Культурні й політичні зв’язки Галицько-Волинського князівства.

Культура Галицько-Волинського князівства мала тісні взаємозв'язки з культурою інших земель Стародавньої Русі, перш за все з духовністю Києва. Цьому значно сприяло приєднання Волині та Галичини до Києва в часи Володимира і Ярослава, що стало основою тривалих культурних зв'язків. Західні землі були пов'язані з Києвом перш за все єдністю економічних відносин, а також політичними інтересами княжих династій. З Києва в Галич і Волинь потоком ішли ремісничі художпі вироби, різні твори мистецтва, привозні товари зі Сходу. Галичина і Волинь були па перехресті торгових шляхів, які проходили до Польщі, Угорщини та інших країн Сиропи. Єднанню західних та східних земель сприяла київська митрополія, яка була центром релігійного життя всієї Русі. У тісних взаєминах з Києвом перебували єпископи Володимирський, Галицький, Холмський, Перемишльський. Деякі київські митрополити, зокрема Йоасаф, Кирило, Петро, походили з західних земель. Тісні зв'язки Західної Русі з Києвом засвідчено літописними джерелами. Так, Київський літопис подає точні відомості про події, які відбувалися у Галичині та Волині, а Галицько-Волинський літопис розповідає про політичне та культурне життя Києва.

Досить близькі взаємини з Галичем і Володимиром мали Пінська та Чернігівська землі. Пінська земля ревно оберігала свою незалежність і неодноразово користувалася допомогою волинських князів у боротьбі з литовськими загарбниками. Чернігівські князі прагнули завоювати собі Галицьке князівство і зміцнити свої позиції в західних землях. Досягти цього па деякий час їм вдавалося, коли сипи Ігоря Святославича, а пізніше Михайло Всеволодович і його сип Ростислав сіли на галицькому престолі. У період татаро-монголь-ської навали чернігівці знайшли захист у Галицько-Волипському князівстві. Князі та бояри одержували тут землі, встановлювались династичні зв'язки. За чернігівського князя Андрія Всеволодовича галицький князь Василько Романович віддав свою доньку Ольгу.

Князь Роман Мстиславич розвивав і зміцнював дружні зв'язки з Новгородом. Він за часів свого князювання у Новгороді допоміг в організації захисту новгородських земель. Новгородці відплатили прихильністю до Галича. Новгородський князь Мстислав Мстиславич, добрий воїн, але невдалий політик, здобув собі Галицьке князівство і жив у дружбі з Данилом, видавши за нього свою доньку. Літопис повідомляє, що в той період у галицько-волинських землях оселилось багато новгородців.

Зв'язки між галицькими князями і Суздалем характеризуються істориками як особливо дружні. Започаткував ці зв'язки Володи

літер у текстах книг). Монументальне мистецтво теж зазнало певних зміп, зокрема в техніці малювання. Воно прийшло в Україну у формі стінного розпису та у вигляді мозаїки. Стінний розпис нашими живописцями був названий фресками. Отже, монументальне мистецтво ділиться па мозаїку і фрески.

Бсзумовпо, центром розвитку живописного мистецтва був стародавній Київ. У Києво-Печерському монастирі, як говориться в "Печорському патерику", діяла майстернії, де творив видатний майстер Ллімпій. Віп па замовлення киян малював ікони, якими прикрашали іконостаси, оселі та церкви. Академік М. Гру шевський, порівнявши один з фрагментів розпису Десятинної церкви з фрагментом Софійського собору, дійшов висновку, що па оздобленні Десятинної церкви позначились життєрадісні традиції живопису елліністичної школи. Оздоблення кафедрального Софійського собору тяжіє до більш аскетичного світогляду, що сталося під впливом Царгороду.

Дмитро Антонович пише, що розпис Софійського собору — явище в історії всесвітнього мистецтва виняткове. Поліхромія святої Софії складається з мозаїки і стінного малювання. Майстрів для розпису привозили з різних міст Стародавньої Греції, оскільки в розписі храму представлені різні школи. Той факт, що одна й та сама церква розписана в одних частинах мозаїкою, а в інших настінним малюааппям є суто українським явищем. Подібної комбінації у розписі храмів у країнах елліпської і римської культури не зустрічається. Мозаїки та стінописи Київської Софії — це твори візантійського мистецтва па українському ґрунті. Поступово ця традиція розпису храмів поширювалась по багатьох землях Стародавньої Русі. У Галицько-Волинському князівстві оздоблення інтер'єрів давньоруських палаців, храмів, княжих дворів здійснювалось мозаїками, фресками, різьбленим каменем, іконами. Видатною пам'яткою живопису тих часів є міпіатюри в літописах і художнє оздоблення книг. Дослідники характеризують XII ст. як початок самостійної художньої творчості в Україні. Український учень візантійського вчителя навчився сприймати навколишню дійсність по своєму і привносити у мистецтво своє художнє мислення.

