Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Українські землі у складі Великого князівства Литовського.




Читайте также:
  1. Активізація революційно – визвольної боротьби на Україні у складі двох імперій.
  2. Види складів адміністративних правопорушень
  3. Восточные славяне в II-VIII вв. Этническая карта Европы в эпоху Великого переселения народов. Миграционные движения славян. Расселение восточнославянских племен.
  4. Городская культура Казахстана. Историко-культурное значение Великого Шелкового пути.
  5. Державний фонд регіонального розвитку у складі Державного бюджету
  6. Деякі старі українські й російські неметричні одиниці
  7. Договір оренди землі
  8. З/у землі у складі ін держав
  9. Завдання щодо реалізації Основних напрямів ринку землі
  10. Західноукраїнські землі 1900—1914 рр. Україна в роки Першої світової війни

Одними з перших рушили на українські землі литовські князі. Литовські племена, що займали лісисті місцевості в басейні Вісли, Німана й Двіни, до середини XIII ст. не мали власної державної організації. Процес об'єднання литовських племен був обумовлений, з одного боку, розкладом родового ладу, з іншого — напруженою боротьбою з сусідами та загрозою повного знищення з боку німецьких рицарів. Засновником Великого князівства Литовського був Міндовг (1230-1236 pp.), який об'єднав у середині XIII ст. під своєю владою Аукштайтію, Жемайтію, частину Ятвягії та оволодів частиною західноруських (білоруських) земель. На початку 1260-х років Міндовг зробив спробу захопити також Чернігово-Сіверщину.

Швидке зростання Литовської держави починається при Гедиміні (1316—1341рр.). Добре зміцнивши тили, він узявся за розширення своїх володінь. Цьому сприяло те, що литовські князі ретельно подбали про розбудову військової справи. Вони поставили за правило: хто має землеволодіння, той мусить служити у війську; хто ж відмовляється від військової повинності, у того забирали землю. Це правило поширювалось на всі суспільні верстви — від князів до селян. Отже, Литва на той час мала велике організоване військо. Гедимін завершив приєднання білоруських земель, розпочате його попередниками, і приступив до приєднання південно-західних руських (українських) земель. Зокрема, виявом литовських претензій на українські землі було те, що після смерті Юрія II Болеслава на Волині князювання перейшло до сина Гедиміна Любарта, який вважався також галицько-волинським князем. Експансія Литви на схід і північ Русі натрапила на сильний опір з боку Московського князівства, яке зміцніло при Івані Калиті (1325—1340 pp.). Вирішальна роль у захопленні українських земель належить сину Гедиміна — Ольгерду (1345—1377 pp.). Поступове витіснення татар литовцями спричинило включення Чернігово-Сіверщини, Київщини і Переяславщини до складу Литовської держави. До кінця 40-х років у сфері литовського впливу опинилося також Поділля. В сучасній історичній літературі підпорядкування Литвою руських земель розглядають не як завоювання, а як "мирне приєднання". Причини цього були наступні:

— Успіху литовців сприяло те, що руські землі були ослаблені золотоординським пануванням;



— Більшість місцевого населення розглядало литовців не як завойовників, а як визволителів від татар;

— Руські князі і боярство не намагалися боротися з литовцями, а у більшості випадків добровільного визнавали їхню владу;

— Золота Орда в цей час була ослаблена боротьбою за владу і усобицями між ворогуючими ордами.

Вирішальним у підкоренні українських земель Литвою став 1362 (1363) р. Цього року військо трьох сусідніх народів — литовського, українського та білоруського розгромило військо монголо-татар на Синіх Водах, давши початок звільненню українських земель від монгольського іга.

Таким чином, у другій половині XIV ст. під владою Литви опинилась вся Білорусь, частина земель Росії та значна частина території України — майже вся Волинь, Чернігово-Сіверщина, Київщина, Переяславщина, Поділля. Велике князівство Литовське стало однією з найбільших держав Європи.

Руські землі складали близько 90 відсотків усієї території Великого князівства Литовського, і приблизно таке ж співвідношення існувало щодо національного складу населення. Тому литовську державу тих часів деякі дослідники небезпідставно називають також Литовсько-Руською державою.



Литовський період історії України був новою фазою розвитку того самого суспільного організму, успадкованого від Київської Русі. Руські землі в економічному і культурному відношенні стояли вище Литви. Не випадково литовські завойовники опинилися під надзвичайно сильним культурним впливом східнослов'янських народів.

Чимало норм руського права, руські назви посад, станів, система адміністрацій та інше було сприйнято Литвою. Державною мовою Великого князівства Литовського стала мова руська, нею велося все діловодство. Навіть офіційний титул литовського князя розпочинається словами: "Великий князь Литовський і Руський...". Саме тоді появилася відома приказка: "Квітне Польща латиною, квітне Литва русиною".

Литовські князі переходили у православ'я, приймали мову, культуру, звичаї Русі, охоче укладали шлюби з українськими та білоруськими княжими доньками.

Отже, попервах литовська зверхність не була надто обтяжливою для України. За цих сприятливих для українського народу умов Волинь, Поділля та Наддніпрянщина в межах Великого князівства Литовського зберігали свою самобутність.

Але після смерті Ольгерда в зовнішньополітичному становищі Великого князівства Литовського настав перелом, що обумовив новий напрям усієї подальшої його історії. Цим переломом стала Кревська унія Литви з Польщею (1385 p.), яка поклала початок новому періодові в історії Литовської держави, — поступового витіснення руських впливів польськими.

Згідно з Кревською унією (1385 р.) Велике князівство Литовське повинно було об'єднатися з Польським королівством, литовський князь Ягайло мав одночасно стати польським королем, одружившись з польською королевою Ядвігою, прийняти католицьку віру і навернути до неї все населення.
Позитивним наслідком Кревської унії було те, що вона дозволила Польщі і Литві об'єднати свої зусилля у боротьбі з Тевтонським орденом, який панував на Балтійському узбережжі і зупинити його просування на Схід і, зокрема, на слов'янські землі. Негативним наслідком унії було посилення польських впливів і початок насадження католицизму на українських землях.
Унія неоднозначно була сприйнята в Литві. Невдоволені згуртувалися навколо двоюрідного брата Ягайла Вітовта (1392-1430 pp.), який домігся поступок з боку Польщі. Згідно з угодою 1392 р. Вітовта було визнано довічним правителем Литовського князівства, а згодом він прийняв титул великого князя литовського. У 1398 р. унію було скасовано.
Намагаючись зміцнити політичну єдність своєї держави і централізувати управління, Вітовт ліквідує південно-західні руські князівства (Волинське, Новгород-Сіверське, Київське, Подільське) і передає їх під управління своїм намісникам. Внаслідок цього посилилося соціальне гноблення і була ліквідована колишня автономія українських земель.
Подальшим планам укріплення Литви перешкодила поразка Вітовта від монголо-татар на р. Ворсклі (1399 p.). Він змушений був шукати порозуміння з Ягайлом. У 1401 р. у Вільно було укладено нову унію, згідно з якою Велике князівство Литовське визнавало васальну залежність від Польщі. Всі землі після смерті Вітовта мали перейти безпосередньо до польського короля. Ця унія викликала обурення Свидригайла Ольгердовича, молодшого брата Ягайла, який відчув можливість втратити права на литовський великокняжий стіл. З цього часу він постійно загрожує внутрішній стабільності Литовської держави, намагаючись використати будь-який привід для позбавлення влади Вітовта.
Невдача на Ворсклі не зупинила просування Литви на Схід. У 1404 р. Вітовт приєднав до своїх володінь Смоленськ, в результаті війни з Москвою (1406-1408 pp.) Вязьма, Козельськ, Мценськ увійшли до складу Литви, Твер і Рязань визнали свою васальну залежність. У Новгороді і Пскові до влади прийшли пролитовські сили. Свидригайло перейшов на бік Москви. Але вже наступного року, коли розпочалась війна з Тевтонським орденом (1409-1411 pp.), він вступив у змову з хрестоносцями. За це його на 9 років було ув'язнено в Кременецькому замку.
У результаті перемоги Литви і Польщі над Тевтонським орденом становище Вітовта ще більше зміцніло. У 1413 р. було укладено Городельську унію, яка чітко визнала литовську державність на чолі з великим князем. Свою самостійність Литва мала зберігати і після смерті Вітовта, проте під суверенітетом польського короля. Запроваджувався інститут спільних польсько-литовських сеймів. Унія підтвердила привілейоване становище католиків у Литві, які входили до великокняжої ради і обіймали найвищі посади. Литовська католицька шляхта отримувала ті ж права, що й польська. Зокрема литовські землевласники-католики, на відміну від православних, отримали право вільно розпоряджатися своїми землями ( до цього їхнє землеволодіння мало умовний характер).
Останні пункти Городельської унії викликали невдоволення православної шляхти і князів династії Рюриковичів та православних династії Гедиміновичів. Відчуваючи їхню могутність, уже немолодий



Намагаючись забезпечити внутрішній спокій у державі, Казимир визнав за Свидригайлом пожиттєвий титул великого князя і надав йому у володіння відновлене Волинське князівство. Було також відновлено Київське князівство, яке повернули династії Олельковичів, заснованій Володимиром Ольгердовичем. Проте, коли ситуація стабілізувалася, Казимир, скориставшись смертю Свидригайла і Семена Олельковичів, ліквідував Волинське (1452 р.) та Київське (1471 р.) князівства. На українські землі було поширено воєводський устрій.

Руські князі намагалися чинити опір ліквідації удільних князівств. Зокрема відома "змова руських князів" 1481 p., коли онуки Володимира Ольгердовича Михайло Олелькович, Федір Бєльський та Іван Гольшанський спробували усунути від влади Великого князя литовського Казимира і посадити на його місце Михайла Олельковича. Змову було викрито.

Останню спробу відокремитися від Литви руська і білоруська знать здійснила у 1508 p., коли спалахнуло повстання під керівництвом М. Глинського. Проте воно також завершилося поразкою. З цього часу руські бояри і князі почали втрачати роль виразника і захисника національних інтересів та дедалі більше усуватися від участі в політичній діяльності.

Отже, українські землі перебували у складі Великого князівства Литовського впродовж кількох століть. За цей час ставлення литовської влади до місцевого населення зазнавало суттєвих змін. Після утворення Речі Посполитої (1569 р.) українські землі опинилися під польською владою, що спричинило форсоване окатоличення і посилення полонізації українського населення.
24. Соціально-економічні та політичні передумови виникнення українського козацтва. Ресстрове козацтво.

Етап формування.

Відтоді, як у 1240 році було зруйновано Київ, головною ареною подій української історії стали Галичина і Волинь. Проте, на кінець XVIст. Центр подій знову переміщується на схід Придніпров‘я, яке протягом довгого часу лишалося малозаселеним. На широких просторах, котрі тоді називали Україною, тобто землями на порубіжжі цивілізованого світу, з новою гостротою розгорілася давня боротьба між осілим людом та кочовиками, посилювана затятим протистоянством християнства та ісламу. Гніт що поширювався у заселених районах, породжував числених утікачів, які надавали перевагу небезпекам пограничного життя перед кріпатством. Внаслідок цього з‘являється новий стан – козацтво, що селилося на побіжних землях. Спочатку козаки ставили собі за мету відбивати напади татар, сприяючи втакий спосіб освоєнню країн. Але в міру того як козаки вдосконалювали свою військову майстерність та організацію здобуваючи щораз переконливіші вимогинад татарами та їхніми сюзереними – оттоманськими турками, українське суспільство стало дивитися на них не менше як на борців проти мусульманської загрози, а й як на оборонців від національного, релігіного та суспільно-економічного гноблення польської шляхти. Поступово виходячи на провідне місце в українському суспільстві, козаки стали брати дедалі активнішу участь у розв‘язанні цих ключових питань українського життя, на кілька наступних століть заберпечивши українське суспільство тим проводом, який воно втратило в наслідок колонізації української знаті.

Доба козаччини.

З появою козаків починається нова доба в історії українського війська. Всі наші давніші військові формації організувалися з початку дерави, а мали характер державного війська. Козаччина повстала таким способом, вона вийшла з суспільних низів, була від початку народним військом. Перші козацькі ватаги складалися з людей різного походження, різних станів, і навіть різних народів: їх лучила разом тільки охота до воячки, потреба переживатись, охота погуляти у степах, здобути собі здобичу і як скоро добути, так і скоро потратити. “Доки жита, доки бита” – була приповідка цих добитчиків.

Але боротьбу з татарами вони вели з завзяттям і ненавистю, готові були на найсміливіші і найрискованіші походи, не жалувавши свого труду й крови та цим добували собі славу і любов усього громадянства.

Та це, буйне, нестримне козацтво легко могло піти на бездоріжжя та пропасти в нетрях анархії. Але найшлися талановиті, ідейні поводирі, такі як Дмитро Вишневецький, Сагайдачний, Михайло Дорошенко, що зуміли опанувати небезпечну течію й перетворити козацькі ватаги у правильне , дисципліноване військо. Вони очистили козацькі ряди від усякого шумовиння й анархічних елементів, до війська людей втягнули осілих, зв‘язаних із землею та хліборобством, кинули між Козацьке військо нові гасла й дали стану нові завдання. Козаччина почала прислуховуватися до змагань усієї України, проганялася ідеєю оборони віри й народу, зрозуміла необхідність політичної організації, зацікавилася культурою – почула себе частиною громадянства та його представником. Запорозьке військо стало українським національним військом.

