Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Джерела вивчення історії України та її історіографія.




Читайте также:
  1. Quot;Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та процесуальних законів щодо додаткових заходів
  2. Quot;Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та процесуальних законів щодо додаткових заходів
  3. Quot;Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та процесуальних законів щодо додаткових заходів
  4. Адміністративні правопорушення в галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам’ятників історії і культури
  5. Аксіологічний підхід до вивчення педагогічних явищ.
  6. Аналіз зразків організації бесіди під час вивчення нового матеріалу
  7. Андрусівське перемир'я 1667 р. "Вічний мир" та його наслідки для України.
  8. Ауки України
  9. Будова Сонця та джерела його енергії
  10. Бюджетна система України

Интенсивный рост автомобильных перевозок и постоянное увеличение автомобилей вынуждали искать пути совершенствования управления дорожным движением, особенно в городских условиях. Интенсивно развивались способы, методы и средства автоматизированного управления дорожным движениям. Это связано с тем, что, во-первых, ручные методы регулирования движения исчерпали себя, во-вторых, разработка и производство средств автоматизированной системы управления (АСУД) были поставлены на промышленную основу.

Внедрение АСУД обеспечивает быструю экономическую отдачу и положительно влияет на безопасность движения. Ежегодно получают большой эффект за счет сокращения задержек транспорта, уменьшается расход топлива на передвижение автотранспорта.

Количество дорожной–транспортных происшествий (ДТП) на перекрёстах, оснащенных современными средствами управления движением, на 10 – 15 % ниже, чем на нерегулируемых.

Осложнение дорожной–транспортных условий требует совершенствования и развитие методов и средств управления движением. Если просмотреть этапы развития АСУД, то можно выделить три основных этапа.

На первом этапе были разработаны локальные средства регулирования движения, которые заменили постовых регулировщиков. Были созданы установки для жесткого регулирования, гибкого управления в зависимости от параметров транспортных потоков, устройства вызывного действия, которые обеспечивали безопасный переход пешеходов через улицу. Эти устройства и методы заменили регулировщиков и обеспечивали в какой – то мере безопасность движения транспорта, а также повысили пропускаемость транспортного потока. Так, применение установок гибкого регулирование снижает задержка транспорта по сравнению с жестким на 10-20% .

На втором этапе были разработаны методы и средства жесткого координированного управления транспортного потоками на отдельных магистралях или на небольших участках дорожных сетей. Были разработаны телемеханические системы координирование, которые обеспечивали работу светофорного сигнализации в режиме “зеленая волна”. Это система позволяет транспорту проехать несколько перекрестков без остановок. При этом возрастает средняя скорость движения транспорта, уменьшается число задержек перед перекрестками. В какой – то степени выравнивается скорость движения транспорта, упорядочивается поток транспорта, что способствует снижению ДТП и обеспечивают безопасность движения автотранспорта.



Третий этап характерен созданием крупных АСУД, которая осуществляет адаптивное управление транспортными потоками на больших городских территориях. Данные системы обеспечены информационно- измерительным и управляющим вычислительным комплексом, и благодаря этому они осуществляют контроль параметров транспорта и автоматическое управление транспортными потоками. Основное достоинство поколения средств АСУД данного этапа является чуткое реагирование к изменениям параметров транспортного потока и автоматическое управление на основе обработки информации по транспортным потокам.

Возможно безостановочное движение транспорта на большой территории города при автоматическом управлении светофорной сигнализацией. Особенным достижением в данный период является разработка и создание агрегатной системы средств управления движением (АССУД). На базе этих средств (блоков) компонуется автоматизированные системы различной сложности и назначения.

 

Вопросы для самоконтроля:



1. Что включает в себя обеспечивающая часть АСУ ЖТ?

2. Что включает в себя функциональная часть АСУ ЖТ?

3. Какие подсистемы включает АСОУП?

4. Какая АСУ предназначена для комплексной автоматизации билетно-кассовых операций на железной дороге?

5. Назовите назначение АСУ СС и основные решаемые задачи.

6. Какие задачи охватывает подсистема «Управление грузовой и коммерческой работой» АСУМ?

7. Каково назначение АСУД на автомобильном транспорте?

 

Рекомендуемая литература:

[8] стр.243-247, [31], [32]

 

Джерела вивчення історії України та її історіографія.