Високого рівня на Галицько-Волинських землях досягло ювелірне та музичне мистецтво. Обробка дорогоцінних металів провадилась на досить високому рівні для того часу. Зокрема, використовувались технології — зернь, скань, чернь, карбування, інкрустація, тонке литво тощо. Літопис розповідає про візит галицького князя Данила до Угорщини: "Його сідло було з паленого золота", стріли і шабля "прикрашені золотом та іншими хитрощами". У Галицько-Волин-ському літописі розповідається про "славного співака" Митусу, який виконував пісні у супроводі арфи або лютні.

мирко Галицький. Щоб захистити свій край від зазіхань волинських князів, агресії з боку Польщі та Угорщини, він уклав дуже важливий союз з Юрієм Суздальським. Суздальський князь домагався київського престолу, й Володимирко активно допомагав йому в цьому, розраховуючи на ослаблення Волипі. Союз було закріплено шлюбом Володимиркового сина Ярослава з донькою Юрія Ольгою. Таку ж політику продовжував Володимир Ярославич, який підтримував дуже близькі взаємини зі Всеволодом Юрійовичем. Коли Володимира було вигнано з Галича, то суздальський князь допоміг йому повернути Галичину. Володимир, сівши на Галицькому престолі, піддався під протекцію суздальського князя. Всеволод послав послів до Польщі, Угорщини, вимагаючи не завойовувати Галичини. Літопис повідомляє, що Володимир Ярославич десять років спокійно "просидів" у Галичі і був вірним союзником Всеволода в українській землі.

У часи об'єднаного Галицько-Волинського князівства дружні зв'язки з Суздалем продовжувались і зміцнювались. Основну роль у цьому відігравала діяльність синів Романа — Василька і Данила. Літопис повідомляє, що Василько в 1229 р. їздив у Суздаль і там вів якісь політичні переговори. У цій подорожі його супроводжував політичний радник, Романовичів боярин Мирослав. У цей час, як припускають деякі історики, Василько домовився про свій шлюб з донькою суздальського князя Юрія. Пізніше онук Данила галицького Юрій Львович одружився з донькою суздальського князя Ярослава Всеволодовича. Зміцнення дружніх стосунків Галицько-Волинського князівства з суздальським та іншими землями Північної Русі були зумовлені також потребою утворення союзу в боротьбі проти німецьких рицарських орденів.

Дослідники зазначають, що багато спільних рис мають архітектура Галича й Суздаля, а також їхнє образотворче мистецтво. Взаємовпливи в галузі мистецтва можна пояснити активним обміном творчою діяльністю художників обох князівств, який існував у ті часи.

Галицько-Волинське князівство мало тісні культурні взаємозв'язки з країнами Західної Європи, що виявлялися в активній торгівлі, дипломатичних стосунках, різпих політичних переговорах та взаємних візитах. Західні князі неодноразово відвідували Володимир, Холм, Галич, а галицькі та волинські князі в свою чергу не раз бували в столицях західних держав. Літопис розповідає про візит Данила до угорського князівства. Данило "їхав поруч з королем за звичаєм руським: кіль під ним був напрочуд гарний, сідло з паленого золота, стріли і шабля прикрашені золотом та іншими оздобами, аж дивно було, кожух із оловира грецького, обшитий золотим плоским мереживом, і чоботи з зеленого сап'яну". Воїни, які супроводили князя теж були пишно одягнуті: "Від полків його йшла велика світлість, від блискучої зброї". Дружина князя справила велике враження на місцевих людей, а король Бела в захопленні казав: "Менш варта мені й тисяча срібла, ніж те, що ти приїхав руським звичаєм своїх батьків".

На заході Галицько-Волипська Русь була форпостом східнослов'янської духовності. Різпі сфери її культури, зокрема такі як освіта, мистецтво, філософія, література, розвивалися під впливом західної та східної культур. Через такі культурні центри, як Володимир, Холм, Галич і Львів, культурні впливи давньоруських земель надходили до східних слов'ян в Угорщину і держави Центральної Європи. У той же час Галицько-Волинські землі зазнавали істотних культурних впливів своїх західних сусідів; засвоєні духовні і матеріальні цінності передавались іншим землям Стародавньої Русі. Ллє оспова культури Галицько-Волипського князівства була українська, спільна з іншими князівствами Стародавньої Русі.Князівські міжусобиці та напади різних завойовників впливали на культуру Галицько-Волипського князівства, але не змогли призупинити розвитку культурного процесу. І рунтуючись на принципах єдності культури старокиївської держави, культура західного князівства продовжувала розвиватись в умовах феодальної роздрібненості, втілюючи ідею єдності давньоукраїнських земель. За своїм ідейним змістом та художпіми якостями вона була па рівні культур середньовічної Європи, а в окремих випадках вивищувалась пад ними. Цим самим вона сприяла закріпленню історичних традицій Київської Русі, примножувала багатющу скарбницю традицій української культури.