Марксистська філософія

Філософи лише різним чином пояснювали світ, а справа полягає в тому, щоб змінити його.

К.Маркс

Марксизм, котрий виник у 50-х роках ХІХ століття, є радикальною соціально-політичною, економічною і філософською концепцією, що увібрала в себе досягнення в розвитку економіки, політики, соціології, науки і філософії того часу. Її авторами сули німецькі філософи Карл Маркс (1818 – 1883) і Фрідріх Енгельс (1820 – 1895).

Марксизм виник на певному суспільному ґрунті. Його викликали до життя відповідні історичні умови, теоретичні джерела і наукові відкриття.

Конкретно-історичними умовами виникнення марксизму були: утвердження буржуазних суспільних відносин; формування пролетаріату як класу, вихід його на політичну арену; потреба робітничого класу у теоретичному усвідомленні своєї ролі.

Теоретичними джерелами марксизму стали і англійська політична економія (Д.Рікардо, Ад.Сміт); німецька класична філософія (Г.Гегель, Л.Фейербах); соціологічна концепція французьких і англійських соціалістів (А.Сен-Сімон, Ш.Фурьє, Р.Оден).

Наукові передумови виникнення марксизму визначаються досягненнями в галузі природничих наук. Ф.Енгельс виділяв в цьому відношенні три найбільш видатні відкриття того часу. Це – відкриття у 50-х роках ХІХ століття законів збереження енергії і речовини (Майер, Гельмгольц, Джоуль); відкриття клітинної будови живих організмів (Шлейден, Шван, Горянінов); відкриття Ч.Дарвіна щодо еволюційного походження живих організмів.

Після цих відкриттів стало ясно, що попередній метод усвідомлення дійсності – метафізика, стала поступатися новій концепції – діалектиці.

Оскільки суспільна свідомість завжди є відображенням суспільної дійсності, то джерела марксистської філософії як форми суспільної свідомості необхідно шукати у суспільному житті, точніше у суспільному бутті людей, їх матеріально-предметній діяльності.

Марксистська філософія є результатом усвідомлення непримиренних соціальних суперечностей, їх теоретичної інтерпретації, узагальнення революційної соціально-політичної практики. Мова йде про усвідомлення соціальних суперечностей не взагалі в історії суспільного розвитку, а в суспільстві конкретному – буржуазному. Чому?

Тому, що в буржуазному суспільстві соціальні суперечності найбільш розвинені, загострені. Їх легше усвідомлювати, вивчати, розкривати їхню сутність та причини виникнення.

Опоненти Маркса стверджували і стверджують, що він нібито був патріархом класової боротьби, оскільки багато своїх ідей він розвинув саме на цій основі.

Однак це не відповідає дійсності. Боротьба класів була відкрита і описана ще до Маркса. Її творцями були французькі історики ХІХ століття – Француа Гізо (1787 – 1874), Огюст Міньє (1796 – 1884) і Огюстен Тьєрі (1795 – 1856). Вони одними з перших прийшли до висновку, що боротьба класів ведеться із-за економічної, майнової нерівності. Особливо це стало помітним, коли по Європі пройшла лавина буржуазних революцій, в яких, як вирішальна сила, виступив робітничий клас (революційні виступи робітників в Манчестері (1819), повстання ліонських ткачів у Франції (1831), чартистський рух в Англії (1839) і т.д.).

Маркс дав свою, аргументовану концепцію класової боротьби. Свої думки він виклав у листі до свого друга Йосипа Вейдемейєра від 5 березня 1852 року. Ось її основні положення: 1) класи виникають на певному етапі розвитку суспільного виробництва; 2) класова боротьба неминуче веде до встановлення влади робітників – диктатури пролетаріату; 3) диктатура пролетаріату є лише етапом на шляху ліквідації класів взагалі.

Маркс виявив глибоку невідповідність між суспільним характером виробництва і приватно-капіталістичним способом присвоєння, між працею і капталом. Саме це, на думку Маркса і лежить в основі класової боротьби.

Маркс показав, що лише робітничий клас, як самий революційний і організований, зацікавлений в поваленні буржуазного ладу, може стати могильником капіталізму. Шляхом встановлення своєї політичної влади і знищення приватної капіталістичної власності. Всесвітньо-історична роль пролетаріату саме полягає в цьому. Таке уявлення є найважливішою частиною марксистської теорії революційного перетворення суспільства, його філософії.

Основні ідеї нового філософського світогляду Маркс виклав у своїй праці “Тези про Фейербаха”, про яку Енгельс говорив, що у ній, у зародку, є всі елементи нової філософії. У чому сутність цих елементів?

1. Центральною ідеєю тез Маркса є з’ясування змісту практики як предметної діяльності, котра повинна лежать в основі оцінки предметності як самого мислення, так і пізнання. Саму практику Маркс визначав як збіг зміни обставин і людської діяльності, такий збіг він розглядав як “революційну практику”.

Все суспільне життя, за Марксом, є, по суті, практичним. Всі таємниці, котрі заводять теорію, філософію в нетрі, містику, знаходять своє раціональне розв’язання лише у людській практичній діяльності. Маркс висуває ідею практики як критерію істини на відміну від попередньої філософії, котра вбачала цей критерій у теоретичній діяльності.

2. Люди суть продукти обставин і виховання. Це – теза попередньої філософії. У дійсності ж, за Марксом, сутність людини визначається сукупністю усіх суспільних відносин.

3. Коріння релігії слід шукати у земній основі. Це вірно. Але ця земна основа може бути зрозумілою лише з її само суперечливості.

Земна основа роздвоюється, відокремлює себе від самої себе і це відокремлене видається за релігійне, “самостійне царство”. Отже, земна основа релігії може бути зрозумілою лише через свою суперечливість і її подолання. Уявлення про бога, саме “релігійне почуття” формується на земній основі і є “суспільним продуктом”.

4. Найбільше, що могла досягти попередня філософія – це спостереження діяльності окремих індивідів у громадянському буржуазному суспільстві. Для неї характерна споглядальність як спосіб діяння.

5. точка зору попередньої філософії – буржуазне суспільство. Точка зору нової філософії – людське суспільство або усуспільнене людство.

6. Попередня філософія лише намагалася пояснити світ, а справа полягає в тому, щоб змінити його.

Далі. Говорячи про нові елементи марксистської філософії марксистської філософії слід послатися на Енгельса, котрий в заслугу Марксу ставив дві речі: 1) відкриття матеріалістичного розуміння історії; 2) відкриття закону додаткової вартості.

Сутність матеріалістичного розуміння історії Маркс з’ясував у передмові до своєї праці “До критики політичної економії”. Ось його стислий виклад:

У суспільному виробництві свого життя люди вступають в певні, необхідні, від їхньої волі не залежні відносини – виробничі відносини, котрі відповідають певному ступеню розвитку їх матеріальних продуктивних сил. Сукупність цих виробничих відносин складають економічну структуру суспільства, реальний базис, на якому здіймається юридична і політична надбудова, якій відповідають певні форми суспільної свідомості. Спосіб виробництва матеріального життя обумовлює соціальний, політичний і духовний процеси життя взагалі. Не свідомість людей визначає їхнє буття а навпаки, їх суспільне буття визначає їх свідомість. На певному ступені свого розвитку матеріальні продуктивні сили суспільства вступають у суперечність з існуючими виробничими відносинами, насамперед з відносинами власності, які є визначальним елементом виробничих відносин, внутрі яких вони до цього часу розвивались. Із форм розвитку продуктивних сил ці відносини перетворюються у їх кайдани. Тоді наступає соціальна революція, яка приводить виробничі відносини, насамперед, відносини власності, у відповідність з розвитком продуктивних сил. Зі зміною економічної основи більш-менш швидко відбувається переворот в усій величезній надбудові. При цьому необхідно розрізняти матеріальний переворот в економічних умовах виробництва від юридичних, політичних, філософських та інших ідеологічних форм, в яких люди усвідомлюють цей конфлікт між продуктивними силами і виробничими відносинами. Як про окрему людину не можна судити на основі того, що вона сама про себе думає, так само не можна судити про певну епоху перевороту за її свідомістю. Навпаки, цю свідомість необхідно пояснити з суперечностей матеріального життя, із існуючого конфлікту між суспільними продуктивними силами і виробничими відносинами. Жодна суспільна форція не загине до тих пір, поки розвиваються її продуктивні сили, для яких вона дає достатньо простору і нові більш розвинені виробничі відносини ніколи не з’являться раніше до тих пір поки визріють матеріальні умови її існування в надрах старого суспільства (Див. К.Маркс и Ф. Енгельс. Соч. т.13, стор. 6-7).

Це коротке, стисле формулювання основних положень, законів і принципів марксистської соціальної філософії. Сутність матеріалістичного розуміння історії, отже, полягає в тому, що в основі життя суспільства лежать фундаментальні матеріальні чинники, а суспільна свідомість, її різноманітні форми в кінцевому рахунку визначаються цими матеріальними чинниками і залежать від них.

Що ж до відкриття Марксом закону додаткової вартості, про який говорив Енгельс, то тут необхідно зауважити наступне:

Маркс встановив, що додаткова вартість створюється працею робітників зверх вартості його робочої сили і безвідплатно привласнюється роботодавцем (капіталістом). Тобто, закон додаткової вартості відображає необхідний, суттєвий зв’язок, відношення між робітником і роботодавцем, коли останній привласнює частину праці робітників без будь-якого еквіваленту. Іншими словами, закон додаткової вартості відображає відношення експлуатації робітників капіталістами. Він є основним об’єктивним законом капіталістичного способу виробництва. Додаткова вартість, яка створюється робітниками і привласнюється, – глибинна, критеріальна основа непримиренних соціально-класових суперечностей. Тому класова боротьба робітників проти буржуазії є закономірною, необхідною і неминучою.

Маркс і його вчення мали і мають багато послідовників. Це такі відомі діячі, як Йосип Вейдемейер (1818 – 1866), Фрідріх Енгельс (1820 – 1895), Йосип Дідген (1828 – 1866), Поль Лафарг (1842 – 1911), Едуард Бернштейн (1850 – 1932), Карл Каумський (1854 – 1438), Г.В.Плєханов (1856 – 1918), Димитр Благоєв (1856 – 1924), В.І.Ленін (1870 – 1924), Карл Лібкнехт (1871 – 1919), Й.В.Сталін (1879 – 1953), Пальміро Тольятті (1893 – 1964), Мао-Цзе-дун (1893 – 1976), Моріс Кронфорт ( 1909 – 1980), Герберт Антекер (народ. 1915 р.), Луї Альтюсер (народ 1918 р.), Микола Трибаджанов (народ. 1920 р.), Йожер Лукач (народ 1922 р.), Альфред Козінг (народ. 1928 р.) та багато інших.

Основні риси марксистської філософії. Марксистська філософія є результатом теоретичного усвідомлення суперечливої капіталістичної дійсності, непримиренних суперечностей між робітниками, з одного боку, і роботодавцем (буржуазією), з іншого. Марксистська філософія є радикальним оновленням світової філософії. В чому цей радикалізм виявляється?

1. В тому, що марксистська філософія вперше стала світоглядом пригніченого класу, відображала інтереси пролетаріату. Робітничий клас знайшов у марксистській філософії свою духовну зброю. Марксистська філософія знайшла в особі робітничого класу свого матеріального носія.

2. Радикалізм марксистської філософії виявляється у визначенні самого її предмету, яким є найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства і мислення.

3. Радикалізм, далі, виявляється у розповсюдженні діалектики Гегеля не лише на сферу духовного життя суспільства, але і на матеріальний світ, суспільство, що дало змогу визначити матеріальну основу суспільства – спосіб виробництва матеріальних благ, обґрунтувати тезу про первинність суспільного буття щодо вторинності суспільної свідомості.

4. Радикалізм філософії К.Маркса виявляється у відкритті матеріалістичного розуміння історії.

5. Для марксистської філософії є визначальним відкриття основних законів розвитку суспільства (основного соціологічного закону, закону відповідності виробничих відносин характеру і рівню розвитку продуктивних сил тощо); погляд на розвиток суспільства як на природно-історичний процес.

6. В марксистській філософії, вперше, практика, як людська предметна діяльність, включена в теорію пізнання як основа, джерело і критерій істини.

І, насамкінець, останнє міркування стосовно марксизму і марксистської філософії, їхньої трагедії.

Трагедія ця полягає в утопізмі, нездійсненності ряду положень марксизму і марксистської філософії, які не витримали перевірки суспільною практикою.

Марксистська філософія, марксисти, виходячи із своїх основоположних постулатів, ідеальну, уявлювану модель соціалістичного суспільства видавали за емпіричну реальність. На практиці ж ці постулати не знайшли свого підтвердження.