Щодо періодизації історії України (тобто поділу її на окремі періоди), то необхідно відзначити, що серед істориків немає єдиної точки зору. А тому в підручниках і посібниках з історії України більшість авторів ці проблеми, як правило, оминають. Хоч сам виклад матеріалу за розділами свідчить про дотримання ними тієї чи іншої періодизації.
Найчастіше зустрічаються три підходи до періодизації вітчизняної історії:
I - хронологічний (первісна епоха), стародавній світ, середньовіччя, новий і новітній час;
II - за соціально-економічними і політичними ознаками: первісне суспільство, капіталістичне суспільство, соціалістичне (радянське) суспільство і суспільство з перехідною економікою в період незалежності України;
III - за періодами становлення і розвитку української державності: стародавня доба, княжа доба, литовсько-руська (польсько-литовська) доба, козаччина і Гетьманська держава, боротьба за українське національне відродження (XIX – поч. ХХ ст.), українська національно-демократична революція (1917-190 рр.), радянська Україна і незалежна Українська держава.
Переважна більшість учених поділяють історію України саме за третім принципом, якого дотримувався і Михайло Грушевський. Необхідно зауважити, що ще у XVII ст. викладач Києво-Братської Колегії, видатний церковний діяч, історик Феодосій Сафонович у своєму знаменитому творі „Крайніка“ розглядав політичну історію України як процес становлення та розвитку Української держави: Київська Русь - Галицько-Волинське князівство - українські удільні князівства у складі Великого князівства Литовського - Запорізька Січ.
1. Стародавня доба - це період від появи людини на території сучасної України і її розвиток до VI–IX ст. нашої ери, коли в процесі вдосконалення знарядь праці, техніки і технології землеробства, піднесення ремесла і торгівлі, а звідси і класової диференціації та розгляду родово-общинного ладу з’являються перші протодержави, які сприяли створенню фундаменту, на якому у IX ст. зросла могутня будова Древньоруської держави.
2. Княжа доба: Київська Русь та її спадкоємниця Галицько-Волинська держава (IX–XIII ст.): утворення великої і сильної Древньоруської держави, головний осередок якої складали усі нинішні етнічні українські землі, сприяло суспільно-економічному, політичному і культурному розвитку східних слов’ян, висунуло її в число провідних країн середньовічного світу.
3. Литовсько-польська доба української історії (XIV–XVI ст.) - це період, коли в результаті феодальної роздробленості, князівських міжусобиць і спустошливих набігів кочівників (особливо монголо-татарських орд) землі древньоруських князівств стали здобиччю Литви і Польщі. Наприкінці XVI ст. у складі Польського князівства опинилися всі українські землі, за винятком Північної Буковини (Молдавія), Закарпаття (Угорщина) і Чернігово-Сіверщина (Московське царство). Українські селяни були позбавлені права володіти землею і закріпачені, а великі українські землевласники здебільшого покатоличилися і спольщилися.
4. Козаччина і гетьманська держава (кінець XVI – XVIII ст.). Цей період вітчизняної історії важливий не лише виникненням специфічного соціального стану українського суспільства, але й створенням у ході національної революції 1648-1676 рр. незалежної від Польщі української Козацької держави - Гетьманщини і її втрата в результаті внутрішньої боротьби за владу і зовнішнього тиску агресивних сусідів.
5. Період боротьби за українське національне відродження (XIX - поч. ХХ ст.) - від „Руської трійці“, культурно-просвітницької діяльності до створення політичних організацій, одним із головних завдань яких була реалізація самовизначення українського народу.
6. Українська національно-демократична революція (1917-1920 рр.), визначним досягненням якої було створення Української держави – Української народної Республіки і Західно-Української Народної Республіки та проголошення січня 1919 р. Акту злуки усіх українських земель.
7. Радянська державність (УСРР, згодом УРСР), яка була створена на переважній більшості українських земель після поразки української національно-демократичної революції і перебувала у складі СРСР (191-1991 рр.).
8. Незалежна Українська держава, яка проголошена в серпні 1991 р. в результаті розвалу СРСР.
Зрозуміло, що кожен з цих періодів можна було б розділити на певні етапи розвитку вітчизняної історії, які відіграли визначальну роль у долі українського народу. На цьому буде акцентуватись увага в подальшому викладі.
Історіографія (від історія і грецького – пишу) – письмова розповідь про минуле України, тобто сукупність літератури з проблем історії України, а також – суспільна історична дисципліна, яка вивчає стан та розвиток української історичної наукии. До історіографії історії України відносять усі праці, що були написані чи опубліковані з вітчизняної історії з часу первісного суспільства на території України і до сьогоднішнього дня.
До утворення незалежної Української держави комплексні дослідження з історії України майже не проводились. Українські землі розглядались як частина інших держав (імперій), а український народ – як бездержавна нація. За радянських часів історія Української РСР розглядалася лише в контексті історії Росії та СРСР. Як виняток складають лише праці М. Грушевського, В. Антоновича, М. Аркаса, Н. Полонської-Василенко, Д. Дорошенка, Д. Яворницького, І. Крип’якевича та ін., які зробили вагомий внесок у дослідження історії України.
Особливо активно збагачується історіографія історії України з часу отримання нею незалежності. Проте глибокому, всебічному та об’єктивному дослідженню вітчизняної історії перешкоджає те, що багато безцінних джерел у силу історичного розвитку нашого народу знаходиться за межами країни (в Росії, Польщі, Австрії, Угорщині, Румунії та інших державах), чимало з них втрачені назавжди.
Історичні джерела – це залишки минулого, що пов’язані з діяльністю людини і „відбивають” її історію.
Їх можна поділити на такі типи:
писемні, літературні джерела – літописи, хроніки, грамоти, настінні і наскальні написи, документи офіційних органів влади (укази, накази, розпорядження, універсали, закони тощо), спогади очевидців подій, архівні документи, наукові і науково-популярні історичні дослідження, публікації в періодичних виданнях тощо;
археологічні джерела: будівлі, речі, предмети, знаряддя, пам’ятки матеріальної культури;
усні джерела: билини, перекази, пісні, інша народна творчість, в якій „відбиті” ті чи інші події історії українського народу;
лінгвістичні: аналіз мови, її діалектів у тій чи іншій місцевості;
етнографічні: дані про характерні особливості культури, побуту, звичаїв;
фото-, кінодокументи, електронні носії інформації тощо.
Джерельна база є основою для дослідження, вивчення історії України.




Дата добавления: 2015-01-01; просмотров: 25; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.01 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты