Визвольна боротьба на чолі з С. Палієм.

Польща відновлювала на Право­бережжі порядки, які існували до повстання Б.Хмельницького.

Зростали земельні володіння польських магнатів (40 магнатських родин володіли 80% території Правобережжя), посилюва­лося соціальне гноблення українського се­лянства (в деяких маєтках панщина стано­вила 5-6 днів). Відновлювалося пересліду­вання православ’я.

У 1699 р. польський сейм скасував на Правобережжі козацький устрій. Козаки були оголошені поза законом, за винят­ком невеликої кількості козаків, що най­малися на службу до польських магнатів (надвірні козаки).

Визвольна боротьба на чолі з С.Палієм

Посилення польського гноблення викли­кало хвилю повстань. З 1700 по 1704 рр. точилася визвольна боротьба правобереж­ного козацтва на чолі з фастівським полков­ником Семеном Палієм. Повстанці збільши­ли від шляхти Київщину, Черкащину, По­ділля. Цей рух був придушений спільним польсько-російськими зусиллями. Петро І пожертвував інтересами населення Правобережжя, щоб зберегти союз із Польщею у війні проти Швеції. За його наказом участе у боротьбі з повстанцями взяли лівобережні полки І.Мазепи.

2.Гайдамацький рух.

У наступні роки на Правобережжі поширився рух гайдамаків (від тюркського “гай- де” - гнати, чинити свавілля). Серед гайда­маків були переважно селяни-втікачі, найбідніша частина міського населення, ко­зацька сірома, наймити. Гайдамаки корис­тувалися широкою підтримкою населення. У другій пол. XVIII ст. гайдамацький рух переріс у народно-визвольне повстання, яке отримало назву Коліївщина. У 1768 р. його очолив Максим Залізняк - запорізький козак, син селянина-кріпака із с. Медведівка в Черкащині. На бік повстання перейшов панський сотник Іван Гонта. Коліївщина вхопила Київщину, Брацлавщину, Поділля, Волинь. Тяжкі форми польського і гноблення обумовили жорстокість гайдамаків. криваві розправи з польським населенням

Коліївщина була спрямована проти польського гноблення, на ліквідацію панівної верстви суспільства, великої земельної власності.

Царський уряд, наляканий величезним розмахом повстання, допоміг Потщі у його придушенні.

*Гайдамаччина надовго залишилася в народній пам'яті, відіграла велику роль в ослабленні феодально-кріпосницької системи, польського панування, у розвитку визвольної боротьби українського народу.

3.Рух опришків.

У західноукра­їнських землях (Галичина, Закар­паття, Буковина) соціальний про­тест проявився в русі опришків. Найбільш відо­мим ватажком опришків був Олекса Довбуш - з 1738 по 1745 рік.

Його порівнюють з Робін Гудом, бо, гра­буючи багатих, все награбоване добро роз­давав бідним.

Після смерті О. Довбуша загони оприш­ків очолювали Василь Баюрак, Мирон Штола.

Рух опришків був придушений австрій­ським урядом лише у першій пол. XIX ст.

4.Поділи Речі Посполитої.

У другій пол. XVIII ст. Річ Посполита переживала період глибокої економічної і політичної кризи, викликаної анархією в державному управлінні, міжусобними війнами. Цим скористалися сусідні держа­ви - Австрія, Росія та Прусія, які розділили між собою землі Речі Посполитої, внаслі­док чого польсько-литовська держава при­пинила своє існування.

На долі українських земель три поділи Речі Посполитої позначилися таким чи­ном:

за першим поділом 1772р. до Австрії відійшла Галичина;

за другим поділом 1793 р. до Росії віді­йшло Правобережжя (Київщина, Во­линь, Поділля);

за третім поділом 1795р. до Росії віді­йшла Волинь (Берестейщина).

З переходом Правобережної України під владу Росії тут у 1797 р. було створе­но Київську, Волинську та Подільську гу­бернії.

До Австрійської імперії була приєдна­на в 1775 р. Буковина, яка перебувала до цього часу в складі Османської імперії. Під безпосереднім контролем Габсбургів пере­бувало і Угорське королівство разом з українським Закарпаттям. З 1867 р. Австрійська імперія отримала назву Австро-Угорщини.

Таким чином, на кін. XVIII ст. україн­ські землі опинилися в складі двох вели­ких імперій - Російської та Австрійської. В історії України почався новий період.

Уніфікація адміністративно-територіального поділу українських земель у складі Російської імперії

У 1802 р. російський уряд ліквідував Ма­лоросійську губернію і натомість створив Чернігівську та Полтавську. Новоросійську губернію було поділено на Катеринослав­ську, Таврійську і Миколаївську (з 1803 р. Херсонську). У 1828 р. вони, а також Бесара­бія увійшли до складу Новоросійсько-Бесарабського генерал-губернаторства. У бороть­бі з польським визвольним рухом царський уряд у 1832 р. утворив Київське генерал-губернаторство у складі Київської, Волинської і Подільської губерній. Через три роки Слобідсько-Українську губернію було ре­формовано в Харківську. Отже, підросійська Україна була поділена на дев’ять губерній, які в незмінному вигляді проіснували до початку XX ст. Значна кількість українців компактно проживала поза межами цих губерній у сусідніх повітах Курської, Воронезької, Бєлгородської губерній та на Кубані.