Повстання Богдана Хмельницького ввело козаччину на ще ширшу арену. Запорозьке військо опанувало цілу Наддніпрянщину, завело тут свій військовий лад, перетворило соціальні відносини, добуло признання для козацької влади, - стало творцем нової української держави. Під запорозький прапор перейшли всі живі елементи українського громадянства, кожний уважав за честь належати до “козацької нації”. До війська вливається широкою рікою міщанство й селянство; українська шляхта вміщує свої амбіції в державній службі, в організації країни, в широких політичних та дипломатичних змаганнях. В обороні своїх надбань, в обороні держави, козаччина зводить героїчні бої з польською шляхтою та з Царською Москвою. Епопея воєн Хмельницького зробила відомим ім‘я України в цілому світі. Полтава виявила, що Україна вже змагатиметься до волі. У цих війнах безнастанно розвивається і перетворюється саме військо; Хмельницький, Виговський, Дорошенко, Сірко, Мазепа творять усе нові й нові формації; українська піхота добуває собі признання всіх знавців воєнної справи.

А потім приходить сповола занепад. Українська державність залишається тільки на Лівобережжі і з кожним десятиліттям стає слабша й більш обмежена.

В міру того, як вужчають політичні цілі, затінюється і завмирає військо. Правда, існує ще вироблена, здисциплінована армія з цілим військовим апаратом із характерним побутом, з добрим воєнним духом, але вона не має місця й нагоди виявити свою силу і боєздатність. Завмирає Гетьманщина, та й буйне Запорожжя затрачує мету свого існування. І в решті-решт, залишається тільки одна традиція визвольних змагань, але ж традиція така сильна і така живуча, що покоління за поколінням живуть нею, вони в ній обновлюються та починають на ній будувати своє нове життя...

Первинна організація козацтва.

Підсумком формування на рівнинах Придніпров‘я нового суспільства стала поява нового стану, що міг народитися лише на порубіжні, - стану козаків. Тюркське за походженням слово “козак” означало вільних, незалежних від пана людей, які не мали чітко визначеного місця в суспільстві й населяли безлюдні окраїни. Вперше слов‘янські козаки з‘явилися у 1480-х роках, але тільки з поширенням козацтва в середині ХVI ст. їхня чисельність зросла. Спочатку основну масу козаків становили селяни-втікачі, біли серед них також міщани, позбавлені сану священики, шукачі пригод із збіднілої знаті. Хоч до козацьких лав вливалися поляки, білоруси, росіяни, молдавани, ба навіть татари, все ж величезну більшість населення Придніпров‘я становили українці. Російський різновид козацтва розвинувся далі на схід, на р. Дон.

У пошуках волі українські козаки просувалися все нижче Дніпром і його південними притоками аж за невеликі прикордонні застави Канева та Черкас. На цих щедрих, але й небезпечних землях вони організовували уходи, тобто мисливські та рибальські виправи, а також займалися випасанням худоби та коней. Власне під час цих тривалих сезонних виправ углиб степу в них виникають перші елементи організації. Вирушаючи у “Дике поле”, вони обирали своїми ватажками, або, як їх ще називали, отаманами, найбільш досвідчених, сміливих і винахідливих, а щоб краще оборонятися від татар та взаємодіяти на ровах і в рибальстві, групувалися у тісно зв‘язані загони – ватаги. Згодом у степу заснувалися укріплені загони – Січі з невеликими цілорічними залогами, а для козакування перетворилося на постійне заняття. Королівські старости на пограничних землях непокоїлися, спостерігаючи, як зростає кількість озброєних незалежних козаків, котрі часто виявляли неповагу до влади. Щоправда, старості ці як члени магнатських родів самі наважилися на ситуації та отримували чималі гроші, обладаючи великими поборами козаків, що намагалися торгувати у містах рибою, шкурами тварин тощо. Однак важливішим було те, що вони знайшли в козаках ідеальних оборонців від татрських наскоків, а одним з найважливіших обов‘язків старостів якраз і був захист кордонів.

Перші магнати, що організовували козаків, були православними не спольщеними українцями. До найславетніших серед них належав Дмитро (“Байда”) Вишневецький, канівський староста. Пам‘ять про подвиги Байди зберегли численні українські народні пісні.


Дата добавления: 2015-01-01; просмотров: 24; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.022 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты