Основні методи прийняття управ. рішень

Ухвалення управлінського рішення — це вибір однієї з кількох можливих альтернатив. Тобто це модель, у якій фігурує певне число варіантів та можливість обрати кращий з них. Відсутність вибору ускладнює процес ухвалення рішення. Ця ситуація передбачає, що рішення вже ухвалив хтось інший або непідвладні сили.
Найповніше визначення процесу прийняття рішень в організаціях звучить таким чином: «Ухвалення рішень в організаціях охоплює створення вибору для зміни певного існуючого стану, вибір однієї лінії поведінки з кількох можливих, мобілізацію певних організаційних та індивідуальних ресурсів на виконання рішення і діяльність, спрямовану на досягнення бажаного результату».
Існує три відомих методи групового ухвалення рішень, що обмежують проблеми групового мислення:
1) колективне обговорення проблем за умов вільного висування проектів рішення.
Цей метод передбачає послабити структурованість групи. Обговорення починається зі стислого пояснення ситуації, ознайомлення учасників з проблемою. Після цього кожен член групи (що виявив бажання виступити) по черзі і без зауважень з боку решти викладає власну думку. Кожна ідея реєструється, а критика чи дискусія не виникає до того часу, поки не будуть вислухані всі варіанти вирішення проблеми чи погляди. Основна умова — висувати ідеї може будь-хто з учасників;
2) номінальний груповий спосіб.
Цей метод засновано на таких принципах:
а) з’ясовується суть проблеми і кожен член групи у письмовій формі висловлює свої ідеї з цього приводу;
б) кожен з учасників обговорення пропонує лише одну ідею і дискусія не розпочинається до тих пір, поки всі присутні не сформулюють власну думку стосовно даного питання;
в) групове обговорення покликане підсумувати, увиразнити та оцінити висунуті ідеї;
г) кожен член групи знайомиться з усіма висунутими ідеями і на основі більшості голосів ухвалюється остаточне рішення у вигляді ідеї, що визнана найдосконалішою.
Номінальний груповий спосіб зводить до мінімуму проблеми міжособового спілкування, залежності, що зумовлена службовим становищем, розподілом повноважень, стосунками в колективі. Такий метод сприяє швидшому досягненню згоди без зайвих зволікань, які зумовлені обговоренням;
3) метод «дельфі» (дельфійский спосіб).
Цей метод застосовується у випадку, коли члени групи фізично не можуть бути присутніми в одному місці. Він значно триваліший за попередні і складається з таких стадій:
а) кожен з учасників пропонує можливе вирішення проблеми анонімно, незалежно від інших, у формі відповіді на поставлені запитання;
б) результати опитування зводяться у таблицю, зміст якої доводиться до опитуваних;
в) учасники обговорення висловлюють згоду з обраним рішенням, а у випадку розмаїття думок пропонують нові ідеї чи шукають шляхи до компромісу;
г) ці стадії повторюються до того часу, поки анонімна група не прийде до загального рішення.
Кількісні методи:
а) аналіз минулих досягнень. Ґрунтується на переконанні, що минулі ситуації нерідко повторюються;
б) причинно-наслідкове (казуальне) моделювання для ситуацій з багатьма змінними величинами. В статистиці цей спосіб отримав назву кореляції.
Якісні методи:
а) думка журі — поєднання та усереднення думок експертів;
б) наслідки опитування збутовиків — передбачення попиту торговими агентами;
в) передбачення запитів споживачів за результатами опитування клієнтів;
г) метод експертних оцінок.