Західноєвропейські концепції ігрової кульутри

Західноєвропейські концепції ігрової культури (Й. Хейзінга, Х. Ортега-і-Гассет . Однією з найпоширеніших культурологічних концепцій нашого часу є концепція ігрової культури. Найбільш яскравим представником цієї концепції є голландський культуролог Й. Хейзінга (1872-1945). Гра, в концепції Хейзінга, - це культурно-історіечская універсалія. У своїй роботі «Homo ludens» - «Людина, що грає» він піднімає найглибші пласти історії та розвитку культури - ігрові. «Культура, - пише він, - не відбувається з гри, як живий плід, який відокремлюється від материнського тіла, - вона розвивається у грі і як гра. Всі культурна творчість є гра: і поезія, і музика, і людська думка, і мораль, і всі можливі форми культури ».
До визначення основних функцій гри неодноразово зверталися вчені різних спеціалізацій (фізіологи, психологи, філософи, педагоги). Синтез цих теорій дозволяє виділити наступні положення:
1.Гра - вивільнення надлишкової життєвої сили;
2.Гра - інстинкт наслідування;
3.Гра - задоволення потреб в розрядці;
4.Гра - вправа на порозі серйозної діяльності;
5.Гра вчить себе обмежувати;
6.Гра підтримує власну індивідуальність.
Однак, Й. Хейзінга знаходить незадовільними ці пояснення, так як, на думку дослідника, можна було б прийняти ці положення, але в тому випадку, якщо б хоча б одне з них було вичерпним, воно виключило б всі інші або, як якесь " вища єдність охоплювало їх і вбирало в себе ".
Різні версії такої концепції виявляються у творчості Е. Фінка, Х. Ортеги-і-Гассета, Г. Гадамера та інших культурологів ХХ століття. Можна простежити точки збігу і точки розбіжності Й. Хейзінги як з авторами-сучасниками, так і з філософами більш раннього періоду.
Голландський дослідник у своїх працях спирається на вихідну від Канта і продовжену Шиллером і йенских романтиками традицію тлумачення мистецтва з гри як спонтанної, незацікавленої діяльності, яка приємна сама по собі і незалежна від будь-якої мети. Хейзінга розглядає ігрове початок не тільки як властивість художньої діяльності, а й як всієї культури. Гра старше культури. Всі основні риси гри були сформовані ще до виникнення людського співтовариства і присутні в ігрових поведениях тварин. Гра супроводжує культуру на всьому протязі її історії і характеризує багато культурні форми. «Найважливіші види первинної діяльності людського суспільства переплітаються з грою. Людство все знову і знову творить поряд з світом природи другий, вигадки світ. У міфі та культури народжуються рушійні сили культурного життя ».
Вихідною передумовою концепції ігрового генезису культури є те, що культура виникає у формі гри. Культура спочатку розігрується. Навіть ті види діяльності, які прямо направлені на задоволення життєвих потреб, як, наприклад полювання в архаїчному суспільстві, прагнуть знайти для себе форму гри. У іграх суспільство висловлює своє тлумачення в житті і світу. Це не слід розуміти так, що гра стає, обертається культурою, але культура в її початкових фазах має характер гри, здійснюється у формах гри і пройнята її настроєм. Взаємозв'язок ігри та культури, на думку дослідників треба шукати у вищих формах соціальної гри, там, де вона проходить в упорядкованих діях групи або співтовариства, або двох груп, що протистоять один одному. Гра в поодинці плідна для культури лише в дуже обмеженій мірі. Для того, щоб довести свою точку зору, Й. Хейзінга наводить приклади з життя тварин: тетерева виконують танцювальні па, ворони змагаються в мистецтві польоту, Беседкова птахи прикрашають свої гнізда, пташки співають і т.д.
З цього випливає, що, раз даний фактор гри існує в житті тварин, змагання й уявлення не виникають з культури, а передують їй.
Культуроформірующее властивість гри пов'язано з тим, що для зміни навколишнього середовища за допомогою будь-якої матеріальної дійсності людина повинна була здійснити попередньо аналогічну роботу у власній уяві, тобто свого роду «програти» діяльнісний процес. Однак Хейзінга не зводить ігровий елемент тільки до духовного прояву. Гра присутній і в усіх сферах матеріальної культури і визначає зміст її форм.
Хейзінга аналізує значення гри як явища культури, співвідношення гри і мови, гру як функцію культури. Докладно розглядає проявлення гри в поезії, мисленні, мистецтві, а особливо - в правосудді.
Він вважав, наприклад, що судовий процес - це словесна гра-поєдинок його учасників і змагання. Суд божий - справжній, а суд земний - гра. Аналізуються такі процедури судової діяльності, як священні ваги Феміди, судовий жереб, суперечка об заклад і вбрання суддів, процедура суду, інші форми прояву ігрового. У філософії Хейзінга виділяє як ігрових проявів софістику і чудодійно, філософські загадки, філософський діалог, риторику, диспути, наукові трактати. Війна і військова справа, вважає він, також містять ігрові елементи.
Важливу функцію в реалізації ігрового начала виконують ідеали соціального життя, що визначають духовне життя суспільства. У певні моменти історії гра виконує роль драматургічної основи в реалізації вищого соціального сюжету, соціально-моральної ідеї. Громадські ідеали, поза сумнівом, містять багато ігрового, так як вони пов'язані з областю мрії, фантазії, утопічних уявлень і можуть бути виражені лише в ігровому просторі культури. Відповідно до концепції Хейзінги, цілі епохи «грають» на втілення ідеалу, як, наприклад, культура Ренесансу, що прагнула до відродження ідеалів античності, а не до створення принципово нових, «своїх» орієнтирів.
Роль гри в історії культури не завжди була однаково велика. У міру культурного розвитку ігровий елемент відступає на другий план, розчиняється, асимілюється сакральною сферою, кристалізується в вченості і в поезії, у правових відносинах, у формах політичної діяльності. Але ігровий інстинкт, на думку Хейзінги, може проявитися в будь-який момент, залучаючи в процес гри і окремого індивідуума і людські маси. Витіснення гри почалося у ХVIII столітті, коли суспільством опанувало тверезе, прозовий поняття користі, що і призвело до втрати вільного духу культури. Ця ситуація є найкращим показником кризи європейської культури, що досяг у ХХ столітті повного свого вираження. Дослідник відзначає, що сучасна наука дотримуючись суворих вимог точності і любові до істини, відносно мало доступна для ігрового підходу і виявляє менше ігрових рис, ніж в ранні роки її виникнення або в період її пожвавлення, в період Ренесансу до XVIII століття.
У суспільному житті відбувається наступне: з одного боку - мова йде про удаваною грі (ігрові форми використовуються для приховування намірів громадського чи політичного характеру), з іншого боку, можна піти по помилковому сліду, бо є поняття, яке демонструє видимість властивостей гри (спрага грубих сенсацій, тяга до масових видовищ). Це явище Й. Хейзінга називає пуерелізмом.
Тому ігровий елемент культури з XVIII століття втратив своє значення в тих областях, де він почував себе "як вдома". Сучасну культуру чи вже грають, а там, де здається, що її все-таки грають, ця гра удавана. Так, як приклад автор звертається до зовнішньої політики держав, де залишається "мало приводів думати про сферу гри". Але й тут Й. Хейзінга, вірний своїй теорії, відзначає, що втрачені лише старі архаїчні елементи війни, але все ж вони залишаються. Адже "війна, з усім тим, що її викликає і її супроводжує, незмінно виявляється обплутаний демонічними мережами гри".
Аналіз сучасного культурного стану в аспекті гри зробив іспанський філософ Х. Ортега-і-Гассет. Будучи нещадним критиком масової культури, що поглинула Європу в нинішньому столітті, Ортега-і-Гассет протиставляє її справжню «живу» культуру, яку людина робить особистим надбанням, звертаючись до неї в силу спонтанної внутрішньої потреби. Характеристика «живої» культури, дана іспанським філософом, співзвучна критеріям гри Хейзінги. Сутність культури, на думку цих мислителів, складають спонтанність і відсутність прагматичної установки. З конкретних елементів такої культури складається «елітарний» пласт культурного процесу, що протистоїть тискові масової культури.