Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Виникнення та розвиток Слобідської України.




Читайте также:
  1. Аксіома 1: Розвиток (еволюція) системи визначається деякою ціллю й інформаційними ресурсами системи, її інформаційною відкритістю.
  2. Актуальність безпеки життєдіяльності. Сталий розвиток людини
  3. Андрусівське перемир'я 1667 р. "Вічний мир" та його наслідки для України.
  4. Бюджетний дефіцит. Причини виникнення
  5. В чому полягає внесок античної філософії в розвиток філософського знання
  6. В чому полягає внесок філософії Середньовіччя в духовний розвиток суспільства
  7. Видатки бюджетів на розвиток інфраструктури країни
  8. Видатки бюджетів на розвиток промисловості, енергетики і будівництва
  9. Видатки бюджетів на розвиток сільського господарства, мисливства і рибальства
  10. Види інформаційних документів, які готуються в закордонних представництвах України.

Починаючи від

другої половини XVI ст., а особливо з 30-х рр. XVII ст., Слобожанщину поступово заселяють українські селяни й козаки з Лівобережної та Правобережної України, які тікали від польсько-шляхетського гноблення.

У 1638 р. сюди переселилися учасники козацького повстання на чолі з Я. Острянином (вони оселилися в Чугуєві). У 1652 р. велика група селян і козаків Чернігівського та Ніжинського полків на чолі з І. Дзиковським заснувала Острогозьк, а переселенці з містечка Ставищі Білоцерківського полку на чолі з Г. Кондратьєвим заснували Суми. У 1654 р. на городищі, де зливалися річки Лопань і Харків, було засновано місто Харків. Подібну історію заснування мали й такі міста як Салтів, Мерефа, Охтирка, Балаклея, Ізюм та багато інших. Разом із містами виникали й нові села.

Масове переселення українського населення на Слобожанщину в другій половині XVII ст. було пов'язане з добою Руїни. У верхів'ях Сіверського Дінця, Ворскли, Псла та басейнах інших річок переселенці заснували чимало нових поселень. Наприкінці XVII ст. на Слобожанщині налічувалося 232 населені пункти (у 1657 р. — 64), де жило близько 250 тис. людей, серед яких більшість складали українці (80 %).

Засновані на нових землях поселення звільнялися від податків і тому називалися слободами (звідси й назва Слобідська Україна). Права українських поселенців закріплювалися царськими жалуваними грамотами. Визнання поселенцями влади царя виявлялося в складанні присяги.

Підпорядкування Української провоеппнної церкви Московському патріархату. Із часу прийняття Української держави під царську протекцію московський уряд не залишав спроб підпорядкувати Українську православну церкву владі московського патріарха. Попри всі намагання здійснити цей акт українське духівництво чинило йому опір, розуміючи, що воно фактично втратить існуючу незалежність (константинопольський патріарх мало впливав на життя Київської митрополії). Найбільшим противником був київський митрополит Йосип Тукальський, який уеіляко підтримував гетьмана П. Дорошенка. Після його смерті в 1675 р. Москва активізувала свої намагання підпорядкувати Київську митрополію. Переломними стали події першої половини 1680-х рр. У 1684 р. Києво-Печерська лавра була вилучена з-під влади константинопольського патріарха й підпорядкована московському. Московський уряд надіслав константинопольському патріарху Якову царську грамоту з пропозицією дозволити Московській патріархії висвячувати київських митрополитів. Не чекаючи відповіді (вона була негативною), цар наказав І. Самойловичу провести вибори київського митрополита і відрядити його на висвячення до Москви. Самойлович не наважився суперечити волі царя, і Собор, скликаний у липні 1685 р. обрав митрополитом київським луцького єпископа Гедеона (князь Святополк-Четвер-тинський). Від'їзду Гедеона на висвячення до Москви передувало посольство українського духівництва, яке прохало підтвердити давні права і вольності Київської митрополії. Московський патріарх це прохання задовольнив. Тоді Гедеон виїхав до Москви, де в грудні 1685 р. одержав дозвіл на митрополію. Він офіційно отримав титул «митрополит Київський, Галицький і Малия Росії», а традиційна частина титулу Київських митрополитів — «і всія Росії» була вилучена. Тим часом московські дипломати залагоджували цю справу в Стамбулі (Константинополі). Заручившись підтримкою великого візира Порти й щедро обдарувавши константинопольського патріарха



Діонісія, Московія в 1686 р. домоглася від нього згоди на передачу Київської митрополії Московському патріархату.



Ця акція стала для Української православної церкви катастрофою. Вона втратила колишню самостійність. Московський патріарх започаткував процес відділення від митрополії окремих єпархій (першою стала Чернігівська) і монастирів (Києво-Межигірський і Києво-Печерська лавра), які стали безпосередньо підпорядковуватися патріарху. Але найголовнішим було те, що українська церква почала втрачати свою самобутність.

Роль Запорозької Січі у воєнно-політичних подіях 60—80 рр.

XVII ст. Після створення Української козацької держави Запорозька Січ підлягала владі гетьмана, хоча й зберігала певну автономію у внутрішньому житті. Проте запорозька старшина прагнула відігравати самостійну роль у політичному житті козацької України. Це послаблювало владу гетьмана, дестабілізувало ситуацію в державі. Після смерті Б. Хмельницького Запорожжя виокремилося в державне утворення, яке лише формально підпорядковувалося гетьману, проводячи самостійну внутрішню і зовнішню політику. Така політика часто йшла врозріз із політикою гетьманів.

Протистояння між гетьманами й запорозькою старшиною було вигідне царському уряду.

Після укладення Андрусівського перемир'я 1667 р. Запорозька Січ перебувала під контролем Речі Посполитої і Московської держави, а фактично здійснювала самостійну політику, керуючись лише власними інтересами. За «Вічним миром» 1686 р., Січ підпорядковувалася лише московському царю. Саме від цього часу були заборонені будь-які ВІДНОСИНи запорожців із Польщею та Кримським ханством, а для контролю над козаками на запорозьких землях збудували фортеці, де розмістили московські залоги.



За роки Національно-визвольної війни на Січі теж відбулися певні зміни. Запорожці об'єднувалися в курені — військові та адміністративно-господарські одиниці. До них входили також юнаки і хлопчики, які готувалися стати козаками — молодики і джури. Очолював курінь отаман. Його обирали козаки куреня. Під час воєнних походів із курінних козаків формувалися полки та сотні, обирали полковників і сотників.

Об'єднання запорозьких козаків в одну організацію називалося кошем, Запорозькою Січчю. її очолював кошовий отаман. Курінні отамани разом із кошовим управляли Січчю. В умовах майже постійних бойових дій їх роль зростала. Навіть з'явилася посада кошового гетьмана. У Запорозькій Січі дотримувалися традиції козацької демократії і соціальної рівності. Діяли козацькі ради. На них, зокрема, запорожці розподіляли угіддя між куренями, обирали кошового, писаря, суддю, осавулів та інших старшин.

Тривала війна й негаразди сприяли напливу охочих долучитися до «братства» запорожців. Це були переважно знедолені й ображені, що перетворювало Січ на вибухонебезпечне середовище, яке гостро реагувало на будь-які утиски й обмеження прав і свобод.

Кошовий отаман І. Сірко. Одним із найвідоміших отаманів Запорозької Січі другої половини XVII ст. був Іван Сірко (початок XVII ст. — 1680 р.).

Постать І. Сірка — одна з найбільш суперечливих в українській історії. Уперше в письмових джерелах ім'я І. Сірка згадується в 1653 р. У 1658—1660 рр. подільські козаки обирали його вінницьким (кальницьким) полковником. І. Сірко був серед тих, хто виступав проти гетьмана І. Виговського. Саме він організував і здійснив військовий похід на Аккерман, що спричинив розпад україно-татарського союзу й не дав можливості І. Виговському скористатися результатами перемоги під Конотопом. І. Сірко зі своїми козаками примусив І. Виговського зректися булави і зробив усе можливе, щоб вона потрапила до рук Ю. Хмельницького. За це він отримав від російського царя винагороду — «двісті золотих та на триста рублів соболів».

Після підписання Слободищенського трактату 1660 р. І. Сірко виступив проти нього, залишив полковництво й пішов на Запорожжя. У 1660— 1661 рр. брав участь у походах запорозьких козаків проти Кримського ханства. Після обрання І. Брюховецького гетьманом в 1663 р. І. Сірко вперше став кошовим отаманом Війська Запорозького. У 1663 р. він здійснив два вдалі походи до Криму, завдавши відчутних поразок ханським ордам. Наступного року разом із московськими військами здійснив похід на Правобережжя і розгромив загони польського полковника С. Чернецького і правобережного гетьмана П. Тетері. Після укладення Андрусівського перемир'я 1667 р. між Мо-сковією і Річчю Посполитою І. Сірко деякий час підтримував П. Дорошенка в його боротьбі за возз'єднання козацької України, але після того, як правобережний гетьман вирішив прийняти протекторат турецького султана, виступив проти нього.

Восени 1667 р. І. Сірко став полковником Харківського полку на Слобожанщині і здійснив похід до Криму: 8-тисячне козацьке військо розгромило татарську орду поблизу самої Кафи (сучасна Феодосія) і визволило близько 2 тис. бранців. Цей переможний похід обернувся поразкою для П. Дорошенка та його війська в боротьбі за об'єднання України, він утратив союзників — татар.

У 1670 р. запорожці знову обрали І. Сірка своїм кошовим. Того ж року він здійснив похід на Очаків, турецьку твердиню на узбережжі Чорного моря, захопив і зруйнував її.

У жовтні 1671 р. новий крутий поворот — І. Сірко разом із М. Ханенком присягнув Речі Посполитій і зобов'язався воювати з Кримським ханством.

У 1672 р., після усунення від влади Д. Многогрішного, І. Сірко вирішив поборотися за гетьманську булаву, але зазнав поразки. Полтавський полковник Ф. Жученко захопив І. Сірка в полон і передав московському цареві. Сірка засудили й відправили в заслання до Сибіру.

Навесні 1672 р. в Україну рушило 300-тисячне турецьке військо. Турки загрожували спустошити не лише українські землі, а й землі Речі Посполитої та Московської держави. Виявилось, що полководця, який зміг би протистояти навалі, не було, і тоді, на прохання польського короля, І. Сірка було звільнено. У червні 1673 р. він уже знову був на Січі. Зібравши козаків, славний ватажок запорожців штурмом узяв Аслам, потім Очаків, а також захопив великий загін ординців.

Розгніваний султан Мехмед IV 1674 р. відправив до козаків листа з вимогою припинити напади, здатися й прийняти його протекцію. Запорожці відповіли дошкульним листом. (За цим історичним сюжетом художник І. Рєпін створив відому картину «Запорожці пишуть листа турецькому султану»).

Узимку 1675 р. турецько-татарське військо несподівано рушило на Січ. Козаки хоча й запізно, помітили ворогів і кинулися в рукопашний бій. Із Січі втекло лише півтори тисячі яничарів, 150 потрапили в полон. Запорожці в цій битві втратили лише 50 людей.

Улітку 1675 р. І. Сірко здійснив похід на Кримське ханство. Він зруйнував чимало міст і селищ, а також столицю ханства Бахчисарай. Військо хана було розбите, а сам він змушений був рятуватися втечею.

Проте скористатися з перемог отамана Україна не могла, Руїна давалася взнаки.

У 1676 р. під час зречення влади П. Дорошенка І. Сірко прийняв від нього клейноди гетьмана. Під час Чигиринських походів 1677 і 1678 рр. кошовий боровся проти турецько-татарських військ і загонів Ю. Хмельницького. Свій останній похід І. Сірко здійснив на початку 1679 р., коли вщент зруйнував турецькі фортеці, що перешкоджали виходу козацьким «чайкам» із Дніпра в Чорне море. За цю зухвалу акцію султан відіслав велике військо на приборкання козаків. Проте коли турки дізналися, що козаки підготувалися до оборони й чекають, повернули назад.

Улітку 1680 р. старий кошовий занедужав і незабаром помер на своєму хуторі Грушівка (тепер Іллінка Томаківського району Дніпропетровської області).

Закріплення нових знань.

Підсумки лекції:

Домашнє завдання: вивчити конспект лекції

 

 


Дата добавления: 2015-01-05; просмотров: 43; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.012 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты