредитування на користь банку протягом усього періоду користування позикою.

Видача кредиту здійснюється у безготівковій формі шляхом:

— оплати розрахункових документів за матеріали, конструкції, обладнання, надані послуги, виконані роботи;

— зарахування коштів на поточний рахунок позичальника (при будівництві власними силами) на підставі розрахунку готовності об’єкта кредитування;

— перерахування коштів на поточний рахунок продавця квартири, житлового будинку чи гаража.

В окремих випадках позичка може надаватися готівкою з правом контролю за цільовим використанням коштів.

Для отримання кредиту позичальник подає до установи банку такі документи:

— заяву;

— паспорт;

— довідку про присвоєння ідентифікаційного коду;

— анкету позичальника;

— довідки з місця постійної роботи і про доходи;

— документи, що підтверджують право власності на майно позичальника;

— письмовий розрахунок погашення кредиту (економічне обґрунтування).

У разі отримання довгострокового кредиту, крім зазначених документів, позичальник додатково подає залежно від об’єкта кредитування такі довідки: про відведення земельної ділянки під будівництво; про власність на будинок; про балансову вартість квартири; про право власності на квартиру; про членство позичальника в садівницькому товаристві та ін.

Кредитування здійснюється на підставі укладення між установою банку і позичальником кредитної угоди й угоди про заставу.

Погашення кредиту здійснюється у строки, передбачені кредитним договором щомісячно, рівними частинами, починаючи з наступного місяця після його одержання, але не пізніше 30 днів з дня підписання кредитної угоди.

Довгостроковий кредит починають погашати після закінчення встановленого терміну його освоєння.

Однією з форм споживчого кредитування є кредитна картка. По кожній картці встановлюється ліміт кредитування.

Іпотечний кредит — довгострокові позички, що надаються банками під заставу нерухомості — землі і будівель виробничого й житлового призначення. В основу цього кредиту покладена іпотека, що в перекладі з грецької мови означає заста­ва, причому не будь-якого майна, а саме нерухомого (здебільшого будівель і землі).

Іпотека може бути встановлена на нерухоме майно, яке заставодавець має право продавати або відчужувати в інший спосіб. До об’єктів іпотеки належать:

— підприємства, будівлі, споруди та інше нерухоме майно, що використовується у підприємницькій діяльності;

— житлові будинки і квартири;

— дачі, садові будинки, гаражі й інші споруди споживчого призначення;

— земельні ділянки.

Об’єкт (предмет) іпотеки має належати заставодавцю на правах власності або повного господарського розпорядження.